09 вересня 2022 року Справа № 160/9305/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/9305/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
І. ПРОЦЕДУРА
04.07.2022 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) в частині ненарахування та невиплати позивачу на день звільнення одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, встановлену ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахування фактично виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити Позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, встановлену ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахування фактично виплачених сум.
Ухвалою суду від 11.07.2022 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.
Також ухвалою суду від 11.07.2022 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, а саме копії:
- відомості/інформацію щодо проходження позивачем військової служби за контактом у відповідача (накази, тощо);
- звернення позивача про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, відповідно ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- відомості щодо нарахування/ненарахування спірних виплат;
- листи/відмови (рішення) відповідача та інші наявні докази щодо суті спору.
02.08.2022 року відповідачем подано відзив на позовну заяву позивача, а також долучено до справи витребувані судом додаткові докази.
Також, 02.08.22022 року відповідачем було подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, посилаючись на положення ст.ст.122, 123 КАС України.
Щодо клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, слід зазначити про таке.
Статтею 122 КАС України встановлені строки звернення до адміністративного суду.
Позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України).
Згідно ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами ч. 5 ст. 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Віднесення справ стосовно невиплати військовослужбовцям, звільненим з військової служби, грошової компенсації, тощо до юрисдикції адміністративних судів робить актуальним питання про строки звернення до суду за захистом цього права, оскільки фактично спір стосується відновлення майнового та немайнового стану.
Суд зазначає, що предметом у зазначеній категорії справ, належать, до категорії справ щодо проходження публічної служби, однак безпосередньо стосується порушення майнових та немайнових прав особи, яке пов'язане зі звільненням з публічної служби.
Відповідно до ст. 12 Закону 2011-XII у зв'язку із особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, в якості гарантій соціального і правового захисту військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене ст. 91 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно. Дана компенсація не входить до складу грошового забезпечення та до виплат, які б належали позивачу при звільненні, та носить одноразовий характер.
Специфічний характер правовідносин у категорії спорів, що розглядаються, у яких на публічно-правовий характер спору накладається майновий аспект, змушує брати до уваги ці особливості при визначенні того, які норми визначають строки звернення до суду для цих справ.
У той же час враховуючи специфіку публічно-правових спорів, для вирішення яких КАС України визначені спеціальні строки, то суд вважає достатнім строком для реалізації позивачем права звернення до суду за захистом порушеного права загальний шестимісячний строк, встановлений ч. 2 ст. 122 КАС України.
Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 04.07.2019 року у справі №821/2/18.
Таким чином, позивач, отримавши відмову відповідача за №6/36/12-1494 від 31.12.2021 року, звернувся до суду 28.06.2022 року (згідно конверту, долученого до матеріалів справи) з дотриманням шестимісячного строку звернення до суду.
За викладених обставин, клопотання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, не підлягає задоволенню.
У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 09.09.2022 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтування позову зазначено, що при звільненні з військової служби відповідачем виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби лише за 10 років 06 місяців 09 днів, в той час як за інші 05 років 00 місяців 19 днів служби, що складає в пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги - 02 роки 00 місяців 05 днів) та служби в органах внутрішніх справ - 03 роки 00 місяців 14 днів за період з 08.06.2007 по 22.06.2010 рік, грошова допомога не нарахована та не виплачена.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити та зазначає про відсутні підстав для нарахування та виплати грошової допомоги при звільнені у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за спірні періоди служби, оскільки така грошова допомога позивачу була нарахована за час проходження служби відповідачем у повному обсязі, тому відсутні правові підстави для задоволення таких вимог позивача.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у період з 04.01.2011 року по 13.07.2021 року позивач проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 .
У період з 13.05.2014 року по 11.06.2014 року, з 12.06.2014 року по 15.06.2014 року позивач приймав участь в антитерористичній операції.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) № 180 від 13.07.2021 року майора ОСОБА_1 , начальника відділення кадрів, звільненого у запас наказом командувача Національної гвардії України по особовому складу № 87 о/с від 20.05.2021 року, на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу,» знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу відповідача з 13.07.2021 року.
Також, у вказаному наказі про звільнення позивачу передбачено такі виплати:
«Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби в сумі 95463,00 грн.
Згідно з Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовців Національної гвардії та іншим особам, затвердженою наказом МВС України від 15.03.2018 року № 200 виплатити:
надбавку за особливості проходження служби в розмірі 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років;
премію за особистий внесок у загальні результати служби за період з « 01» по «13» липня 2021 року в розмірі 70 відсотків посадового окладу;
грошову компенсацію за невикористані 98 днів додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2015-2021 роки в розмірі 62369,16 грн.».
Згідно матеріалів справи загальна вислуга років позивача у Збройних Силах України становить: 25 років 10 місяців 24 дні (наказ від 13.07.2021 року за №180).
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із заявою, в якій просив дати вказівку начальнику фінансової служби (головному бухгалтеру) військової частини НОМЕР_1 про нарахування та виплату йому неврахованої вислуги років для нарахування вихідної допомоги при звільненні яка складає - 05 років 00 місяців 19 днів.
Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України листом №6/36/12-1494 від 31.12.2021 року повідомила позивача про таке:
«На адресу військової частини надійшла заява позивача від 20.12.2021 року з проханням здійснення нарахування та виплати вихідної допомоги при звільненні, обґрунтованої відповідно до його власного додаткового розрахунку років вислуги. Дану заяву та додані до неї копії документів було розглянуто в повному обсязі.
За результатами розгляду повідомлено, що правові підстави для такої виплати - відсутні».
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував такі обставини справи та положення чинного законодавства України.
V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Правовідносини сторін, що виникають у сфері основних засадах державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі, регулюються нормами Конституції України, ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей", Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 р. № 200та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 р. за № 405/31857, тощо.
Згідно з ч. 5 ст.17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»(далі Закон № 2011-ХІІ).
Згідно зі ст.1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.2 ст. 1-2 Закону №2011 у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з ч.2 ст. 15 Закону № 2011 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1частини 2 статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Аналогічна правова норма міститься в пункті 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей" (далі - Порядок № 393).
VІ. ОЦІНКА СУДУ
Так, за змістом статті 15 Закону №2011 та пункту 10 Порядку № 393 законодавець розмежовує визначення самого права військовослужбовця, крім військовослужбовців строкової військової служби, на таку одноразову грошову допомогу при звільненні та визначення розміру такої допомоги.
У розумінні вказаних правових норм військовослужбовець, що звільнений з військової служби за закінченням контракту, крім військовослужбовців строкової військової служби, має право на виплату одноразової грошової допомоги за наявності вислуги 10 років і більше. При цьому, суд зазначає, що законодавець не передбачає, що таке право набувається за умови наявності певного виду вислуги (календарної, пільгової, тощо).
Більш того, законодавець не надає визначень ні календарної вислуги років, ні пільгової вислуги років. Правовими нормами Порядку № 393 та Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» законодавець лише визначає періоди служби, які підлягають зарахуванню до вислуги років у календарному обчисленні або на пільгових умовах. Тобто, законодавець визначає лише способи обчислення вислуги років.
Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової військової служби, з військової служби за закінченням контракту такі військовослужбовці мають права на спірну одноразову грошову допомогу за наявності вислуги 10 років і більше незалежно від способу її обчислення (у календарному обчисленні чи на пільгових умовах). Разом з тим, розмір такої одноразової грошової допомоги для такої категорії військовослужбовців знаходиться в прямій залежності від кількості повних календарних років їх служби.
Отже, позивач, як військовослужбовець, що звільнений з військової служби за закінченням строку контракту за наявності вислуги років в календарному обчисленні, зокрема, що перевищує 10 років, що також не спростовується відповідачем, має право на одноразову грошову допомогу, передбачену ч. 2 статті 15 Закону № 2011-XII. Розмір такої допомоги визначається у вигляді 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожні 10 повних календарних років служби позивача.
Слід також врахувати, що відповідно до п. п. 1, 2 розділу ХХХІІ Інструкції №200, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що звільняються зі служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірах, визначених статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктом 1постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей».
У разі першого звільнення цих осіб з військової служби до вислуги років для виплати їм одноразової грошової допомоги зараховується також період строкової військової служби.
Тобто, в Інструкції № 200 допущено власне трактування положень статті 15 Закону №2011 та пункту 10 Порядку № 393.
Слід вказати, що в силу вимог ст.7 КАС України, правові норми Інструкції №200 не мають вищої юридичної сили у відношенні до Закону № 2011 та Порядку № 393, а тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477 суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейським судом з прав людини у рішенні від 10.03.2011 (остаточне 10.06.2011) у справі "Сук проти України" (Заява № 10972/05) сформовано позицію, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі "Кечко проти України" (Kechko v.Ukraine), згадане вище, пункт 23).
Згідно з позицією Європейського суду принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.
Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 в частині ненарахування та невиплати позивачу на день звільнення одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, встановлену ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Таким чином, для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, встановлену ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахування фактично виплачених сум.
Суд зазначає, що така ж правова позиція кореспондується позиції Верховного Суду, викладеній в постанові Верховного Суду від 24.11.2020 року у справі №822/3008/17, в якій зазначено, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до ч.2 статті 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше».
Таким чином, в частині 2 статті 15 Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.
Наведена правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 11.04.2018 року у справі №806/2104/17.
З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідачем не було доведено належності своїх дійбездіяльності у спірних правовідносинах.
За вказаних обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 в частині ненарахування та невиплати ОСОБА_1 на день звільнення зі служби одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, встановлену ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахування фактично виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, встановлену ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахування фактично виплачених сум.
Судові витрати не розподіляти.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код ОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 09.09.2022 року.
Суддя В.В. Ільков