Ухвала
12 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 486/1917/21
провадження № 61-7708ск22
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 березня
2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центру дитячої та юнацької творчості Управління освіти Южноукраїнської міської ради імені Бориса Грінченка, третя особа - Управління освіти Южноукраїнської міської ради імені Бориса Грінченка, про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за період відсторонення,
У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 березня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 липня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Запропоновано заявниці подати уточнену редакцію касаційної скарги, в якій зазначити конкретні обов'язкові підстави касаційного оскарження судових рішень, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, та додати копії касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи. Попереджено про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали.
Копія ухвали суду касаційної інстанції від 15 серпня 2022 року направлена на адресу заявниці ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), яка зазначена в касаційній скарзі, та отримана заявницею 25 серпня 2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке долучене до матеріалів касаційного провадження.
У вересні 2022 року до Верховного Суду на виконання вимог ухвали суду
від 15 серпня 2022 року від ОСОБА_1 надійшли матеріали на усунення недоліків, до якої додана касаційна скарга із зазначенням конкретних обов'язкових підстав касаційного оскарження судових рішень, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, а також копії такої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
Як вбачається з надісланої касаційної скарги на усунення недоліків, заявниця вказала, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права, а, отже, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в повному обсязі.
Проте, заявниця не зазначила конкретні обов'язкові підстави касаційного оскарження судових рішень, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, тому подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки не відповідає вимогам статті 392 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України визначено, що
укасаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах
2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Тобто, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити: пункт 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин;
пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення;
пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи;
пункт 4 - посилання на підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.
Цивільний процесуальний закон містить вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги, за умови дотримання яких касаційна скарга може бути прийнята судом до розгляду (стаття 392 ЦПК України). Положеннями цієї статті передбачено, що у касаційній скарзі повинні бути зазначені підстави касаційного оскарження.
Касаційна скарга ОСОБА_1 всупереч вимогам статті 392 ЦПК України не містить посилань на те, на якій із підстав, визначених частиною другою статті 389 ЦПК України, оскаржуються судові рішення у цій справі, та їх відповідного мотивування.
Верховний Суд роз'яснює заявнику положення статті 400 ЦПК України, відповідно до якої, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
ОСОБА_1 узагальнено посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, проте не зазначає конкретні обов'язкові підстави касаційного оскарження судових рішень, визначені частиною другою
статті 389 ЦПК України.
Аналіз вказаних вище норм дає підстави для висновку, що зазначення скаржником підстав для касаційного оскарження є обов'язковою умовою щодо оформлення касаційної скарги, яка необхідна для подальшого вирішення питання про відкриття касаційного провадження та для подальшого розгляду касаційної скарги.
Виконання вищенаведених вимог необхідне для коректного зазначення підстав касаційного оскарження в ухвалі про відкриття касаційного провадження у справі.
Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування випадків (випадка), перелічених
у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Отже, оскільки у касаційній скарзі ОСОБА_1 не вказано, з яких саме підстав оскаржуються судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та не зазначено обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права із зазначенням на обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, тому особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно надати до суду уточнену редакцію касаційної скарги, в якій зазначити конкретні обов'язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, та копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне продовжити
ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги та повідомити про це заявника.
Керуючись статтями 127 ЦПК України, -
Продовжити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І. М. Фаловська