Справа № 372/1662/22
Провадження № 2-1089/22
12 вересня 2022 року Обухівський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Проць Т.В.
при секретарі Лимаренко О.О.
за участю представника позивача ОСОБА_1
представника органу опіки і піклування Тутевич Н.В.
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання малолітньої дитини, третя особа орган опіки і піклування виконавчого комітету Обухівської міської ради, -
У липні 2022 року позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив визначити місце проживання малолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування своїх вимог зазначив, що від зареєстрованого шлюбу із відповідачкою ОСОБА_3 мають двох дітей: дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Діти проживають разом із матір'ю. Позивачем запропоновано відповідачці щоб малолітній син ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 проживав зі батьком у приватному будинку, що розташований в АДРЕСА_1 , а спільна дочка ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 проживала з матір'ю ОСОБА_3 в житловій квартирі, що розташована в АДРЕСА_2 , що є обґрунтованим, оскільки у дочки підлітковий період, що потребує особливої уваги матері.
Ухвалою судді від 28.07.2022 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
03.08.2022 року відповідачка подала до суду заяву, в якій просила розглядати справу без її участі, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, та ухвалити рішення у підготовчому судовому засіданні.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити у повному обсязі.
Представниця органу опіки та піклування Тутевич Н.В. у судовому засіданні підтримала рішення виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області №204 від 14.07.2022 про визначення місця проживання дітей, зазначила, що запропоноване позивачем вирішення спору буде відповідати інтересам дітей.
Відповідачка в судове засідання не з'явилась.
Суд, вислухавши учасників процесу, з'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, приходить до наступних висновків.
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з положеннями ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК, в межах заявлених нею вимог; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у разі визнання позову відповідачем.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
На момент розгляду даної справи по суті, шлюбі між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано рішенням Обухівського районного суду Київської області від 19 липня 2022 року.
Від даного шлюбу сторони мають дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ).
ОСОБА_2 фактично проживає в житловому будинку загальною площею 187,4 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належить йому на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку серія та номер 1293, який зареєстрований 23.03.2018 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу, Головкіною Я.В., що підтверджується копією витягу з ДРРП від 15.06.2022р.
ОСОБА_3 фактично проживає в житловій квартирі загальною площею 80,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить їй на підставі договору купівлі-продажу; серія та номер: 731, виданий 06.11.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоменко Вікторією Валеріївною, що підтверджується копією витягу з ДРРП від 15.06.2022 р.
Як встановлено у судовому засіданні, спільні діти сторін: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , проживають разом з відповідачкою - ОСОБА_3 в житловій квартирі площею 80,6 кв.м., що розташована в АДРЕСА_3 .
Рішенням виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області від 14.07.2022 року №204, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_1 ; визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , за адресою: АДРЕСА_3 .
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до ст.8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя ст.11 ЗУ «Про охорону дитинства»).
Згідно зі ст.12 ЗУ «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Норми міжнародного права та національного законодавства не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), відступаючи від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».
Визнання відповідачкою позову не суперечить закону, не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб.
З огляду на визнання відповідачкою позову, суд вбачає наявність законних підстав для визначення місця проживання сина ОСОБА_4 разом зі батьком, ухвалює рішення про задоволення позову.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 58, 82, 200, 206, 141, 258, 259, 265, 268 ЦПК України суд,-
Позов ОСОБА_2 задовольнити.
Визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за місцем проживання батька ОСОБА_2 .
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживає: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , проживає: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 13 вересня 2022 року.
Суддя Т.В. Проць