вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"28" червня 2022 р. Справа № 911/21/22
Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., за участю секретаря судового засідання Харченко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Світильнянське”
до Приватного акціонерного товариства “Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів”
про стягнення 433 238,20 гривень
за участю представників:
від позивача: Гамрецький Є.О. (ордер серії АІ №1125381 від 29.12.2021)
від відповідача: Лавренюк Л.П. (довіреність б/н від 25.07.2019)
Через канцелярію Господарського суду Київської області надійшла позовна Товариства з обмеженою відповідальністю “Світильнянське” (далі - ТОВ “Світильнянське”/позивач) до Приватного акціонерного товариства “Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів” (далі - ПрАТ “Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів”/відповідач) про стягнення 433 238,20 гривень.
Вказані вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем зобов'язання за договором поставки №8439/м від 08.09.2017, зокрема щодо оплати сум, які дорівнюють сумам податкового кредиту з ПДВ внаслідок проведення господарських операцій з поставки відповідачу товару за договором.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.01.2022 у справі №911/21/22:
- прийнято позовну заяву ТОВ “Світильнянське” до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження;
- призначено на 07.02.2022 підготовче засідання, встановлено сторонам строк для вчинення процесуальних дій - 07.02.2022, а також на подання відповідачем відзиву - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі;
- зобов'язано відповідача, у порядку ч. 2 ст. 74 ГПК України, надати суду докази сплати позивачу 433 238,20 грн.
02.02.2022 через канцелярію Господарського суду Київської області від ПрАТ “Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів” надійшов відзив, згідно якого відповідач просив застосувати позовну давність та у зв'язку із цим у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.02.2022, занесеною до протоколу судового засідання від 07.02.2022, у справі №911/21/22 відкладено підготовче засідання на 21.02.2022.
10.02.2022 через канцелярію Господарського суду Київської області від ТОВ “Світильнянське” надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач не погодився із запереченнями відповідача та просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.02.2022, занесеною до протоколу судового засідання від 21.02.2022, у справі №911/21/22 відкладено підготовче засідання на 14.03.2022.
Водночас 21.02.2022 через канцелярію Господарського суду Київської області від ПрАТ “Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів” надійшли заперечення на відповідь, згідно яких відповідач просив застосувати позовну давність та у зв'язку із цим у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Однак розгляд зазначеної справи 14.03.2022 у підготовчому засіданні не відбувся, оскільки указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні” постановлено ввести в Україні воєнний стан із 24.02.2022 року строком на 30 діб, який надалі продовжено з 26.03.2022 та з 25.04.2022 на 30 діб згідно з Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022 та №259/2022 від 18.04.2022 відповідно.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.04.2022 у справі №911/21/22 призначено підготовче засідання на 30.05.2022.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.05.2022, занесеною до протоколу судового засідання від 30.05.2022, у справі №911/21/22 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.06.2022.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.06.2022, занесеними занесеною до протоколу судового засідання від 14.06.2022, у справі №911/21/22 оголошено перерву у судовому засіданні до 28.06.2022.
У судовому засіданні 28.06.2022 судом, після закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами, оголошено про перехід до судових дебатів. Після закінчення судових дебатів суд вийшов до нарадчої кімнати, після виходу з якої
08.09.2017 між ПрАТ “Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів”, найменованим як МХП, та ТОВ “Світильнянське”, найменованим як контрагент, укладено договір поставки №8439/м (далі - договір поставки), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених договором, контрагент, відповідно до попередньої домовленості з МХП, зобов'язується передати (поставити) МХП у власність сільськогосподарську продукцію власного виробництва, (що далі іменується «товар»), а МХП зобов'язується прийняти товар і у визначений строк оплатити його вартість.
Згідно пунктів 1.2., 2.3., 5.1., 6.1. та 10.1. договору поставки сторони погодилися відповідно про таке:
- невід'ємними частинами договору, які визначають зобов'язання сторін та регулюють його окремі положення, є зокрема додаток №1 - найменування товару, рік урожаю, одиниця виміру, строки та порядок оплати товару, умови поставки, базисні показники, максимальну суму договору, строк дії договору, відповідальність;
- МХП безвідклично та безумовно уповноважено контрагентом не здійснювати оплату за вже поставлений товар у розмірі, що дорівнює сумі податкового кредиту з ПДВ, до надання контрагентом МХП податкової накладної з ПДВ, складеної в електронній формі з дотриманням умови щодо її реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої контрагентом особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. МХП здійснює оплату суми, що дорівнює податковому кредиту з ПДВ протягом 5-ти банківських днів з моменту виконання контрагентом відповідних зобов'язань, передбачених Податковим кодексом України та цим пунктом договору, при умові виконання контрагентом всіх інших обов'язків, що передбачені п. 5 цього договору. Зазначений пункт сторони застосовують незалежно від умов оплати, передбачених специфікаціями до цього договору та додатками, і має перевагу перед будь-якими іншими умовами оплати товару;
- контрагент здійснює поставку товару згідно правил «Інкотермс» в редакції 2010 року. Датою поставки вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної (товарно-транспортної та/або товарної), що засвідчує прийняття товару МХП від контрагента. Моментом здійснення поставки товару контрагентом є його отримання МХП відповідно до п. 6.1. договору з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (товарно-транспортна, видаткова накладна). Разом з товаром контрагент повинен передати МХП документи, що підтверджують його якість і безпеку, включаючи сертифікати, якісні посвідчення, довідки/свідоцтва (оригінали або копії, завірені печаткою контрагента) та всі інші необхідні документи, які згідно умов даного договору та діючого законодавства України повинні бути передані разом з товаром;
- приймання товару по якості та кількості здійснюється відповідно до супровідних документів на товар за місцем поставки;
- первинний строк дії договору встановлюється як 1 (один) рік від дати підписання його сторонами. Договір автоматично продовжується на кожен наступний строк в один рік, поки одна сторона, не менше ніж за 30 календарних днів до закінчення поточного строку договору, не надішле іншій стороні письмове повідомлення про небажання продовжувати дію договору.
Згідно підписаного між сторонами додатку №1 до договору сторони погодили найменування товару - соняшник, а також визначили умови та порядок оплати вартості кожної поставленої партії товару, які загалом за своїм змістом є тотожними визначеним п. 2.2. договору умовам та порядку оплати товару, зокрема щодо відстрочки решти платежу - 5 банківських днів після надання контрагентом пакету податкової та товарно-транспортної документації.
Копії зазначених вище договору поставки та додатків №№1, 2 до нього наявні в матеріалах справи.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що на виконання умов договору ним здійснено поставку відповідачу товару на загальну суму 10 762 338,39 грн, в підтвердження чого до позовної заяви додано копії підписаних сторонами видаткових накладних:
- №63 від 14.09.2017 на суму 405 172,36 грн;
- №64 від 15.09.2017 на суму 380 671,20 грн;
- №65 від 16.09.2017 на суму 755 840,71 грн;
- №66 від 17.09.2019 на суму 812 781,31 грн;
- №67 від 18.09.2017 на суму 841 609,96 грн;
- №68 від 19.09.2017 на суму 1 279 242,25 грн;
- №69 від 20.09.2017 на суму 1 320 186,98 грн;
- №70 від 21.09.2017 на суму 1 340 331,50 грн;
- №71 від 22.09.2017 на суму 822 723,58 грн;
- №72 від 23.09.2017 на суму 825 968,32 грн;
- №73 від 25.09.2017 на суму 819 114,81 грн;
- №74 від 26.09.2017 на суму 781 965,89 грн;
- №75 від 27.09.2017 на суму 376 729,52 грн (далі - видаткові накладні).
Однак, як зауважив позивач, свої грошові зобов'язання за договором відповідач не виконав, сплативши загалом 10 329 100,19 грн, тоді як решту 433 238,20 грн, що є податковим кредитом з ПДВ, відповідач не сплатив. В підтвердження відповідних обставин позивач надав копії банківських виписок по рахунку та оборотно-сальдової відомості по рахунку 361 за період 01.09.2016-24.11.2021.
В розрізі вказаного вище та виникнення у відповідача боргу з оплати сум, що дорівнюють сумам податкового кредиту з ПДВ, позивач зазначив, що відповідно загальна сума боргу складається з 213 207,04 грн та 220 031,16 грн, обов'язок по сплаті яких виник внаслідок поставки товару згідно видаткових накладних №68 від 19.09.2017 на суму 1 279 242,25 грн та №69 від 20.09.2017 на суму 1 320 186,98 грн.
Водночас стосовно моменту виникнення обов'язку по сплаті 213 207,04 грн та 220 031,16 грн позивач зазначив, що ним, відповідно до вимог п. 2.2. договору поставки, в Єдиному реєстрі податкових накладних зареєстровано:
- 05.11.2020, згідно рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2019 у справі №826/11820/18 - податкову накладну №18 від 19.09.2017 на суму поставки 1 279 242,25 грн, з яких ПДВ - 213 207,04 грн, як наслідок сплатити вказану суму відповідач зобов'язаний був протягом 5-ти банківських днів з моменту реєстрації відповідної податкової накладної;
- 27.06.2018, згідно рішення комісії Державної фіскальної служби України №821618/39282435 - податкову накладну №19 від 20.09.2017 на суму поставки 1 320 186,98 грн з яких ПДВ - 220 031,16 грн, як наслідок сплатити вказану суму відповідач зобов'язаний був протягом 5-ти банківських днів з моменту реєстрації відповідної податкової накладної.
В підтвердження вказаних вище обставин позивачем надано, зокрема, копії: податкових накладних №18 від 19.09.2017, №19 від 20.09.2017, квитанцій від 13.10.2017 про реєстрацію відповідних податкових накладних, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2019 у справі №826/11820/18 та ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2019 про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі №826/11820/18, листа Державної податкової служби України від 06.11.2020 та рішення комісії Державної фіскальної служби України №821618/39282435.
Надалі, за доводами позивача, він звертався до відповідач з претензією та листами з вимогами про оплату залишку вартості поставленого товару у розмірі сум, що дорівнюють сумам податкового кредиту з ПДВ, зокрема:
- листом вих. №16/12-2021 від 16.12.2021 з наданням пакету документів та вимогою сплатити 213 207,04 грн боргу. Копії вказаного листа та доказів його надіслання разом з доданими документами відповідачу наявні в матеріалах справи;
- листом вих. №03/12-2021 від 03.12.2021 з наданням пакету документів та вимогою сплатити 220 031,16 грн боргу. Копії вказаного листа та доказів його надіслання разом з доданими документами відповідачу наявні в матеріалах справи.
З огляду на вказане позивач вважає, що ним виконано усі передбачені договором вимоги для сплати відповідачем 213 207,04 грн та 220 031,16 грн, а тому, враховуючи невиконання відповідачем такого грошового зобов'язання, ТОВ “Світильнянське” просить суд стягнути ПрАТ “Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів” 433 238,20 гривень.
Заперечуючи проти вказаної вище вимоги, відповідач зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду із відповідним позовом, оскільки обов'язок оплатити борг у відповідача, з урахуванням умов договору, виник протягом 5-ти банківських днів з моменту підписання видаткових накладних, зокрема:
- щодо суми коштів у розмірі 213 207,04 грн за видатковою накладною №68 від 19.09.2017- до 25.09.2017, як наслідок право на звернення до суду у позивача виникло з 26.09.2017, а відповідно 3-річний строк позовної давності закінчився 26.09.2020;
- щодо суми коштів у розмірі 220 031,16 грн за видатковою накладною №69 від 20.09.2017- до 27.09.2017, як наслідок право на звернення до суду у позивача виникло з 28.09.2017, а відповідно 3-річний строк позовної давності закінчився 28.09.2020.
Втім, як зауважив відповідач, із позовом про стягнення вказаних вище сум позивач звернувся до суду у січні 2022 року, тобто з пропуском строку позовної давності та без обґрунтування неможливості звернення позивача до суду у строк, тоді як вказані у позові обставини не перешкоджали позивачу стягнути борг у судовому порядку у вказані вище строки.
В розрізі вказаного вище відповідач зазначив, що відповідно наведені строки позовної давності не переривались надісланням позивачем претензій та листів у жовтні, грудні 2021 року, тоді як закон не пов'язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушені права особи, як наслідок перебіг відповідного строку починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатись про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.
З огляду на зазначене вище відповідач просить суд застосувати до позову у даній справі позовну давність та у зв'язку із цим у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Своєю чергою, стосовно вказаних вище заперечень відповідача, позивач зауважив на тому, що доводи відповідача про початок строку позовної давності не відповідають умовам договору поставки та визначеним ним моментом оплати решти вартості поставленої продукції, а тому відповідний строк позовної давності слід відраховувати саме з дат реєстрації податкових накладних, зокрема:
- для податкової накладної №18 від 19.09.2017 - з 05.11.2020, як наслідок позивачем не пропущено строк позовної давності;
- для податкової накладної №19 від 20.09.2017 - з 27.06.2018, як наслідок, враховуючи введення з 12.03.2020 на території карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) та продовження згідно п. 12 Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України строків позовної давності на строку дії такого карантину, позивачем не пропущено строк позовної давності.
Не погодившись із вказаними вище аргументами позивача, відповідач зазначив, що Кабінет Міністрів України вправі встановлювати та відміняти карантин, тоді як продовжувати дію карантину внесенням змін до попередньо прийнятих постанов відповідний орган виконавчої влади не наділений, відтак строк дії карантину згідно постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 встановлено з 19.12.2020 до 28.02.2021 та надалі жодних постанов про встановлення карантину на інший період не приймалось.
В розрізі вказаного вище відповідач зауважив, що згідно рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина може встановлюватись виключно законом, тоді як встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить Конституції України, як наслідок положення ст. 29 Закону №1645 підлягають перегляду.
Також, на переконання відповідача, карантин запроваджено з метою мінімізації соціальних контактів в умовах поширення інфекційної хвороби та навіть за умов «червоного» рівня епідемічної небезпеки не передбачається зупинення роботи судових органів, підприємств поштового зв'язку, банківських установ, системи правової допомоги, а тому позивач мав можливість реалізувати своє право на звернення до суду як самостійно, так і за допомогою адвоката, у тому числі шляхом участі у судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщенням суду.
Стосовно ж аргументів позивача про початок перебігу строку позовної давності, то відповідач не погодився із відповідними доводами та повторно зауважив на тому, що відповідний строк слід відраховувати з моменту підписання видаткових накладних, оскільки:
- обставини реєстрації податкових накладних не підтверджує неможливість/наявність будь-яких перешкод для позивача звернутися до суду з вимогою про оплату товару в межах строку позовної давності;
- згідно пункту 7.1.2. договору поставки контрагент має право вимагати оплати вартості поставленого товару, а тому, оскільки строк оплати 17% суми визначено - протягом 5-ти банківських днів з дати отримання документів, видаткової накладної тощо, позивач був обізнаний/довідався про своє право вимоги щодо оплати товару в момент підписання видаткової накладної, оскільки це чітко зафіксовано п. 7.1.5. договору поставки;
- зазначення сторонами у договорі про обов'язок позивача здійснити реєстрацію податкової накладної не має наслідком зміну характеру правовідносин з податкових на господарські та ніяким чином не скасовує права позивача на вимогу від відповідача щодо оплати товару.
Крім того відповідач зазначив, що згідно Закону №731-IX від 18.06.2020 процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу Х «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-IX від 30.03.2020, закінчилися через 20 днів після набрання чинності цим Законом, а тому такий 20-денний строк для вчинення учасниками процесуальних дій щодо продовження процесуальних строків у зв'язку з карантином є таким, що сплинув 07.08.2020, як наслідок перебіг позовної давності у позивача розпочався з 26.09.2019 та з 28.09.2017 з урахуванням положень ст. 257 ЦК України та Закону України №731-IX від 18.06.2020 сплив 07.08.2020.
З'ясувавши обставини справи та дослідивши подані докази, заслухавши заключне слово представників сторін, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 265, ч. 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Приписами ст. ст. 692, 627, ч. 1 ст. 628, ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання.
Зі змісту укладеного сторонами даного спору договору поставки слідує, що відповідним правочином, зокрема пунктом 2.3. такого договору встановлено:
- як термін, до настання якого відстрочено зобов'язання відповідача, як покупця, по здійсненню оплати вартості отриманого товару, що дорівнює сумі податкового кредиту з ПДВ, - надання позивачем відповідачу податкової накладної з ПДВ, складеної в електронній формі з дотриманням умови щодо її реєстрації у визначеному законодавством порядку;
- так і строк виконання відповідачем вказаного вище грошового зобов'язання - протягом 5-ти банківських днів з моменту виконання контрагентом відповідних зобов'язань, передбачених Податковим кодексом України та цим пунктом договору, при умові виконання контрагентом всіх інших обов'язків, що передбачені пунктом 5 цього договору, тобто обов'язків з поставки позивачем товару.
Отже, сторони спору у даній справі, шляхом укладення договору, на власний розсуд та за власною волею погодили, що остаточний розрахунок за вже переданий позивачем та отриманий відповідачем товар проводиться протягом 5-ти банківських днів з моменту надання позивачем відповідачу зареєстрований у передбаченому законом порядку податкової накладної стосовно відповідно поставленого товару.
В розрізі зазначеного вище аналізу договірних положень судом враховано, що підписаним між сторонами додатком №1 до договору не змінено суть терміну та строку виконання передбаченого пунктом 2.2. договору грошового зобов'язання, а деталізовано відповідно порядок та алгоритм оплати, у тому числі і решти вартості отриманого товару, зокрема щодо відстрочки решти платежу - 5 банківських днів після надання контрагентом пакету податкової та товарно-транспортної документації, попри те застосування такого порядку нівелюється передбаченим п. 2.2. договору застереженням щодо переваги такого договірного положення над умовами вказаного додатку.
Так, з матеріалів справи слідує, що позивачем на виконання умов договору поставки зареєстровано податкові накладні та надіслано відповідачу пакет податкової та товарно-транспортної документації, зокрема зареєстрованої у передбаченому законом порядку податкової накладної:
- 16.12.2021 - щодо видаткової накладної №68 від 19.09.2017 на суму 1 279 242,25 грн, з яких ПДВ - 213 207,04 грн;
- 03.12.2021 - щодо видаткової накладної №69 від 20.09.2017 на суму 1 320 186,98 грн з яких ПДВ - 220 031,16 грн, тобто, позивачем складені в електронній формі з дотриманням умови щодо їх реєстрації у визначеному законодавством порядку податкові накладні з ПДВ надано відповідачу третього та шостого грудня 2021 року.
З огляду зазначеного вище суд дійшов висновку, що підписання відповідачем договору поставки та додатків до нього без будь-яких заперечень щодо вказаних у них умов свідчить про погодження відповідача з таким правочином, а тому підписання, надалі, відповідачем видаткових накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару разом з відповідно оформленою документацією на такий товар, у тому числі стосовно його якості, та, відповідно, породжує для ПрАТ “Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів” обов'язок по сплаті решти вартості відповідно отриманого товару, що дорівнює сумі податкового кредиту з ПДВ, у погоджений пунктом 2.2. договору поставки строк, останнім днем якого:
- згідно видаткової накладної №68 від 19.09.2017 на суму податкового кредиту з ПДВ у розмірі 213 207,04 грн, є 23.12.2021;
- згідно видаткової накладної №69 від 20.09.2017 на суму податкового кредиту з ПДВ у розмірі 220 031,16 грн, є 10.12.2021.
Вказаними вище висновками суду спростовуються доводи відповідача про обрахування строку виконання зобов'язання з повної оплати отриманого товару саме з моменту підписання сторонами видаткових накладних, оскільки пункт 2.2. договору превалює над будь-якими іншими умовами договору щодо оплати товару та не ставить момент виникнення грошового обов'язку остаточно в залежність від підписання видаткової накладної, тоді як прив'язка моменту по остаточній оплаті до надання зареєстрованої податкової накладної жодним чином не свідчить про зміну суті та змісту правовідносин сторін із господарських на податкові.
В розрізі зазначеного суд звертає увагу на те, що визначені пунктом 2.2. договору поставки строк та термін оплати решти вартості поставленого товару, тобто повної оплати товару, встановлюють саме для відповідача певні межі, в яких він може добровільно виконати відповідне грошове зобов'язання, попри те право вимагати примусово виконати таке зобов'язання у позивача виникає після спливу відповідно встановленого строку.
Посилання ж відповідача на пункт 7.1.2. договору поставки судом визнаються неспроможними, позаяк таким пунктом визначено не будь-який інший строк оплати товару, а лише загальне положення про право позивача на отримання оплати вартості товару, а викладені відповідачем міркування щодо такого пункту договору є лише неправильним тлумаченням словесного та змістовного викладу відповідного договірного положення.
Судом також враховано, що відповідачем не заперечено і не спростовано обставини отримання товару у погодженому договором порядку, відтак саме лише не погодження з порядком обрахунку строку для оплати отриманого товару не може свідчити про відсутність у відповідача обов'язку оплатити повну вартість відповідно отриманого товару, з огляду на виконання позивачем усіх договірних положень та законодавчих приписів, що також відповідачем не заперечено та не спростовано.
Згідно з ч. 7 ст. 193 ГПК України, що кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
З огляду вказаних вище обставин, оскільки відповідач взяті на себе за договором грошові зобов'язання не виконав, решту вартості отриманого товару, що дорівнює сумі податкового кредиту з ПДВ, не оплатив, враховуючи арифметичну відповідність суми боргу обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам, суд дійшов висновку, що про вимога позивача про стягнення з відповідача 433 238,20 гривень є обгрунтованою та такою, що доведена позивачем належними та допустимими доказами і не спростована у встановленому порядку відповідачем.
Що ж до заяви відповідача про застосування строків позовної давності слід зазначити таке.
За приписами ст. ст. 256, 257, ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Отже, позовна давність за вимогами кредитора про сплату коштів, здійснення якої боржником відповідно до умов договору визначено певним строком, повинна обчислюватися з моменту настання такого строку, тобто після спливу останнього дня відповідного строку.
Водночас відповідно до ст. ст. 253, 254 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язують його початок.
Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
Виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку, що трирічний строк позовної давності на звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості:
- згідно видаткової накладної №68 від 19.09.2017 на суму податкового кредиту з ПДВ у розмірі 213 207,04 грн, почався з 24.12.2021, як наслідок спливає такий строк 24.12.2024;
згідно видаткової накладної №69 від 20.09.2017 на суму податкового кредиту з ПДВ у розмірі 220 031,16 грн, почався з 11.12.2021, як наслідок спливає такий строк 11.12.2024.
З огляду на вказане вище аргументи відповідача як щодо початку обрахунку строку позовної давності та його спливу на момент звернення позивача до суду із відповідним позовом визнаються неспроможними та такими, що не ґрунтуються на сукупному аналізі суті спірних правовідносин у даній справі та законодавчих приписів.
Судом спростовуються заперечення відповідача стосовно продовження строків позовної давності згідно пункту Прикінцеві та перехідні положень Цивільного кодексу України з огляду на таке.
Законом України від 30.03.2020 №540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.".
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (з подальшими змінами та доповненнями) з 12.03.2020 на усій території України запроваджено карантин, який неодноразово змінювався відповідними постановами Кабінету Міністрів України та станом як на момент звернення позивача до суду, так і на момент розгляду даної справи не припинено, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 15.12.2021 №1336 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236, пунктом 1 якої визначено установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 31 грудня 2022 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”, від 20 травня 2020 р. № 392 “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” та від 22 липня 2020 р. № 641 “Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”.
Посилання відповідача на рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 відхиляються, оскільки вказане рішення не стосується спірних у даній справі правовідносин, а відповідачем взято із такого рішення окремі думки суду без врахування загального змісту розглянутого ним питання - обмеження суддівської винагороди.
Також визнаються судом такими, що не заслуговують на увагу, доводи відповідача про можливість позивача звернутися до суду раніше, під час дії карантину, з огляду на неприпинення роботи судів, оскільки позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, однак такий строк не зобов'язує особу звернутися до суду раніше моменту його виникнення та/або закінчення.
Посилання ж відповідача на Закон №731-IX від 18.06.2020 та сплив згідно його приписів процесуальних строків через 20 днів після набрання чинності цим Законом, тобто 07.08.2020, судом відхиляються, оскільки позовна давність не є інститутом процесуального права, а тому процесуальні норми права, як і закони, що змінюють відповідні норми права, не впливають на порядок обрахунку та визначення строків позовної давності.
Отже, з огляду на вказані вище приписи норм права та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позовну давність щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 433 238,20 гривень не пропущено.
За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 433 238,20 гривень.
Витрати позивача по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються судом на відповідача у повному обсязі.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів” (08800, Київська обл., Обухівський р-н, місто Миронівка, вул. Елеваторна, будинок 1, ідентифікаційний код 00951770) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Світильнянське” (07444, Київська обл., Броварський р-н, село Світильня, ВУЛИЦЯ ПРОМИСЛОВА, будинок 13, ідентифікаційний код 39282435) 433 238 (чотириста тридцять три тисячі двісті тридцять вісім) грн 20 коп. заборгованості та 6 498 (шість тисяч чотириста дев'яносто вісім) грн 57 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене у апеляційному порядку - до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 09.09.2022.
Суддя В.А. Ярема