Постанова
Іменем України
12 вересня 2022 року
м. Київ
справа 1522/12102/12
провадження № 61-447 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Губська Христина Юріївна,
відповідач - Одеська міська рада,
особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_2 ,
представник ОСОБА_2 - адвокат Манушин Валерій Олександрович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Манушина Валерія Олександровича, на ухвалу Одеського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року у складі колегії суддів:
Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до Одеської міської ради про визнання права власності.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником квартир
АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , загальною площею
121,8 кв. м. У вказаному будинку є приміщення напівпідвалу,
яке складається з п'яти кімнат, загальною площею 100,5 кв. м.
Цим приміщенням тривалий час ніхто з мешканців будинку не користувався, воно знаходилося в аварійному стані.
У зв'язку з тим, що вищевказане напівпідвальне приміщення межує з його квартирою, він мав на меті провести ремонт приміщення і оформити
за собою право власності на нього. Інші співвласники будинку
не заперечували проти проведення ремонтних робіт та виділення спірної частини напівпідвального приміщення у його власність.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд визнати за ним право власності
на напівпідвальне приміщення, площею 100,5 кв. м, яке знаходиться
по АДРЕСА_3 .
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на напівпідвальне приміщення,
площею 100,5 кв. м, яке знаходиться по АДРЕСА_3 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що всі співвласники квартир та інших приміщень у багатоквартирному будинку
по АДРЕСА_3 є співвласниками всіх допоміжних приміщень у будинку, у тому числі спірного напівпідвального приміщення.
Напівпідвальне приміщення межує з квартирою позивача і він користується ним із моменту отримання у власність квартири. Зі згоди інших співвласників, отримавши від них письмову згоду, між якими склався певний порядок користування всіма допоміжними приміщеннями, він мав на меті виділити у власність в натурі спірне напівпідвальне приміщення, оскільки воно було в аварійному стані.
Суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин статтю 370
ЦК України, статтю 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
У березні 2018 року, не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_2 , як особа, яка не брала участі у справі, звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2012 року, в якій також просила поновити строк на апеляційне оскарження вказаного заочного судового рішення.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2018 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою
ОСОБА_2 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси
від 20 вересня 2012 року.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада
2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , задоволено частково. Заочне рішення Приморського районного суду
м. Одеси від 20 вересня 2012 року скасовано. У задоволенні позову
ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання права власності на напівпідвальне приміщення відмовлено.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Воно не може бути поділено між співвласниками і такі співвласники не мають права
на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.
При цьому суд першої інстанції не залучив до участі у справі ОСОБА_2 , вирішивши питання, що стосуються її прав та обов'язків, оскільки вона
є власником квартири АДРЕСА_4 .
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Губського А. В., задоволено частково. Постанову Апеляційног суду Одеської області
від 29 листопада 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд
до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-398св19).
Скасовуючи вказане судове рішення апеляційного суду та передаючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд указав
про необхідність встановлення статусу спірного нежитлового напівпідвального приміщення для з'ясування питання, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси інших осіб.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 17 червня 2019 року справу призначено до розгляду.
Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника
ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , закрито.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2012 року питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_2 ,
співвласника багатоквартирного будинку, не вирішувалися, оскільки вказане рішення ухвалено 20 вересня 2012 року, тобто за два роки
до виникнення у ОСОБА_2 будь-яких прав, пов'язаних із квартирою АДРЕСА_4 (право власності зареєстровано 15 травня 2014 року).
Спірне приміщення, у свою чергу, не входить до складу спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку (напівпідвального приміщення), що підтверджується технічним паспортом від 21 червня
2012 року, є складським приміщенням Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, який і надав згоду на його передачу позивачу. Тому права ОСОБА_2 указаним заочним рішенням районного суду від 20 вересня 2012 року не порушені.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Манушин В. О., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та закрити провадження у справі
до неналежного відповідача у зв'язку з відсутністю предмета спору
на підставі пункту 2 частини першої статті 255 та частини першої
статті 414 ЦПК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника
ОСОБА_2 - адвоката Манушина В. О., в частині оскарження заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2012 року. Визнано наведені представником ОСОБА_2 - адвокатом
Манушиним В. О., підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними. Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Манушина В. О., на ухвалу Одеського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.
У лютому 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Манушин В. О., звернувся до Верховного Суду із клопотанням про продовження строку
на усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 01 квітня 2022 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Манушина В. О., про продовження строку на усунення недоліків касаційної скарги на ухвалу Одеського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року залишено без розгляду та повернуто заявникові. Продовжено представнику ОСОБА_2 - адвокату Манушину В. О., строк для усунення недоліків касаційної скарги, указаних в ухвалі Верховного Суду від 26 січня 2022 року.
У наданий судом строк представник ОСОБА_2 - адвокат Манушин В. О., надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, а саме уточнену редакцію касаційної скарги та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, мотивоване тим, що копію ухвали суду апеляційної інстанції представник отримав 21 грудня 2021 року,
на підтвердження чого надав докази.
У змісті уточненої касаційної скарги представник ОСОБА_2 - адвокат Манушин В. О., просить ухвалу апеляційного суду скасувати, справу направити на новий апеляційний розгляд.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 травня 2022 року задоволено клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Манушина В. О.,
про поновлення строку на касаційне оскарження. Поновлено представнику ОСОБА_2 - адвокату Манушину В. О., строк на касаційне оскарження ухвали Одеського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року. Відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу
№ 1522/12102/12 із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Уточнена касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Манушина В. О., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції при новому апеляційному розгляді справи не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15 травня 2019 року (провадження № 61-398св19), з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду, зокрема, не встановив статус спірного підвального приміщення.
Вважає, що спірне приміщення є спільною власністю усіх мешканців будинку й суд не може безоплатно передати вказане приміщення
у власність одній особі, оскільки не наділений відповідними повноваженнями, навідміну від органу місцевого самоврядування, до якого позивач попередньо не звертався.
При цьому права позивача у спорі ніким не порушуються й не оспорюються, що вказує на відсутність предмета спору.
Вказує, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції ґрунтується
на доказах, які не досліджувалися під час апеляційного розгляду справи, чим порушено принцип змагальності сторін. У ній містяться суперечливі висновки про статус спірного підвального приміщення.
Крім того, апеляційним судом ураховано лист Одеського національного університету імені І. І. Мечникова від 05 березня 2012 року, за яким університет не заперечує проти передачі спірного приміщення позивачу. Проте позивач не дотримався порядку отримання приміщення
у користування, оскільки не звертався до Одеської міської ради, не оформив договір оренди. При цьому університет не надав згоди на передачу об'єкта нерухомості саме у власність позивачу.
Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду України
та Верховного Суду, а також на те, що не всі мешканці будинку надали згоду
на приватизацію позивачем спірного підвального приміщення, а наявна
у матеріалах справи згода нотаріально не посвідчена.
Вказує, що судом апеляційної інстанції не враховано, що ОСОБА_2 тривалий час проживає у будинку й позбавлена можливості здійснити ремонт підлоги своєї квартири через визнання права власності позивача
на спірне підвальне приміщення, який перешкоджає вільному доступу
для виконання відповідних робіт.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат
Губська Х. Ю., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу,
в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення є законним
і обґрунтованим, апеляційний суд правильно застосував норми процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, надав належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.
Доводи особи, яка подала відповідь на відзив на касаційну скаргу
У липні 2022 року до суду касаційної інстанції надійшла відповідь представника ОСОБА_2 - адвоката Манушина В. О., на відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Губської Х. Ю., у якій викладено заперечення проти указаного відзиву й підтримано вимоги своєї касаційної скарги.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Манушина В. О., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала апеляційного суду відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси
у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який
не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи,
а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право, зокрема,
на апеляційний перегляд справи.
У частині першій статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи,
а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити
в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені
в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) указано, що аналіз частини першої
статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо
в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права
та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі,
а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1
статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі
№ 32/77т, провадження № 12-17гс21, якою також закрито касаційне провадження з тих самих підстав, указано, що особи, які не брали участі
у справі, можуть оскаржити рішення суду лише за умови, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки. Відтак передумовою реалізації такими особами їх права на оскарження судового рішення є матеріально-правова заінтересованість цих осіб, тобто їх власна, особиста заінтересованість у конкретному результаті розгляду спору судом.
Отже, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи,
не залучена до участі у справі особа повинна довести, що суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов'язки. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі,
а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1
статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд
при визначенні його цивільних прав та обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Відтак при вирішенні питання про те, чи прийнято оскаржуване рішення
про права, обов'язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі
у справі, суд має з'ясувати, чи буде у зв'язку із прийняттям судового рішення з цієї справи таку особу наділено новими правами, чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права, свободи та/або обов'язки,
або позбавлено певних прав, свобод та/або обов'язків у майбутньому.
У вищевказаній справі, Великою Палатою Верховного Суду, як і у справі,
яка переглядається Верховним Судом, вирішувався спір про право власності на майно.
Крім того, у пункті 48 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 32/77т, провадження № 12-17гс21 зазначено,
що на відміну від законодавства, яке діє erga omnes (щодо всіх, тобто
з правовим ефектом щодо невизначеного кола суб'єктів), судове рішення
у приватноправовому спорі діє inter partes (тобто з правовим ефектом тільки для сторін у справі). Судове рішення, ухвалене у справі, за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов'язки інших осіб. Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові
від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження
№ 12-158гс19, пункт 10.28) та в ухвалі від 07 квітня 2020 року у справі
№ 504/2457/15-ц.
Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).
Згідно з частиною п'ятою статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Скасовуючи постанову апеляційного суду від 29 листопада 2018 року
і направляючи дану справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд
у постанові від 15 травня 2019 року (провадження № 61-398св19), серед іншого, зазначив про те, що встановлення, яким є спірне приміщення - нежитловим чи допоміжним, має важливе юридичне значення для правильного вирішення спору.
Виконуючи вказівки суду касаційної інстанції, апеляційний суд установив, що напівпідвальне приміщення, розташоване під квартирою
АДРЕСА_2 використовувалося господарським підрозділом Одеського національного університету імені І. І. Мечникова
з початку 1960-х років по 2012 рік, у них розташовувалися будівельна ділянка та складські приміщення університету (а. с. 229а, т. 1).
У березні 2012 року Одеський національний університет імені Мечникова повідомив, що не заперечує проти передачі приміщення підвалу
під квартирою АДРЕСА_2 (а. с. 17, т. 1).
Встановлено, що ОСОБА_2 придбала квартиру
АДРЕСА_4 , яка складається з п'яти житлових кімнат, загальною житловою площею 85,8 кв. м, та підсобних приміщень, загальна площа квартири - 165,6 кв. м, на підставі договору купівлі-продажу
від 15 травня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Орзіх В. М., право власності зареєстровано
у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 травня 2014 року (а. с. 77-81, т. 1).
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар)
у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Таким чином, у ОСОБА_2 права та обов'язки щодо квартири
АДРЕСА_4 виникли лише 15 травня
2014 року. Тому заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2012 року питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, як співвласника багатоквартирного будинку, не вирішувалися, оскільки вказане рішення ухвалено за два роки до виникнення у неї будь-яких прав, пов'язаних із квартирою
АДРЕСА_4 .
Отже, районним судом вирішувався спір виходячи із суб'єктного складу його учасників, який існував на момент розгляду справи (вересень 2012 року). ОСОБА_2 учасником спірних правовідносин не була, спірним майном
не володіла й висновків про її права, інтереси, свободи та/або обов'язки
або можливої їх зміни на майбутнє ані мотивувальна, ані резолютивна частини вказаного заочного рішення суду першої інстанції не містять.
Судове рішення про визнання права власності на спірне майно
за позивачем, прийняте без участі ОСОБА_2 , не може створювати для неї жодних преюдиційних обставин й вона не зазначила, на які її особисті права чи обов'язки та яким чином може вплинути судове рішення у справі.
При цьому у відповідь на запит представника позивача, житлове управління фірми «Ренесанс» ЛТД-92 повідомило, що з 2012 року по теперішній час
ОСОБА_2 не зверталася до них у зв'язку з будь-якими скаргами
про вчинення їй обмежень у доступі до мереж спільних комунікацій
та водопостачання, будь-яких інших порушень її прав. Скарг на вчинення будь-яких обмежень і порушення прав інших мешканців будинку з боку ОСОБА_1 не надходило (а. с. 105, т.1).
Актом обстеження мереж спільних комунікацій каналізації
та водопостачання будинку по АДРЕСА_3 від 07 травня 2018 року комісією у складі директора, інженера й майстра дільниці житлового управління фірми «Ренесанс» ЛТД-92, представника власника квартири
АДРЕСА_2 , власника квартири
АДРЕСА_3 встановлено, що до мереж спільних комунікацій каналізації та водопостачання є вільний доступ. Всі зазначені комунікації знаходяться в окремому приміщені, є світло. Стан мереж спільних комунікацій каналізації та водопостачан задовільний, порушень
не виявлено. Всі роботи виконані за кошти власника напівпідвального приміщення. Додатково зазначено про відсутність скарг до житлового управління фірми «Ренесанс» ЛТД-92 із боку мешканців будинку
по АДРЕСА_3 щодо обмеження вільного доступу до мереж спільних комунікацій каналізації та водопостачання, будь-яких інших порушень у період із 2014 року до теперішнього часу (а. с. 104, т. 1).
Крім того, апеляційним судом установлено, що окреме приміщення, в якому знаходяться спільні комунікації будинку не входить до складу спірного напівпідвального приміщення, загальною площею 100,5 кв. м,
що підтверджується технічним паспортом на приміщення підвалу
від 21 червня 2012 року (а. с. 45-48, т. 1), а тому ні ОСОБА_2 , ні інші мешканці будинку не обмежені в доступі до спільних комунікацій будинку.
Таким чином, закриваючи апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Манушина В. О., апеляційний суд належним чином дослідив доводи апеляційної скарги
та встановивши, що суд першої інстанції не вирішував у своєму судовому рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки
ОСОБА_2 , дійшов правильного висновку про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Верховний Суд також зазначає, що ОСОБА_2 , яка придбала
квартиру АДРЕСА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 15 травня 2014 року, тобто після ухвалення Приморським районним судом м. Одеси заочного рішення від 20 вересня 2012 року, не є стороною (відповідачем) у вказаному спорі, позовні вимоги до неї не заявлялися.
Колегія суддів уважає, що суд апеляційної інстанції в силу положень частини п'ятої статті 411 ЦПК України врахував висновки суду касаційної інстанції, з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-398св19). Цим самим суд апеляційної інстанції виконав вимогу частини п'ятої статті 411 ЦПК України, згідно з якою висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення,
є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
При цьому доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду
не спростовують, на законність судового рішення не впливають,
зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені
на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Посилання касаційної скарги на відповідну судову практику відхиляються, так як фактичні обставини у наведених заявником справах, і у справі,
яка переглядається, є різними.
Висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду у подібних справах, яка у цій категорії справ є сталою,
а відмінність залежить лише від доказування.
Отже, апеляційний суд обґрунтовано закрив апеляційне провадження
у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного
суду - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно
до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Манушина Валерія Олександровича, залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць