Житомирський апеляційний суд
Справа №295/12443/21 Головуючий у 1-й інст. Перекупка І. Г.
Категорія Доповідач Григорусь Н. Й.
08 вересня 2022 року м. Житомир
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Григорусь Н.Й.,
суддів Галацевич О.М., Микитюк О.Ю.,
секретаря судового засідання Бірюченко Д.А.,
розглянувшиу відкритому судовому засіданні в місті Житомирі цивільну справу №295/12443/21 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа - Комунальне підприємство «Центр державної реєстрації» Садківської сільської ради Житомирського району Житомирської області в особі державного реєстратора Годзь Євгена Івановича, про скасування державної реєстрації права власності,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 03 червня 2022 року, яке ухвалене суддею Перекупкою І.І. у м. Житомирі (повний текст 13.06.2022),
встановив:
У вересні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом у якому, просила визнати протиправною і скасувати реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-банк», вчинену державним реєстратором КП «Центр державної реєстрації «Садківської сільської ради» Житомирської області Годзь Є.І.
На обґрунтування своїх вимог зазначила, що спірна квартира придбана на підставі договору купівлі-продажу № 288/58-131 від 10 липня 2008 року, укладеного з ОСОБА_2 .
Того ж дня між ОСОБА_1 та АКБ «Укрсоцбанк» укладено кредитний договір №288/58-131 на суму 44 000 доларів США. Вказане зобов'язання забезпечено договором іпотеки, відповідно до якого вона, в якості забезпечення виконання своїх зобов'язань, передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
В подальшому у 2020 році позивачу стало відомо, що Державний реєстратор Годзь Є.І. 18 вересня 2018 року здійснив, на її думку, незаконну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк».
Разом з тим позивач зазначила, що у спірній квартирі проживає з 2008 року. Жодних документів з приводу оформлення права власності на квартиру банком вона не отримувала. Крім того, переоформлення права власності на квартиру вчинено 19 вересня 2018 року в період дії мораторію згідно Закону № 1304-VII, без відома та згоди позивача.
Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 03 червня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що з 2008 року проживає у квартирі АДРЕСА_1 . При укладенні кредитного договору зазначила адресу своєї реєстрації станом на 2008 рік у с. Нехворощі, проте будинок давно згорів.
Висновки суду першої інстанції про те, що позивач не довела, що спірна квартира є її єдиним житлом суперечать матеріалам справи та спростовуються довідкою КП «ВЖРЕП № 15» Житомирської міської ради від 21 квітня 2018 року. Доказів на підтвердження наявності у позивача іншого житла матеріали справи не містять. Щодо посилання районного суду на заяви позивача до відповідача від 17 лютого 2020 року та 26 листопада 2020 року, ОСОБА_1 вказала, що останні були подані нею під тиском працівників АТ «Альфа-банк» вже після державної реєстрації права власності на квартиру за банком, тому не можуть бути доказом правомірного переоформлення права власності у 2018 році. Разом з тим, позивач зауважила, що зі змісту вказаних заяв вбачається її не інформованість та відсутність повідомлень від банку щодо перереєстрації права власності. Також, вказала, що суд при вирішенні справи не врахував, що у квартирі зареєстрована та проживає неповнолітня дитина.
Від АТ «Альфа-Банк» до суду надійшов відзив, в якому представник банку не погоджується з доводами апеляційної скарги та позовної заяви, зазначив, що кредитором дотримані строки та процедура реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, зокрема повідомлення позичальника, визначення вартості квартири. Також вказав, що позивачем не доведено, що квартира є її єдиним можливим місцем проживання, заборгованість по кредитному договору не погашена, а заяви позивача, на думку представника відповідача, свідчать про її згоду щодо набуття відповідачем права власності на квартиру, що спростовує посилання ОСОБА_1 на вимоги ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». В діях державного реєстратора відсутні будь-які порушення чинного законодавства України.
В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити. Представник відповідача вважав апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки позивач була обізнана щодо перереєстрації права власності на іпотекодержателя та протягом тривалого часу не заперечувала щодо цього.
Заслухавши учасників, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог позовної заяви і апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 10 липня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 288/58-131, за яким ОСОБА_1 отримала від ПАТ «Укрсоцбанк» кредит в сумі 44 000,00 доларів США, який у подальшому було збільшено до 48 184,70 доларів США, з кінцевою датою погашення 09 липня 2028 року (а. с. 48-51).
В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору між ОСОБА_1 та банком було укладено договір від 10 липня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В. Я. за реєстровим номером 12566 (а. с. 54-55), за яким квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 31,5 кв. м., житловою площею 19,4 кв. м. за договором передано в іпотеку.
03 грудня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис про припинення юридичної особи АТ «Укрсоцбанк», також в даному реєстрі зазначено інформацію, що правонаступником АТ «Укрсоцбанк» є АТ «Альфа-Банк» (а.с. 64-65).
Згідно умов кредитного договору позичальник зобов'язаний сплачувати проценти за користування кредитом в порядку визначеному умовами Кредитного договору (пп. 3.3.7).
Відповідно до пп. 3.3.8 кредитного договору позичальник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку визначеному п. п. 1.1. та д. 2.4 кредитного договору.
Станом на 15 лютого 2018 року у позичальника виникла заборгованість по кредитному договору у розмірі 107 645,62 доларів США, що за курсом НБУ станом на дату розрахунку становить 2 869 268,38 грн, а саме: 47 452,70 доларів США- заборгованість по кредиту та 60192,92 доларів США - заборгованість по відсоткам.
У зв'язку з простроченою заборгованістю по кредитному договору у кредитора виникло право вимагати виконання зобов'язань по кредитному договору, а у позичальника і іпотекодавця виник обов'язок виконання зобов'язань по кредитному договору.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із їх недоведеності та безпідставності.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'5язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).
Відповідно до статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
При цьому у статті 575 ЦК України наведено окремі види застав та вказано, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Отже, іпотека є особливим видом застави, за яким виконання зобов'язань забезпечується виключно нерухомим майном. Іпотека регулюється ЦК України, Законом України від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу» та Законом України № 898-ІV «Про іпотеку».
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 ЗУ «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
У частині першій статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
У частинах першій, третій статті 33 цього Закону передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно з положеннями частин першої - третьої статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Відповідно до пп. 2.4.3 договору іпотеки іпотекодержатель має право у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання (умов Кредитного договору), задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
За п. 4.1 договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки.
Підпунктом 4.5.3 договору іпотеки передбачено право іпотекодержатель за своїм вибором звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку встановленому статтею 37 ЗУ «Про іпотеку».
Відповідно до частини другої статті 37 Закону України «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді, що є для іпотекодавця гарантією дотримання іпотекодержателем вимог закону щодо підстав та процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у частині другій статті 18 якого зазначено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Згідно Порядку № 1127 Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком. Для державної реєстрації прав заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документ, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав.
Відповідно до пункту 12 Порядку № 1127 розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
Згідно з пунктами 18, 23 Порядку № 1127 за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом № 1952-IV, державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обґрунтуванням їх застосування.
У частині першій статті 24 Закону № 1952-IV міститься перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень.
За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття (частина друга статті 24 Закону № 1952-IV).
Також у статті 24 Закону № 1952-IV визначено перелік обставин, за яких відмова в державній реєстрації прав з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, не застосовується.
Банком 21 березня 2018 року ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням за адресою: АДРЕСА_2 направлено повідомлення від 15 березня 2018 року про виконання зобов'язань за кредитним договором станом на 15 лютого 2018 року із попередженням, що у разі не погашення заборгованості по кредитному договору банком/іпотекодержателем буде звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки та згідно поштового повідомлення про вручення отримане особисто ОСОБА_1 за адресою квартири 31 березня 2018 року (а. с. 57-59). Після чого у зв'язку з невиконанням зобов'язань та не усунення таких порушень, банк реалізував своє право на звернення стягнення шляхом набуття у свою власність предмету іпотеки. У зв'язку з зазначеним, посилання апелянта на неналежне її повідомлення є безпідставним та таким, що спростовується матеріалами справи.
Апеляційний суд не знайшов підтвердження доводів скаржника, що квартира АДРЕСА_1 є єдиним можливим місцем проживання ОСОБА_1 , з урахуванням анкети позичальника від 01 липня 2008 року, в якій вона зазначила, що володіє житловим будинком та земельною ділянкою за адресою: с. Нехворощ, Андрушівського району, Житомирської області (а. с. 63). Інших доказів, які б спростовували вказаний факт на дату реєстрації банком права власності на спірну квартиру, скаржником не надано.
Також, суд першої інстанції встановив та правомірно взяв до уваги, що 17 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулася до АТ «Альфа-Банк» із письмовим заявою про те, що не заперечує проти продажу квартири та зобов'язується добровільно знятися з реєстрації сама та зняти з реєстрації дітей (а. с. 61); 26 листопада 2020 року ОСОБА_1 підписала заяву, посвідчену приватним нотаріусом ЖМНО Сєтаком В.Я. за реєстровим № 10903, про відсутність жодних майнових чи немайнових претензій до АТ «Альфа-Банк» щодо квартири АДРЕСА_1 (а. с. 62). Не заслуговують на увагу доводи скаржника в апеляційній скарзі на порушення прав неповнолітньої дитини, зареєстрованої у спірній квартирі на час її відчуження, оскільки зазначені обставини не були предметом розгляду в суді першої інстанції, позовна заява не містить такого обґрунтування.
Не знайшли також свого підтвердження доводи скаржника щодо здійснення на неї тиску працівниками банку у написанні вищевказаних заяв.
За таких умов, колегія погоджується із запереченням представника АТ «Альфа-банк», викладеними у відзиві на апеляційну скаргу, який зазначив, що всі попередні дії (заяви ОСОБА_1 від 17 лютого 2020 року, 26 листопада 2020 року) свідчили про її згоду щодо набуття відповідачем права власності на спірну іпотечне майно, а за умови згоди іпотекодавця, застосування мораторію у розумінні ЗУ «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» виключено.
Дослідивши матеріали справи апеляційний суд не вбачає неправомірності у діях державного реєстратора при реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність в обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною шостою визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Отже доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, вони були предметом дослідження в судовому засіданні, районний суд дав їм належну оцінку і вони не містять підстав для скасування чи зміни рішення суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду міста Житомира від 03 червня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений 12 вересня 2022 року.