Іменем України
12 вересня 2022 року Справа № 360/212/22
Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Пляшкової К.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом адвоката Стародубцевої Лариси Олексіївни в інтересах ОСОБА_1 до Лисичанського міського центру зайнятості про визнання протиправним лист, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду 14 лютого 2022 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Лисичанського міського центру зайнятості (далі - відповідач) з такими позовними вимогами:
визнати протиправним та скасувати лист відповідача від 08 липня 2021 року № 944/02-21 щодо відмови позивачу в перерахунку допомоги по безробіттю відповідно до частин другої, четвертої статті 22, частини третьої статті 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»;
зобов'язати відповідача врахувати доходи (заробітну плату), що були нараховані позивачу за період з 01 жовтня 2020 року по 01 березня 2021 року, при розрахунку розміру допомоги по безробіттю, перерахувати розмір допомоги по безробіттю та здійснити виплату недоплачених сум допомоги по безробіттю з 21 травня 2021 року по теперішній час.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в період з 23 грудня 2019 року по 01 березня 2021 року позивач працювала вихователем в яслах-садку «Калинушка» Відокремленого підрозділу «Шахта імені Г.Г. Капустіна» Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» (з 24 червня 2020 року Відокремлений підрозділ «Шахта імені Г.Г. Капустіна» Акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» Міністерства енергетики України); з 03 березня 2021 року по 05 травня 2021 року - вихователем в Комунальному закладі «Лисичанський заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 15 «Калинка».
Після звільнення з роботи, позивач звернулась до Лисичанського міського центру зайнятості за сприянням у працевлаштуванні. Позивачу з 21 травня 2021 року надано статус безробітної та призначено виплату допомоги по безробіттю відповідно до частин другої, четвертої статті 22, частини третьої статті 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
У липні 2021 року позивач звернулась до Лисичанського міського центру зайнятості у зв'язку з незгодою з розрахунком розміру допомоги по безробіттю.
У відповідь на вищевказане звернення відповідачем надано лист від 08 липня 2021 року № 944/02-21, в якому повідомлено, що позивач звернулась до центру зайнятості за сприянням у працевлаштуванні та їй 21 травня 2021 року надано статус безробітного і призначено виплату допомоги по безробіттю відповідно до частин другої, четвертої статті 22, частини третьої статті 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», як застрахованій особі, яка протягом 12 місяці, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування має страховий стаж менше шести місяців, та що, станом на 21 лютого 2021 року страховий стаж складає 0 місяців протягом 12 місяців. Сплата внесків за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутня, тому правових підстав для будь-якого перерахунку допомоги по безробіттю не має.
Позивач з такою відповіддю не згодна, оскільки вважає, що вона не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, вчинене роботодавцями, оскільки згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство - страхувальник. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 березня 2018 року по справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), касаційне провадження № К/9901/458/17.
Ухвалою від 17 січня 2022 року позовну заяву залишено без руху, запропоновано позивачу протягом п'яти календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання: позовної заяви, оформленої з дотриманням вимог статей 160, 161 КАС України, із зазначенням вірного місцезнаходження відповідача та її копію для відповідача; довідки з органу Доходів і зборів про доходи позивача за 2021 рік або документ про сплату судового збору в розмірі 992,40 грн, сплаченого за такими реквізитами.
Представником позивача 14 лютого 2022 року до суду подано уточнений адміністративний позов та клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Ухвалою від 21 лютого 2022 року прийнято позовну для розгляду та відкрито провадження у справі; справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); частково задоволено клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору та відстрочено позивачу сплату судового збору в сумі 992,40 грн до ухвалення судового рішення в даній справі; запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву та витребувано докази, яких, на думку суду, не вистачає для розгляду справи.
Ухвалою від 20 червня 2022 року повторно запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву та повторно витребувано докази, яких, на думку суду, не вистачає для розгляду справи.
Вказані ухвали разом з позовом та доданими до нього документами доставлені в електронний кабінет відповідача, що підтверджено довідками про доставлення електронних документів.
Відповідач правом подати відзив не скористався, витребувані вказаними ухвалами суду документи не надав.
Згідно з частиною четвертою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до положень частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Керуючись вищенаведеними положеннями, суд вважає за необхідне вирішити справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 21 травня 2021 року перебуває на обліку в Лисичанському міському центрі зайнятості та отримує виплату допомоги по безробіттю, що підтверджено відповідним записом в трудовій книжці позивача.
Позивач звернулася до Лисичанського міського центру зайнятості із заявою про перерахунок призначеної допомоги по безробіттю, у відповідь на яку отримала лист відповідача від 08 липня 2021 року № 944/02-21 з повідомленням, що ОСОБА_1 з 21 травня 2021 року надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю відповідно до частин другої, четвертої статті 22, частини третьої статті 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», як застрахованій особі, яка протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування має страховий стаж менше 6 місяців. У випадку позивача станом на 21 травня 2021 року страховий стаж складає 0 місяців протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної. Сплата внесків за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутня, тому правових підстав для будь-якого перерахунку допомоги по безробіттю не має.
Дослідженням записів в трудовій книжці позивача від 21 жовтня 1983 року серії НОМЕР_2 встановлено таке:
в період з 23 грудня 2019 року (запис № 41 від 23 грудня 2019 року, підстава для запису: наказ від 23 грудня 2019 року № 419-к) по 01 березня 2021 року (запис № 43 від 01 березня 2021 року, підстава для запису: наказ від 01 березня 2021 року № 65к) працювала вихователем в яслах-садку «Калинушка» Відокремленого підрозділу «Шахта імені Г.Г. Капустіна» Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» (з 24 червня 2020 року Відокремлений підрозділ «Шахта імені Г.Г. Капустіна» Акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» Міністерства енергетики України, запис № 42), звільнена за пунктом 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін;
в період з 03 березня 2021 року (запис № 44 від 03 березня 2021 року, підстава для запису: наказ від 02 березня 2021 року № 11/к) по 05 травня 2021 року (запис № 45 від 05 травня 2021 року, підстава для запису: наказ від 22 квітня 2021 року № 42/к) працювала вихователем в Комунальному закладі «Лисичанський заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 15 «Калинка», звільнена за пунктом 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін.
Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-5), сформованими станом на 17 грудня 2021 року, позивачу в період з травня 2020 року по квітень 2021 року страхувальниками Відокремленим підрозділом «Шахта ім. Г.Г. Капустіна» Акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» (код страхувальника 26349214) та Управлінням освіти Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області (код страхувальника 02141928) ОСОБА_1 нарахована заробітна плата за квітень 2020 року в сумі 4828,65 грн, за травень 2020 року - 4812,92 грн, за червень 2020 року - 6651,37 грн, за липень 2020 року - 7366,40 грн, за серпень 2020 року - 5640,00 грн, за вересень 2020 року - 5704,00 грн, за жовтень 2020 року - 5672,00 грн, за листопад 2020 року - 5157,07 грн, за грудень 2020 року - 6093,70 грн, за січень 2021 року - 8408,00 грн, за лютий 2021 року - 8186,00 грн, за березень 2021 року - 7185,93 грн, за квітень 2021 року - 7368,49 грн.
На час формування довідки в Реєстрі наявні відомості про сплату страхувальниками страхових внесків за застраховану особу ОСОБА_1 за період квітень-вересень 2020 року та березень-квітень 2021 року. Відомості про сплату страхувальником Відокремленим підрозділом «Шахта імені Г.Г. Капустіна» Акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» страхових внесків за застраховану особу ОСОБА_1 за жовтень-грудень 2020 року та січень-березень 2021 року в Реєстрі відсутні.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначені Законом України від 02.03.2000 № 1533-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі - Закон № 1533-ІІІ).
Згідно із статтею 1 Закону № 1533-ІІІ (тут і надалі положення Закону наведені в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (пункт 1);
суб'єкти страхування на випадок безробіття - застраховані особи, а у випадках, передбачених цим Законом, також члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик (пункт 2);
об'єкт страхування на випадок безробіття - страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг, передбачених статтею 7 цього Закону (пункт 6);
страховий випадок - це подія, через яку: застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу; застраховані особи опинилися в стані часткового безробіття (пункт 8);
страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено страхові внески (нею, роботодавцем) (пункт 12);
страхові внески - кошти відрахувань на страхування на випадок безробіття, сплачені згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», кошти єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, спрямовані на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття відповідно до пропорцій, визначених законом (пункт 14);
мінімальний страховий внесок - сума коштів, що визначається розрахунково як добуток розміру мінімальної заробітної плати і розміру єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, встановлених законом, на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід) (пункт 15).
Терміни «застрахована особа», «страхувальники» та «роботодавці» вживаються у цьому Законі у значенні, наведеному у Законі України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до абзацу восьмого статті 2 Закону № 1533-ІІІ страхування на випадок безробіття здійснюється за принципом диференціації розмірів виплати допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу та тривалості безробіття.
Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 1533-ІІІ страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, цивільно-правового договору чи на інших підставах, передбачених законом, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби) та інші особи, які проходять службу та отримують грошове забезпечення (далі - військовослужбовці), особи, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичні особи - підприємці, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 1533-ІІІ право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (далі - забезпечення) та соціальні послуги мають застраховані особи.
Одним із видів такого забезпечення згідно із частиною першою статті 7 Закону № 1533-ІІІ є допомога по безробіттю.
Абзацом першим частини першої статті 21 Закону № 1533-ІІІ визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем страхові внески в сумі не менш як мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.
Страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а за періоди до його запровадження - у порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (частина друга статті 21 Закону № 1533-ІІІ).
Частиною третьою статті 21 Закону № 1533-ІІІ визначено, що страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала страхуванню на випадок безробіття або добровільно брала участь у системі страхування на випадок безробіття, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду України, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
У разі коли зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за такою формулою:
ТП = Св : В,
де ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається у місяцях;
Св - сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, сплаченого за відповідний місяць;
В - мінімальний розмір страхового внеску за відповідний місяць.
До страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності цим Законом, а також періоди, починаючи з 1 січня 2016 року, протягом яких особа не підлягала страхуванню згідно з цим Законом, але нею або роботодавцем за неї сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (частина четверта статті 21 Закону № 1533-ІІІ).
Абзацом першим частини першої статті 22 Закону № 1533-ІІІ визначено, що право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини другої статті 22 Закону № 1533-ІІІ застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців або звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, а також з аналогічних підстав, визначених іншими законами, особи, зазначені у частині другій статті 6 цього Закону, особи, зазначені в абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», мають право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі.
Згідно з абзацом першим частини четвертої статті 22 Закону № 1533-ІІІ загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону та абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», - 180 календарних днів.
Відповідно до частини першої статті 23 Закону № 1533-ІІІ застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу, але не менше ніж мінімальний розмір допомоги по безробіттю, встановлений правлінням Фонду для цієї категорії осіб:
до 2 років - 50 відсотків;
від 2 до 6 років - 55 відсотків;
від 6 до 10 років - 60 відсотків;
понад 10 років - 70 відсотків.
Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:
перші 90 календарних днів - 100 відсотків;
протягом наступних 90 календарних днів - 80 відсотків;
у подальшому - 70 відсотків.
Частиною третьою статті 23 Закону № 1533-ІІІ визначено, що допомога по безробіттю особам, зазначеним у частині другій статті 22 цього Закону, виплачується у мінімальному розмірі, який встановлюється правлінням Фонду.
Відповідно до частини п'ятої статті 23 Закону № 1533-ІІІ у середньомісячну заробітну плату (дохід) для обчислення допомоги по безробіттю включаються всі види виплат, на які нараховувалися страхові внески, які підтверджуються даними Єдиного державного реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду України.
Допомога по безробіттю не може перевищувати чотирикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).
Пенсійний фонд України є органом, який уповноважений відповідно до цього Закону вести облік платників єдиного внеску, забезпечувати збір та ведення обліку страхових коштів, контролювати повноту та своєчасність їх сплати, вести Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування та виконувати інші функції, передбачені законом (пункт 7 частини першої статті Закону № 2464-VI).
Абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI (тут і надалі положення Закону наведені в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з пунктами 1, 2, 6 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний:
своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску;
вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством;
пред'являти на вимогу застрахованої особи, на користь якої він сплачує єдиний внесок, повідомлення про взяття на облік як платника єдиного внеску та надавати інформацію про сплату єдиного внеску, в тому числі у письмовій формі.
Відповідно до частини одинадцятої статті 9 Закону № 2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (абзац перший частини дванадцятої статті 9 Закону № 2464-VI).
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 26 Закону № 2464-VI посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.
Виходячи із змісту наведених норм, слідує, що страховий стаж обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем.
Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи, підлягають обов'язковій сплаті і є гарантією матеріального забезпечення особи на випадок її безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин. Відповідальність за порушення умов та порядку сплати таких внесків покладено на платника єдиного внеску та його посадових осіб.
При цьому, особи, які сплачують такі внески через роботодавця, без сприяння державних органів позбавлені можливості безпосередньо і оперативно впливати на повноту і своєчасність такої сплати, що, фактично, у випадку неповної чи несвоєчасної сплати, призводить до порушення їх прав на отримання соціальних гарантій.
Таким чином, несплата підприємством страхових внесків не може бути підставою для позбавлення права застрахованої особи на отримання соціальних гарантій, оскільки це призведе до порушення принципу рівності перед законом.
Крім того, механізм державного соціального страхування передбачає відповідні державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав.
Відомості про те, що Пенсійний Фонд у вказаний період вживав заходів на усунення порушень з боку роботодавців позивача стосовно несплати підприємствами страхових внесків за спірний період, в матеріалах справи відсутні. Це свідчить про відсутність контролю з боку уповноваженого органу, який в силу своїх повноважень був зобов'язаний вжити відповідних заходів щодо усунення порушень з боку роботодавця.
Враховуючи викладене, позивач не може бути позбавлений права на отримання соціальних гарантій внаслідок того, що орган, відповідальний за повноту та своєчасність сплати страхових внесків своєчасно не вжив дієвих заходів.
Подібна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 25 листопада 2019 року в справі № 242/2088/17, від 29 квітня 2020 року в справі № 266/970/16-а, від 22 квітня 2021 року в справі № 752/20612/17, від 11 серпня 2021 року в справі № 367/6638/16-а.
За даними трудової книжки позивача, яка є основним документом про трудову діяльність працівника відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України, та довідки форми ОК-5 судом встановлено, що в період з травня 2020 року по квітень 2021 року позивач працювала (перебувала у трудових відносинах) вихователем в яслах-садку «Калинушка» Відокремленого підрозділу «Шахта імені Г.Г. Капустіна» Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» (з 24 червня 2020 року Відокремлений підрозділ «Шахта імені Г.Г. Капустіна» Акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» Міністерства енергетики України) та в Комунальному закладі «Лисичанський заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 15 «Калинка».
Згідно з довідкою форми ОК-5 позивачу в спірному періоді нарахована та виплачена заробітна плата за весь період перебування її у трудових відносинах, з якої відповідно до положень Закону № 2464-VI роботодавцями нарахований та обчислений єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Однак єдиний внесок в установленому Законом № 2464-VI порядку до бюджету не сплачений, що призвело до призначення позивачу допомоги по безробіттю відповідно до частин другої, четвертої статті 22, частини третьої статті 23 Закону № 1533-ІІІ, як застрахованій особі, яка протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування має страховий стаж менше 6 місяців, у мінімальному розмірі.
Проте, зважаючи на вищевказаний правовий висновок Верховного Суду, суд вважає, що несплата роботодавцем обов'язкових страхових внесків не є підставою для позбавлення застрахованої особи права на отримання соціальних гарантій у випадку настання страхового випадку в належному розмірі.
Більш того, як слідує з довідки форми ОК-5 в подальшому відбулась сплата до державного бюджету роботодавцем Відокремленим підрозділом «Шахта імені Г.Г. Капустіна» Акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» за ОСОБА_1 єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період квітень-вересень 2020 року. Залишився несплаченим цим роботодавцем єдиний внесок за період жовтень-березень 2021 року.
Отже, на час звернення позивача до суду з цим позовом в Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування вже наявні відомості про сплату роботодавцями за застраховану особу ОСОБА_1 протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної (з травня 2020 року по квітень 2021 року), за період з травня по вересень 2020 року та з березня по квітень 2021 року, тобто за період більше 6 місяців.
Тобто склалася така ситуація, що позивач має страховий стаж за період з травня 2020 року по квітень 2021 року не менше 6 місяців, а отримує допомогу по безробіттю в мінімальному розмірі (зменшеному розмірі), через відсутність повних даних про його страховий стаж у Державному реєстрі, за формування якого відповідальний Пенсійний фонд України.
Таким чином, оскільки за записами в трудовій книжці позивача та інформацією з довідки форми ОК-5 страховий стаж позивача протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше 6 місяців та позивач не відповідальна за своєчасну сплату роботодавцем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, ведення Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, суд дійшов висновку, що нарахування ОСОБА_1 допомоги по безробіттю в мінімальному розмірі відповідно до частин другої, четвертої статті 22, частини третьої статті 23 Закону № 1533-ІІІ є неправомірним.
Відповідно, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу в перерахунку призначеної допомоги по безробіттю, про що повідомив листом від 08 липня 2021 року № 944/02-21.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд зазначає про таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
За встановлених судом обставин, зважаючи, що відповідачем відмовлено позивачу в перерахунку допомоги по безробіттю, тобто вчинено певні дії всупереч наданих відповідачу повноважень, суд керуючись положеннями статті 9 КАС України вважає за необхідне обрати належний спосіб захисту порушених прав позивача та визнати протиправними дії Лисичанського міського центру зайнятості щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку допомоги по безробіттю.
Як наслідок задоволення такої вимоги, суд вважає за необхідне зобов'язати Лисичанський міський центр зайнятості здійснити ОСОБА_1 перерахунок допомоги по безробіттю на підставі частини першої статті 22 та частини першої статті 23 Закону № 1533-ІІІ, із зарахуванням до страхового стажу усього періоду роботи позивача у Відокремленому підрозділі «Шахта імені Г.Г. Капустіна» Акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» та в Комунальному закладі «Лисичанський заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 15 «Калинка» та виходячи з середньої заробітної плати, обчисленої з заробітної плати позивача, отриманої в період її роботи на вказаних підприємствах, та провести виплату допомоги з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо періоду, за який обчислюється середня заробітна плата для розрахунку виплат за страхуванням на випадок безробіття, суд зазначає, що законодавцем встановлено, що розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата для розрахунку допомоги по безробіттю є 12 календарних місяців, що передують місяцю реєстрації особи в державній службі зайнятості як безробітної.
За даними трудової книжки позивач отримала статус безробітного в травні 2021 року, відповідно розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата для розрахунку допомоги по безробіттю є травень 2020 року - квітень 2021 року.
Що стосується інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника. Виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Частиною восьмою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Ухвалою від 21 лютого 2022 року частково задоволено клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору та відстрочено позивачу сплату судового збору в сумі 902,40 грн до ухвалення судового рішення в даній справі.
Зважаючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню з обранням судом належного способу захисту порушених прав позивача, а також, що даний спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд вважає за необхідне стягнути до Державного бюджету України судовий збір в розмірі 992,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов адвоката Стародубцевої Лариси Олексіївни в інтересах ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Лисичанського міського центру зайнятості (місцезнаходження: 93113, Луганська область, місто Лисичанськ, проспект Перемоги, будинок 177, код за ЄДРПОУ 13391634) про визнання протиправним лист, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Лисичанського міського центру зайнятості щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку допомоги по безробіттю.
Зобов'язати Лисичанський міський центр зайнятості здійснити ОСОБА_1 з 21 травня 2021 року перерахунок допомоги по безробіттю на підставі частини першої статті 22 та частини першої статті 23 Закону України від 02.03.2000 № 1533-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи у Відокремленому підрозділі «Шахта імені Г.Г. Капустіна» Акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» з 01 травня 2020 року по 01 березня 2021 року та в Комунальному закладі «Лисичанський заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 15 «Калинка» з 03 березня 2021 року по 30 квітня 2021 року, та виходячи з середньої заробітної плати, обчисленої з отриманої ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01 травня 2020 року по 30 квітня 2021 року, та провести виплату допомоги по безробіттю з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Лисичанського міського центру зайнятості судовий збір у сумі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.О. Пляшкова