Ухвала
Іменем України
07 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 2-202/11
провадження № 61-8224ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Райффайзен банк Аваль»,
третя особа - державний нотаріус Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Зезик Вячеслав Андрійович,
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Долгова Володимира Михайловича на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 19 травня 2021 року у складі судді Дранікова С. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 22 липня 2022 рокуу складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,
У листопаді 2010 року ОСОБА_1 звернулась до Публічного Акціонерного Товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») з позовом про визнання договорів недійсними.
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 10 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 26 лютого 2015 року, позов задоволено частково. Визнано недійсними кредитний договір від 07 березня 2008 року № 010/2-0-1/08-089 та договір іпотеки від 19 березня 2010 року, що були укладені між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Застосовано правила реституції та зобов'язано сторони повернути в натурі все, що вони одержали на виконання кредитного договору від 07 березня 2008 року. Зобов'язано ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» повернути ОСОБА_1 суму сплачених коштів у розмірі 162 000 доларів США. Зобов'язано ОСОБА_1 повернути ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» залишок боргу згідно з кредитним договором, у розмірі еквівалентному 249 990,68 доларів США, що складає 1267452,75 грн станом на 07 березня 2008 року за курсом 5,07 грн за 1 долар США. Стягнуто з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь держави судові витрати в сумі 3 654,00 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2015 року касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 10 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 26 лютого 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
У вересні 2015 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» подало до ОСОБА_1 зустрічний позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, у якому просило в рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості за кредитним договором № 010/2-0-1/08-089 від 07 березня 2008 року станом на 27 серпня 2015 року у розмірі 353 421,39 доларів США та 2 142 759,35 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежиле приміщення - комплекс будівель під № 2 -А, який складається з будівлі офісу (літ. «А»), будівля виставочного салону (літ. «Б»), будівля побутових приміщень (літ. «В»). загальною площею 1 139,50 кв.м, що знаходиться в с. Котовка, Біляївського району Одеської області, яке належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. Встановити спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів в рамках виконавчого провадження. Початкову ціну продажу предмету іпотеки встановити на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом.
У травні 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про зміну підстав позову, у зв'язку з внесенням змін до Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII та зміною фактичних обставин справи.
Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 19 травня 2021 року в прийняті заяви ОСОБА_1 про зміну підстав позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», третя особа: державний нотаріус Біляївської нотаріальної контори Одеської області Зезик В. А. про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними та стягнення моральної шкоди та за зустрічним позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05 липня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Долгова В. М. на ухвалу Біляївського районного суду м. Одеси від 19 травня 2021 року про відмову у прийнятті заяви про зміну підстав позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», третя особа - державний нотаріус Біляївської нотаріальної контори Одеської області Зезик В. А., про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними та стягнення моральної шкоди та за зустрічним позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки визнано неподаною та повернуто апелянту.
Постановою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Одеського апеляційного суду від 05 липня 2021 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року апеляційне провадження у справі відкрито.
Постановою Одеського апеляційного суду від 22 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 19 травня 2021 року про відмову у прийнятті заяви про зміну підстав позову залишено без змін.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що оскільки справа знаходиться на стадії нового розгляду справи, після скасування рішення судом касаційної інстанції, а ОСОБА_1 , звертаючись до суду з заявою про зміну підстав позову не навела відповідних пояснень, які б підтверджували зміну фактичних обставин справи, що відбулась після закінчення підготовчого засідання при первісному розгляді справи, тому заява ОСОБА_1 про зміну підстав позову не відповідає вимогам статті 49 ЦПК України, а тому у прийнятті вказаної заяви слід відмовити.
У серпні 2022 року представник ОСОБА_1 - Долгов В. М. звернувся до суду з касаційною скаргою на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 19 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 липня 2022 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що станом на момент подання ОСОБА_1 заяви про зміну підстав позову, розгляд справи по суті не почався, оскільки у матеріалах справи відсутня ухвала про закриття провадження та переходу до судового розгляду справи по суті.
Звертає увагу, що закон, який звужує права учасників справи не має зворотної дії в часі, відтак, оскільки справу повернуто на новий судовий розгляд задовго до набрання чинності редакції 15 грудня 2017 року ЦПК України, рішення по суті у справі після 15 грудня 2017 року не ухвалювались, відмова у прийнятті заяви про зміну підстав позову є незаконною.
Крім того, вважає що під час нового розгляду судом апеляційної інстанції порушено порядок визначення судді для розгляду справи. Зокрема, суддя Дришлюк А. І. в ухвалі від 05 липня 2021 року, яку скасовано постановою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року, вже висловлював свою думку з приводу правовідносин, що виникли, а тому відповідно до положень частини першої статті 37 ЦПК України повинен був взяти самовідвід. Зазначене, на думку заявника, свідчить про упередженість судді.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Вивчивши касаційну скаргу, зміст ухвали Біляївського районного суду Одеської області від 19 травня 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 22 липня 2022 року, Верховний Суд дійшов висновку, що скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.
Судами встановлено, що рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 10 вересня 2014 року позовні вимоги задоволено частково.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2015 року вказане рішення скасовано, справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до положень статті 31 ЦПК України в редакції до 15 грудня 2017 року крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.
З 15 грудня 2017 року набрав чинності ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Частиною четвертою статті 49 ЦПК України передбачено, що у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею. Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв'язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що за нормами ЦПК України, у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, зміна предмету або підстави позову могла відбутися лише до початку розгляду по суті, а норми ЦПК України, у редакції Закону № 2147-VIII дозволяють позивачу скористатись таким правом до закінчення підготовчого засідання або з урахуванням винятків, передбачених абзацом другим частини четвертої статті 49 ЦПК України.
Вказані норми сприяють уникненню зловживань позивачем (його законними або уповноваженими представниками) процесуальним правом на зміну підстав або предмету позову в будь-який час на стадії розгляду справи.
Як установлено судом апеляційної інстанції, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2015 року справу направлено на новий розгляд, заяву про зміну підстав позову подано у травні 2020 року. Проте, фактично розгляд справи судом першої інстанції розпочато у листопаді 2015 року, про що свідчить ряд процесуальних ухвал суду першої інстанції, постановлених у відкритому судовому засіданні.
З огляду на зазначене, суди дійшли правильного висновку про те, що на момент подання ОСОБА_1 заяви про зміну підстав позову розпочато розгляд справи по суті. При цьому суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно керувався положеннями ЦПК України в редакції, чинній на момент подання заяви про зміну підстав позову, врахувавши, що ОСОБА_1 не навела виняткових обставин, передбачених абзацом другим частини четвертої статті 49 ЦПК України.
Доводи заявника стосовно того, що суддя Дришлюк А. І. у відповідності до вимог статті 37 ЦПК України не міг брати участь при новому розгляді скарги, після скасування Верховним Судом ухвали від 05 липня 2021 року, Суд відхиляє, як необґрунтовані, з огляду на наступне.
Підстави для відводу (самовідводу) судді передбачені статтею 36 ЦПК України. Також, згідно з частиною другою статті 36 ЦПК України, суддя підлягає відводу (самовідводу) за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 37 ЦПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі.
Оскільки апеляційний суд ухвалою від 05 липня 2021 року повернув апеляційну скаргу, тобто не є судовим рішенням, яким закінчено розгляд справи, тому у судді були відсутні підстави для відводу, в розумінні частини першої статті 37 ЦПК України.
Водночас доводи заявника у касаційній скарзі щодо сумнівів у неупередженості судді, Суд відхиляє, оскільки заявник не скористалась своїм процесуальним правом, передбаченим частиною другою статті 39 ЦПК України в суді апеляційної інстанції.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували.
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (§ 58, рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року «SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE», № 4909/04).
Таким чином, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, постановленими із додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись частинами четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа - державний нотаріус Біляївської нотаріальної контори Одеської області Зезик Вячеслав Андрійович, про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними та стягнення моральної шкоди та за зустрічним позовом Публічного Акціонерного Товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - Долгова Володимира Михайловича на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 19 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 липня 2022 року відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак