вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" вересня 2022 р. Справа № 910/21325/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Чорногуза М.Г.
Агрикової О.В.
при секретарі судового засідання Линник А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Романенко Таїсії Вікторівни
на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2022
у справі № 910/21325/21 (суддя О.В. Марченко)
за позовом Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Фізичної особи-підприємця Романенко Таїсії Вікторівни
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Комунального підприємства "Київпастранс"
про розірвання договору та усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення
за участю представників учасників судового процесу:
від позивача: Тетерятник О.В.;
від відповідача: Чорний І.Т.;
від третьої особи: не з'явився,
Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Романенко Таїсії Вікторівни (далі - ФОП Романенко Т.В., відповідач), в якому просило суд:
- розірвати укладений між Департаментом комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Фізичною особою-підприємцем Романенко Таїсією Вікторівною та Комунальним підприємством "Київпастранс" (далі - КП "Київпастранс") договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 18.01.2017 № 1332-1 (далі - договір);
- усунути перешкоди в користуванні майном шляхом виселення Фізичної особи-підприємця Романенко Таїсії Вікторівни з орендованого майна, а саме нежитлового приміщення, загальною площею 173,39 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вулиця Тулузи, 1 на першому поверсі (далі - нежитлове приміщення).
Позовні вимоги мотивовані істотним порушенням відповідачем умов договору від 18.01.2017 № 1332-1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, укладеного між Департаментом комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Фізичною особою-підприємцем Романенко Таїсією Вікторівною та Комунальним підприємством "Київпастранс".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2021 залучено до участі у справі Комунальне підприємство "Київпастранс" як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача (далі - третя особа).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 у справі № 910/21325/21 позовні вимоги Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Фізичної особи-підприємця Романенко Таїсії Вікторівни про розірвання договору та усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення задоволено повністю; розірвано договір від 18.01.2017 № 1332-1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, укладений між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунальним підприємством "Київпастранс" та Фізичною особою-підприємцем Романенко Таїсією Вікторівною; виселено Фізичну особу-підприємця Романенко Таїсію Вікторівну з орендованого майна, а саме: нежитлового приміщення загальною площею 173,39 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вулиця Тулузи, 1 на першому поверсі; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Романенко Таїсії Вікторівни на користь Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 4 540, 00 грн судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірне приміщення використовується не за цільовим призначенням, що є істотним порушенням договору.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ФОП Романенко Таїсія Вікторівна звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
В обґрунтування скарги апелянт наголошував на тому, що позов підписаний неуповноваженою особою; в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази використання відповідачем приміщення не за цільовим призначенням; з наданих до суду доказів, зокрема чеків, вбачається, що продаж алкогольних напоїв було здійснено іншим суб' єктом господарювання - ФОП Масловою Л.І., яка орендує іншу частину спірного приміщення; у період дії воєнного стану встановлено заборону на розірвання договорів оренди.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/21325/21; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Романенко Таїсії Вікторівни на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 у справі № 910/21325/21 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
18.07.2022 матеріали справи № 910/21325/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Романенко Таїсії Вікторівни на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 у справі № 910/21325/21; розгляд апеляційної скарги призначено на 07.09.2022; учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 12.08.2022.
Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), та 16.08.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач вказував на заборону орендаря передавати спірне приміщення або його частину в суборенду, що є істотним порушенням умов договору, наслідком чого є його розірвання та повернення орендованого майна; підстави для дострокового розірвання договору виникли до введення воєнного стану, а тому посилання апелянта на заборону розірвання договорів оренди є необґрунтованим.
У судове засідання третя особа явку свого уповноваженого представника не забезпечила, про поважність причин неявки не повідомила.
За приписами ч. 1, п. 2 ч. 2, ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника третьої особи, явка якого у судове засідання обов'язковою не визнавалась, враховуючи те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування його додаткових пояснень, а також з огляду на відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за його відсутності.
У судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Представник позивача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а судове рішення законним, у зв'язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.
07.09.2022 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 18.01.2017 між Департаментом комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець за договором), Фізичною особою-підприємцем Романенко Таїсією Вікторівною (орендар за договором) і Комунальним підприємством "Київпастранс" (підприємство-балансоутримувач за договором) було укладено договір, відповідно до умов якого орендодавець на підставі протоколу постійної комісії Київради з питань власності від 06.12.2016 № 33 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - об'єкт), яке знаходиться за адресою: вул. Тулузи, 1, для розміщення кафе, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи.
За змістом пункту 2.1 договору об'єктом оренди є: нежитлове приміщення загальною площею 173,39 кв.м. на 1 поверсі, згідно з викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід'ємну частину договору про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва в оренду від 30.08.2013 № 1332.
Відповідно до пункту 3.1. договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 №415/1280 і пункту 11 цього рішення та: згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною договору (додаток 1.1) становить без ПДВ 117,95 грн за 1 кв.м. орендної площі, що в цілому складає за базовий місяць розрахунку за грудень 2016 року 20 451,33 грн і діє з 02.07.2017; відповідно до розрахунку орендної плати, що є невід'ємною частиною договору (додаток 1.2) становить без ПДВ 58,98 грн за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому складає за базовий розрахунок жовтень 2016 року 10 225,67 грн і діє до 01.07.2017, але не пізніше дати набрання чинності новою редакцією Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва.
Згідно з пунктом 3.2. договору орендна плата за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць; оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на вебсайті Фонду державного майна України.
У пункті 3.6. договору сторонами погоджено, що орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства-балансоутримувача, починаючи з дати підписання договору.
Пунктом 3.7 договору визначено, що орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця.
За змістом підпункту 5.3.6 пункту 5.3 договору орендар має право за попередньою згодою орендодавця здавати об'єкт в суборенду; суборендну плату в розмірі, що не перевищує орендної плати за об'єкт суборенди, отримує орендар, а решта суборендної плати спрямовується до бюджету міста Києва.
Пунктами 8.1., 8.2., 8.3., 8.5. договору визначено, що орендар не має права передавати свої зобов'язання за договором та передавати об'єкт повністю або частково в користування іншій особі без попередньої письмової згоди орендодавця; орендар не має права укладати договори (контракти, угоди), у тому числі про спільну діяльність, пов'язані з будь-яким використанням об'єкта іншою юридичною чи фізичною особами без попереднього дозволу орендодавця; порушення даної умови договору є підставою для дострокового розірвання договору в установленому порядку.
Рішення про передачу об'єкта (його частини) в суборенду надається орендодавцем в установленому порядку.
Об'єкт повинен використовуватися орендарем тільки за цільовим призначенням, обумовленим пунктом 1.1 договору.
У разі виявлення факту використання об'єкта не за цільовим використанням договір може бути розірвано. Орендар зобов'язаний додатково сплатити різницю між орендною платою, розрахованою за фактичний вид використання об'єкта, встановлений перевіркою, та орендною платою, визначеною договором за весь період оренди, з початку дії договору.
Договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 18.01.2017 до 16.01.2020; у разі, якщо законом передбачене нотаріальне посвідчення і державна реєстрація, договір є укладеним з моменту державної реєстрації (пункт 9.1 договору).
Відповідно до пунктів 9.3., 9.4., 9.6., 9.7. договору одностороння відмова від договору не допускається, крім випадку, передбаченого підпунктом 5.1.3 пункту 5.1 договору; лист з відмовою від договору надсилається поштою з повідомленням про вручення за місцезнаходженням орендаря, вказаним у договорі; договір є розірваним з дати одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору, або з дати повернення орендодавцю відмови від договору з відміткою відділення зв'язку про відсутність орендаря за зазначеною адресою.
Договір припиняється у разі, зокрема: невиконання або систематичного неналежного виконання істотних умов договору; закінчення строку, на який його було укладено; в інших випадках, передбачених законом.
На вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору або зміну його умов після закінчення строку його дії протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором; зазначені дії оформлюються відповідним договором, який є невід'ємною частиною договору; невиконання орендарем пункту 8.5 договору є підставою для відмовити у продовженні терміну дії договору.
Листом від 11.06.2020 № 062/05/20-3871 Департамент звернувся до відповідача та третьої особи, в якому повідомив про те, що до Департаменту надійшло повідомлення КП "Київпастранс" щодо заборгованості відповідача з орендної плати за користування приміщенням станом на 01.04.2020 у сумі 173 935,67 грн. У зв?язку із наведеним, Департамент повідомив про відмову від договору з моменту одержання вказаного листа. Також, Департамент повідомив про необхідність звільнення орендованого приміщення та передачі його за актом приймання-передачі підприємству-балансоутримувачу.
Вказаний лист був залишений без відповіді та задоволення, та повернутий Департаменту за закінченням терміну зберігання.
03.12.2021 КП "Київпастранс" було здійснено перевірку використання відповідачем орендованого за договором приміщення, за результатами якого складено акт обстеження нежитлових приміщень.
Вказаним актом встановлено наступні порушення: використання додаткової площі, ніж визначена договором; факт суборенди, що є порушенням підпункту 5.3.6 пункту 5.3 договору, оскільки така суборенда орендарем не погоджувалась; факт нецільового використання об?єкта оренди, а саме реалізація товару підакцизної групи, яке здійснюється фізичною особою-підприємцем Масловою Ліаною Іванівною.
Листом від 09.12.2021 № 053/01-4012 КП "Київпастранс" повідомило Департамент про проведену 03.12.2021 працівниками КП "Київпастранс" перевірку орендованого підприємцем приміщення, під час якої виявлені порушення, які зафіксовані в акті від 03.12.2021.
За твердженням позивача, в порушення умов договору від 18.01.2017 № 1332-1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, відповідач використовував об'єкт оренди не за цільовим призначенням, що зафіксовано актом перевірки від 03.12.2021. Вказане, як стверджує позивач, є істотним порушенням умов договору, у зв'язку з чим останній звернувся до суду з даним позовом про розірвання вказаного договору та усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами у даній справі, колегія суддів зазначає, що укладений між Департаментом комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), фізичною особою-підприємцем Романенко Таїсією Вікторівною та Комунальним підприємством "Київпастранс" правочин за своїм змістом та правовою природою є договором оренди (найму), за яким, відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України, одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).
Згідно з ч. 1 ст. 761, ч. 1 ст. 762 ЦК України право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, приміщення, що є предметом вказаного договору оренди належить до комунальної власності.
Відповідно до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно зі ст. 287 ГК України орендодавцями щодо комунального майна є органи, уповноважені місцевими радами управляти майном, яке є у комунальній власності.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (тут і далі - чинний на момент укладення спірного договору) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. Умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим Законом) законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря.
Частинами 1, 4 статті 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
У пункті 3.6. договору сторонами погоджено, що орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства-балансоутримувача, починаючи з дати підписання договору.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач, зокрема, зазначив про те, що станом на 01.04.2020 у відповідача наявна заборгованість за договором з орендних платежів у сумі 173 935,67 грн.
Наведене підтверджується інформацією, наданою КП "Київпастранс" Департаменту у повідомленні, за результатами розгляду якого позивач надіслав відповідачу лист від 11.06.2020 № 062/05/20-3871 про відмову від договору та повернення орендованого приміщення.
Також, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідачем подано суду акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2021 по 01.01.2022 між відповідачем і філією Тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо №2, згідно з яким станом на 01.01.2021 за відповідачем обліковувалася заборгованість у сумі 45 927,31 грн, а станом на день підписання акта, з урахуванням оплат у 2021 році, у відповідача наявна заборгованість у сумі 13 732,84 грн, яку було повністю погашено платіжним дорученням від 13.01.2022 № 91.
Тобто станом на момент винесення рішення у відповідача відсутня заборгованість з оплати орендних платежів.
Частинами першою і другою статті 773 ЦК України передбачено, що наймач зобов'язаний володіти та/або користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.
Якщо наймач володіє та/або користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар має право за письмовою згодою орендодавця з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, передати в суборенду державне та комунальне майно, за виключенням майна, отриманого таким орендарем без проведення аукціону (конкурсу), та якщо інше не передбачено договорами оренди, укладеними до моменту набрання чинності цим Законом.
Відповідно до пункту 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483, не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням, зокрема, такі об'єкти оренди: майно, щодо якого відповідним представницьким органом місцевого самоврядування прийняте рішення про його використання за конкретним цільовим призначенням.
Згідно з підпунктом 1 пункту "а" частини першої статті 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.
Пунктом 8.3 договору встановлено, що об'єкт повинен використовуватися орендарем тільки за цільовим призначенням, обумовленим пунктом 1.1 договору.
За умовами пункту 1.1 договору нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - об'єкт), яке знаходиться за адресою: вул. Тулузи, 1, передане в оренду для розміщення кафе, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, у приміщенні, яке орендується відповідачем за договором, здійснює господарську діяльність ФОП Маслова Л.І., яка була попереднім орендарем частини наведеного приміщення, шляхом розміщення у приміщення бару та продажу підакцизних товарів, що підтверджується поданими позивачем актом обстеження нежитлових приміщень від 03.12.2021, копіями товарного і фіскального чеків та фотокопіями орендованого приміщення.
Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що оскільки продаж товарів підакцизної групи здійснюється ФОП Масловою Л.І., відповідач не порушував умов укладеного з позивачем договору, з огляду на те, що спірне приміщення передавалося в оренду тільки відповідачу, інших договорів оренди позивач щодо спірного приміщення не укладав та в матеріалах справи відповідні докази відсутні. Водночас доводи відповідача про наявність укладеного між позивачем та ФОП Масловою Л.І. договору оренди обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки вказаний договір було розірвано. До того ж, матеріали справи не містять доказів укладення між відповідачем та ФОП Масловою Л.І. договору суборенди.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач також зазначає про те, що ним вся орендована площа використовується саме для розміщення кафе, на підтвердження чого надає прейскурант цін та страв кафе, що засвідчує асортимент страв, реалізація яких здійснюється в кафе.
Натомість КП "Київпастранс" подано суду фото меню, яке пропонується в орендованому приміщенні, в якому міститься весь перелік страв, які відповідачем наведені у прейскуранті, а також перелік підакцизних товарів, які пропонуються до продажу у барі.
Вказане підтверджується товарним чеком, в якому наведено перелік замовлених страв і напоїв ("медоф" - 132 грн, зрази - 30 грн, узвар - 10 грн, а всього 172 грн). Оплата за "медоф" була здійснена згідно з фіскальним чеком від 03.12.2021 на суму 132 грн.
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлення судом факту порушення відповідачем умов укладеного з позивачем та третьою особою договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що фактично спірне приміщення використовується не за цільовим призначенням.
За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Порушення даної умови договору, відповідно до ст. 611 ЦК України, є підставою для настання правових наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, розірвання договору.
За загальними правилом розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 651 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2. договору орендар зобов'язаний використовувати об'єкт згідно з його призначенням та умовами договору.
Оскільки умовами укладеного учасниками справи договору погоджено, що орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно для розміщення кафе, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи, порушення орендарем цільового призначення майна є істотним порушенням договору.
Крім того, у пункті 6.7. договору сторонами погоджено, що при невиконанні або порушенні однією із сторін умов договору та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України, договір може бути розірваний достроково на вимогу однієї із сторін за рішенням суду.
Також за змістом пункту 8.5. договору у разі виявлення факту використання об'єкта не за цільовим використанням договір може бути розірвано.
У пунктах 9.4., 9.6. договір припиняється у разі, зокрема: невиконання або систематичного неналежного виконання істотних умов договору.
На вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.
Колегія суддів зазначає, що право позивача, як сторони за договором, вимагати його розірвання, засновано як на умовах договору (п.п. 6.7., 8.5., 9.4., 9.6.), так і на загальних нормах цивільного законодавства, наведених вище, щодо права сторони договору вимагати його розірвання у разі істотного порушення договору другою стороною.
З огляду на те, що договором передбачена можливість його дострокового розірвання на вимогу однієї із сторін, внаслідок невиконання сторонами своїх зобов'язань, а також з урахуванням того, що використання відповідачем спірного приміщення не за цільовим призначенням є істотним порушенням договору оренди, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимога позивача про розірвання договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 18.01.2017 № 1332-1, укладеного між Департаментом комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Фізичною особою-підприємцем Романенко Таїсією Вікторівною та Комунальним підприємством "Київпастранс" є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
При цьому, недотримання позивачем вимог положень ст. 188 ГК України, яка передбачає обов'язок попереднього направлення іншій стороні договору пропозиції про його розірвання, не може бути підставою для відмови у позові про розірвання договору, оскільки згідно з рішенням Конституційного Суду України № 15-пр/2002 від 09.07.2002 направлення такої пропозиції є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно його використовує виходячи з власних інтересів, та не позбавляє позивача права на звернення за захистом своїх порушених прав до суду з позовом про розірвання договору.
Право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає статті 16 ЦК України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення) та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №914/2649/17 (провадження № 12-216гс18).
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що у період воєнного стані Київська міська рада прийняла рішення "Про деякі питання комплексної підтримки суб'єктів господарювання міста Києва під час воєнного стану" від 30.03.2022 № 4551/4592, яким встановила заборону на розірвання договорів, в тому числі оренди державного та комунального майна.
Так, з вказаного рішення не вбачається відповідної заборони. Водночас вказаним рішенням передбачено, що відповідні пільги розповсюджуються на добросовісних орендарів, зокрема, коли спірне приміщення використовується за цільовим призначенням.
Також позивачем було заявлено вимогу про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення Фізичної особи-підприємця Романенко Таїсії Вікторівни з орендованого майна, а саме нежитлового приміщення, загальною площею 173,39 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вулиця Тулузи, 1 на першому поверсі.
За приписами ч. 2 ст. 653 ЦК України правовим наслідком розірвання договору є припинення зобов'язань сторін.
Згідно з частиною 1 статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
У п. 7.5 договору сторони погодили, що у разі закінчення/припинення дії договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт підприємству-балансоутримувачу у стані, не гіршому, ніж в якому перебував об'єкт на момент передачі його в оренду, з урахуванням усіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору.
Враховуючи, що з розірванням договору оренди відповідач втрачає статус орендаря та за умовами договору зобов'язаний повернути об'єкт оренди саме підприємству-балансоутримувачу, колегія суддів вважає правомірним звернення позивача з вищевказаною вимогою до суду.
Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що ефективним способом захисту прав позивача є виселення Фізичної особи-підприємця Романенко Таїсії Вікторівни з орендованого майна, а саме нежитлового приміщення, загальною площею 173,39 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вулиця Тулузи, 1 на першому поверсі, оскільки саме такий спосіб призводить до повного відновлення та захисту прав позивача та забезпечить оптимальну можливість його виконання.
При цьому, визначаючи самостійно ефективний спосіб захисту, суд першої інстанції правомірно виходив з приписів ст. 5 ГПК України, якими остання наділяє суд правом у своєму рішенні відповідно до викладеної вимоги визначити ефективний спосіб захисту права чи інтересу особи, яка звернулась до суду.
За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Фізичної особи-підприємця Романенко Таїсії Вікторівни про розірвання договору та усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення повністю.
При цьому, судова колегія відхиляє як безпідставні твердження скаржника про порушення судом першої інстанції під час розгляду справи норм процесуального права, що на думку відповідача проявилось, зокрема, в діях суду щодо відхилення його клопотання про залишення позову без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України, виходячи з наступного.
Так, в обґрунтування наявності підстав для залишення позову без розгляду апелянт зазначає, що позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати. Як вказує відповідач, Візор О.М. не є адвокатом, доказів того, що вказана особа діє в порядку самопредставництва матеріали справи також не містять.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позовну заяву Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) підписано Візор О.М., на підтвердження повноважень якої до матеріалів справи долучено наступні копії документів: довіреність від 04.01.2021 № 062/02/07-9, наказ від 17.02.2016 № 31-ос "Про переведення Костюк О.М.", наказ від 19.06.2019 № 168-ос "Про зміну прізвища Костюк О.М.", Положення про юридичне управління Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), посадову інструкцію.
Згідно з ч. 3 ст. 56 ГПК України юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
29.12.2019 набрав чинності Закон України від 18.12.2019 № 390-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення" (далі - Закон № 390), яким, зокрема, викладено в новій редакції частини третю і четверту статті 56 ГПК України:
"3. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
4. Держава. Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника".
Процесуальний кодекс розмежовує такі юридичні категорії, як "самопредставництво" і "представництво" (ухвали Касаційного господарського суду у складі Верхового Суду від 13.03.2020 у справі №922/2844/19, від 01.04.2020 у справі №922/2733/19).
Прийнятий Закон визначає поняття "самопредставництво юридичної особи" шляхом закріплення такого права не лише за керівником, членом виконавчого органу юридичної особи, для держави та територіальної громади - за керівником відповідного органу, а й за іншими уповноваженими особами (ухвала Касаційного господарського суду у складі Верхового Суду від 21.01.2020 у справі №924/440/19).
За загальним правилом у теорії права самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси за законом, статутом, положенням.
Для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначено її право діяти від імені такої юридичної особи (суб'єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №9901/39/20.
Отже, з долучених до позовної заяви доказів вбачається, що Візор О.М. представляє інтереси позивача в порядку самопредставництва, на підтвердження чого подано відповідні докази, відтак позов підписано уповноваженою особою.
Враховуючи вищенаведене, доводи апелянта щодо неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 у справі № 910/21325/21 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Романенко Таїсії Вікторівни має бути залишена без задоволення.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.
Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Романенко Таїсії Вікторівни на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 у справі № 910/21325/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 у справі № 910/21325/21 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/21325/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду відповідно до ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 13.09.2022.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді М.Г. Чорногуз
О.В. Агрикова