ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.09.2022Справа № 910/4906/22
Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу
за позовом Київського міського центру зайнятості
до акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 37 031,75 грн.
Представники сторін: не викликались.
До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Київського міського центру зайнятості до акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 37 031,75 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у зв'язку з поновленням на попередній роботі громадянина ОСОБА_1 , відповідачем повинно бути відшкодовано позивачу виплачену допомогу по безробіттю у розмірі 37 031,75 грн.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 27.06.2022 р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.
Вищезазначена ухвала суду отримана відповідачем 27.06.2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №01054 92492309.
12.07.2022 року до канцелярії суду відповідачем подано клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та відзив на позовну заяву, відповідно до умов якого відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, посилаючись на те, що належним відповідачем у справі є ОСОБА_1 , а не акціонерне товариство "Українська залізниця", оскільки саме ОСОБА_1 своєчасно не повідомив позивача про своє поновлення на роботі, а також зазначає, що позивачем не надано доказів правомірності нарахування суми виплаченої допомоги по безробіттю, її розміру та відсутності підстав для припинення такої виплати.
14.07.2022 до канцелярії суду позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач заперечує проти тверджень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд позов задовольнити повністю.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 21.07.2022 у задоволенні клопотання акціонерного товариства "Українська залізниця" про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Як зазначено позивачем та вбачається з матеріалів справи, до Печерської районної філії Київського міського центру зайнятості 04.02.2021 з заявою про надання статусу безробітного звернувся, гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Згідно наказу №НТ210204 від 04.02.2021, відповідно до ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» гр. ОСОБА_1 надано статусу безробітного з 29.01.2021 (персональна картка № 028221012900011).
Згідно наказу №НТ210204 від 04.02.2021р. керуючись ч. ч. 1,3,4 ст. 22 та ч. 1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» ОСОБА_1 призначено допомогу по безробіттю з 29.01.2021 по 23.01.2022 та розпочато виплату допомоги по безробіттю з 29.01.2021.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20.05.2021 у справі №753/16423/20 позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» - задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Департаменту внутрішнього контролю Акціонерного товариства «Українська залізниця» з 27.08.2020. Стягнуто з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 98 587,51 грн із вирахуванням з цих сум податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску.Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 332,55 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 20.10.2021 у справі №753/16423/20 рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 травня 2021 року залишено без змін.
Печерською районною філією Київського міського центру зайнятості видано наказ №НТ210607 від 07.06.2020 про припинення виплати допомоги по безробіттю з 03.06.2021.
15.11.2021 Київським міським центром зайнятості складено акт №3075 розслідування страхових випадків та обгрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» згідно якого встановлено, що на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20.05.2021 по справі №753/16423/20, постанови Київського апеляційного суду від 20.10.2021 щодо поновлення на роботі та наказу про поновлення на роботі за рішенням суду від 03.06.2021 року №1348/ОС наданого безробітним до Печерської РФ Київського міського центру зайнятості ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника Департаменту внутрішнього контролю АТ «Укрзалізниця» з 27.08.2020 року.
З наявного в матеріалах справи наказу акціонерного товариства «Українська залізниця» Про поновлення на роботі за рішенням суду №1348/ОС від 03.06.2021 вбачається, що гр. ОСОБА_1 був ознайомлений з ним 07.06.2021 року.
Відповідно до довідки-розрахунку Київського міського центру зайнятості №08-2791/10-21/21 гр. ОСОБА_1 , що був зареєстрований як безробітний в Печерській районній філії КМЦЗ з 29.01.2021 по 03.06.2021 отримав 37 031,75 грн.
Листами №282.2-2172/21 від 18.11.2021 та №282.2-295/22 від 11.02.2022 позивач звернувся до відповідача, в якому пропонував у добровільному порядку відшкодувати Фонду загльнообов'язкого державного соціального страхуванння України на випадок безробіття виплачені в якості допомоги по безробіттю гр. ОСОБА_1 кошти, сума яких складає 37 031,75 грн.
Проте, кошти відповідач не повернув.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 8 вказаного Закону Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду. Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом.
Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Пунктом 8 ст. 1 Закону передбачено, що страховий випадок - це подія, через яку: застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу; застраховані особи опинилися в стані часткового безробіття.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про зайнятість населення", реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.
Частиною 1 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування має право, зокрема, стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.
Відповідно до ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" із роботодавця утримується, зокрема, сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Обов'язок роботодавця відшкодувати Фонду вартість послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду виникає тільки у випадку, коли працівника звільнено незаконно і саме через цю подію застрахована особа втратила заробітну плату і була вимушена стати на облік як безробітна та отримувати страхові виплати.
Отже, статтями 34, 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, та обов'язок роботодавця сплатити суму виплаченого забезпечення та вартість наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 12.06.2018 року у справі № 914/2087/17, від 06.07.2018 року у справі № 921/220/17-г/16, від 09.07.2018 року у справі № 914/1875/17, від 06.07.2018 року у справі № 921/220/17-г/16, в яких зазначено, що за положеннями ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" саме судове рішення про поновлення на роботі може бути правовою підставою для стягнення з працедавця суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному.
Так, у постанові Верховного Суду від 06.07.2018 року № 921/220/17-г/16 судом зроблено висновок, що обов'язок роботодавця відшкодувати Фонду загальнообов'язкового державного страхування України на випадок безробіття вартість соціальних послуг, наданих безробітному, в разі поновлення його на роботі за рішенням суду виникає у тому випадку, якщо невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю потягло за собою незаконне звільнення з роботи застрахованої особи і саме через цю подію така особа втратила заробітну плату і була вимушена стати на облік як безробітна та отримувати страхові виплати.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що роботодавці - це підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
У даному випадку саме акціонерне товариство «Українська залізниця» по відношенню до ОСОБА_1 є роботодавцем у розумінні ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", а тому саме на акціонернне товариство «Українська залізниця» покладено обов'язок по відшкодуванню суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Також, суд зазначає наступне.
Відповідно до абз. 10 п. 1 ч. 30 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 792 від 19.09.2018, центр зайнятості припиняє реєстрацію безробітного з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу (розпорядження) про поновлення зареєстрованого безробітного на роботі.
За змістом ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20.05.2021 у справі №753/16423/20 позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» - задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Департаменту внутрішнього контролю Акціонерного товариства «Українська залізниця» з 27.08.2020.
За приписами ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному ст. 63 цього Закону.
Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Таким чином, вищевказаними нормами припинення реєстрації та, відповідно, припинення виплати допомоги по безробіттю, прямо пов'язані з днем поновлення зареєстрованого безробітного на роботі за рішенням суду.
Разом з цим, днем поновлення зареєстрованого безробітного на роботі є день видачі роботодавцем відповідного наказу або розпорядження про поновлення працівника на посаді.
Наказом акціонерного товариства «Українська залізниця» Про поновлення на роботі за рішенням суду №1348/ОС від 03.06.2021 ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника Департаменту внутрішнього контролю АТ «Укрзалізниця» з 27.08.2020.
З наявної в матеріалах справи копії вищезазначеного наказу вбачається, що гр. ОСОБА_1 був ознайомлений з ним 07.06.2021 року.
Таким чином, гр. ОСОБА_1 своєчасно повідомив центр зайнятості про своє поновлення на роботі, відповідно до вимог ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Відповідно до частини 2 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
При цьому, відповідно до пункту 4 частини 2 статті 44 Закону України "Про зайнятість населення" зареєстровані безробітні зобов'язані інформувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом трьох робочих днів про обставини припинення реєстрації, визначені у частині першій статті 45 цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 45 вказаного Закону реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили;
Згідно з частиною 3 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Наразі відповідачем не надано суду доказів умисного невиконання гр. ОСОБА_1 своїх обов'язків та зловживання ними.
На час розгляду справи доказів перерахування коштів в сумі 37 031,75 грн на користь позивача відповідачем не надано.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що достатньою умовою для відшкодування роботодавцем суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному є факт поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.
Сума виплаченого позивачем забезпечення у розмірі 37 031,75 грн., виплачених гр. ОСОБА_1 під час перебування на обліку в центрі зайнятості за період з 29.01.2021 по 02.06.2021 включно, як безробітного, підлягає відшкодуванню відповідачем відповідно до ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", оскільки із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Приймаючи до уваги все вищевикладене в сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог Київського міського центру зайнятості до акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 37 031,75 грн., які виплачені як забезпечення безробітному.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 129, ст.ст. 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, місто Київ, вул. Єжи Гедройця, будинок 6, ідентифікаційний код 40075815) на користь Київського міського центру зайнятості (01033, місто Київ, вул. Жилянська, будинок 47-Б, ідентифікаційний код 03491091) грошові кошти в розмірі 37 031 (тридцять сім тисяч тридцять одна) грн. 75 коп. та судовий збір в розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Мудрий