Єдиний унікальний номер: 375/1348/19
Провадження № 2/379/9/22
22 серпня 2022 року Таращанський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Зінкіна В.І.,
за участю секретаря судового засідання Гопкало М.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Таращі, в порядку загального позовного провадження, за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування житлового будинку недійсним та усунення перешкод шляхом вселення до житлового будинку,
03.07.2019 представник позивачки звернулася до Рокитнянського районного суду Київської області з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та прохала:
- визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, що знаходиться в АДРЕСА_1 ;
- стягнути з відповідача на її користь судові витрати по справі.
В обґрунтування зазначала, що позивачка є власником житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 проживала в ньому із своєю дочкою ОСОБА_1 .. Відповідач ОСОБА_2 переїхав до свого сина в с. Новоукраїнка Кіровоградської області восени 2017 та з того часу не проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Протягом всього періоду відсутності відповідача, позивачка по справі сама здійснює комунальні платежі із врахуванням відповідача та несе значні фінансові витрати за відповідача, що там не проживає. Перешкод відповідачеві у проживанні не чинилося, та близько двох років ОСОБА_2 не проживає за вище вказаною адресою, у зв'язку з чим, відповідач може бути визнаними таким, що втратив право користування жилим приміщенням. В добровільному порядку відповідач відмовився знятися з реєстрації.
06.08.2019 відповідач ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання договору дарування житлового будинку недійсним та усунення перешкод шляхом вселення до житлового будинку та в якому прохав:
- визнати недійсним договір дарування житлового будинку від 05 лютого 2016 року під номером АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідченого Рокитнянською районною державною нотаріальною конторою, реєстр №244;
- усунути перешкоди в користуванні житловим будинком під номером АДРЕСА_3 , зараз АДРЕСА_2 шляхом вселення ОСОБА_2 в даний житловий будинок.
В обґрунтування зазначав, що 05.06.2009 року між сторонами був укладений шлюб, який за рішенням Рокитнянського районного суду Київської області відповідачка розірвала. Позивач ОСОБА_2 зареєстрований та проживав в АДРЕСА_3 , зараз номер будинку перейменований за АДРЕСА_2 , власником якого є відповідачка. За час спільного проживання у шлюбі позивач побудував гараж та літню кухню розміром 5 на 10 м із шлакоблоку, дах покрив шифером, забетонував 30 кв.м. ділянок в дворі та встановив паркан за спільні сумісні кошти. Сторони вели спільне господарство, але в жовтні 2017 року відповідачка ОСОБА_3 змусила позивача зібрати всі свої речі та поїхати до свого сина ОСОБА_4 у місто Новоукраїнка Кіровоградської області. В листопаді 2017 року позивач разом із сином приїхав до будинку відповідачки, оскільки позивачу не було де жити, він зареєстрований у будинку, спільно збільшили вартість нерухомого майна, на той час був її чоловіком. Жити з сином в м. Новоукраїнка Кіровоградської області немає можливості, оскільки із сином проживають три інваліда дитинства: дружина, донька та батько дружини. Але відповідачка вказала, що її це не цікавить, повернула залишки особистих речей. Оскільки, ОСОБА_2 бажає проживати у даному будинку, за місцем своєї реєстрації звернувся до суду за захистом порушеного права.
Ухвалою суду від 08.08.2019 зустрічний позов залишено без руху, а ухвалою суду від 23.09.2019 - зустрічну позовну заяву повернуто позивачу. Постановою Київського апеляційного суду від 26.11.2019 ухвалу Рокитнянського районного суду Київської області від 23.09.2019 скасована, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
12.11.2019 до Таращанського районного суду Київської області відповідно до розпорядження голови Рокитнянського районного суду Київської області від 07.11.2019 «Про передачу справи на розгляд суду, найбільш територіально наближеного до Рокитнянського районного суду Київської області» надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Автоматизованою системою документообігу «Д-3» 12.11.2019 справу розподілено та передано для розгляду судді Зінкіну В.І.
Ухвалою суду від 13.11.2019 дану справу прийнято до свого провадження.
13.12.2019 до Таращанського районного суду Київської області відповідно до розпорядження голови Рокитнянського районного суду Київської області від 09.12.2019 «Про передачу справи на розгляд суду, найбільш територіально наближеного до Рокитнянського районного суду Київської області» надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про визнання договору дарування житлового будинку недійсним та усунення перешкод шляхом вселення до житлового будинку.
Автоматизованою системою документообігу «Д-3» 13.12.2019 дану справу розподілено та передано для розгляду судді Зінкіну В.І.
Ухвалою суду від 15.01.2020 прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження.
Ухвалою суду від 09.09.2020 прийнято зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом та об'єднано їх в одне провадження.
05.03.2020 представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Чорненька О.І. подала відзив на зустрічну позовну заяву та прохала відмовити в задоволенні позову (а.с.3-6 т.2). Оскільки, покійна ОСОБА_3 проживала у будинку своєї дочки ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 добровільно припинив проживати в житловому будинку, який належить відповідачці на праві власності. Даний будинок ОСОБА_1 був подарований в 2016 році, ще коли позивач проживав в ньому. До нотаріуса їздили оформляти договір дарування: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .. Позивач був ознайомлений з рішенням ОСОБА_3 подарувати житловий будинок. На час дарування житлового будинку, позивач не претендував на нерухоме майно, яке належало покійній ОСОБА_3 та дозволу відповідача на відчуження майна, яке відносилось до приватної власності ОСОБА_3 законом не вимагається. Позивач не є членом сім'ї відповідачки, та його вселення створить їй перешкоди для вільного володіння, розпорядження та користування власним майном.
Ухвалою суду від 01.02.2021 залучено до участі у справі в якості правонаступника відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_3 - ОСОБА_1 ..
Позивачка за первісним позовом та відповідачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримала повністю, зустрічний позов не визнала, та пояснила, що спірний будинок куплено ОСОБА_3 разом з її чоловіком ОСОБА_7 , який помер в 2003 році. Також в них був син ОСОБА_8 , який також помер. В 2003 році відповідач став проживати з ОСОБА_3 . Не пам'ятає, в якому році вони одружились. Взагалі, ОСОБА_3 їй казала, що остання не знала, що ОСОБА_2 з нею уклав шлюб, він сам в сільраді зафіксував цей шлюб і заставив, щоб ОСОБА_3 його прописала. Вони вели спільне господарство. Відповідач ОСОБА_2 сам настояв, щоб ОСОБА_3 зробила договір дарування. ОСОБА_2 був присутній у нотаріуса Калітенко , був в коридорі, на все погоджувався. Відповідач ОСОБА_2 дуже зловживав спиртними напоями. Вона кожні вихідні приїжджала. Літом 2017 року вони вибирали картоплю, а ОСОБА_3 дуже захворіла, тому викликали швидку, лікарі пояснили, що у ОСОБА_3 нервовий зрив. Відповідач штовхав її (позивачку) та ОСОБА_3 . 22 жовтня 2017 року приїхав син ОСОБА_2 зі свідком, вони самі вирішили забрати ОСОБА_2 . Коли відповідача забрали, ОСОБА_3 сказала, що хоче розлучитися. Через два тижні приїхав відповідач з сином, погрузили на причіп речі відповідача та поїхали. На той час деякі речі вже були зібрані, оскільки відповідач до цього казав, що поїде. Вона казала сину ОСОБА_2 , щоб підлікували від алкоголю відповідача. З того періоду відповідач по теперішній час не приїжджав В березні 2018 року було розлучення, за рішенням суду, ОСОБА_2 на суд не приїжджав. Про те, що повернеться, не казав. Не шукав шляхи до примирення. Коли бабуся жила разом з відповідачем, побудували гараж, паркан. ОСОБА_2 також щось бетонував. Але це все робилось за кошти ОСОБА_3 , оскільки відповідач ніде не працював. Він отримував соціальну пенсію - вистачало лише на їжу. Бабуся забирала пенсію у відповідача, щоб він її не пропивав. ОСОБА_3 до поліції щодо дій відповідача не зверталась.
Представник позивачки за первісним позовом та відповідачки за зустрічним позовом - адвокат Заліський Б.С. у судовому засіданні первісний позов підтримав повністю, в задоволенні зустрічного позову прохав відмовити.
Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 у судовому засіданні первісний позов не визнав, зустрічний підтримав повністю. Пояснив, що ОСОБА_3 його в 2017 році виганяла, сказала, що не може його обійти. Він до поліції з цього приводу не звертався. Він потім телефонував ОСОБА_3 , просив дозволу повернутися, але ОСОБА_3 не погодилась. Він не їздив до цього будинку з 2017 року.
Представник відповідача за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - адвокат Іващенко І.Ю. у судовому засіданні первісний позов не визнав, прохав задовольнити зустрічний позов. Пояснив, що відповідача змусили піти з будинку, погрожували здати його в лікарню. Відповідач літня людина, йому ніде проживати. За час проживання з ОСОБА_3 зробив значні поліпшення домоволодіння. Договір дарування є недійсним, оскільки нотаріус не запросила відповідача на угоду, а він був у шлюбі з ОСОБА_3 та був зареєстрований в спірному будинку, істотно збільшив вартість домоволодіння.
Свідок ОСОБА_16 у судовому засіданні пояснив, що позивачка є його дружиною. Відповідач з ОСОБА_3 став разом проживати, були одружені. Відповідач ОСОБА_2 довів ОСОБА_3 до смерті: він то вішався, то пив, то намагався поїхати, водив додому компанії. По дому все робив за алкоголь. Відповідач ОСОБА_2 сам наполіг, щоб хата законно перейшла до ОСОБА_1 . Відповідач разом зі всіма їздив до нотаріуса, там завірили договір дарування. Гараж змурував ОСОБА_2 , гроші давала бабуся ОСОБА_3 та він з жінкою ОСОБА_1 . Паркан ставили разом з відповідачем, він (свідок ОСОБА_16 ) варив каркас. В 2017 році відповідач напився, почав дебоширити, сам поїхав від ОСОБА_3. Потім відповідач приїхав з сином, погрузили в машину майно, одежу та інше. Відповідач не намагався повернутися. ОСОБА_3 не робила перешкод для проживання відповідача, і ніхто його не виганяв. ОСОБА_2 також бетонував стежку у дворі висотою 3 сантиметра, кошти на цемент давали також вони. Бабуся казала, що у відповідача є ще пай, але гроші забирав син.
Свідок ОСОБА_18 у судовому засіданні пояснив, що є сином відповідача. Батько в Київській області познайомився з ОСОБА_3 . Вони разом прожили десь 10 років, були одружені. Приїжджав до них в гості, ОСОБА_3 казала: « Доглянете мене - будете жити». Двір був старенький. Вони одружилися. Батько робив по господарству. Він приїжджав до батька кожен рік та бачив, що поставили новий паркан. Батько зробив підмостку, гараж, погріб, паркан зробив, літній душ, туалет. Пенсію батько віддавав дружині. Сумісну пенсію вони витрачали на ремонт. Батько також отримував гроші за пай, всі гроші забирала дружина. Вони купляли побутову техніку. Також батько замінив газовий котел, в кухні робили ремонт. Він привозив батьку та ОСОБА_3 цукор та муку. Племінниця ОСОБА_3 почала батька виганяти. В 2018 році вона подзвонила та сказала: «Забирайте його, інакше здадуть його в психіатричну лікарню, тут він жити не буде». Батько казав, що його виганяють. Після дзвінка позивачки він забрав батька, оскільки вважав це загрозою життю батька. Потім по рішенню суду батько з ОСОБА_3 розлучилися. Батько любив ОСОБА_3 , не хотів виїжджати, це відбулось через позивачку. До поліції не зверталися. В той день, коли був суд по розірванню шлюбу намагалися вселитися, ОСОБА_3 була не проти, але позивачка казала: «Забирайте його». Чи зловживав спиртним батько, не знає.
Свідок ОСОБА_21 у судовому засіданні пояснив, що він був бригадиром, в його бригаді працював ОСОБА_2 , який познайомився з ОСОБА_3 в с. Маківка Рокитнянського району Київської області. ОСОБА_2 робив, гроші жінці віддавав, робив ремонти, штукатурив, не зловживав алкоголем. ОСОБА_2 побудував гараж, паркан. ОСОБА_3 його хвалила. Потім син ОСОБА_2 сказав йому: «Поїхали за батьком, вона його не хоче». Вони поїхали, ОСОБА_3 сказала, що їй не треба ОСОБА_2 .
Свідок ОСОБА_22 у судовому засіданні пояснила, що вона проживає в АДРЕСА_4 та вона дружила з ОСОБА_3 , яка купила хату 10 років тому та жила сама. ОСОБА_2 приїхав на заробітки в колгосп, там ОСОБА_3 готувала їжу. Вони познайомились, почали жити разом в хаті ОСОБА_3 в с. Маківка. ОСОБА_3 не ображала ОСОБА_2 , він добре жив. Але ОСОБА_2 не збирався жити далі. Баба казала, що ОСОБА_2 збирається їхати. ОСОБА_2 сам збирався виїхати декілька раз, викликав сина, який приїхав та забрав його. Баба не виганяла ОСОБА_2 . Він лаявся з бабою, не хотів працювати, ніде не працював, зловживав алкоголем, через це були сварки. ОСОБА_2 допомагав ставити паркан. В хаті штукатурили, також підливали бетону біля погребу. ОСОБА_2 будував гараж.
Свідок ОСОБА_25 у судовому засіданні пояснила, що проживає в АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 був на роботі в Маківці. Він прийшов жити до ОСОБА_3 . Баба купила хату ще з першим чоловіком. Вони жили так, потім розписались. Дід був без роботи, потім вийшов на пенсію, на роботу не ходив. Позивачка приїжджала допомагати бабі на городі, навідувалася в лікарню. ОСОБА_2 зловживав алкоголем, тому були сварки з бабою. В той час вони тин поставили. Вона (свідок ОСОБА_25 ) тоді працювала поштаркою, пам'ятає, що тоді ОСОБА_3 дали Чорнобильські виплати, за ці гроші поставили тин. ОСОБА_2 не один раз збирався виїжджати. Вона жила по сусідству. Років п'ять ОСОБА_2 зовсім поїхав. Це була його особиста ініціатива, баба його не виганяла. Чого дід поїхав - не зрозуміло. Як дід випивав, то завжди були сварки. Одного разу баба приходила до них, щоб допомогли, бо дід таблеток набрав та закрився. Було таке, що діда забирали, бо він валявся. ОСОБА_2 приймав учать в побудові гаража. Також ставили паркан. Свою пенсію ОСОБА_2 отримував сам, а баба також сама. Дід казав, що буде покидати бабу, розірве шлюб, та поїде з Маківки. Ще пам'ятає ситуацію, як дід прохав її сина купити 5 літрів бензину для скутера, щоб виїжджати. Син купив ОСОБА_2 бензину, а той сказав, що там менше 5 літрів.
Суд, заслухавши думку сторін та їх представників, свідків, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до наступного.
Судом встановлено, що на праві приватної власності ОСОБА_1 належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.9 т.1). Об'єкт нерухомого майна має загальну площу 58,1 кв.м., житлову площу 32,7 кв.м., 1961 року забудови з господарськими та побутовими спорудами: погріб з шийкою, веранда, прибудова, літня кухня-сарай, убиральня, літній душ, навіс, сарай тимчасовий, колодязь питний, ворота з хвірткою, огорожа, стінка підпірна (а.с.10 т.1).
Підставою виникнення права власності є договір дарування житлового будинку від 05.02.2016 посвідчений державним нотаріусом Рокитнянської районної державної нотаріальної контори Рокитнянського району Київської області Калітенко Л.Б. та зареєстрований в реєстрі за № 244. Згідно п.1 якого ОСОБА_3 передала у власність (подарувала), а ОСОБА_1 прийняла у власність (в дарунок) житловий будинок, дерев'яний обкладений цеглою, 1961 року забудови, який має в цілому 32,70 кв.м. житлової площі, 58,10 кв.м. загальної площі, розташований в АДРЕСА_3 , на земельній ділянці, площею 0,2500 гектара, кадастровий номер земельної ділянки 3223783001:01:006:0072 (а.с.8 т.1).
На підставі договору купівлі-продажу №3615 від 05.11.2005 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 належав на праві приватної власності ОСОБА_3 з 25.11.2005 (а.с.11 т.1).
05.09.2009 виконавчим комітетом Маківської сільської ради Рокитнянського району зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 27.02.2018 (а.с.156 т.1).
З 05.05.2009 зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 - (а.с.27 т.1).
Згідно актів матеріально-побутового обстеження ОСОБА_3 від 11.12.2017, від 20.06.2019 ОСОБА_2 за місцем реєстрації фактично не проживав, ОСОБА_3 проживала одна (а.с.17,18 т.1) та з її слів з 22.10.2017 він у помешканні не проживає, виїхав до сина у Кіровоградську область (а.с.19,20 т.1). Факт не проживання ОСОБА_2 за вказаною адресою встановлено депутатом сільської ради ОСОБА_25 на підставі свідчень сусідів ОСОБА_27 та ОСОБА_28 ..
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла (а.с.157 т.1), спадкоємцем за заповітами посвідченими Маківської сільською радою Рокитнянського району Київської області 04.08.2017 за № 25 на земельні ділянки, площами 3,5517 га та 0,6725 га, які розташовані на території Запрудянської сільської ради Рокитнянського району Київської області є ОСОБА_1 (а.с.65 т.2).
В технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_2 (а.с.12-16 т.1), розробленого 15.01.2018 КП КОР «Південне БТІ» зазначено, що покрівля житлового будинку - азбестоцементні листи; гараж-сарай 2012 року побудови із фундаментом - бетон та стінами - цегла керамічна; ворота з хвірткою та огорожа 2012 року побудови з металопрофілю (а.с.16 т.1).
Як зазначив судовий експерт Свістунов І.С. у висновку експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 23.07.2021 № 313 (а.с.128-159 т.2) , що «визначити відсоток на скільки змінилася вартість досліджуваного будинковолодіння після проведення робіт (поліпшення), а саме: побудови гаражу та літньої кухні, розміром 5 на 10 із шлакоблоку, в тому числі покриття даху шифером, бетонування в дворі 30 кв.м., встановлення паркану за адресою: АДРЕСА_2 не вбачається за можливе, оскільки відсутні відомості щодо ідентифікації поліпшень» (а.с.151 т.2).
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до пункту1 частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Так, згідно частини 1 статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням судом об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Згідно висновку Верховного Суду зазначеного у постанові 17 квітня 2019 року у справі № 541/2734/16-ц, що майно, яке належало одному з подружжя на праві особистої приватної власності у порядку статті 57 СК України, повністю та автоматично не перетворюється у спільну сумісну власність. Спільна сумісна власність виникає лише у порядку, визначеному статтею 62 СК України, тобто право спільної сумісної власності виникає на частку майна, яка істотно збільшилася внаслідок умов, передбачених цим законом, з урахуванням частини, яка належала одному із подружжя на праві особистої приватної власності.
Оскільки, спірний житловий будинок був придбаний ОСОБА_3 до вступу в шлюб з ОСОБА_2 та позивач за зустрічним позовом не звертався до суду щодо віднесення його до спільної сумісної власності подружжя, а отже даний будинок не являється об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та не породжує обов'язок дружини, чоловіка розпорядження майном за взаємною згодою ( ч.1 ст. 65 СК України).
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Верховного Суду від 23 червня 2021 року у справа № 537/3100/17).
Оскільки, на момент укладення договору дарування спірний житловий будинок належав на праві приватної власності дружині ОСОБА_2 та не визнаний за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя - відсутні підстави для оспорення даного правочину та суд не вбачає порушення прав позивача за зустрічним позовом.
У статті 47 Конституції України зазначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 3 СК України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Частиною другою статті 64 ЖК України до членів сім'ї наймача віднесено дружину наймача, їх дітей і батьків. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно зі статтею 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника житла користуватися жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи як члена своєї сім'ї.
Зазначені норми не передбачають самостійного характеру права члена сім'ї власника житлового будинку користування житловим приміщенням.
Посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов'язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім'ї власника.
Особливістю вирішення даного спору є те, що при створенні сім'ї, встановленні сімейних відносин, особа, яка набула право власності на будинок, і член сім'ї, тобто чоловік і дружина, вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі.
У статті 7 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Тобто, будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватися в судовому порядку.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
За частиною першою статті 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності як суб'єктивне цивільне право містить у своєму складі правомочність на власні дії; правомочність вимоги від інших та правомочність захисту.
Найбільш значущою для власника є правомочність на власні дії, яка реалізується, передусім, через пряме та безпосереднє панування над річчю. Власник здійснює надані йому правомочності своєю владою не тільки незалежно від інших осіб, а й у такому правовому полі, коли не може бути будь-якої влади над цією ж річчю з боку інших суб'єктів. Дії власника обумовлені його інтересом; виключне панування особи над річчю унеможливлює втручання інших осіб, на яких покладено пасивний обов'язок утримання, від вчинення подібних дій; абсолютність влади полягає в наданні власнику закріпленої правом можливості визначати, яким чином поводитися зі своєю річчю, коли та як реалізовувати свої правомочності стосовно неї.
Згідно з частиною першою та другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Усунення в судовому порядку відповідних перешкод у реалізації права власника відбувається за допомогою негаторного позову.
У статті 406 ЦК України унормовано припинення сервітуту.
Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
У постановах Верховного Суду: від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Отже, при вирішенні питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) за загальним правилом не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 581/489/20.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц зазначила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою. Розглядаючи питання про припинення права користування житлом колишнього члена сім'ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 дійшла висновку про те, що питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов'язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім'ї власника на користування будинком. Також необхідно встановити обставини щодо об'єкта нерухомого майна, а також наявності чи відсутності іншого житла.
У справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) від 02 грудня 2010 року поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було в законному порядку встановлене, а залежить від фактичних обставин, а саме - існування достатніх і тривалих зв'язків із конкретним місцем. Утрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання в право на житло.
Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов'як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції.
Отже, врахування принципу пропорційності, який є також і принципом цивільного судочинства (пункт 6 частини третьої статті 2, стаття 11 ЦПК України) забезпечує розумний баланс між інтересами позивача, відповідачів та загальними інтересами.
Згідно із частиною другої статті 416 ЦПК України та частиною першої статті 417 ЦПК України висновок Великої Палати Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися норма матеріального права, є обов'язковим для застосування судами.
Згідно із частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Суд оцінив, що втручання у право відповідача на повагу до його житла є не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою.
Оскільки, показаннями свідків доведено твердження позивачки, що відповідач ОСОБА_2 добровільно залишив будинок, перешкод у користуванні не було, він не намагався вселитися та не мешкає у будинку з 2017 року, суд вважає, що існує необхідність для застосування такого обмеження на повагу до житла та таке втручання у це право буде пропорційним переслідуваній легітимній меті
Таким чином, у даній справі, інтереси позивачки, як власника житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси колишнього члена сім'ї, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном, та який, за доводами позивачки, забезпечено іншим житловим приміщенням, що ним не спростовано належними доказами.
Так, до зустрічного позову не додано жодного доказу, в тому числі щодо відсутності у ОСОБА_2 у власності та користуванні іншого житлового приміщення.
Дійсно, ЦК України передбачено підстави визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Разом із тим припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім'ї власника житлового будинку може бути підтверджено у судовому порядку, якщо це право пов'язане із захистом права власності відповідно до статті 391 ЦК України, за змістом якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Частина 1 статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», визначає чіткий перелік підстав для зняття особи з реєстрації місця проживання, але у зв'язку з тим, що відповідачі відмовляються виписатися добровільно, єдиною підставою для зняття з реєстрації місця проживання може виступити остаточне рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Відповідно до п. 26 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою КМУ від 2 березня 2016 р. № 207 зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення первісного та відмову у задоволенні зустрічного позовів повністю.
Згідно правил статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, а у разі відмови в позові - на позивача.
Приймаючи до уваги вимоги статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», та враховуючи те, що задоволено лише первісний позов, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 гривень (а.с.1 т.1).
Керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 19, 76 - 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 352,354 ЦПК України, ст.ст. 7, 64, 150, 156 ЖК України, ст.ст. 2,11, 215,216, 317, 319, 321, 383, 391, 405, 406 ЦК України, ст.ст. 3, 57, 60, 62, 65 СК України та Законом України «Про судовий збір», суд,
Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - задовольнити в повному обсязі.
Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування житлового будинку недійсним та усунення перешкод шляхом вселення до житлового будинку - відмовити у повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).
Повне рішення складено 01.09.2022.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивні частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень Цивільного процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Сторони справи:
Позивачка за первісним позовом та відповідачка за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 ;
Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 та фактичне місце проживання: АДРЕСА_7 .
Головуючий:В. І. Зінкін