пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
08 вересня 2022 року справа №903/503/22
Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича,
за присутності в судовому засіданні:
від позивача: Підлипенський Д.В. - адвокат (довіреність від 21.12.2021р. №469-У)
участь представника у судовому засіданні була забезпечена в режимі відеоконференції згідно протокольної ухвали суду від 08.08.2022р.
від відповідача: Божко С.О. - представник (довіреність від 29.07.2022р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Володимир-Волинський хлібозавод", м. Володимир
про стягнення 56 985,20 грн.
встановив: 18 липня 2022 року на адресу Господарського суду Волинської області надійшла та була зареєстрована позовна заява від 11.07.2022р. №687/11.1-22 ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" про стягнення на його користь з ТОВ "Володимир-Волинський хлібозавод" 146 989,62 грн., в тому числі:
- 90 004,42 грн. заборгованості по оплаті спожитої продукції (стисненого природного газу), відпущеної згідно підписаних актів приймання-передачі продукції №200 від 31.08.2021р., №№77, 175 від 30.09.2021р., №№127, 169 від 31.10.2021р., №98 від 30.11.2021р., №70 від 31.12.2021р. у період з серпня-грудня місяців 2021 року у відповідності та на виконання умов укладеного між сторонами договору №20061 від 02.07.2021р. купівлі-продажу стисненого природного газу (метан) з використанням пластикових карток онлайн;
- 16 307,78 грн. пені та 18 790,31 грн. штрафу, нарахованих за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та прострочення оплати продукції понад 10 календарних днів, у відповідності до п. 9.1 договору від 02.07.2021р.;
- 19 525,24 грн. суми інфляційних та 2 361,87 грн. трьох процентів річних, нарахованих з врахуванням положень ст. 625 ЦК України.
Ухвалою від 19.07.2022р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 08.08.2022р., запропоновано сторонам вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.
Ухвалою, постановленою за результатами проведеного 08.08.2022р. за участю представників сторін судового засідання (відображена в протоколі засідання суду), не приступаючи до розгляду справи по суті, судом було оголошено перерву в судовому засіданні до 08.09.2022р. для можливого майбутнього мирного врегулювання між сторонами господарського спору; задоволено клопотання ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" про участь представника товариства в наступному судовому засіданні по даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв'язку EASYCON.
06 вересня 2022 року судом була зареєстрована заява за електронним підписом представника ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" (адвокат Підлипенський Д.В.) від 06.09.2022р. про зменшення пред'явлених позивачем до відповідача позовних вимог на пред'явлену початково до стягнення суму основної заборгованості 90 004,42 грн. у зв'язку із сплатою відповідачем суми боргу після подання позовної заяви до суду.
При цьому, посилаючись на положення ст. 46 ГПК України, позивач просить суд прийняти відповідну заяву про зменшення розміру позовних вимог та за результатами судового розгляду справи стягнути з відповідача залишкові суми первинно заявлених 16 307,78 грн. пені, 18 790,31 грн. штрафу, 19 525,24 грн. суми інфляційних та 2 361,87 грн. трьох процентів річних (всього 56 985,20 грн.), понесені позивачем судові витрати покласти на відповідача в повному обсязі.
08 вересня 2022 року судом було зареєстроване клопотання ТОВ "Володимир-Волинський хлібозавод" від 07.09.2022р. про зменшення розміру пред'явлених до стягнення з відповідача сум пені та штрафу на 90 відсотків.
Присутній в судовому засіданні представник позивача заяву від 06.09.2022р. про зменшення пред'явлених до відповідача позовних вимог підтримав просив суд її задовольнити. Присутній в засіданні суду представник відповідача щодо відповідної заяви заперечень не висловив.
За наслідками розгляду в судовому засіданні заяви позивача про зменшення розміру пред'явлених позовних вимог судом постановлено ухвалу (відображена в протоколі судового засідання від 08.09.2022р.) про задоволення відповідного клопотання та продовження подальшого розгляду справи виходячи із нової ціни позову 56 985,20 грн. та предмету спору: стягнення 16 307,78 грн. пені, 18 790,31 грн. штрафу, 19 525,24 грн. інфляційних та 2 361,87 грн. трьох процентів річних.
При цьому враховано, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 163 ГПК України, ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог розуміється відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. У разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.
Присутній в судовому засіданні представник позивача, з врахуванням задоволення судом клопотання про зменшення позовних вимог, позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити останні на загальну суму 56 985,20 грн., в тому числі на суми 16 307,78 грн. пені, 18 790,31 грн. штрафу, 19 525,24 грн. інфляційних нарахувань та 2 361,87 грн. трьох процентів річних.
Присутній в судовому засіданні представник відповідача своїми усними поясненнями, додатково долучаючи до матеріалів справи примірник мирової угоди, котра направлялась позивачу та не була погоджена стороною, позовні вимоги на суму 56 985,19 грн. визнав в повному обсязі, засвідчив на арифметичній вірності здійснених позивачем нарахувань, проведенні нарахувань сум відповідно до фактичних обставин справи, з врахуванням існування у ті чи інші періоди тієї чи іншої суми заборгованості, просив суд зменшити пред'явлені до стягнення суми пені та штрафу до 90%.
В обґрунтування заяви засвідчив, що
- ТОВ "Володимир-Волинський хлібозавод" є підприємством - виробником соціально значущої продукції та згідно наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України №182 від 18.03.2022р. включеним до переліку підприємств (виробників хліба та хлібобулочних виробів), що виконують життєво важливі функції для забезпечення обороноздатності держави.
- станом на 04.08.2022р. відповідач виконав зобов'язання з договором у повному обсязі, пропонував позивачу укласти мирову угоду у справі.
- період прострочення виконання зобов'язання не значний і коливається від кількох місяців.
- причини прострочення виконання зобов'язань не залежали від волі відповідача, а виникли в результаті форс-мажорних обставин: збройної агресії на території країни, запровадження військового стану, у зв'язку з чим відбувся спад виробництва та реалізації продукції, різке подорожчання паливно-енергетичних матеріалів, необхідність сплати першочергово обов'язкових податків, платежів та зборів до держави.
При цьому зауважує, що розмір заявлених позивачем штрафних санкцій є неспівмірним із розміром завданих йому збитків в результаті порушення строків виконання зобов'язань відповідачем. Позивачем не надано жодних доказів наявності у нього збитків у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за договором, та не обґрунтовано розміру таких збитків.
До клопотання відповідачем долучено адресований позивачу лист-пропозицію від 18.07.2022р. про відкликання позовної заяви, лист позивача від 25.08.2022р. №246 про результати розгляду проекту мирової угоди, проект мирової угоди від 05 серпня 2022 року, акт звірки між сторонами розрахунків за період з 01.01.2022р. по 04.08.2022р., платіжні доручення від 20.07.2022р. №10820 на суму 10 000 грн., від 21.07.2022р. №10831 на суму 10 000 грн., від 25.07.2022р. №10855 на суму 20 000 грн., від 29.07.2022р. на суму 25 000 грн., від 02.08.2022р. №10901 на суму 10 000 грн., від 03.08.2022р. на суму 15 004,42 грн., звіти про проводках (платежах) товариства за період з 20.05.2022р. по 08.08.2022р., перелік підприємств (виробників хліба та хлібобулочних виробів), що не належать до категорії побутових споживачів та виконують життєво важливі функції для забезпечення обороноздатності держави, затверджений наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №182 від 18.03.2022р.
Заслухавши пояснення представника відповідача про визнання позову на суму 56 985,19 грн., суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до ч. 6 ст. 46 ГПК України, суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Згідно з ч. 1 ст. 191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відповідно до ч. 4 ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
За таких обставин, судом прийнято визнання позову відповідачем.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред'явлений до відповідача позов підлягає до часткового задоволення.
Викладена позиція пов'язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:
В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).
Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.
За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У відповідності до ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.
Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
У відповідності до ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Як встановлено ст. 67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, наведені в ст. 179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 632 ЦК України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
У розумінні приписів наведеної норми, ціна є однією із найважливіших умов відплатного договору. Сторони мають право встановлювати ціну в договорі на власний розсуд.
В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
При цьому судом також засвідчується, що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину відповідно до котрої, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У статті 629 ЦК України закріплено поняття обов'язковості договору, відповідно до котрого, з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 02 липня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Володимир-Волинський хлібозавод" (Покупець) та Дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (Продавець) було укладено договір купівлі-продажу стисненого природного газу (метан) з використанням пластикових карток онлайн №20061 згідно з умовами котрого продавець зобов'язався передати у власність покупця продукцію (код згідно ДК 021:2015 09120000-6 Газове паливо) на АГНКС з використанням ПК, а покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти у власність продукцію та повністю оплатити її вартість в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п.п. 3.2.-3.6. договору №20061, ціна продукції, що діє у мережі АГНКС на момент укладання цього договору становить 16,65 грн. без ПДВ за 1 куб. м., ПДВ (20%) 3,33 грн., разом з ПДВ 19,98 грн. та може змінюватись продавцем без погодження з покупцем. У разі зміни діючої ціни на продукцію продавець не пізніше, ніж у останній робочий день, який передує дню, у якому почне діяти нова ціна на продукцію, повідомляє про таку зміну ціни покупця через мережу АГНКС шляхом розміщення відповідної інформації на інформаційних стендах АГНКС продавця та/або шляхом розміщення інформації про нову ціну на сайті Продавця www.ukravtogaz.com. Продавець та покупець домовились, що у випадку зміни діючої ціни на продукцію нова ціна є обов'язковою для обох сторін за договором з моменту початку дії нової ціни на продукцію, встановленої продавцем. З моменту початку дії нової ціни на продукцію, встановленої продавцем, при отриманні покупцем (довіреною особою покупця) продукції у мережі АГНКС, грошові кошти списуються з ОР покупця з урахуванням нової ціни на продукцію. Ціна цього договору складається із загальної вартості продукції, відпущеної за цим договором.
Згідно п.п. 4.1.-4.4. договору від 02.07.2021р., покупець здійснює оплату продукції, отриманої у розрахунковому періоді, який дорівнює 14 (чотирнадцять) облікових (газових) діб, протягом 3 (трьох) банківських днів, що йдуть за відповідним розрахунковим періодом, але не пізніше 14 (чотирнадцятого) числа місяця, що слідує за місяцем отримання продукції. Обліковою (газовою) добою вважається період часу з 07:00 (за київським часом) дня до 07:00 (за київським часом) наступного дня. Покупець здійснює оплату відпущеної продукції шляхом перерахування грошових коштів (у гривнях) на IBAN продавця, який зазначено у цьому договорі, з обов'язковим зазначенням в призначенні платежу номеру договору та його дати, назви продукції - стиснений природний газ (метан). Оплата Продукції здійснюється покупцем згідно договору або рахунку-фактури. Датою здійснення оплати вважається дата зарахування грошових коштів на ОР покупця.
Відповідно до п.п. 5.1.-5.3. договору, для отримання пластикової картки (далі- ПК) покупець надсилає продавцю в електронному або письмовому вигляді заявку у довільній формі, в якій обов'язково зазначає перелік державних реєстраційних номерів транспортних засобів та добовий ліміт на кожну ПК, номер та дату цього договору, а також назву підприємства покупця. Продавець передає покупцю ПК шляхом підписання уповноваженими представниками сторін відповідного акта приймання-передачі ПК, який складається продавцем в двох оригінальних примірниках. Факт передачі ПК покупцю підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі ПК. У разі, якщо ПК передається(-ються) покупцю шляхом надсилання поштового відправлення, покупець, зобов'язаний підписати відповідні акти приймання-передачі ПК та повернути один примірник зазначеного акта, підписаний зі своєї сторони, продавцю протягом 3 (трьох) робочих днів з дати отримання такого акта.
Відповідно до п.п. 13.1., 13.2 угоди від 02.07.2021р., Договір набуває чинності з дати підписання та діє до 31.12.2021р. У випадку, якщо за тридцять календарних днів до дати закінчення строку дії договору жодна із сторін не отримає від іншої сторони письмового повідомлення про бажання припинити дію договору, строк дії договору продовжується на кожний наступний календарний рік.
Даний договір підписано сторонами та скріплено відтисками печаток господарюючих суб'єктів.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору купівлі-продажу від 02.07.2021р. №20061, позивачем у серпні-грудні місяцях 2021 року було передано, а відповідачем прийнято визначених угодою товарно-матеріальних цінностей загальною вартістю 271 004,42 грн., в тому числі, згідно актів приймання передачі продукції №200 від 31.08.2021р. на суму 24 127,90 грн., №175 від 30.09.2021р. на суму 49 837,14 грн., №77 від 30.09.2021р. на суму 1 838,18 грн., №127 від 31.10.2021р. на суму 44 536,03 грн., №169 від 31.10.2021р. на суму 26 204,95 грн., №98 від 30.11.2021р. на суму 71 938,56 грн., №70 від 31.12.2021р. на суму 52 521,66 грн.
Відповідно до ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. (з наступними змінами та доповненнями), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після їх закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах несе власник або уповноважений орган, який здійснює керівництво підприємством.
Судом встановлено, що зазначені вище акти приймання передачі продукції підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені відтисками печаток покупця та продавця, містять всі визначені законодавством обов'язкові реквізити, в повному об'ємі відображають зміст та обсяги здійснених сторонами на їх підставі, згідно умов договору купівлі-продажу від 02.07.2021р. №20061 господарських операцій.
Однак, ТОВ "Володимир-Волинський хлібозавод" взяті на себе згідно договору купівлі-продажу від 02.07.2021р. №20061 зобов'язання в частині проведення з позивачем належних розрахунків по оплаті відпущених товарів (у строки, порядку та розмірах, визначених угодою) не виконало, вартість останніх у повному обсязі не оплатило у зв'язку з чим заборгувало ДП "Укравтогаз" 90 004,42 грн.
Судом досліджено, що сума заборгованості 90 004,42 грн. включала в себе загальну вартість товарно-матеріальних цінностей 271 004,42 грн., відпущених на виконання умов договору купівлі-продажу від 02.07.2021р. №20061, за мінусом проведених розрахунків на суму 181 000 грн.
З метою досудового врегулювання господарського спору щодо неналежного виконання ТОВ "Володимир-Волинський хлібозавод" своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу від 02.07.2021р. №20061 позивачем 14.02.2022р. на адресу боржника було направлено претензію за №235/13.1.2-22 від 11.02.2022р. з вимогою проведення належних розрахунків по оплаті відпущених товарів та погашення існуючої заборгованості.
Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості.
Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України, майнові права та майнові обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між останніми договір купівлі-продажу від 02.07.2021р. №20061 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний чи змінений не був.
Згідно з положеннями ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання.
Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору, відпуск позивачем на виконання його умов відповідачу товарно-матеріальних цінностей, його отримання ТОВ "Володимир-Волинський хлібозавод" та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд прийшов до висновку про підставність (на момент звернення до суду) пред'явленого позивачем до відповідача позову.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем після звернення позивача з позовом до суду (13.07.20222р.) та після відкриття судом провадження у справі (19.07.2022р.) було сплачено повністю суму основного боргу в розмірі 90 004,42 грн., що стверджується платіжними дорученнями від 20.07.2022р. №10820 на суму 10 000 грн., від 21.07.2022р. №10831 на суму 10 000 грн., від 25.07.2022р. №10855 на суму 20 000 грн., від 29.07.2022р. на суму 25 000 грн., від 02.08.2022р. №10901 на суму 10 000 грн., від 03.08.2022р. на суму 15 004,42 грн. та не заперечується позивачем з огляду на клопотання від 06.09.2022р. про зменшення розміру позовних вимог на суму стягнення 90 004,42 грн. основної заборгованості.
Згідно із ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
У відповідності до ст.ст. 230, 231 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно п. 9.1. договору купівлі-продажу від 02.07.2021р. №20061, за порушення строку оплати отриманої продукції покупець сплачує продавцю за кожний день прострочення пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми грошових коштів, щодо оплати яких було допущено прострочення, а за прострочення оплати понад 10 (десять) календарних днів покупець додатково сплачує продавцю штраф у розмірі 7% від суми грошових коштів, щодо оплати яких було допущено прострочення. Крім того покупець зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення оплати, а також три відсотки річних від суми простроченого платежу.
Враховуючи викладені положення договору та наявний факт прострочення відповідачем оплати отриманих товарів, позивачем при зверненні до суду з позовом про стягнення суми основної заборгованості було включено до ціни позову вимоги щодо стягнення з боржника 16 307,78 грн. пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за період з 15.09.2021р. по 01.07.2022р. та 18 790,31 грн. штрафу, нарахованих за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та прострочення оплати продукції понад 10 календарних днів, у відповідності до п. 9.1 договору від 02.07.2021р.
Договір купівлі-продажу від 02.07.2021р. №20061 недійсним чи зміненим, зокрема, в частині п. 9.1., не визнавався. На момент звернення до суду з позовом відповідач зобов'язання щодо оплати поставленого товару не виконав, тому сплата пені та штрафу є його договірним зобов'язанням.
Розглянувши позовні вимоги ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" щодо стягнення з відповідача 16 307,78 грн. пені, перевіривши методику нарахування пені, суд встановив, що вказану санкцію позивачем нараховано з врахуванням умов укладеного між сторонами договору в частині порядку та строків здійснення обов'язкових платежів, дати виникнення тієї чи іншої суми боргу.
Судом встановлено, що штраф в розмірі 18 790,31 грн. також нарахований у відповідності до фактичних обставин справи, положень чинного законодавства та укладеного між сторонами договору, а відтак підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача в судовому порядку в повному розмірі.
Наведені позивачем розрахунки суми пені та штрафу, а відтак і відповідні вимоги, судом визнаються арифметично вірними та обґрунтованими.
Водночас, відповідачем відповідно до положень законодавчих актів України реалізоване відповідне право та, шляхом подання клопотання від 07.09.2022р., здійснено заяву про зменшення розміру нарахованих до стягнення сум пені та штрафу посилаючись при цьому, зокрема та поруч з іншим, на те, що штрафні санкції, на думку сторони, є надмірно великими порівняно зі збитками кредитора.
Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.01.2022р. у справі №910/488/21.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019р. у справі №917/791/18, від 22.10.2019р. у справі №904/5830/18, від 13.01.2020р. у справі №902/855/18, від 04.02.2020р. у справі №918/116/19, від 29.09.2020р. у справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24.12.2020р. у справі №914/1888/19, від 26.01.2021р. у справі №916/880/20, від 26.01.2021р. у справі №916/880/20.
При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.03.2021р. у справі №902/538/18).
Нормами законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки, на що Верховний Суд неодноразово вказував.
Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014 р. №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Вказаний правовий висновок Конституційного Суду України знаходить своє відображення і в практиці Верховного Суду. Зокрема, в постанові від 16.03.2021р. у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.
У постанові від 24.02.2021р. у справі №924/633/20 Верховний Суд зазначає, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у справі №902/417/18).
Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу від 02.07.2021р. №20061, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов'язання, повне визнання позову відповідачем, оплату стороною суми основного боргу 90 004,42 грн. після відкриття судом провадження у справі, період прострочення який є незначним, причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем до сьогоднішнього дня (введення воєнного стану на території України з 24.02.2022р. зумовило зниженням інтенсивності роботи товариства та зменшення прибутків), здійснення першочергових обов'язкових платежів до бюджету, включення товариства до переліку підприємств (виробників хліба та хлібобулочних виробів), що не належать до категорії побутових споживачів та виконують життєво важливі функції для забезпечення обороноздатності держави, суд на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України вважає за можливе зменшити розмір заявлених до стягнення сум пені та штрафу на 60% та стягнути їх з ТОВ "Володимир-Волинський хлібозавод" на користь ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" в розмірі 40 відсотків від заявленої суми, зокрема, 6 523,11 грн. пені та 7 516,12 грн. штрафу.
Відтак, в частині стягнення пені в розмірі 9 784,67 грн. та 11 274,19 грн. штрафу в задоволенні позову суд відмовляє у зв'язку із зменшенням судом розміру пені та штрафу.
Разом з цим, зменшуючи розмір пені на 60%, судом враховується принцип збалансованості майнових інтересів обох сторін та нарахування позивачем 3% річних та суми індексу інфляції у справі.
Суд також враховує позицію Конституційного Суду України від 11.07.2013р. №7-рп/2013, з мотивувальної частини рішення якої вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
У відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд відзначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з наданими суду розрахунками, позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 19 525,24 грн. суми інфляційних за період прострочки платежів з 15.09.2021р. по 01.07.2022р. та 2 361,87 грн. трьох відсотків річних за період 15.09.2021р. по 01.07.2022р.
Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення сум інфляційних та процентів річних, перевіривши методику та періоди їх нарахування, суд вважає, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення у визначених позивачем розмірах.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, у разі, коли суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Водночас, частиною 1 статті 130 ГПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З огляду на викладене та враховуючи повне визнання відповідачем позову, а також те, що спір до суду було доведено з вини відповідача, основну заборгованість було сплачено після звернення позивача з позовом до суду та після відкриття судом провадження у справі, суд вважає, що витрати, пов'язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до ст. 129 ГПК України в розмірі 50% від суми сплаченого судового збору 1 240,50 грн. за рахунок відповідача.
Згідно ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З огляду на викладене, у суду виникають обставини для вирішення питання про повернення ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" з Державного бюджету України згідно ст. 7 ЗУ "Про судовий збір" 1 240,50 грн., судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №0000049540 від 06.07.2022р. на суму платежу 2 481 грн.
Керуючись ст. 7 Закону України "Про судовий збір", ст.ст. 13, 14, 73-80, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Володимир-Волинський хлібозавод" (м. Володимир, вул. Луцька, 62, код ЄДРПОУ 00377176) на користь Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (м. Київ, вул. Григоровича-Барського, 2, код ЄДРПОУ 36265925) 6 523,11 грн. пені та 7 516,12 грн. штрафу, 19 525,24 грн. суми інфляційних втрат та 2 361,87 грн. трьох процентів річних, а всього 35 926,34 грн, 1 240,50 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.
3. Головному управлінню державної казначейської служби України у Волинській області повернути Дочірньому підприємству "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (м. Київ, вул. Григоровича-Барського, 2, код ЄДРПОУ 36265925) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1 240,50 грн., сплачений при поданні позовної заяви до Господарського суду Волинської області згідно платіжного доручення №0000049540 від 06.07.2022р. на суму платежу 2 481 грн., відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
4. Підставою для повернення судового збору є дане рішення, підписане суддею та засвідчене гербовою печаткою Господарського суду Волинської області.
5. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.
6. В позові в частині стягнення 9 784,67 грн. пені та 11 274,19 грн. штрафу відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
З врахуванням положень ст.ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення
складено 13.09.2022р.
Суддя В. А. Войціховський
Рішення суду направити:
- Дочірньому підприємству "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (main.uag@naftadiv.com; barrister1990ukr@gmail.com; d.pidlypenskyi@naftadiv.com);
- Товариству з обмеженою відповідальністю "Володимир-Волинський хлібозавод" (vvhlibzd@ukr.net; vvhlibzd@vv.lt.ukrtel.net).