Справа № 152/1414/21
Провадження № 22-ц/801/1337/2022
Категорія: 30
Головуючий у суді 1-ї інстанції Соколовська Т. О.
Доповідач:Ковальчук О. В.
13 вересня 2022 рокуСправа № 152/1414/21м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О. В.,
суддів: Сала Т. Б., Якименко М. М.,
за участю секретаря Луцишина О. П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на майно,
за апеляційною скаргою Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі: Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 21 грудня 2021 року в м. Шаргород суддею цього суду Соколовською Т.О., зі складанням його повного тексту 21 грудня 2021 року,
В листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на майно, який мотивований тим, що 30 серпня 2005 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шаргородцукор» (далі - ТОВ «Шаргородцукор») було укладено договір купівлі-продажу будівлі складу запчастин, загальною площею 147,2 кв.м., що розташована по АДРЕСА_1 .
30 та 31 серпня 2005 року відбулося виконання умов договору та позивачем сплачено в касу ТОВ «Шаргородцукор» 5050 грн за придбаний склад запчастин, а представником товариства передано йому у власність приміщення та ключі від вказаної будівлі.
Однак, ТОВ «Шаргородцукор» тривалий час зволікало та ухилялося від нотаріального посвідчення зазначеного договору купівлі-продажу.
Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 28 лютого 2012 року ліквідовано ТОВ «Шаргородцукор».
Позивач вказує, що він з 2005 року користується будівлею складу запчастин, зробив там капітальний ремонт, провів електроенергію, утримує дане приміщення та виготовив технічну документацію, але зареєструвати право власності не має можливості оскільки договір купівлі-продажу від 30 серпня 2005 року нотаріально не посвідчений та не укладений у інший спосіб, встановлений законом.
Зважаючи на викладене ОСОБА_1 просив: визнати дійсним договір купівлі-продажу, укладений 30 серпня 2005 року між ним та ТОВ «Шаргородцукор», щодо складу запчастин, загальною площею 147,2 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на виробничу будівлю складу запчастин з підвалом, 1917 року забудови, загальною площею 147,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 21 грудня 2021 року позов задоволено. Визнано договір купівлі-продажу, укладений 30 серпня 2005 року між ТОВ «Шаргородцукор» та ОСОБА_1 , згідно якого ТОВ «Шаргородцукор» продало, а ОСОБА_1 купив будівлю складу запасних частин з підвалом загальною площею 147,2 кв.м., що розташована по АДРЕСА_1 - дійсним. Визнано за ОСОБА_1 право власності на будівлю складу запасних частин з підвалом, 1917 року забудови, загальною площею 147,2 кв.м., що розташована по АДРЕСА_1 .
Не погодившись з ухваленим рішенням Жмеринська окружна прокуратура Вінницької області в інтересах держави в особі: Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, які мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Згідно пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
В обґрунтування доводів апеляційної скарги Жмеринська окружна прокуратура Вінницької області зазначила про наявність інтересу держави в оскарженні рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 21 грудня 2021 року у зв'язку з тим, що вирішення у судовому порядку спору шляхом визнання дійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі позбавило державу відповідних надходжень до бюджету, передбачених положеннями ст. 172 ПК України, ст. 4 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».
З урахуванням вказаного, встановивши, що Жмеринська окружна прокуратура Вінницької області звернулася до суду в інтересах Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, яких повідомила про подання апеляційної скарги (а. с. 109-114), та які наявність підстав для представництва їх інтересів не оскаржили, апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для перегляду судового рішення за вказаною апеляційною скаргою, оскільки у цьому випадку допуск прокурора до суду є виправданим, вступ у справу здійснений у межах дискреційних повноважень, визначених законодавством.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак, рішення суду цим вимогам не відповідає, тому апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши його законність і обґрунтованість не тільки у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 264 ЦПК України).
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 надані належні, достовірні, допустимі докази, які не викликають сумніву і є достатніми для ухвалення судом рішення про задоволення його позовних вимог до Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності, оскільки право ОСОБА_1 на набуття права власності на викуплене нерухоме майно порушено і підлягає судовому захисту.
Із такими висновками суду не можна погодитись з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 30 серпня 2005 року ТОВ «Шаргородцукор» та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу складу запасних частин, загальною площею 147,2 кв.м., що розташований по АДРЕСА_1 за 5000 гривень (а.с.8-9).
31 серпня 2005 року ОСОБА_1 сплатив у касу товариства 5050 грн за придбаний склад запчастин, а представник ТОВ «Шаргородцукор» передав йому приміщення, що підтверджується актом прийому-передачі від 31 серпня 2005 року та квитанцією до прибуткового касового ордера від 31 серпня 2005 року (а. с. 10, 11).
Відповідно до ухвали Господарського суду Вінницької області від 28 лютого 2012 року у справі 10/198-09 ТОВ «Шаргородцукор» ліквідовано як юридичну особу (а. с. 12-13).
Згідно з абз. 1 ст. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу (п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України).
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з ч. 3 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У статті 657 ЦК України визначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Згідно із ч. 2 ст. 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.
При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України (подібні висновки наявні у постановах Верховного Суду від 04 березня 2019 року в справі № 665/2266/16-ц та від 30 жовтня 2019 року в справі № 140/2001/17).
З урахуванням наведеного та встановлених у справі обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту безповоротного ухилення ТОВ «Шаргородцукор» від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити у період з 2005 року до його ліквідації у 2012 році, що є обов'язковими умовами для визнання правочину дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України.
За таких обставин, відсутні передбачені законом підстави для визнання договору купівлі-продажу від 30 серпня 2005 року дійсним, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ТОВ «Шаргородцукор» ухилявся від нотаріального посвідчення спірного договору та що така можливість була втрачена.
Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з висновками Верховного суду у постанові від 22 лютого 2021 року у справі № 545/440/18.
Отже, у задоволенні позовної вимоги про визнання дійсним договору купівлі-продажу, укладеного 30 серпня 2005 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Шаргородцукор», щодо складу запчастин слід відмовити.
Вимога ж про визнання права власності на спірну будівлю складу запчастин не підлягає до задоволення як похідна вимога від визнання договору купівлі продажу дійсним.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в законній силі залишатись не може та відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволені позовних вимог.
Частиною 1, 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За таких обставин, у зв'язку з задоволенням вимог апеляційної скарги, відповідно до положень ст. 141, п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог, вважає за необхідне судовий збір в розмірі 2724,00 грн, сплачений апелянтом за подачу апеляційної скарги, стягнути з позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі: Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області задовольнити, рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 21 грудня 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на майно.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь Вінницької обласної прокуратури (код ЄДРПОУ - 02909909) судовий збір в розмірі 2724,00 грн, сплачений за подачу апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.
Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.
Головуючий О.В. Ковальчук
Судді : Т.Б. Сало
М. М. Якименко