79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
07.09.2022 Справа № 914/1544/22
Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Лазаренко С.В.,
розглянувши матеріали справи за позовом: ОСОБА_1 , с. Зіньків Хмельницької області
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Т.Б. Фрут”, м. Городок Львівської області
про стягнення заборгованості в розмірі 47 979,45 грн.
Представники сторін:
від позивача: Худняк В.А. - адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, серія ХМ № 000347 від 04.01.2021 р.
від відповідача: не з'явився
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Т.Б. Фрут” про стягнення заборгованості в розмірі 47 979,45 грн.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.07.2022 р., прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 17.08.2022 р.
Крім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.07.2022 р. задоволено клопотання позивача та витребувано від відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Т.Б. Фрут” копію договору про поставку товару № К/2020 від 16.03.2020 р.
29.07.2022 р. представником відповідача подано на адресу суду відзив на позовну заяву з додатками за вх. № 16083/22, відповідно до якого відповідач просить суд зменшити, заявлений до стягнення позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Також у поданому відзиві відповідач зазначає про те, що у нього відсутній укладений з позивачем договір про поставку товару за таким номером, тому відповідач не може надати суду його копію.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.08.2022 р. розгляд справи по суті призначено на 07.09.2022 р.
Крім того, протокольною ухвалою від 17.08.2022 р. вирішено заяву представника позивача - Баблюк Ірини Миколаївни за вх. № 15357/22 від 19.07.2022 р. про проведення судового засідання 07.09.2022 р. р. у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволити. Проведення судового засідання 07.09.2022 р. здійснити в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв'язку “EаsyCon” (https:/easycon.com.ua/).
29.08.2022 р. представником позивача подано на електронну адресу суду клопотання з додатками за вх. № 17827/22 про долучення до матеріалів справи Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 23.08.2022 р. щодо позивача - ОСОБА_1 .
07.09.2022 р. представник позивача в судове засідання, яке проводилось в режимі відео конференції, з розгляду справи по суті з'явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях, наданих в судовому засіданні. В судовому засіданні представник позивача зазначив, що докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду у відповідності до ч. 8 ст. 129 ГПК України.
07.09.2022 р. представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті не з'явився, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу судом за адресою: 81500, Львівська область, м. Городок, вул. Артищівська, буд. 9, корпус 1, тобто за його місцезнаходженням, зазначеному у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.
Враховуючи те, що норми ст. 81 ГПК України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.
В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).
Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи і те, що явка повноважного представника відповідача не визнавалась судом обов'язковою ухвалами суду у даній справі, беручи до уваги те, що дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/1544/22.
В судовому засіданні 07.09.2022 р., відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позиція позивача.
Позивач зазначає про те, що між Фізичною особою підприємцем Баблюк Іриною Миколаївною (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Т.Б. Фрут" (покупець) було укладено господарський договір № К/2020 від 16.03.2020 року про поставку товару, а саме: тріски паливної. За умовами цього договору, виконавець надав, а замовник прийняв товар, що підтверджується товарно-транспортною накладною № ВФ2003/2 від 20.03.2020 року, про поставку товару тріски паливної на суму - 36 960,00 грн., де замовником виступає Товариство з обмеженою відповідальністю "Т.Б. Фрут", вантажовідправником - ФОП Баблюк І.М., вантажоодержувачем - Вінницька філія Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Б. Фрут". Копія вказаної товарно-транспортної накладної долучена позивачем до матеріалів справи. Також поставка товару відповідачу підтверджується накладною № 1 від 20 березня 2020 року від постачальника Баблюк І.М. і одержувач та платник - Вінницька філія Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Б. Фрут". Позивач зазначає, що вищеназвані первинні документи вказують і підтверджують факт і об'єм виконання ФОП Баблюк І. М. своїх зобов'язань за договором № К/2020 від 16.03.2020 року. В свою чергу, відповідач отримавши послуги з поставки товару, їх не оплатив. На підставі наведеного, позивач просить суд стягнути з відповідача 36 960,00 грн. основної заборгованості, 9 345,62 грн. втрат від інфляції, 1 673,83 грн. 3% річних. Також у позовній заяві позивач зазначає про те, що судові витрати позивача складаються із судового збору та витрат на правничу допомогу. Попередній розрахунок судових витрат є таким: судовий збір 2 481, 00 грн., витрати на правничу допомогу -12 000,00 грн., які позивач просить стягнути з відповідача.
Позиція відповідача.
У поданому на адресу суду відзиві на позовну заяву за вх. № 16083/22 від 29.07.2022 р., відповідач просить суд зменшити, заявлений до стягнення позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, оскільки дана справа є нескладною в розумінні ст. 12 ГПК України, не потребує вивчення великої кількості документів і судової практики, а надані адвокатом послуги не відносяться до категорії складних та не пов'язані із застосуванням значного обсягу законодавства. Відтак, на думку відповідача, заявлена до відшкодування позивачем вартість правничої допомоги в розмірі 12 000,00 грн. не є спірозмірною щодо наданих послуг та ціною позову. На підставі наведеного, відповідач просить суд зменшити, заявлений до стягнення позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду докази, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника позивача, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, здійснивши огляд документів, суд встановив наступне.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що згідно видаткової накладної № 1 від 20.03.2020 р. на суму 36 960,00 грн., поставив, а відповідач прийняв товар (тріска паливна) на суму 36 960,00 грн.
Вказана видаткова накладна підписана повноважними представниками сторін, підпис відповідача засвідчено відтиском печатки юридичної особи.
В даній накладній зазначено, що підставою є Договір № К/2020 від 16.03.2020 р.
Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи товарно-транспортну накладну № ВФ2003/2 від 20.03.2020 р. про поставку товару: тріски паливної на суму 36 960,00 грн., відповідно до якої замовником виступає - Товариство з обмеженою відповідальністю “Т.Б. Фрут”, вантажовідправником - ФОП Баблюк І. М., вантажоодержувач - Вінницька філія ТзОВ “Т.Б. Фрут”. Супровідні документи на вантаж - накладна № 1 від 20.03.2020 р.
Згідно доводів позивача, відповідачем взяті на себе договірні зобов'язання не виконано, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 36 960,00 грн.
Доказів повного або часткового погашення вказаної суми боргу станом на час розгляду спору по суті учасниками справи суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.
З підстав наведеного, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 36 960,00 грн. основної заборгованості, 9 345,62 грн. втрат від інфляції, 1 673,83 грн. 3% річних за порушення відповідачем строку оплати поставленого позивачем та прийнятого відповідачем товару, згідно приведених позивачем розрахунків.
У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до вимог ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до вимог ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
При цьому суд зазначає, що підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” і які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).
Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Приписами ч.1 ст.181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
З врахуванням наведеного, судом встановлено, що матеріалами справи підтверджується здійснення позивачем господарських операцій поставки товару відповідачу на суму 36 960,00 грн. та укладення між позивачем та відповідачем договору поставки у спрощений спосіб шляхом підписання видаткової накладної № 1 від 20.03.2020 р. на суму 36 960,00 грн. та товарно-транспортної накладної № ВФ2003/2 від 20.03.2020 р., які підписані представниками сторін та підписи засвідчені печатками юридичних осіб.
Беручи до уваги подані позивачем докази здійснення поставки товару, а також доводи позивача про існування станом на час вирішення спору по суті заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 36 960,00 грн., суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується сума основного боргу відповідача перед позивачем в розмірі 36 960,00 грн.
Крім того, відповідач у поданому відзиві за вх. № 16083/22 від 29.07.2022 р. не заперечує заборгованість перед позивачем за отриманий товар від відповідача і взагалі про це нічого не зазначає. Просить тільки зменшити розмір витрат на професійну-правничу допомогу.
З врахуванням встановлених судом обставин, наведених позивачем доводів та поданих доказів порушення відповідачем порядку сплати поставленого йому товару, встановлення факту наявності заборгованості зі сплати поставленого товару та її розміру, перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми заборгованості, суд встановив, що позовні вимоги про стягнення 36 960,00 грн. суми основного боргу з оплати поставленого позивачем та прийнятого відповідачем товару є обґрунтованими і підлягають до задоволення.
Щодо нарахованих позивачем 9 345,62 грн. втрат від інфляції, 1 673,83 грн. 3% річних за період з 01.01.2021 р. до 08.07.2022 р., суд зазначає наступне.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”).
Відповідно до постанови Пленум Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” нарахування інфляційних втрат здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Суд, перевіривши, здійснений позивачем розрахунок 3% річних та втрат від інфляції, встановив, що такий проведений згідно з чинним законодавством і в цій частині позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.
Станом на день прийняття рішення у даній справі, доказів оплати відповідачем позивачу зазначених вище сум, як основної заборгованості, так і 3% річних та втрат від інфляції, а також доказів в спростування наведених обставин, відповідачем суду не надано.
Відповідач проти наявності зазначеної заборгованості не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, які досліджені в ході судового розгляду.
Враховуючи те, що позивачем подано суду достатньо доказів на обгрунтування позовних вимог, а відповідачем не подано жодних доказів, які б спростовували позовні вимоги або свідчили про добровільне їх погашення, позовні вимоги є такими, що підлягають до задоволення і стягнення з відповідача на користь позивача в заявленій сумі, а саме: 36 960,00 грн. основної заборгованості, 9 345,62 грн. втрат від інфляції, 1 673,83 грн. 3% річних та 2 481,00 грн. понесених втрат на сплату судового збору.
Як вбачається із Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 23.08.2022 року, який судом долучено до матеріалів справи, 24.12.2020 року зареєстровано державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності Фізичної особи-підприємця Баблюк Ірини Миколаївни, за її рішенням. Відтак, судом встановлено, що підприємницьку діяльність Фізичної особи-підприємця Баблюк Ірини Миколаївни припинено 24.12.2020 року.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відтак норми процесуальних законів наведено тут і далі у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів”, який набрав чинності 15 грудня 2017 року.
Згідно зі статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється за правилами іншого судочинства.
Разом з тим статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено предметну та суб'єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.
Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Відтак, господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Крім того, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 та від 26.06.2019 року у справі № 760/13915/18 зазначено, що фізичні особи, які на час звернення з позовом не є підприємцями, можуть звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів. Припинення підприємницької діяльності позивача до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, оскільки спірні правовідносини у цій справі виникли саме щодо виконання договору поставки, укладеного між суб'єктами господарської діяльності. Тобто стороною правочину виступала фізична особа - підприємець і припинення надалі підприємницької діяльності не змінює правовий статус особи у зобов'язанні.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
У зв'язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належними, допустимими, достовірними, вірогідними доказами, не спростовані відповідачем і таким чином позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.
Судові витрати.
Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позову до суду, позивачем було сплачено судовий збір в сумі 2 481,00 грн., що підтверджується платіжною квитанцією № 36 від 27.06.2022 р.
Так, п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір в розмірі 2 481,00 грн., відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача, так як спір виник з його вини і не погашено суму заборгованості на час ухвалення рішення у справі.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 122, 123, 129, ст.ст. 236-241, 252, 327 ГПК України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Т.Б. Фрут” (81500, Львівська область, м. Городок, вул. Артищівська, буд. 9, корпус 1; код ЄДРПОУ № 41179849) на користь позивача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) 36 960,00 грн. основної заборгованості, 9 345,62 грн. втрат від інфляції, 1 673,83 грн. 3% річних та 2 481,00 грн. понесених втрат на сплату судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.
4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 12.09.2022 р.
Суддя Долінська О.З.