06 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 363/5439/19
провадження № 51-5800км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019110150000333, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що судимості не мав,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Вишгородського районного суду Київської області від 10 лютого 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року щодо нього.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Вишгородського районного суду Київської області від 10 лютого 2021 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року, ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 6 800 грн, із позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_7 2 112,80 грн та по 30 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної, моральної шкоди та процесуальних витрат на правову допомогу відповідно.
Вирішено питання щодо судових витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком районного суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 23 квітня 2019 року приблизно о 19:27, керуючи технічно справним автомобілем марки «Renault Master» (державний номерний знак НОМЕР_1 ), виїхавши з АЗС «БРСМ НАФТА», почав здійснювати прямолінійний рух по проїжджій частині автодороги Київ-Овруч з боку с. Нові Петрівці Вишгородського районі Київської області в напрямку м. Києва та, проїжджаючи ділянку дороги в районі супермаркету «Фора», розташованого за адресою: вул. Ягідна, 5 А, м. Вишгород Київська область, порушуючи вимоги п. 10.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), виконуючи маневр лівого повороту до вищевказаного супермаркету, проявив неуважність та перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не надав дороги мотоциклу марки «Honda NC 700 XA» (державний номерний знак НОМЕР_2 ) під керуванням водія ОСОБА_7 , який рухався в попутному напрямку, та біля вказаного магазину здійснив зіткнення із цим мотоциклом, який надалі перекинувся на правий бік й зіткнувся з автомобілем марки «Skoda Octavia» (державний номерний знак НОМЕР_3 ), припаркованим на прилеглій до супермаркету «Фора» автостоянці. Унаслідок дорожньо-транспортної події водій мотоцикла ОСОБА_7 отримав ушкодження середнього ступеня тяжкості.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України прокримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо нього виключивши з них рішення про призначення додаткового покарання за ч. 1 ст. 286 КК України у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, а також відмовити в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_7 . Обґрунтовуючи свої вимоги, засуджений вказує на те, що він працює водієм-експедитором, а отже застосування до нього додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 рік є несправедливим, оскільки позбавляє джерел для існування, утримання сім'ї та ускладнює можливість відшкодування потерпілому заподіяної шкоди. Крім того засуджений посилається на необґрунтованість висновків місцевого та апеляційного судів у частині вирішення цивільного позову потерпілого. Стверджує, що на момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність володільця транспортного засобу була застрахована у ПрАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ПЕРША», а тому суд дійшов передчасного висновку про стягнення всього розміру матеріальної та моральної шкоди саме з нього, а не зі страховика. Крім того, вказує, що розмір стягнення витрат на правову допомогу в сумі 30 000 грн є необґрунтованим і не співмірним ціні позову.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Прокурор, висловивши свої доводи, просила задовольнити касаційну скаргу засудженого частково та скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення у частині вирішення цивільного позову і призначити новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених у касаційних скаргах.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, за який його засуджено, кваліфікація вчиненого за ч. 1 ст. 286 КК України, а також вид та розмір призначеного основного покарання в касаційній скарзі засудженого не оспорюються.
Доводи засудженого щодо застосування до нього додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, що призвело до суворості призначеного покарання, є необґрунтованими.
Відповідно до статей 50, 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне
й достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень.
Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дотримався наведених вимог матеріального права.
Так, суд першої інстанції, обираючи ОСОБА_6 міру примусу, належним чином урахував, що він, знехтувавши вимогами ПДР, учинив необережний тяжкий злочин, при цьому суд зважив на пом'якшуючу покарання обставину - щире каяття, відсутність обставин, що його обтяжують, дані про особу винного, який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем роботи, на обліках у нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, і правильно призначив ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді штрафу в розмірі 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 6800 грн, яке наближене до мінімального в межах санкції вказаної норми, а також застосував додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. При цьому місцевий суд, призначаючи покарання ОСОБА_6 , взяв до уваги диспозицію ч. 1 ст. 286 КК України на момент скоєння кримінального правопорушення, враховуючи положення ст. 5 КК України.
На думку колегії суддів, у цьому конкретному випадку таке покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Під час вирішення питання про призначення ОСОБА_6 додаткового покарання, суд врахував як особу обвинуваченого, так і обставини кримінального правопорушення, яке сталося внаслідок порушення ОСОБА_6 п. 10.1 ПДР та призвело до травмування особи.
Закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов'язана з користуванням таким правом, є джерелом доходу. При цьому ПДР регламентований єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватися всі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки.
За таких обставин підстав вважати рішення про доцільність призначення ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами несправедливим через суворість, про що засуджений порушив питання в касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Що стосується доводів касаційної скарги засудженого про неправильне вирішення місцевим та апеляційним судами позовних вимог потерпілого в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_7 , то колегія суддів дійшла такого висновку.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
У ході вирішення цивільного позову суд зобов'язаний об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.
Цих вимог закону під час вирішенні цивільного позову потерпілого в частині відшкодування матеріальної та моральної шкоди у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 місцевим та апеляційним судами не дотримано.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що внаслідок вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, потерпілому ОСОБА_7 було заподіяно матеріальну та моральну шкоду. З метою відшкодування цієї шкоди потерпілий звернувся до ОСОБА_6 з цивільним позовом у межах кримінального провадження.
Прослуховуючи звукозаписи підготовчого судового засідання від 10 березня та 28 травня 2020 року суд установив, що захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 під час надання пояснень у провадженні повідомив суду про те, що автомобіль, яким керував його підзахисний, застрахований у ПрАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ПЕРША».
При цьому в матеріалах провадження наявна копія страхового полісу цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ6164265, за яким автомобіль марки «Renault Master» (державний номерний знак НОМЕР_1 ), на час події був застрахований у страховій компанії ПрАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ПЕРША», тобто зазначений транспортний засіб страховик прийняв на страхування на випадок заподіяння шкоди третім особам під час ДТП за його участю.
Згідно з пунктом 22.1 ст. 22 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду (п. 1.4); наземні транспортні засоби - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах
(п. 1.5); власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах (п. 1.6); забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (1.7).
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року (справа № 755/18006/15-ц), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди в передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
Проте суд першої інстанції, всупереч викладеному, залишив без належної уваги надані стороною захисту пояснення і не залучив до розгляду провадження страхову компанію як співвідповідача.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції, зокрема, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 , доводів про відсутність підстав для задоволення цивільного позову ОСОБА_7 не перевірив і не спростував, при цьому не зазначив обґрунтованих підстав залишення апеляційної скарги ОСОБА_6 без задоволення.
З огляду на викладене вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_7 та ухвала суду апеляційної інстанції не відповідають вимогам КПК України, тому підлягають скасуванню з призначенням розгляду провадження в цій частині в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Також під час розгляду провадження в місцевому суді в порядку цивільного судочинства також необхідно перевірити доводи касаційної скарги ОСОБА_6 в частині стягнення з нього витрат на правову допомогу з урахуванням правового висновку, який міститься в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382 цс19).
За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, а вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції щодо нього в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_7 - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Вишгородського районного суду Київської області від 10 лютого 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року щодо ОСОБА_6 у частині вирішення цивільного позову скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3