Справа № 148/2248/21
Провадження №2/148/177/22
Іменем України
( Заочне )
30 серпня 2022 року м. Тульчин Вінницька область
Тульчинський районний суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Саламахи О.В.,
за участю секретаря Немирівської Ю.А., Григоренко В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Шпиківська селищна рада, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, за участі: позивача - ОСОБА_1 ; представника позивача - ОСОБА_3 ; свідків - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , малолітнього - ОСОБА_9 , -
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Заєць Б.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 являється матір'ю ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 та свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 .
Відповідно до свідоцтва про народження батьком дитини є ОСОБА_2 , з яким позивач перебувала у шлюбі з 10.11.2009 по 01.06.2016, та рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 01.06.2016 шлюб розірваний.
Після розірвання шлюбу, ОСОБА_9 залишився проживати разом із матір'ю, оскільки його батько протягом тривалого часу не надавав матеріальну допомогу на утримання свого сина, не забезпечував його усім необхідним (одягом, харчуванням), тому ОСОБА_1 вимушена була звернутись до суду з позовною заявою про стягнення аліментів на утримання сина. Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 13.04.2021 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 були стягнуті аліменти у розмірі ј заробітку (доходу), але не меньше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідач ОСОБА_2 перестав приймати участь у вихованні сина, не піклується про його фізичний та духовний розвиток, не цікавиться здоров'ям дитини, матеріальним становищем, навчанням, поведінкою та розвитком, а також перестав навідувати ОСОБА_9 .
Відповідно до розрахунку боргу по аліментах, яка видана Тульчинським РВ ДВС, станом на 01.11.2021 заборгованість склала 20 358,19 грн.
Наразі, позивач ОСОБА_1 одружена, її чоловік ОСОБА_10 працює за кордоном та повністю забезпечує сім'ю, у тому числі ОСОБА_9 . Також, позивач неодноразово зверталась до ОСОБА_2 з проханням надати дозвіл на виїзд дитини за кордон, однак відповідач не бажає надавати дозволу на виїзд.
Згідно характеристики Рахнівсько-Лісового старостинського округу №2692 від 26.10.2021, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 характеризується позитивно, скарг та негативних звернень на неї не надходило, виховує своїх синів.
Відповідно до акту обстеження умов проживання від 22.10.2021, ОСОБА_1 проживає в гарних умовах, санітарні умови проживання задовільні, дитина забезпечена окремою кімнатою та шкільним приладдям.
Вказані обставини змусили позивача звернутися до суду з даним позовом, у якому просить позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно його сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також, просить стягнути з відповідача судові витрати та витрати на правничу допомогу.
Позивач та її представник в судовому засіданні на задоволенні позову наполягли. Позивач зазначила, що більше 6 років відповідач взагалі не цікавився сином, матеріально не забезпечував його. Також, зазначила, що ОСОБА_2 їй сказав, що не дає дозволу на виїзд дитини закордон, тому що позивач подала до суду позов про стягнення з нього аліментів на утримання ОСОБА_9 .
Відповідач будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, у встановлений судом строк відзив не подав.
За таких обставин, суд ухвалив, розглянути справу заочно за відсутності відповідача, на підставі наявних у справі даних і доказів, відповідно до ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явилася, подала заяву про проведення судового засідання без участі представника, та зазначила що позовні вимоги підтримують в повному обсязі.
Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні зазначила, що є сестрою позивача, та підтвердила що батьком ОСОБА_9 є ОСОБА_2 . Після розлучення дитина проживає з матір'ю, відповідач участі у вихованні дитини не бере, матеріально не забезпечує.
Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні надала покази, згідно яких є сусідкою позивача, батько дитиною не цікавиться та матеріально його не забезпечує.
Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні зазначила, що є сусідкою позивача та хресною матір'ю її молодшого сина ОСОБА_11 . Також, вказала що з відповідачем особисто не знайома, так як він не приходить до ОСОБА_9 не бере участі у його вихованні.
Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні зазначила, що ОСОБА_9 проживає разом із ОСОБА_1 , яка разом із своїм чоловіком забезпечує матеріально дитину та виховують його. Крім того, зазначила, що зі слів ОСОБА_9 він хотів спілкуватись із батьком, однак останній не відповідає йому взаємністю.
Свідок ОСОБА_8 надала покази, згідно яких вказала, що є бабусею ОСОБА_9 , після розлучення позивача та відповідача, дитина з батьком бачились декілька разів. Також, зазначила, що при зустрічі ОСОБА_2 у неї про ОСОБА_9 не запитував. Матеріально дитину всім необхідним забезпечує її донька ОСОБА_1 разом із чоловіком ОСОБА_10 . На даний час позивач разом із ОСОБА_9 перебувають у Фінляндії.
Малолітній ОСОБА_9 у судовому засіданні надав покази, згідно яких з батьком не спілкується давно, так як ОСОБА_2 не цікавиться його життям і здоров'ям, матеріально забезпечує його ОСОБА_1 із ОСОБА_10 , а також зазначив, що бажає щоб його батька позбавили батьківських прав.
Дослідивши матеріали справи, вивчивши та оцінивши докази у справі та співставивши їх у відповідності до норм чинного законодавства, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Шпиківської селищної ради Тульчинського району Вінницької області від 27.05.2011 (а.с. 9), позивач є матір'ю ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьком дитини є ОСОБА_2 .
Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 01.06.2016 розірвано шлюб між ОСОБА_12 та ОСОБА_2 (а.с. 10).
Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого Рахнівсько-Лісовою сільською радою Шаргородського району Вінницької області від 05.11.2017 ОСОБА_10 та ОСОБА_12 зареєстрували шлюб 05.11.2017, актовий запис № 12 (а.с. 11).
Згідно копії заочного рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 13.04.2021, задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини (а.с.12-17).
Відповідно до довідки КНП «Шпиківський центр первинної медико-санітарної допомоги» Шпиківської селищної ради № 339 від 21.10.2021, видана ОСОБА_1 , про те, що її колишній чоловік ОСОБА_2 , дійсно жодного разу з 2015 року не звертався до сімейного лікаря з приводу стану здоров'я його малолітнього сина ОСОБА_9 (а.с. 19).
Довідкою Рахнівсько-Лісової середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Шпиківської селищної ради Вінницької області № 227 від 12.07.2021, яка видана ОСОБА_1 , про те, щоїї чоловік ОСОБА_2 дійсно не займається питаннями навчання та виховання сина ОСОБА_9 та за час навчання дитину у школі жодного разу не прийшов на батьківські збори та не брав участі у житті класу школи (а.с. 20).
Згідно копії розрахунку боргу по аліментах, ОСОБА_2 з 19.01.2021 по жовтень 2021 не сплачував аліменти, та станом на 01.11.2021 заборгованість становить 20358,19 грн. (а.с. 22).
Відповідно до акту обстеження умов проживання від 22.10.2021, за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає ОСОБА_9 , умови проживання задовільні, дитина забезпечена окремою кімнатою, сезонним одягом, приладдям для навчання. Під час обстеження у квартирі було чисто, охайно тепло, в наявності був достатній запас продуктів харчування (а.с. 33).
Згідно довідки характеристики Рахнівсько-Лісового старостинського округу, ОСОБА_1 зарекомендувала себе з позитивної сторони (а.с. 34).
Відповідно до копії рішення виконавчого комітету Шпиківської селищної ради Тульчинського району Вінницької області № 171 від 25.11.2021, затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , стосовно малолітнього сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 35, 36).
В матеріалах справи містяться роздруковані копій скріншотів переписки щодо надання дозволу на виїзд за кордон малолітньому ОСОБА_9 , (а.с. 23 - 32), однак суд їх не бере до уваги, оскільки не можливо ідентифікувати з якого вони месенджера та учасників переписки.
Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються ст. ст. 150, 164 Сімейного кодексу України (надалі СК України).
Відповідно до ст. 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 150 СК України, кожна дитина має право на піклування батьків, а батьки мають право та зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, піклуватися про стан здоров'я дитини, її фізичний, духовний, моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, зобов'язані поважати дитину, а також несуть відповідальність за невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути судом позбавлені батьківських прав, зокрема, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.
Згідно п. 15 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
У пункті 16 вказаної постанови роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Дослідивши наявні у справі докази та встановивши обставини справи, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_2 , в порушення вищенаведених принципів щодо виховання дитини, ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню малолітнього сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому існують підстави для позбавлення його батьківських прав щодо дитини.
Так, згідно показів свідків, та письмових доказів, ОСОБА_2 участі у житті дитини не бере, не цікавиться його розвитком, навчанням, здоров'ям тощо.
В свою чергу, належним чином повідомлений відповідач не надав суду жодного доказу на спростування позиції позивача.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
Аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи із принципів розумності, виваженості, справедливості та захисту прав малолітніх дітей, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача в заявлених нею межах та про існування правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908 грн.
Таким чином, з відповідача підлягають стягненню в дохід держави судовий збір у розмірі 908 грн.
Вирішуючи питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з наступного.
Позивач у позовній заяві просила вирішити питання щодо понесених нею витрат на професійну правничу допомогу.
В матеріалах справи наявний договір про надання правничої допомоги від 25.10.2021, (а.с. 41-42), та копії квитанції до прибуткового касового ордера № 814 від 25.10.2021, ОСОБА_1 сплатила гонорар у сумі дванадцять тисяч гривень.
Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини третьої та четвертої вказаної статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язуються здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановлені розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неменучими, а їхній розмір обгрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" від 23.01.2014).
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі нею понесені витрати на професійну правничу допомогу, якщо керуючись принципами, справедливості та верховенства прав, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Таким чином, оцінивши співмірність витрат за складністю справи та обсяг виконаних робіт, суд прийшов до висновку, що критерію реальності витрат на правову допомогу, розумність їхнього розміру відповідає сума витрат на професійну правничу допомогу надану ОСОБА_3 у розмірі 6000 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.18 Конвенції про права дитини, ст. 51 Конституції України, ст. 11-12 Закону України «Про охорону дитинства», ч. 3 ст. 60, 63 ЦК України, ст. 150, 164, 165, 166, 10-183, 191, 243 СК України, ст. ст. 4, 13, 19, 76-81, 141, ч. 3, ст. 263- 265, п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд, -
Позов - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_3 , судові витрати з оплати судового збору у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 (шість тисяч) гривень.
Заочне рішення може бути переглянуто Тульчинським районним судом Вінницької області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено 09.09.2022.
Суддя: