Україна
Донецький окружний адміністративний суд
13 вересня 2022 року Справа№200/550/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) до Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010; місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, скасування рішення,
11 січня 2022 року до Донецького окружного адміністративного суду подана позовна заява ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 11.12.2021 року № 056650006799 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до ч. 3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
- зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області розглянути повторно заяву від 15.12.2021 року про призначення пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зарахувати до пільгового стажу роботи з повним робочим днем під землею період навчання у Горлівському технікумі Донецького державного Університету з 01.09.1994р. по 30.06.1998р. за Списком затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1994 № 202 та ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та здійснити розрахунок пільгового стажу роботи на підставі роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 року № 8 «Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених ст. 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Ухвалою суду від 12 січня 2022 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 15.12.2021р., він звернувся до Головного Управління Пенсійного фонду України за призначенням пенсій відповідно до ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням № 056650006799 від 17.12.2021 відповідачем було відмовлено в призначені пенсії ОСОБА_1 , обґрунтувавши свої дії тим, що у позивача, відсутній пільговий стаж роботи 25 років передбачений постановою Кабінету Міністрів України № 202.
На адвокатський запит відповідач, листом від 30.12.2021 року № 0500-1502- 8/139016 повідомив, що за розглядом заяви позивача, про призначення пенсії до пільгового стажу роботи не враховано період навчання з 01.09.1994р. по 30.06.1998р. так як відповідно до статті 38 Закону України від 10.02.1998 № 103/98-ВР «Про професійно-технічну освіту» дія зазначеного Закону не поширюється на заклади середньо-спеціальної та вищої освіти.
Крім того у наведеному вище листі зазначено, що пільговий стаж ОСОБА_1 , не розраховувався згідно роз'ясненню №8 Міністерства соціального забезпечення України відповідачем так як ОСОБА_1 , не працював на провідних посадах.
На підставі викладено, позтвач просить задовольнити позовні вимоги.
В установлений законом строк, відповідачем наданий відзив на адміністративний позов, зі змісту якого вбачається, що рішенням Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 17.12.2021р. №056650006799 ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю пільгового стажу передбаченого ч.3 ст. 114 Закону №1058. Відповідно до наданих документів позивача: вік заявника - 42 роки, страховий стаж становить - 26 років 09 місяців 15 днів. Пільговий стаж - 22 роки 08 місяців 18 днів (відповідно до п.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно постанови №202 за професіями.
Період навчання з 01.09.1994р.-30.06.1998р. у Горлівському технікумі Донецького державного університету зараховано до загального стажу роботи.
На адвокатський запит, листом управління від 30.12.2021 року було надано роз'яснення стосовно не зарахування до пільгового стажу періоду навчання, а саме за статтею 38 Закону України від 10.02.1998 №103/98-ВР «Про професійно-технічну освіту», час навчання в професійно-технічному училищі зараховується в страховий стаж, в тому числі пільговий, в разі якщо строк між днем закінчення навчання та днем працевлаштування за надбаною професією не перевищує 3-х місяців. Дія зазначеного Закону не поширюється на заклади середньо-спеціальної та вищої освіти, тому і підстави для зарахування періоду навчання ОСОБА_1 з 01.09.1994-30.061998 - у відповідача відсутні.
Перелік видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначено в статті 56 Закону України від 05.11.1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення».
Зокрема, згідно з пунктом «д» частини третьої вказаної статті до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Отже, цією нормою права передбачено зарахування часу навчання у перелічених навчальних закладах до загального стажу роботи.
На підставі викладеного просить відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд установив наступне.
ОСОБА_1 (фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , НОМЕР_1 ).
15.12.2021р., ОСОБА_1 , звернувся до Головного Управління Пенсійного фонду України за призначенням пенсій відповідно до ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням № 056650006799 від 17.12.2021 відповідачем було відмовлено в призначені пенсії ОСОБА_1 , обґрунтувавши свої дії тим, що у позивача, відсутній пільговий стаж роботи 25 років передбачений постановою Кабінету Міністрів України № 202.
На адвокатський запит відповідач, листом від 30.12.2021 року № 0500-1502- 8/139016 повідомив, що за розглядом заяви позивача, про призначення пенсії до пільгового стажу роботи не враховано період навчання з 01.09.1994р. по 30.06.1998р. так як відповідно до статті 38 Закону України від 10.02.1998 № 103/98-ВР «Про професійно-технічну освіту» дія зазначеного Закону не поширюється на заклади середньо-спеціальної та вищої освіти.
Крім того у наведеному вище листі зазначено, що пільговий стаж ОСОБА_1 , не розраховувався згідно роз'ясненню №8 Міністерства соціального забезпечення України відповідачем так як ОСОБА_1 , не працював на провідних посадах.
Згідно диплому серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 навчався на денному відділенні у Горлівському технікумі Донецького державного Університету з 01.09.1994р. по 30.06.1998р. за спеціальністю «Експлуатація та ремонт гірничого електромеханічного обладнання та автоматичних пристроїв».
Записи трудової книжки серії НОМЕР_3 яка належить ОСОБА_1 , в повній мірі відображають характер виконуваної роботи в підземних умовах, усі записи є належними та будь яких виправлень чи неточностей не мають, а саме записи: № № 3-4, 01.09.1994р. зараховано до числа студентів, денного відділення, 09.07.1998р. відраховано в зв'язку з закінченням технікуму. №№5, 19.09.1998р. прийнятий підземним гірничим майстром з повним робочим днем в шахті. №№9, 12.02.2005р. звільнений за власним бажанням.
При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення” (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України від 09.07.2003 №1058 “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закону №1058).
Закон №1788-ХІІ був ведений в дію з 01 січня 1992 року - в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 1 квітня 1992 року - в повному обсязі.
Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно з яким "Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї".
За приписами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, у тому числі на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005р. Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У преамбулі Закону України від 05.11.91 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Відповідно до частини 3 статті 114 Закону України № 1058 працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років.
За наявності стажу на підземних роботах менше 10 років у чоловіків і менше 7 років 6 місяців у жінок та страхового стажу, встановленого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім пункту 1 частини другої цієї статті, за кожний повний рік зазначених робіт пенсійний вік, встановлений абзацом першим статті 26 цього Закону, зменшується на один рік. При цьому пенсійний вік для жінок не може бути нижчим за вік, встановлений абзацом першим пункту 1 частини другої цієї статті.
Суд зазначає, що відповідач, відмовляючи позивачу в призначенні пенсії посилається на положення статті 38 Закону України від 10.02.1998р. № 103/98ВР «Про професійну (професійно-технічну) освіту» в частині 3-х місячного строку, в який особа повинна влаштуватись на роботу за отриманою професією.
Згідно диплому серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 навчався на денному відділенні у Горлівському технікумі Донецького державного Університету з 01.09.1994р. по 30.06.1998р. за спеціальністю «Експлуатація та ремонт гірничого електромеханічного обладнання та автоматичних пристроїв». Як вбачається із записів трудової книжки серії НОМЕР_3 яка належить ОСОБА_1 , в повній мірі відображають характер виконуваної роботи в підземних умовах, усі записи є належними та будь яких виправлень чи неточностей не мають, а саме записи: №№3-4, 01.09.1994 зараховано до числа студентів, денного відділення, 09.07.1998 відраховано в зв'язку з закінченням технікуму. №№5 19.09.1998 прийнятий підземним гірничим майстром з повним робочим днем в шахті. №№9, 12.02.2005 звільнений за власним бажанням.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 після закінчення технікума (30.06.1998р.) був працевлаштован 19 вересня 1998 року, а саме прийнятий підземним гірничим майстром з повним робочим днем в шахті. Отже посилання відповідача на статтю 38 Закону України від 10.02.1998р. № 103/98ВР «Про професійну (професійно-технічну) освіту» в частині 3-х місячного строку, в який особа повинна влаштуватись на роботу за отриманою професією, є неприйнятними.
Як установлено судом, при визначенні розміру пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком у відповідності до положень ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідачем правила, встановлені в Роз'ясненні Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 року № 8 «Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбаченим статтею 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення», не застосовувались.
З відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач вважає, що застосування до спірних відносин правил, визначених у роз'ясненні Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 року № 8 «Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбаченим статтею 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є безпідставним, оскільки 10 років стажу роботи повинно бути саме на провідних професіях, а ні на підземних роботах.
Між тим, суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року № 2148-VІІІ внесено зміни до Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Пункт 16 цих положень передбачає, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено умови призначення пільгових пенсій.
Пенсійний фонд України звернувся до Міністерства соціальної політики щодо застосування роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 року № 8 «Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених статтею 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Міністерство соціальної політики розглянуло звернення Пенсійного фонду України щодо застосування роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 року № 8 «Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених ст. 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
У листі Міністерства соціальної політики України № 12281/0/2-18/21 від 26.06.2018 року зазначено, що пунктом 5 постанови Верховної Ради України від 06.12.1991 року №1931-XII «Про порядок введення в дію Закону України «Про пенсійне забезпечення», Міністерству соціального забезпечення України було надано право давати роз'яснення про порядок застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення», обов'язкові для всіх підприємств, установ і організацій, розташованих на території України.
Відповідно до п. 5 вказаної постанови, Міністерством соціальної політики України і було видане роз'яснення від 20.01.1992 року № 8 «Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених статтею 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з розділом II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 17.11.2005 року № 3108-ІV, пункт 5 постанови Верховної Ради України від 06.12.1991 року № 1931-XII визнано таким, що втратив чинність.
З урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року № 2148-VIII (далі- Закон № 2148) право та порядок призначення пенсій на пільгових умовах працівникам, зайнятим на підземних і відкритих гірничих роботах та в металургії визначаються відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Листом від 02.10.2018 року № 19997/0/2-18 Міністерство соціальної політики України відкликало свій лист від 26.06.2018 року № 12281/0/2-18-21 та зазначило про доцільність застосування роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 року № 8 «Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених ст. 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
На час трудової діяльності позивача і на теперішній час Роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 20.01.1992 року № 8 «Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених статтею 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення», є діючим.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. До того ж слід враховувати положення статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII, згідно з якими громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейським судом з прав людини напрацьована практика за якою пенсія включається в поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". Отже, при з'ясуванні змісту поняття "майно" недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі "Пічкур проти України" (заява N 10441/06, пункти 41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.
Водночас юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
Так, у справі "Суханов та Ільченко проти України" ЄСПЛ зазначив, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (Заява № 68385/10 та № 71378/10, пункт 35).
Отже, у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути у тому числі "легітимні очікування" та "майнові права" (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява N 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і, якщо людина очевидно підходить під ці критерії, це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Також практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (Brumarescu v. the Romania, заява N 28342/95). У пункті 109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. the Moldova, заява N 45701/99).
Отже, неправомірне позбавлення особи пенсії не узгоджується з принципом правової визначеності.
Щодо звуження прав на отримання пенсії суд зазначає наступне.
Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 4 червня 2019 року N 2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року N 3-рп/2012).
За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової частини конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011.
У справі "Трегубенко проти України" (заява N 61333/00, пункт 53) Суд вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар".
Таким чином, позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм).
З аналізу вищенаведених норм, позиції Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини беззастережно вбачається, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії для осіб, які набули необхідний стаж, який передбачав право на пенсію, є звуженням цього права.
Згідно із частиною 4 статті 7 КАС України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Відповідно до статті 6 Основного закону державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі N 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У контексті предмету спору, Європейським судом з прав людини сформовано підхід щодо застосування принципу "належного урядування".
Так, в рішенні від 20 травня 2010 року у справі "Лелас проти Хорватії" (заява N 55555/08) ЄСПЛ наголосив, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу" (пункт 74).
Отже, принцип "належного урядування" без сумніву є дотичним і до означених пенсійних спорів. Адже особа-пенсіонер чи майбутній пенсіонер, як приватна особа, не має у своєму розпорядженні ані державного апарату, ані владних функцій. Зоною відповідальності саме держави є те, щоб пенсії при призначені були правомірно нараховані та своєчасно поновлені й виплачені. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з'явитись лише як наслідок порушення принципу "неналежного урядування".
Суд зазначає, що трудова книжка позивача містить належним чином здійснені записи щодо роботи позивача в спірні періоди.
Наведені вище обставини свідчать про недбале ставлення пенсійного органу до вирішення такого важливого питання як пенсійне забезпечення особи, яке гарантується статтею 46 Конституції України і визначено законодавцем як джерело існування громадянина держави.
Відповідно до статті 13 “Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод”, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 “Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод” та враховує положення “Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень”, прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980р., а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти (вчинити) певні дії, і це прямо вбачається з пункту 4 частини 1 статті 5 та пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року № 293/87/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 492/446/15-а, від 29.08.2018.
Щодо строку звернення із цим позовом до суду, суд зазначає наступне:
Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Зазначеною статтею визначаються строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом з метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням.
Відповідно до чачтини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Верховний Суд у постанові від 31.03.2021р. у справі № 240/12017/19 відступив від висновків викладених у постановах: від 29.10.2020 р. по справі №816/197/18, від 20.10.2020р. по справі №640/14865/16-а, від 25.02.2021р. по справі №822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, у першу чергу, з боку держави, а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період.
Водночас, у постановах Верховного Суду від 24.04.2018р. у справі №646/6250/17, від 19.06.2018р. у справі №646/6250/17 та від 15.09.2020р. у справі № 635/7878/16 сформульовано правову позицію, згідно якої пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), відтак до спірних правовідносин необхідно застосовувати частину першу статті 122 КАС України та при визначенні права позивача на звернення до адміністративного суду керуватися строками, визначеними в інших законах, зокрема, законах України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
У триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації права громадян на соціальний захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
Відтак, у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення не слід застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною 2 статті 122 КАС України, оскільки це матиме наслідком неможливість реалізувати передбачене Конституцією України та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» право пенсіонера на виплату сум пенсії.
Таким чином, задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, розглядається судом як поважна причина при вирішенні питання поновлення строку звернення до суду в спірних правовідносинах.
З огляду на викладене та, вирішуючи питання строку звернення до суду з адміністративним позовом у даній справі, суд дійшов висновку про застосування вказаного вище правового підходу про поважність причин пропуску строку звернення до суду з цим адміністративним позовом та необхідності у його поновленні.
При цьому, суд вважає за необхідне, керуючись статтею 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог, оскільки це є необхідним для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить.
Так, згідно частини першої вказаної норми, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.
Отже, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, при цьому, вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.
Вказане підтверджується роз'ясненням поняття "виходу за межі позовних вимог", наведеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року "Про судове рішення".
Так, відповідно до пункту 3 цієї, Постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Як вже встановлено судом та зазначалось вище, всупереч нормам чинного законодавства відповідач відмовив позивачу в призначенні пенсії та не зарахував до пільгового стажу роботи з повним робочим днем під землею період навчання у Горлівському технікумі Донецького державного Університету з 01.09.1994р. по 30.06.1998р. за Списком затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1994 № 202 та ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не здійснив розрахунок пільгового стажу роботи на підставі роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 року № 8 «Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених ст. 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Обираючи спосіб захисту порушених прав суд керується такими мотивами.
Згідно п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. А тому слід вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови позивачу в призначенні пенсії та зарахуванні до пільгового стажу роботи з повним робочим днем під землею період навчання у Горлівському технікумі Донецького державного Університету з 01.09.1994р. по 30.06.1998р. за Списком затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1994 № 202 та ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», здійсненні розрахунку пільгового стажу роботи на підставі роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 року № 8 «Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених ст. 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнані судом протиправними, і повинен вирішити заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.
Тому, наслідком визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача є покладення на нього рішенням суду обов'язку вчинити певні дії, які б відповідали вимогам закону. Такими діями у спірних правовідносинах є зобов'язання Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача від 15.12.2021р. щодо призначення пенсії та зарахувати до пільгового стажу роботи з повним робочим днем під землею період навчання у Горлівському технікумі Донецького державного Університету з 01.09.1994р. по 30.06.1998р. за Списком затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1994 № 202 та ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», здійснити розрахунок пільгового стажу роботи на підставі роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 року № 8 «Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених ст. 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Щодо строків розгляду адміністративного позову, суд зазначає наступне.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (стаття 1).
Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України від 15.03.2022 № 2119-IХ, на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 18.04.2022 № 259/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України від 21.04.2022 № 2212-IX, на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14.03.2022 № 133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 № 2119-IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб.
22 травня 2022 року Верховною Радою прийнято Закон України “Про затвердження Указу Президента України “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” від 22.05.2022 № 2263-ІХ, яким воєнний стан в Україні продовжено з 05:30 25 травня 2022 року строком на 90 діб, - до 23 серпня 2022 року.
Указом Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 строком на 90 діб.
Враховуючи викладене, станом на день розгляду справи в Україні продовжує діяти воєнний стан.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII, в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Рішенням Ради суддів України від 24 лютого 2022 року № 9, з урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю - рекомендовано зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Донецький окружний адміністративний суд розташований в м.Слов'янськ Донецької області.У зв'язку з активізацією проведення бойових дій на території Донецької області та прилеглих областей, системних ракетних обстрілів населених пунктів області, у тому числі м.Слов'янськ, які здійснюються державою-агресором та створюють суттєву загрозу життю та здоров'ю людей, керівництво Донецької обласної державної адміністрації через засоби масової інформації закликало мешканців області евакуюватись до більш безпечних регіонів України.
Згідно п. 4 опублікованих 02.03.2022 року Радою суддів України Рекомендацій щодо роботи судів в умовах воєнного стану, судам України рекомендовано усіх доступних працівників, по можливості, перевести на дистанційну роботу.
В таких умовах керівництвом Донецького окружного адміністративного суду задля збереження життя та здоров'я працівників та відвідувачів суду прийнято рішення про подальшу організацію роботи установи в дистанційному режимі.
З огляду на викладене, судове рішення ухвалено за умови наявної можливості доступу судді до матеріалів адміністративної справи.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) до Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010; місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, скасування рішення - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії та зарахуванні до пільгового стажу роботи з повним робочим днем під землею період навчання у Горлівському технікумі Донецького державного Університету з 01.09.1994р. по 30.06.1998р. за Списком затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1994 № 202 та ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», здійсненні розрахунку пільгового стажу роботи на підставі роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 року № 8 «Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених ст. 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 11 грудня 2021 року № 056650006799 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до частини 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 15 грудня 2021 року та зарахувати до пільгового стажу роботи з повним робочим днем під землею період навчання у Горлівському технікумі Донецького державного Університету з 01.09.1994р. по 30.06.1998р. за Списком затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1994р. № 202 та ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та здійснити розрахунок пільгового стажу роботи на підставі роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 року № 8 «Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених ст. 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010; місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3) на користь ОСОБА_1 (фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 992,40 гривень.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 13 вересня 2022 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя К.Е. Абдукадирова