ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.08.2022Справа № 910/14430/21
За позовомКомпанії «Хонгта Тобакко (Гроуп) Ко., ЛТД» (Hongta Tobacco (Group) Co., LTD)
до1. Акціонєрно дружество «Булгартабак-Холдінг» (Bulgartabac Holding AD) 2. Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності»
продострокове припинення дії свідоцтва
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.
Представники сторін:
від позивача:Коваленко О.Ю.
від відповідача 1:не з'явився
від відповідача 2:не з'явився
Компанія «Хонгта Тобакко (Гроуп) Ко., ЛТД» (Hongta Tobacco (Group) Co., LTD) (надалі - «Компанія») звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонєрно дружество «Булгартабак-Холдінг» (Bulgartabac Holding AD) (надалі - «Товариство») та Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (надалі - «Укрпатент») про дострокове припинення дії свідоцтва.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач-1 є володільцем свідоцтва України № 20706 на знак для товарів і послуг «Marble», який не використовується в Україні протягом п'ятирічного періоду до подання даної позовної заяви, і відсутні поважні причини для такого невикористання, а відтак дія свідоцтва України №20706 на знак для товарів і послуг «Marble» має бути достроково припинена у судовому порядку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче засідання на 09.03.2022, вирішено повідомити відповідача-1 про розгляд даної справи в порядку, передбаченому Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, через Центральний орган запитуваної Держави - Ministry of Justice, зупинено провадження у справі №910/14430/21 до надходження відповіді від іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави на судове доручення про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2022 поновлено провадження у даній справі.
Протокольною ухвалою суду від 20.07.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.08.2022.
Представник позивача в судове засідання з'явилася, надала пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити повністю.
Представник відповідача 1 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про розгляд даної справи був повідомлений належним чином.
Згідно статті 367 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Так, з метою належного повідомлення відповідача 1 про розгляд даної справи судом направлялося судове доручення про вручення копії позовної заяви та ухвали про відкриття провадження у справі від 09.09.2021 через Центральний орган запитуваної Держави - Ministry of Justice.
09.12.2021 до Господарського суду міста Києва надійшов лист Міністерства юстиції Болгарії з підтверджуючими документами про вручення документів уповноваженій особі відповідача 1.
Таким чином, відповідач 1 у встановленому чинним законодавством України порядку був повідомлений про розгляд даної справи, проте наданими йому правами, в тому числі на подання відзиву на позовну заяву, не скористався.
Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0105492514418.
З урахуванням викладеного, неявка представників відповідачів 1, 2, належним чином повідомлених про час та місце судового засідання, не є перешкодою для розгляду даної справи.
В судовому засіданні 31.08.2022 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Як вбачається із матеріалів справи, 05.07.2018 Компанія подала до Укрпатенту заявку №m 2018 15751 про реєстрацію в Україні знаку для товарів і послуг на словесне позначення MARBLE для всіх товарів 34 класу МКТП.
01.03.2021 Укрпатент за наслідками проведення кваліфікаційної експертизи заявки позивача склав висновок №25940/ЗМ/21 про невідповідність позначення умовам надання правової охорони, відповідно до якого заявлене словесне позначення для всіх товарів 34 класу, згідно з наведеним в матеріалах заявки переліком, є схожим настільки, що його можна сплутати:
- з словесним знаком « MARBLE », раніше зареєстрованим в Україні на ім'я фірми Товариства (свідоцтво №20706 від 17.09.2001, заявка №98031111 від 24.03.1998), щодо таких самих та споріднених товарів 34 класу;
- з комбінованим позначенням «ІНФОРМАЦІЯ_1», раніше поданим в Україні ОСОБА_1 (UA) (заявка №m201815306 від 27.09.2018) щодо таких самих та споріднених товарів 34 класу.
Мотивуючи свої вимоги позивач стверджує, що відповідач 1 не використовував безперервно протягом п'яти років до дати подання даного позову знак (торговельну марку) MARBLE за свідоцтвом України № 20706 від 17.09.2001, що є підставою для прийняття рішення про дострокове припинення дії свідоцтва.
За приписом п (1) (a) ст. 4 Протоколу до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків прийнятого в Мадриді 28 червня 1989 р. та чинного для України згідно з Законом України «Про приєднання України до Протоколу до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків» від 01.06.2000 з дати реєстрації або внесення запису, зробленого відповідно до положень Статей 3 і 3, охорона знака в кожній зацікавленій Договірній стороні буде такою же, якби цей знак був заявлений безпосередньо у Відомстві цієї Договірної сторони.
Згідно з п. 4 ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням торговельної марки та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення торговельної марки та переліком товарів і послуг.
Таким чином, до відносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням права власності на торговельну марку за поширеною на територію України міжнародною реєстрацією, застосовуються ті ж положення Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», що і до відносин, пов'язаних зі здійсненням права власності на торговельну марку, зареєстровану за свідоцтвом України.
У п. 2 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» встановлено, що свідоцтво надає його власнику право використовувати торговельну марку та інші права, визначені цим Законом.
За приписами ст. 495 Цивільного кодексу України майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку, що належать, зокрема, володільцю відповідного свідоцтва, є: право на використання торговельної марки; виключне право дозволяти використання торговельної марки; виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності встановлені законом.
Праву використовувати торговельну марку та іншим правам власника свідоцтва відповідають встановлені в ст. 17 цього Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» обов'язки, які полягають в тому, що власник свідоцтва повинен добросовісно користуватися правами, що випливають із свідоцтва.
Тому невикористання власником свідоцтва (міжнародної реєстрації) відповідного знака (торговельної марки) без поважних причин протягом певного періоду часу може розглядатись в якості недобросовісного користування правами, що випливають із свідоцтва, оскільки внаслідок виключності прав на зареєстровану торговельну марку, інші особи позбавлені можливості законно використовувати її або схожі з нею до ступеню сплутування позначення для таких самих або споріднених товарів чи послуг.
У зв'язку з цим, абз. 1 п. 4 ст. 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» встановлює, що якщо торговельна марка не використовується в Україні повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг безперервно протягом п'яти років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або якщо використання торговельної марки призупинено з іншої дати після цієї публікації на безперервний строк у п'ять років, будь-яка особа має право звернутися до суду із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва повністю або частково.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ст. 365 Господарського процесуального кодексу України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.
Отже, охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого він звернувся до господарського суду, полягає в одержанні правової охорони на торговельну марку на словесне позначення MARBLE, чому перешкоджає раніше зареєстрований для таких самих товарів знак (торговельна марка) із словесним знаком MARBLE за свідоцтвом № 20706 від 17.09.2001. Водночас, причиною виникнення спірних правовідносин стало те, що на, думку позивача, відповідач 1 протягом п'яти років, які передували даті подання позовної заяви, не використовував в Україні таку торговельну марку, що є підставою для дострокового припинення її дії в Україні.
Відповідно до ст. 154 Господарського кодексу України відносини, пов'язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються Господарським кодексом України та іншими законами.
До відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами
За змістом ч. 1 ст. 155 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 420 Цивільного кодексу України, до об'єктів інтелектуальної власності належать, серед іншого, торговельні марки (знаки для товарів і послуг).
Згідно зі ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
При цьому, 01.09.2017 набула чинності Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про асоціацію), яка була вчинена 21.03.2014 та 27.06.2014 в м. Брюсселі та ратифікована Україною 16.09.2014 згідно Закону України від 16.09.2014 № 1678-VII «Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони».
Згідно зі ст. 197 Угоди про асоціацію якщо протягом п'яти років з дати завершення процедури реєстрації власник не розпочинає реальне використання торговельної марки для товарів або послуг, стосовно яких вона зареєстрована на відповідній території, або якщо таке використання призупинено протягом безперервного п'ятирічного періоду, то стосовно торговельної марки можуть бути запроваджені санкції, передбачені цим Підрозділом, якщо відсутні належні причини для її невикористання.
2. Нижченаведене також вважається використанням у розумінні пункту 1:
a) використання торговельної марки у формі, що відрізняється елементами, які не змінюють розпізнавальну здатність марки в тому вигляді, як вона була зареєстрована;
b) проставлення торговельної марки на товари або їхню упаковку лише з метою експорту.
3. Використання торговельної марки з дозволу власника або будь-якою іншою особою, яка має право використовувати колективну торговельну марку або гарантійну чи сертифікаційну марку, розглядається як використання власником в розумінні пункту 1.
У п. 1 ст. 198 Угоди про асоціацію зазначається, що реєстрація торговельної марки підлягає анулюванню, якщо протягом безперервного п'ятирічного періоду вона не була введена у використання на відповідній території для товарів або послуг, стосовно яких вона зареєстрована, і відсутні належні причини для невикористання; проте жодна особа не може заявити, що права власника на торговельну марку мають бути анульовані, якщо протягом проміжку часу між закінченням п'ятирічного періоду і поданням заяви про анулювання розпочалося або було поновлено реальне використання торговельної марки; початок використання або його поновлення протягом трьохмісячного періоду, що передує заяві про анулювання, яке розпочалося відразу після закінчення безперервного п'ятирічного періоду невикористання, не беруться до уваги, якщо підготовка до початку або поновлення використання здійснюється лише у зв'язку з тим, що власник усвідомлює можливість подання заяви про анулювання.
Зі змісту приведених положень Угоди про асоціацію, а також зі змісту п. 4 ст. 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» випливає, що підставою для дострокового припинення реєстрації торговельної марки є відсутність реального використання торговельної марки його власником або під контролем власника іншою особою стосовно вказаних у реєстрації товарів або послуг протягом безперервного п'ятирічного періоду з дати реєстрації або такого ж періоду, який передує даті подання відповідної позовної заяви, та за умови відсутності належних причин для невикористання знака.
Тому докази, які можуть підтвердити використання торговельної марки, повинні бути, як правило, обмежені п'ятирічним строком до дати звернення позивача до суду - про що вказується і в п. 21 постанови Верховного Суду від 15.01.2019 по справі № 910/1546/19.
Відповідно до п. 8 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.
Ліцензійний договір повинен містити умову про те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва і що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови.
Як випливає з останнього положення, укладення ліцензійного договору передбачає використання торговельної марки ліцензіара (власника свідоцтва) для товарів, виготовлених ліцензіатом, або послуг, що надаються ліцензіатом.
Згадане положення кореспондує з нормою абз. 3 п. 6 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» щодо вичерпання прав згідно з якою виключне право власника свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстровану торговельну марку не поширюється на: використання торговельної марки для товару, введеного під цією торговельною маркою в цивільний оборот власником свідоцтва чи за його згодою, за умови, що власник свідоцтва не має вагомих підстав забороняти таке використання у зв'язку з подальшим продажем товару, зокрема у разі зміни або погіршення стану товару після введення його в цивільний оборот.
Тобто, для використання торговельної марки стосовно товарів, введених в цивільний оборот власником торговельної марки, не потрібна його згода та, відповідно, не є необхідним укладання ліцензійного договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 157 Господарського кодексу України умови використання торговельної марки у сфері господарювання визначаються законом.
За змістом п. 4 ст. 16 Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» використанням торговельної марки визнається:
- нанесення її на будь-який товар, для якого торговельну марку зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);
- застосування її під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої торговельну марку зареєстровано;
- застосування її в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.
Торговельна марка визнається використаною, якщо її застосовано у формі зареєстрованої торговельної марки, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованої торговельної марки лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності торговельної марки.
Крім того, суд звертає увагу на те, що за змістом пп. а) п. 2 ст. 197 Угоди про асоціацію використанням торговельної марки також вважається її використання у формі, що відрізняється елементами, які не змінюють розпізнавальну здатність марки в тому вигляді, як вона була зареєстрована. Аналогічне положення міститься і в абз. 5 п. 4 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» за яким знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака.
Відповідно до п. 1 ст. 197 Угоди про асоціацію використання торговельної марки має бути реальним, внаслідок чого докази, які подаються власником оспорюваної реєстрації, мають підтверджувати фактичне використання знака для відповідних товарів чи послуг на території України.
Поширення на території України товарів із зображенням знака може бути підтверджено касовими чеками, квитанціями, накладними, іншими документами, що містять інформацію про найменування товару й місце його придбання, а в разі коли власником знака є нерезидент, підтвердженням ввезення товарів в Україну можуть бути митні декларації та інші митні документи.
Положеннями ст.ст. 197, 198 Угоди про асоціацію, абз. 5 п. 4 ст. 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» вимагається використання знака для товарів і послуг (торгової марки) власником свідоцтва (реєстрації) або іншою особою під його контролем.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
На підтвердження факту не використання в Україні торговельної марки MARBLE за свідоцтвом № 20706 від 17.09.2001 позивачем надано суду:
- лист Укрпатенту №Вих-16718/2021 від 06.07.2021, яким відповідач 2 підтвердив, що станом на 06.07.2021 до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки не вносились відомості про видачу ліцензій на використання торговельної марки за свідоцтвом № 20706 ;
- лист Асоціації «ДжіЕс1 Україна» №090/01 від 01.07.2021, відповідно до якого вказана асоціація не просвоювала ідентифікаційних номерів GS1 товарним позиціям, які являють собою товари 34 класу МКТП та у складі назв та (або) описів яких заявлено позначення «MARBLE», «МАРБЛ»;
- лист Міністерства економіки України №GLF-2676 від 29.06.2021, відповідно до якого в Реєстрі державної системи сертифікації відсутня інформація про сертифікати відповідності на продукцію під торговельними марками «MARBLE» або «МАРБЛ».
В свою чергу, відповідач жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту використання в Україні торговельної марки MARBLE за свідоцтвом № 20706 від 17.09.2001 протягом останніх п'яти років до подання даного позову суду не надав.
За таких умов, оскільки відповідач 1 не надав належних доказів та не довів обставин щодо реального використання в Україні торговельної марки зі словесним позначенням MARBLE за свідоцтвом № 20706 від 17.09.2001 протягом п'яти років, які передували даті подання позовної заяви про її дострокове припинення, суд дійшов висновку про задоволення вимоги позовної заяви про дострокове припинення дії на території України свідоцтва на торговельну марку MARBLE №20706 від 17.09.2001 щодо всіх товарів та в усіх класах Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків, в яких він був зареєстрований у зв'язку з його невикористанням.
Також, позивач звернувся до суду з вимогою про зобов'язання відповідача 2 внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про повне дострокове припинення дії свідоцтва України на знак для товарів і послуг MARBLE №20706 від 17.09.2001 та зобов'язання опублікувати в офіційному бюлетені «Промислова власність» такі відомості.
14.10.2020 р. набрав чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо створення національного органу інтелектуальної власності» від 16.06.2020 р. №703-IX, яким визначено повноваження Національного органу інтелектуальної власності.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.10.2020 №1267-Р «Про національний орган інтелектуальної власності» від 13.10.2020 № 1267-р на виконання пп.1 1 п. 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо створення національного органу інтелектуальної власності» визначено, що Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» виконує функції Національного органу інтелектуальної власності.
Відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо створення національного органу інтелектуальної власності» Національний орган інтелектуальної власності є функціональним правонаступником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, щодо окремих функцій та повноважень з реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності, визначених цим Законом.
За наведених обставин, у зв'язку з задоволенням вимог в частині дострокового повного припинення дії свідоцтва України на торговельну марку MARBLE №20706 від 17.09.2001, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача 2 внести зміни до Державного реєстру свідоцтв на знаки для товарів і послуг про дострокове повне припинення дії свідоцтва України на торговельну марку №20706 від 17.09.2001, про що здійснити відповідну публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність», є обґрунтованими, а тому позов у даній частині вимог також підлягає задоволенню.
Враховуючи приписи пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає витрати по сплаті судового збору на відповідача 1.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Компанії «Хонгта Тобакко (Гроуп) Ко., ЛТД» (Hongta Tobacco (Group) Co., LTD) задовольнити повністю.
2. Достроково припинити дію свідоцтва України на торговельну марку №20706 від 17.09.2001 повністю.
3. Зобов'язати Держане підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» (01601, м. Київ, вул. Глазунова, буд. 1; ідентифікаційний код 31032378) внести зміни до Державного реєстру свідоцтв на знаки для товарів і послуг про дострокове повне припинення дії свідоцтва України на торговельну марку №20706 від 17.09.2001, про що здійснити відповідну публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність». Видати наказ.
4. Стягнути з Акціонєрно дружество «Булгартабак-Холдінг» (Bulgartabac Holding AD) (Sofija 1000, ul. Graf Ignatiev No. 62, Bulgaria) на користь Компанії «Хонгта Тобакко (Гроуп) Ко., ЛТД» (Hongta Tobacco (Group) Co., LTD) (#118, Hongta Avenue, Hongta District, Yuxi, Yunnan, China) судовий збір у розмірі 5 675 (п'ять тисяч шістсот сімдесят п'ять) грн. 00 коп. Видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 09.09.2022.
Суддя В.П. Босий