Житомирський апеляційний суд
Справа №295/7870/22 Головуючий у 1-й інст. Перекупка І. Г.
Категорія 43 Доповідач Павицька Т. М.
13 вересня 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т. М.,
суддів Трояновської Г.С., Миніч Т.І.,
за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/7870/22 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради про захист порушених конституційних прав, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 19 серпня 2022 року, постановлену під головуванням судді Перекупки І.Г. в м. Житомирі,
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, у якому просила стягнути з Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради на свою користь 70 125 грн моральної шкоди. В обґрунтування позову зазначила, що під час розгляду позовної заяви про захист порушених конституційних прав Департамент містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради здійснив істотні порушення законодавства, чим порушив її конституційні права. Вказує, що порушення законодавства були допущені при поданні Департаментом містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради відзиву від 15.07.2022 у справі №295/5486/22, оскільки відзив, на її думку був поданий з порушенням визначеного процесуальним законодавством строку; містить незаконне тлумачення норм законодавства без їх взаємозв'язку з обставинами, викладеними у позові; не містить заперечень щодо обставин, зазначених нею; містить незаконні висновки, які не відповідають обставинам позовної заяви; до відзиву незаконно долучено докази, які не є доказами обставин, викладених у позові. Стверджує, що внаслідок таких неправомірних дій відповідача їй спричинено моральну шкоду, адже вона зазнала погіршення стану здоров'я, перенесла душевні страждання та була позбавлена можливості реалізовувати звички та бажання, що призвело до погіршення стосунків з оточуючими та інші негативні наслідки.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 19 серпня 2022 року відмовлено у відкритті провадження по даній цивільній справі.
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції незаконно відмовив їй у доступі до правосуддя, незаконно відмовив у розгляді вимог позовної заяви, не надав правової оцінки порушенням, допущеним відповідачем при поданні відзиву від 15.07.2022 у справі №295/5486/22 та не врахував обставини, на які вона посилалась у позовній заяві, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч.1 ст.19 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.
Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
Частиною 2 ст. 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Таким чином, правом звернення до суду із позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить чинному законодавству, договору та має бути ефективним.
Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , вимоги про відшкодування шкоди обґрунтовуються допущеними порушеннями законодавства при подачі до суду Департаментом містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради відзиву - 15.07.2022 у цивільній справі №295/5486/22.
Статтею 179 ЦПК України визначено, що позивач викладає свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотиви їх визнання або відхилення, - у відповіді на відзив.
Крім того, нормами статті 182 ЦПК України врегульовано процесуальне право учасників справи подавати при розгляді справи судом заяви, клопотання і заперечення проти заяв і клопотань, в яких вони викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань.
Згідно ч.2 та ч.3 ст.182 ЦПК України, заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.
Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлено - він встановлюється судом.
Отже, позивач, у відповідності до наведених приписів, має право під час розгляду справи викласти свою правову позицію або ж міркування щодо процесуальних питань, в тому числі і щодо подання відзиву на позовну заяву.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно вважав, що пояснення, міркування, аргументи, заперечення з приводу допущених відповідачем порушень норм законодавства, пов'язаних із поданням відзиву, має бути викладено позивачем у формі, передбаченій ЦПК України, під час розгляду безпосередньо тієї цивільної справи, в якій такий відзив було подано.
Порушення порядку подання відзиву відповідачем в межах конкретної справи не можна визнати шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й така шкода не може бути стягнута за позовною вимогою в іншому провадженні.
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року по справі №333/6816/17 (провадження №14-87цс20) зроблено висновок, що «ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. […] Приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати. […] Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою».
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України зазначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
У даній справі, позовну вимогу про стягнення моральної шкоди ОСОБА_1 обґрунтовувала допущеними порушеннями законодавства при подані Департаментом містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради відзиву на позовну заяву у справі №295/5486/22.
Разом з тим, питання подання відзиву на позовну заяву, вирішується судом, у провадженні якого перебуває справа. Тому, питання правомірності подання відзиву на позовну заяву не може досліджуватися в іншій справі за позовною вимогою однієї із сторін, оскільки це суперечить завданню цивільного судочинства та підтверджує неправомірність виникнення цивільного процесу в цьому випадку.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Peretyaka AndSheremetyev v. Ukraine» від 21 грудня 2010 року, заяви №17160/06 та № 35548/06, §33).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
З урахуванням наведених вимог закону, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги зводяться до суперечливого тлумачення норм матеріального та процесуального права і незгоди з висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам чинного процесуального законодавства, а тому підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі не вбачає.
Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 19 серпня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 13 вересня 2022 року.
Головуючий
Судді