12 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 380/6273/21
адміністративне провадження № К/990/22351/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2022 року у справі №380/6273/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, про визнання протиправними наказів, поновлення на посаді та стягнення коштів,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 19 лютого 2021 року №41 о/с про звільнення позивача з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, з 01 березня 2021 року, у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців, з припиненням державної служби;
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 01 січня 2021 року №112-о/с "Про внесення змін до наказу ТУ ДБР у м. Львові від 19 лютого 2021 року №41-о/с", пункт 1 наказу №41-о/с від 19 лютого 2021 року, викладеного у новій редакції, зокрема: "Звільнити ОСОБА_1 з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців. ОСОБА_1 до звільнення з посади передати уповноваженій особі справи і довірене у зв'язку з виконанням посадових обов'язків майно";
- визнати протиправним та скасувати наказ №130-о/с від 30 березня 2021 року про звільнення позивача відповідно до пунктів 2, 5 частини третьої статті 13 Закону України "Про Державне бюро розслідувань", пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 87, статті 89 Закону України "Про державну службу", наказу Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року №198 ДСК "Про затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2020 рік" та у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю працівника ОСОБА_1 , з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, 30 березня 2021 року у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців, з припиненням державної служби";
- поновити на посаді слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, або, у разі ліквідації її на день ухвалення судового рішення, на посаду слідчого (старшого слідчого) слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, з аналогічними функціональними обов'язками;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 березня 2021 року по день винесення рішення, грошову матеріальну допомогу на оздоровлення у зв'язку з щорічною відпусткою та моральну шкоду в розмірі 100 000,00 (сто тисяч) гривень.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2022 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Ухвалами Верховного Суду від 26 травня 2022 року та 04 серпня 2022 року касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2022 року у справі №380/6273/21 повернуто особі, яка їх подала на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, як такі, що не містять підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження
19 серпня 2022 року до Верховного Суду повторно надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2022 року у справі №380/6273/21.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України та зазначає, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи неправильно застосував норми права, а саме: частини 1 та 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» про відсутність у суб'єкта призначення обов'язку пропонувати йому рівнозначну посаду державної служби або у разі відсутності такої можливості - іншої роботи (посади державної служби) у цьому органі, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, зокрема, від 16 червня 2021 року у справі № 440/1964/20, від 15 липня 2021 року у справі № 140/6353/21, від 24 липня 2020 року у справі № 816/654/17 та від 13 жовтня 2021 року у справі № 240/10996/20.
Суд зазначає, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, а обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Так, посилаючись на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, заявник не навів достатнього обґрунтування подібності правовідносин у цій справі та у справах, у яких Верховним Судом були зроблені висновки.
Суд також критично оцінює посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15 липня 2021 року у справі № 140/6353/21, оскільки у цій справі спір виник з приводу звільнення позивача з посади заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення № 5 митного поста "Рава-Руська" Львівської митниці ДФС, у той час як спірні правовідносини у цій справі виникли внаслідок звільнення позивача з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові з 01 березня 2021 року.
Крім того, зазначеною постановою Верховного Суду справу № 140/6353/20 направлено на новий розгляд до Волинського окружного адміністративного суду, а постановою Верховного Суду від 28 липня 2022 року у справі № 140/6353/20 скасовано рішення судів попередніх інстанцій та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
З аналогічних підстав Суд не приймає до уваги посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 440/1964/20, оскільки спір у цій справі виник з приводу звільнення позивача з посади заступника начальника управління - начальника відділу міжнародного співробітництва та залучення інвестицій Департаменту економічного розвитку, торгівлі та залучення інвестицій Полтавської обласної державної адміністрації,
Водночас, постановою Верховного Суду справу № 440/1964/20 направлено на новий розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду та рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року, у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2022 року у цій справі відкрито касаційне провадження на зазначені судові рішення. Отже, зазначені обставини не свідчать про наявність правового висновку Верховного Суду, який є обов'язковим для врахування в значенні вимог частини п'ятої статті 242 КАС України, оскільки Верховний Суд не розв'язав спір по суті (не ухвалив остаточного рішення щодо заявлених позовних вимог), а тільки надав обов'язкові вказівки, які мали взяти до уваги суди під час нового розгляду справи.
У справі № 816/654/17 спірні правовідносини виникли з приводу звільнення позивача з посади начальника Управління по організації роботи з респондентами ГУ статистики в Полтавській області та постановою Верховного Суду від 24 липня 2020 року адміністративну справу направлено на новий розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду. При цьому, у справі №816/654/17, на яку посилається скаржник, припинення державної служби відбулось 11 квітня 2017 року, отже, спірні правовідносини регулювались Законом України «Про державну службу» в редакції до 13.02.2020, натомість у справі, що розглядається, позивачем оскаржується наказ про його звільнення із займаної посади від 19 лютого 2021 року року, тому правовідносини у справі №816/654/17 та у справі, що розглядається не є подібними.
У справі № 240/10996/20 спірні правовідносини виникли внаслідок звільнення позивача з посади начальника відділу державного екологічного нагляду (контролю) земельних ресурсів та надр, поводження з відходами небезпечними хімічними речовинами - старшого держінспектора з охорони навколишнього природного середовища в Житомирській області Держекоінспекції у Житомирській області у зв'язку із ліквідацією державного органу, а позивача у цій справі № 380/6273/21 звільнено з посади слідчого на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" (у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, отже, правовідносини у справі №240/10996/20 не є тотожними правовідносинам, у справі рішення у якій оскаржуються позивачем.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі скаржник також зазначає на необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у справі № 640/11024/20 та застосованого судами обох інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні.
Суд зазначає, що у разі оскарження рішень судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник в касаційній скарзі повинен навести обґрунтовані та переконливі аргументи, які слугували б підставою для висновків про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
При цьому слід зауважити, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
Необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду має виникати з певних визначених об'єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані скаржником при посиланні на пункт 2 частини 4 статті 328 КАС України.
Однак скаржником не зазначено належного нормативно-правового обґрунтування необхідності відступлення від правового висновку, застосованого до спірних правовідносин, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Доводи скаржника на обґрунтування зазначеної підстави зводяться виключно до того, що застосовані судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях висновки Верховного Суду, що викладені у постанові у справі № 640/11024/20 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин у цій справі через різну редакцію статті 87 Закону України «Про державну службу» у зазначених справах.
Таким чином, за встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі скаржник також посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Тобто обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) обґрунтування у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; 3) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Водночас скаржником вказаних вимог не дотримано.
Таким чином, за встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Решта доводів касаційної скарги щодо наявності підстав касаційного оскарження наведено без взаємозв'язку із підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України.
Таким чином, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, скаржником не викладено передбаченої статтею 328 КАС України підстав, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
За таких обставин клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження не підлягає вирішенню.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 334, 341, 353 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2022 року у справі №380/6273/21 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська