Справа № 297/1061/15-к
Закарпатський апеляційний суд
08.09.2022 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в складі: ОСОБА_1 (головуючого), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Ужгороді кримінальне провадження 11-кп/4806/283/20 за апеляційною скаргою захисника - адвоката ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_6 на вирок Берегівського районного суду Закарпатської області від 01.03.2019.
Цим вироком:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , з середньою освітою, непрацюючий, неодружений, громадянин України, судимий: вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.06.2014 за ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 03(три) роки, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 02 (два) роки, засуджений:
- за ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 03 (три) роки 02 (два) місяці.
На підставі ч.1 ст.71 КК України до покарання призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.06.2014 - 04 (чотири) місяці позбавлення волі, і остаточно до відбування ОСОБА_6 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 03 (три) роки 06 (шість) місяців.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 ухвалено рахувати з моменту приведення вироку до виконання, з дня його затримання.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта в розмірі 245 (двісті сорок п'ять) грн. 52 коп.
Речові докази: білого коня, якого передано на відповідальне зберігання ОСОБА_10 , після набрання вироком законної сили ухвалено повернути потерпілому ОСОБА_10 , як власнику; оброблену шкуру косулі (європейської лані), яку передано на відповідальне зберігання ОСОБА_11 , після набрання вироком законної сили ухвалено повернути потерпілому ОСОБА_11 , як власнику.
Згідно вироку ОСОБА_6 визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.
-2-
В ніч з 28.02.2015 на 01.03.2015 ОСОБА_6 , з метою крадіжки, шляхом пошкодження решітки та вхідних дверей, проник до мисливського будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , звідки таємно викрав шкуру косулі, чим спричинив власнику ОСОБА_11 матеріальну шкоду в розмірі 1200 грн.
Крім того, тієї ж ночі ОСОБА_6 , з метою крадіжки, через вхідні двері проник на територію фермерського господарства, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , та належить ОСОБА_10 , звідки таємно викрав коня вагою 500 кг. вартістю 6075 грн. та бика вагою 220 кг. вартістю 6226 грн. Своїми діями ОСОБА_6 спричинив потерпілому ОСОБА_10 матеріальну шкоду на загальну суму 12301 грн.
В апеляційній скарзі, захисник - адвокат ОСОБА_8 вказує на незаконність постановленого щодо ОСОБА_6 вироку, посилаючись на допущені судом першої інстанції істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, у зв'язку з чим ставить питання про скасування вироку від 01.03.2019 та призначення кримінального провадження до нового розгляду в суді першої інстанції. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає проте, що судом першої інстанції всупереч вимогам ч.3 ст.349 КК України, при визначенні обсягу доказів, що підлягають дослідженню та порядку їх дослідження, не з'ясовувалось, чи правильно розуміють учасники судового провадження зміст обставин, які ніким не оспорюються, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також не роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Сам носій інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані судові засідання, не придатний для прослуховування. Окрім того, зазначає і проте, що досудове розслідування та судовий розгляд проведені без участі захисника, про право на залучення захисника судом першої інстанції обвинуваченому не роз'яснено. Вважає, що таке допущене судом першої інстанції порушення вимог кримінального процесуального закону призвело до невірного встановлення дійсних обставин вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, невірної кваліфікації дій останнього.
В доповненні до апеляційної скарги, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 просить вирок суду від 01.03.2019 щодо ОСОБА_6 в частині призначеного покарання змінити й звільнити обвинуваченого від відбування покарання із застосуванням ст.75 КК України. В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що ОСОБА_6 вину визнав, розкаявся у вчиненому, став на шлях виправлення, з моменту вчинення кримінального правопорушення нових кримінальних правопорушень не скоював, працевлаштувався, по місцю проживання та роботи характеризується позитивно.
Також захисником - адвокатом ОСОБА_7 02.06.2022 до апеляційного суду подано письмове клопотання про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, яке підтримано обвинуваченим ОСОБА_6 .
Судове провадження розглядається за відсутності потерпілих, неявка яких з урахуванням положень ч.4 ст.405 КПК України не перешкоджає його розгляду. При цьому, враховується, що вказані особи належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги на вирок суду, а також те, що від них не надходили заяви чи клопотання про відкладення розгляду судового провадження на інший термін та відомості про поважність причин їх неявки.
-3-
Заслухавши доповідь судді про суть вироку, повідомлення про те, ким і в якому обсязі він оскаржений, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу з доповненнями до неї та поданого в інтересах обвинуваченого клопотання, думку прокурора ОСОБА_5 , яка висловила заперечення як щодо задоволення апеляційної скарги, так і до клопотання сторони захисту про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності, дослідивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи викладені в апеляційній скарзі та у клопотанні, колегія суддів вважає, що клопотання захисника - адвоката ОСОБА_7 та апеляційна скарга захисника - адвоката ОСОБА_8 з урахуванням внесених до неї доповнень задоволенню не підлягають з таких підстав.
Згідно ст.370 КПК України судове рішення у кримінальному провадженні є актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією України принципу верховенства права. Тому суду слід неухильно додержуватись вимог про законність, обгрунтованість та вмотивованість вироку і ухвали в кримінальному провадженні.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до статті 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Цих вимог закону при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_6 судом першої інстанції дотримано.
Відповідно до ст.404 КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Доводи захисника про те, що під час судового розгляду суд не роз'яснив засудженому положень ч.3 ст.349 КПК України, зокрема, суті обвинувачення, чим, на думку захисника, порушив право ОСОБА_6 на захист, є безпідставними з таких підстав.
Відповідно до ч.3 ст.349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції дотримався зазначених вимог кримінального процесуального закону.
Суд першої інстанції на виконання вимог ст.348 КПК України роз'яснив обвинуваченому ОСОБА_6 суть обвинувачення, та з'ясував чи зрозуміле воно йому.
Як вбачається із зафіксованого за допомогою технічного засобу на носії інформації запису судового засідання в суді першої інстанції, вирішуючи питання щодо обсягу доказів, які підлягають дослідженню в судовому засіданні, та порядку їх дослідження, суд, встановивши, що фактичні обставини справи ніким з учасників процесу не оспорюються, дійшов до висновку про недоцільність дослідження доказів у кримінальному провадженні, обмежившись лише допитом обвинуваченого, що було здійснено шляхом поставлення йому запитань, і дослідженням даних, що характеризують його особу.
-4-
Приймаючи це рішення, суд відповідно до ч.3 ст.349 КПК України з'ясував у обвинуваченого, чи правильно він розуміє зміст обставин, які ніким не оспорюються, та роз'яснив, що в такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Погодившись із таким порядком дослідження доказів, ОСОБА_6 пояснив, що вказані обставини йому зрозумілі і ним не оспорюються, ця позиція є добровільною.
Отже, доводи апеляційної скарги захисника про те, що, приймаючи рішення про розгляд кримінального провадження за правилами ч.3 ст.349 КПК України, суд першої інстанції порушив вимоги кримінального процесуального закону, слід визнати безпідставними та такі відхилити.
Доводи, зазначені в апеляційній скарзі захисника, щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, оскільки розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції було здійснено за відсутності захисника, є також неспроможними з огляду на таке.
У відповідності до зафіксованого за допомогою технічного засобу на носії інформації запису судового засідання в суді першої інстанції, вбачається, що під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції брав участь захисник - адвокат ОСОБА_12 , будь-яких клопотань, зокрема, щодо його заміни чи відмови від нього, обвинувачений ОСОБА_6 не заявляв.
Так само, захисником - адвокатом ОСОБА_8 не надано доказів про порушення права на захист ОСОБА_6 під час здійснення досудового розслідування.
Ураховуючи наведене, немає жодних підстав стверджувати, що право обвинуваченого на захист було порушено.
Відповідно ч.2 ст.394 КПК України судове рішення першої інстанції не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового провадження і дослідження яких було визначено судом недоцільно відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України.
Отже доводи апеляційної скарги захисника, про порушення обвинуваченого ОСОБА_6 права на захист через відсутність під час розгляду кримінального провадження захисника, що призвело до невірної кваліфікації дій обвинуваченого, як окрема підстава для скасування вироку суду першої інстанції, є безпідставними.
Порушень ст.370 КПК України щодо обґрунтованості і вмотивованості винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень у вироку суду, колегія суддів не вбачає.
Дії ОСОБА_6 за ч.3 ст.185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане з проникненням у приміщення, судом першої інстанції кваліфіковані правильно.
Відповідно до ст.ст.50,65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно відповідати характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винуватого.
Ці вимоги закону судом першої інстанції під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_6 належним чином дотримані.
Покарання обвинуваченому ОСОБА_6 призначено у відповідності з вимогами ст.65 КК України, у межах санкції ч.3 ст.185 цього Кодексу, з урахуванням тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, обставин, що пом'якшують покарання, відсутності обставин, що обтяжують покарання, даних, що характеризують його особу, і таке покарання є справедливим, достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
-5-
Що стосується апеляційних вимог захисника ОСОБА_7 щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст.75 КК України, апеляційний суд зазначає наступне.
За положенням ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», зі змінами від 06.11.2009, звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. У пункті 2 вказаної постанови зазначено, що відповідно до п.1 ч.1 ст.65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Згідно з абзацом 7 пункту 26 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» у разі, коли особа була засуджена до арешту або позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням (ст.ст.75,104 КК України) або була звільнена від відбування покарання умовно-достроково (ст.ст.81,107 КК України) і в період іспитового строку або строку умовно-дострокового звільнення вчинила новий злочин, суд зобов'язаний визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі, зокрема й тоді, коли останнім за часом вироком призначаються більш м'які види покарання.
Враховуючи вищенаведене та конкретні обставини кримінального провадження, за яких вчинено діяння, приймаючи до уваги, що обвинувачений ОСОБА_6 , будучи раніше судимим, вчинив новий умисний злочин проти власності у той час, коли був звільнений від відбування призначеного йому покарання за вчинені раніше кримінальні правопорушення з іспитовим строком, що свою чергу свідчить про його стійку криміногенну поведінку, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 і попередження вчинення з його боку нових кримінальних правопорушень можливе тільки в умовах ізоляції від суспільства і в цій частині своє рішення належним чином мотивував.
Окрім того, відповідно до ч.1 ст.71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
-6-
Як встановлено судом, вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.06.2014, ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, за яке йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 03(три) роки та на підставі ст.75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком на 02 (два) роки.
Таким чином, враховуючи вимоги ч.1 ст.71 КК України, судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_6 призначено остаточне покарання за сукупністю двох вироків у виді позбавлення волі на строк 03(три) роки 06 (шість) місяців, що є більшим від покарання, призначеного за нові кримінальні правопорушення (03(три) роки 02 (два) місяці позбавлення волі), а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком і є правильним, відповідає вимогам закону України про кримінальну відповідальність та на думку апеляційного суду є справедливим, адже відповідає принципам індивідуалізації та справедливості, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушення.
Доводи захисника про зайву суворість призначеного ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на певний строк за вчинення умисного злочину проти власності та пов'язане з цим прохання щодо зміни вироку, шляхом призначення покарання з урахуванням вимог ст.75 КК України, на думку колегії суддів - є безпідставними. Згідно даних кримінального провадження та поданої апеляційної скарги з доповненнями до неї, об'єктивно відсутні інші обставини ніж ті, що встановлені судом першої інстанції, які пом'якшують покарання, а твердження захисника щодо неналежного їх врахування повністю спростовуються висновками суду, зазначеними у оскаржуваному вироку, якими належним чином обґрунтовані вид та міра покарання.
Отже, доводи захисника про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання з урахуванням ст.75 КК України та зміни вироку в цій частині, з урахуванням наведених ним доводів, слід визнати безпідставними, оскільки такі доводи носять суто суб'єктивний характер і не можуть вважатися достатніми підставами для пом'якшення покарання.
З огляду на викладене, при апеляційному перегляді кримінального провадження не встановлено підстав для застосування норм ст.75 КК України.
Таким чином, призначене судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_6 покарання у той спосіб, як це зазначено у вироку, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а тому відповідає вимогам ст.ст.50,65 КК України, оскільки за своїм видом і розміром є справедливим, через що підстав для зміни вироку за доводами доповненої апеляційної скарги захисника про необхідність застосування положень ст.75 КК України, колегія суддів не вбачає.
Також колегія суддів констатує про необґрунтованість клопотання захисника - адвоката ОСОБА_7 про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
У відповідності до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться у п.1 постанови №12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», згідно яких, звільнення особи від кримінальної відповідальності із закриттям справи можливе на будь-яких стадіях судового розгляду справи, за умови вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбачений Особливою частиною Кримінального кодексу України, та за наявності визначених законом матеріально-правових підстав звільнення особи від кримінальної відповідальності.
-7-
Матеріально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності є закінчення встановлених ч.1 ст.49 КК України строків і відсутність обставин, що порушують їх перебіг (ч.ч.2-4 ст.49 КК України).
Процесуально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності є виключно згода обвинуваченого на таке звільнення від кримінальної відповідальності.
За змістом зазначеної норми звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності є обов'язковим і застосовується за таких умов: 1) вчинення особою кримінального правопорушення; 2) з дня вчинення кримінального правопорушення до набрання вироком законної сили минули визначені ч.1 ст.49 КК України строки давності; 3) особа не ухиляється від досудового слідства або суду; 4) особа до закінчення зазначених у ч.1 ст.49 КК України строків не вчинила нового злочину певного ступеня тяжкості.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 19.11.2019 у справі №345/2618/16-к, звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов'язком суду у разі настання обставин, передбачених ч.1 ст.49 КК України, за наявності згоди підозрюваного, обвинуваченого, засудженого на звільнення на підставі спливу строків давності.
Відтак, суд повинен невідкладно розглянути клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, якщо під час судового розгляду провадження, що надійшло до суду з обвинувальним актом, одна із сторін цього провадження звернеться до суду з таким клопотанням. При цьому, суд має з'ясувати думку сторін щодо закриття кримінального провадження за такою підставою, у разі згоди обвинуваченого (засудженого) розглянути питання про звільнення останнього від кримінальної відповідальності.
Отже, суд встановивши наявність усіх передбачених законом обставин, зобов'язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності за цією підставою, незалежно від того, на якій стадії перебуває кримінальне провадження досудове розслідування, підготовче засідання, судовий розгляд справи судом першої інстанції, на стадії провадження у суді апеляційної інстанції, але до набрання вироком суду законної сили (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 309/1201/15-к).
Вимогами п.4 ч.1 ст.49 КК України регламентовано, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло десять років - у разі вчинення тяжкого злочину.
Санкція ч.3 ст.185 КК України, за якою засуджено ОСОБА_6 , передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до шести років, таким чином дане кримінальне правопорушення, згідно ч.5 ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, у період з 28.02.2015 по 01.03.2015. Таким чином, десятирічний строк давності притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності закінчується 01.03.2025.
Тобто, на момент розгляду апеляційним судом клопотання сторони захисту, строки давності притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності передбачені п.4 ч.1 ст.49 КК України, не закінчилися та відповідно кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 не може бути закрите з цієї підстави.
За таких обставин у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_7 слід відмовити.
-8-
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б стали підставою для скасування чи зміни вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 апеляційним судом не встановлено, а тому колегія суддів апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , залишає без задоволення, а вирок суду без змін.
Керуючись ст.ст.404,405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд
В задоволенні клопотання захисника - адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності відмовити.
Апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_8 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 з доповненнями до неї залишити без задоволення, а вирок Берегівського районного суду Закарпатської області від 01.03.2019 щодо ОСОБА_13 ,- без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення й може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою,- в той же строк з моменту вручення йому копії судового рішення.
Судді: