Номер провадження: 22-ц/813/4421/22
Справа № 522/18468/20
Головуючий у першій інстанції Чернявська Л. М.
Доповідач Комлева О. С.
07.09.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М.,
з участю секретаря Шлапак А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 серпня 2021 року, постановленого під головуванням судді Чернявської Л.М., повний текст судового рішення складений 18 серпня 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Євдокія Юріївна, приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Долинский Микола Миколайович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі ТОВ «Вердикт Капітал»), треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю., приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Долинский М.М. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в якому просила визнати виконавчий напис № 3400 від 04.09.2020 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю. щодо стягнення з позивача на користь ТОВ «Вердикт Капітал» 175 137,66 грн.
В обґрунтування свого позову позивачка зазначила, що виконавчий напис № 3400 від 04.09.2020 року зроблений приватним нотаріусом з порушенням ЗУ «Про нотаріат», так як порушено строки протягом якого виконавчий напис може вчинятися, проценти, пеня нараховані після спливу визначеного договором строку кредитування, розмір заборгованості не є безспірним, що не було перевірено нотаріусом, також виконавчий напис вчинено без оригіналів нотаріально посвідченого договору станом на дату вчинення спірного виконавчого напису.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 серпня 2021року позов ОСОБА_1 задоволений.
Визнано виконавчий напис вчинений 04 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю., зареєстрований в реєстрі № 3400, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 , яка є боржником за кредитним договором № 11130406000 від 20.03.2007 року на користь ТОВ «Вердикт Капітал» грошової суми у розмірі 175 137,66 грн. таким, що не підлягає виконанню.
Вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись з рішенням суду, ТОВ «Вердикт Капітал» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно звільнив від цивільно-правової відповідальності боржника перед новим кредитором - ТОВ «Вердикт Капітал», не взявши до уваги, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Крім того суд приймаючи рішення повинен був перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису - існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
Учасники справи про призначене судове засідання на 07 вересня 2022 року були сповіщені належним чином (а.с. 232-237).
Від адвоката Унгуряну С.І., представника ОСОБА_1 до суду надійшла заява про розгляд справи без участі апелянта та його представника (а.с. 239-240).
Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.
Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що04 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю., був вчинений виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 3400, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 , яка є боржником за кредитним договором № 11130406000 від 20.03.2007 року, укладений нею та АКІБ «УкрСиббанк», яке перейменоване на ПАТ «УкрСиббанк».
Правонаступником ПАТ «УкрСиббанк», на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, посвідченого 08.12.2011 року, ПН Київського МНО, ОСОБА_2 , за реєстровим № 2949, 2950, в тому числі за договором кредиту № 11130406000 від 20.03.2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк», є ПАТ «Дельта Банк».
Правонаступником ПАТ «Дельта Банк», на підставі договору № 951/К купівлі-продажу майнових прав, посвідченого 09 листопада 2018 року, ПН КМНО Юдіним М.А., за реєстровим № 662, за кредитними договорами, в тому числі за договором кредиту № 11130406000 від 20.03.2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк», є ТОВ «Вердикт Капітал».
Строк платежу по кредитному договору № 11130406000 від 20.03.2007 року настав, боржником допущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 17.07.2017 року по 05.06.2020 року. Сума заборгованості складає 173 637,66 грн., в тому числі:3 % річних за період з 17.07.2017 року по 05.06.2020 року в сумі 44 379,72 грн.; пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочення заборгованості за період з 17.07.2017 року по 05.06.2020 року. За вчинення виконавчого напису нотаріусом стягнуто 1500,00 грн., а загалом 175 137,66 грн.
Також судом встановлено, що 25 вересня 2020 року, приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Долинським М.М., відкрито виконавче провадження ВП № 6319871 з примусового виконання виконавчого напису вчиненого 04 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 3400.
Підставою для вчинення виконавчого напису є договір про надання споживчого кредиту та застави майна засобу № 11130406000 від 20.03.2007 року, укладеногоміж позивачем та АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору купівлі-продажу прав вимога за кредитами, правонаступником якого на підставі договору №951/К купівлі-продажу майнових прав є ТОВ «Вердикт Капітал».
Відповідно до умов п.1.2.2. договору, позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути банку кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (додаток № 1 договору), але в будь-якому випадку не пізніше 20.03.2014 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного банком терміну (достроково) відповідно до умов розділу 12 цього договору на підставі будь-якого з пп. 2.11., 4.8., 4.9., 5.7., 5.9., 5.10., 5.12., 5.14., 7.4., 10.2., 10.14. договору. Тому, слід вважати, що останній день погашення заборгованості є 20.03.2014 року.
При цьому, згідно виконавчого напису від 04.09.2020 року заборгованість за кредитним договором в оскаржуваному виконавчому написі просять стягнути за період з 17.07.2017 року по 05.06.2020 року, а строк дії кредитного договору до 20.03.2014 року, тобто після спливу визначеного договором строку кредитування.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Судом вірно зазначено, що за вказаних умов нарахування простроченої заборгованості по несплаченим відсоткам та пені за період з 17.07.2017 року по 05.06.2020 року після спливу визначеного договором строку кредитування є неправомірним.
Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції виходив з наступного.
Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Тому, на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису заборгованість повинна бути безспірною.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та із урахуванням приписів ст.ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст.ст. 50, 87, 88 Закону «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна.
Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, у судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому, з урахуванням висновку Постанови Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі за № 6-887цс17 суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень ст.ст. 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
У своїй постанові від 27.03.2019 року у справі № 137/1666/16 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на приписи статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» зазначила, що захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Також у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
Також п. б п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів передбачено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, зокрема, подаються засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Із наданих приватним нотаріусом Буждиганчук Ю.Є. документів, вбачається, що ТОВ «Вердикт Капітал» надало приватному нотаріусу розрахунок заборгованості за кредитним договором, а не засвідчену стягувачем виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості, як передбачено пунктом «б» розділу 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Іншими словами таким бухгалтерським документом може бути виписка по рахунку.
Наданий розрахунок заборгованості за договором кредиту не є документом, який підтверджує наявність заборгованості, бо не є касовим документом та документом первинного бухгалтерського обліку, в розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Цей розрахунок заборгованості є одностороннім та одноособовим нарахуванням відповідачем суми заборгованості за певний період, який не доводить виконання або невиконання умов договору кредиту, а єдиним доказом внесення готівкових коштів на рахунок банку є відповідна заява на переказ готівки, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-20цс12.
Судом вірно встановлено, що зазначений розрахунок заборгованості не може бути документом, який би підтверджував безспірність заборгованості.
Таким чином, на підставі дослідження матеріалів справи судом встановлено, що у матеріалах нотаріальної справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження дійсного розміру заборгованості, якими можуть виступати первинні бухгалтерські документи.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2017 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року у справі № 826/20084/14, визнав незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Згідно з пунктом 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 року «Про судове рішення в адміністративній справі», визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Київський апеляційний адміністративний суд, взявши до уваги зазначений пункт 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 року «Про судове рішення в адміністративній справі», дійшов висновку про необхідність визнання нечинною Постанови Кабінету міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття.
Судом вірно зазначено про доцільність застосувати до спірних правовідносин саме постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 1172 в редакції від 29.11.2001 року, тобто в редакції, яка діяла до моменту доповнення Переліку п. 2 Розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин». Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у своїй Постанові по справі 910/13233/17 від 29 січня 2019 року.
Правову позицію з цього питання з аналогічними висновками висловлено Верховним Судом України у постанові від 23 січня 2018 року у справі № 310/9293/15, та Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №201/11696/16-ц, які в силу закону є обов'язковими до застосування в цій справі, оскільки мають місце аналогічні по своїй суті фактичні обставини справи та відповідно правовідносини.
Згідно з пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса» стягнення заборгованості здійснюється за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього переліку). Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Так, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Такими доказами можуть бути, зокрема, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.
Таким чином, на підставі дослідження матеріалів справи судом вірно встановлено, що оспорюваний виконавчий напис зроблений не на підставі документів, визначених законодавством, подання яких забезпечує можливість встановлення нотаріусом безспірності заборгованості, з порушенням процедури вчинення нотаріальних дій, визначеної Законом України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Згідно підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.
Всупереч вказаним вимогам, позивач не отримувала письмову вимогу про усунення порушень боржнику, що дає можливість дійти висновку про те, що на момент винесення виконавчого напису нотаріусу не було відомо про сплив 30 днів з моменту відправки до моменту винесення виконавчого напису нотаріусом та чи направлялась вимога взагалі.
З урахуванням викладеного, суд оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні прийшов до обґрунтованого висновку про визнання виконавчого напису № 3400, вчиненого 04 вересня 2020 року таким, що не підлягає виконанню.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги ТОВ «Вердикт Капітал» про те, що суд першої інстанції безпідставно звільнив від цивільно-правової відповідальності боржника перед новим кредитором - ТОВ «Вердикт Капітал», не взявши до уваги, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки оспорюваний виконавчий напис зроблений не на підставі документів, визначених законодавством, подання яких забезпечує можливість встановлення нотаріусом безспірності заборгованості, з порушенням процедури вчинення нотаріальних дій, визначеної Законом України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Доводи про те, що суд приймаючи рішення повинен був перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису - існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису також є безпідставними, оскільки ТОВ «Вердикт Капітал» під час звернення для вчинення виконавчого напису не дотрималося порядку, у відповідності до якого на підставі наданих документів можливо було перевірити безспірність заборгованості, яка належна до стягнення з ОСОБА_1 .
Крім того, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 серпня 2021 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 12 вересня 2022 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк
______________________________________ С.М. Сегеда