07 вересня 2022 року
м. Київ
Справа № 554/2182/16-к
Провадження № 51-292 км 22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника (відеоконференція) ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016170040000407, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,громадянина України, уродженця м. Полтава, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Октябрського районного суду міста Полтава від 19 квітня 2017 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину. Цивільний позов потерпілого залишено без розгляду. Вирішено питання щодо речових доказів.
Виправдовуючи ОСОБА_7 у пред'явленому обвинуваченні, суд зазначив у вироку, що спрямування умислу обвинуваченого на таємне викрадення чужого майна у судовому засіданні не знайшло свого підтвердження. Окрім того, на думку суду, не доведеним є й предмет злочину, яким має виступати чуже майно, тобто майно, яке усвідомлено для крадія перебуває у власності певної особи, а також належно не встановлено вартість цього майна та суму завданих збитків.
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у тому, що він 01 лютого 2016 року о 02:00 год., будучи в стані алкогольного сп'яніння, перебуваючи в НК «Джек Бар» по вулиці Котляревського, 1/27 у м. Полтава, таємно викрав гаманець з грішми, який належав ОСОБА_8 , спричинивши потерпілому матеріальну шкоду на суму 3 216 грн.
Полтавським апеляційним судом вирок суду першої інстанції було скасовано та ухвалено новий вирок від 21 жовтня 2021 року, яким ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
На підставі положень ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_7 було звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 було задоволено частково й стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 матеріальну шкоду в розмірі 2 780 грн. та моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. В частині вирішення питання щодо долі речових доказів вирок було залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений вважає вирок апеляційного суду незаконним і необґрунтованим та просить його скасувати у зв'язку з істотним порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність із закриттям кримінального провадження через відсутність в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України.
В обґрунтування своїх вимог вказує, що умислу на викрадення чужого майна він не мав, однак, знайшовши загублений гаманець, взяв з собою, щоб повернути власникові. Також стверджує, що апеляційний суд при ухваленні свого рішення надав неправильну оцінку доказам кримінального провадження, дослідив лише деякі з них та дійшов необґрунтованого висновку про доведеність його винуватості у вчиненні крадіжки чужого майна.
Вважає, що апеляційний суд безпідставно визнав допустимим доказом висновок експерта № 2302/2 від 23 лютого 2016 року ТОВ «Регіональна оціночна компанія Полтаваексперт» щодо встановлення вартості гаманця, оскільки дослідження було проведене не експертом, а оцінювачем, який не включений до Реєстру атестованих судових експертів, й він не був попереджений про кримінальну відповідальність.
Окрім того стверджує, що апеляційний суд допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки закрив кримінальне провадження за ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України без його згоди та не роз'яснив наслідки такого закриття, не повідомивши, що підстава для закриття провадження за ст. 49 КК України не є реабілітуючою.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції при застосуванні положень ст. 49 КК України та закритті кримінального провадження не мав права вирішувати заявлений у кримінальному провадженні цивільний позов по суті, а повинен був залишити його без розгляду.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник підтримала подану касаційну скаргу.
Прокурор заперечував щодо задоволення касаційної скарги засудженого.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про відкладення судового засідання не надходило.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПКУкраїни суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно з положеннями ст. 438 КПКУкраїни, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 420 КПК України вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Отже, вирок апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, як це передбачено ст. 370 КПКУкраїни, а його зміст має відповідати вимогам ст. 374 цього Кодексу.
Проте, суд апеляційної інстанції при постановленні вироку зазначених вимог закону не дотримався.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції дійшов висновку про виправдання ОСОБА_7 у пред'явленому обвинуваченні, в цілому оцінивши сукупність доказів, яка складалася з показань обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 .
Також в межах цієї сукупності доказів місцевий суд безпосередньо дослідив письмові докази, надані сторонами кримінального провадження, зокрема, протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від потерпілого від 03.02.2016 року; протокол огляду приміщення нічного розважального закладу «Джек Бар», який розташований по вул. Котляревського 1/27 в м. Полтававід 05.02.2016 року; висновок експерта № 2302/2 від 23.02.2016 року ТОВ «Регіональна оціночна компанія Полтаваексперт» щодо встановлення ринковоївартостігаманця «DIRDERSI»; протокол огляду відеозапису з камер відеоспостереження НК «Джек Бар» від 11.02.2016 року; диск із записами камер відеоспостереження НК «Джек Бар» за 01.02.2016 року; довідку «МТС-Україна» щодо телефонного дзвінка 01.02.2016 року о 4 годині 17 хвилин з номеру телефону, що належить ОСОБА_8 , на номер телефону, яким користувався обвинувачений.
Прокурор та потерпілий ОСОБА_8 , не погодившись із висновками суду першої інстанції, звернулися до апеляційного суду з відповідними скаргами.
Переглянувши вирок місцевого суду, суд апеляційної інстанції скасував вирок Октябрського районного суду міста Полтава від 19 квітня 2017 року та ухвалив новий вирок, яким ОСОБА_7 був визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України.
Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції при ухваленні вироку допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону з огляду на таке.
Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звуко і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з'ясування обставин кримінального провадження та його об'єктивного вирішення.
Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами, здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне та об'єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Про важливість дотримання принципу безпосередності дослідження доказів Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, зокрема у справах № 264/8032/15-к, № 301/2285/16-к, № 714/476/18, № 753/15603/14-к, № 520/14112/14-к.
Однак апеляційний суд, ухвалюючи рішення, протилежне за змістом рішенню суду першої інстанції й спрямоване на погіршення становища обвинуваченого, а саме ухвалення обвинувального вироку замість виправдувального, обмежився лише з'ясуванням позицій обвинуваченого ОСОБА_7 та потерпілого ОСОБА_8 щодо поданих апеляційних скарг, не провівши їх допит; фрагментарним дослідженням відеозапису з камер спостереженьу файлі №ch_02_20160201020827, а також допитав свідка ОСОБА_17 , який не був допитаний в суді першої інстанції, тобто дослідив значно меншу сукупність доказів, на ґрунті дослідження яких місцевий суд зробив висновок про необхідність виправдання обвинуваченого у зв'язку з відсутністю в його діях складу інкримінованого йому злочину.
При цьому місцевий суд, ухвалюючи виправдувальний вирок з підстав відсутності в діях особи складу кримінального правопорушення, визначивши ті обставини, які, на його думку, не були доведені серед частин відповідного складу злочину (предмет злочину і спрямованість умислу особи) за умови відсутності обґрунтованих сумнівів у доведеності інших його складових, не конкретизував, на підставі яких саме окремих доказів суд зробив такий висновок стосовно цих обставин, оцінивши на предмет цього всю сукупність доказів, що є можливим в контексті свободи розсуду і внутрішнього переконання судді.
Однак за таких умов можливість для суду апеляційної інстанції ухвалення обвинувального вироку з підстав наявності в діях особи складу інкримінованого злочину безальтернативно пов'язана з необхідністю безпосереднього дослідження всієї сукупності доказів, які дослідив місцевий суд, з урахуванням фактичних можливостей їх безпосереднього дослідження, що обумовлюється в тому числі позицією сторони обвинувачення в ході апеляційного провадження.
Крім цього, апеляційний суд дійшов протилежного порівняно з місцевим судом висновку про допустимість як доказу висновку експерта № 2302/2 від 23.02.2016 року ТОВ «Регіональна оціночна компанія Полтаваексперт» щодо оцінки вартості майна, безпосередньо його не дослідивши в суді апеляційної інстанції, що є недопустимим.
Таким чином, суд апеляційної інстанції допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для скасування рішення апеляційного суду з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
При цьому доводи касаційної скарги засудженого щодо порушень апеляційним судом вимог КПК України у зв'язку із закриттям кримінального провадження без роз'яснення йому наслідків цього; закриття провадження без його згоди на це, а також щодо неправильного вирішення у зв'язку з таким закриттям цивільного позову потерпілого, колегія суддів вбачає необґрунтованими, оскільки апеляційним судом при постановленні нового вироку питання про закриття кримінального провадження не вирішувалося, а натомість апеляційний суд застосував відносно засудженого процедуру звільнення особи від відбування покарання у зв'язку зі спливом строку давності притягнення особи до кримінальної відповідальності, яка не передбачає закриття кримінального провадження.
Враховуючи указане, касаційна скарга засудженого підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441-442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3