12 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 620/2852/20
адміністративне провадження № К/9901/3964/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020 (судді - Черпіцька Л.Т., Пилипенко О.Є., Собків Я.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Відділу з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 23.06.2020 №2500-0346-8/22556 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, згідно з пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати відповідача призначити позивачу з 04.06.2020 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, згідно з пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.06.2020 позивач звернулась до відповідача з заявою та відповідними документами про призначення пенсії за віком за Списком №2.
За наслідками розгляду заяви позивача, відповідачем прийнято рішення, оформлене листом від 23.06.2020 №2500-00346-8/22556, про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 у зв'язку з відсутністю необхідного пенсійного віку (54 роки). Також повідомлено, що загальний стаж позивача становить 32 роки 4 місяці 27 днів, стаж на пільгових умовах по списку №2 складає 10 років 1 місяць 18 днів (а.с. 56).
Не погоджуючись з відповіддю відповідача, позивач звернувся до суду.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що відмова відповідача в призначенні пенсії є незаконною, оскільки правила призначення пенсій за Списком №2 одночасно регламентують пункт «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VІІІ (згідно рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020) та пункт 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, які містять розбіжність у величині показника вікового цензу для призначення пенсії, який складає 50 та 54 роки відповідно. Вважає, що віковий ценз має бути встановлений на рівні 50 років.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.08.2020 позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, оформлене листом від 23.06.2020 №2500-0346-8/22556, про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2, згідно пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 з 04.06.2020 пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2, згідно пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020 рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.08.2020 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено повністю.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з 23.01.2020 (ухвалення Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020) в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону №1788-XII у редакції до Закону №213-VIII та пункт 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII. Ці закони містять розбіжність відносно позивача щодо вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону №213-VIII та 54 роки за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону №2148-VIII. Враховуючи частину першу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд дійшов висновку, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років. Таким чином, зважаючи, що на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 позивач досягнув необхідного віку та у нього наявний необхідний стаж для призначення такої пенсії, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове про відмову в позові, апеляційний суд виходив з того, що Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" як спеціальний закон є пріоритетним у правовідносинах щодо призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 з моменту набрання законної сили Законом України №2148-VІІІ від 03.10.2017 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" з 11.10.2017, тому рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 впливає на право призначення пенсії на пільгових умовах, яке виникло до 11.10.2017.
Отже, досягти віку, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, для призначення пенсії особі необхідно було до 11.10.2017. Враховуючи те, що позивач, станом на дату звернення з заявою про призначення пенсії 04.06.2020, не досягла пенсійного віку встановленого зазначеною нормою, як наслідок не набула права на призначення пенсії за цим Законом.
УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
В обгрунтування касаційної скарги позивач посилається на те, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового судового рішення.
Покликається на те, що з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 з 11.02.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону №1788-ХІ1 в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» та пункт 2 частини другої статті 114 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій».
Покликається на те, що зміна умов призначення пенсії особам, які належать до певної категорії працівників, з врахуванням відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище щодо права на призначенняя пенсій, що має реалізовуватись при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Враховуючи викладене, на думку позивача, найбільш сприятливим для неї є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.
Покликається на те, що вона все життя пропрацювала на роботах зі шкідливими умовами праці, на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 досягла необхідного віку, має необхідний стаж для призначення даного виду пенсії, а отже, має право на призначення пенсії відповідно до п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно із зазначеним рішенням Конституційного Суду України.
Просила постанову суд апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив у її задоволенні відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Ключовим у цій справі є питання щодо виплати пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. "б" ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VІІІ на підставі Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Позивачка вважає, що за наявності необхідного стажу роботи та досягнення 50 років вона має право на пенсію на пільгових умовах. Натомість відповідач керується Законом №1058-ІV (в редакції Закону №2148-VIII), за яким пенсійний вік становить 54 роки.
Аналогічні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.
Так, у постанові від 03.11.2021 (справа №360/3611/20) Велика Палата Верховного Суду сформувала такий правовий висновок:
«<…>Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
….
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. <…>
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV».
Колегія суддів не знаходить підстав для відступу від вищезазначених правових висновків у справі, що розглядається.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач має визначені пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ (з урахуванням Рішення №1-р/2020) вік та стаж. Ці обставини не є спірними.
Отже, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку що рішення відповідача від 23.06.2020 №2500-00346-8/22556, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, є незаконним.
Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 -задовольнити.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020 скасувати.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.08.2020 у цій справі залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук