Справа № 641/10403/20 Номер провадження 22-ц/814/1363/22Головуючий у 1-й інстанції Музиченко В.О. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В.
08 вересня 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Дряниці Ю.В.,
суддів: Пилипчук Л.І.,Лобова О.А.,
секретаря Клименко Я.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2021 року за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Відділ Державної реєстрації актів цивільного стану по Слобідському та Основ'янському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про встановлення факту смерті особи у певний час,-
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просить встановити факт смерті його дружини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у с. Безлюдівка Харківського району Харківської області ІНФОРМАЦІЯ_2, з метою подальшої реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання свідоцтва про смерть.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2021 року у задоволенні заяви відмовлено.
Рішення оскаржив заявник, який в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Вважає, що ним подано достатньо доказів, які підтверджують факт смерті його дружини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Безлюдівка Харківського району Харківської області.
Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з підстав, передбачених ст. 375 ЦПК України.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не було доведено обставин смерті ОСОБА_2 у певний час, у певному місці, не вказано часу смерті, та обставин смерті.
Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Таким чином юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи.
Статтею 315 ЦПК України визначено перелік справ про встановлення юридичних фактів, які розглядаються судом в порядку окремого провадження.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України встановлення факту смерті особи в певний час проводиться у разі неможливості реєстрації органом реєстрації актів цивільного стану (далі - органи РАЦС) факту смерті.
Факт смерті особи у певний час за відмови органів РАЦС зареєструвати факт смерті встановлюється за умови подання заявником документів про відмову органів РАЦС у реєстрації факту смерті, яка обумовлюється несвоєчасним зверненням до цих органів або відсутністю документів, які стверджують подію смерті.
При зверненні до суду заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланням на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. Доказами, цього можуть бути: медичне свідоцтво, акт органів поліції, акт органів пожежного і водного нагляду та інші докази.
Станом на ІНФОРМАЦІЯ_2 (зі слів заявника - час смерті ОСОБА_2 ) були чинними Правила державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, згідно з пунктами 3.1-3.3, 3.15 розділу 3 вказаних Правил особи, які виявили ознаки смерті іншої людини, мають повідомити заклад охорони здоров'я, а заява про реєстрацію смерті в разі неможливості одержання лікарського свідоцтва про смерть або фельдшерської довідки про смерть встановленої форми, має бути зроблена не пізніше п'яти діб з дня смерті.
Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні поданої заяви про встановлення факту смерті особи.
Заявником не надано достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження обставин смерті ОСОБА_2 у певний час, у певному місці і за певних обставин (довідка про захоронення, дозвіл на поховання; витяг з книги реєстрації поховання померлих, документи слідчих органів, медичних установ, сільської ради, документи на підтвердження понесених витрат по похованню з відповідних ритуальних служб), не вказано час смерті, не зазначено за яких обставин настала смерть останньої і чому факт смерті не було зареєстровано.
При цьому наданий доказ, зокрема, документ під назвою «відомості», підписаний головою Безлюдівської селищної ради Кузьміновим М. та секретарем ради Токар Р. - не є належним доказом часу та обставин смерті ОСОБА_2 , оскільки наданий документ містить інформацію про дату захоронення, а не смерті особи. При цьому, зі змісту «відомостей» вбачається, що дана інформація отримана «згідно із акту депутата та свідчення сусідів», позаяк, неможливо встановити які саме громадяни давали свідчення та про який акт йде мова, отже інформація щодо первинних документів відсутня.
З огляду на викладене, апеляційний суд, у межах доводів апеляційної скарги, дійшов висновку, що вони належним чином не підтверджені та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і підстав для його скасування колегією суддів не встановлено
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 381, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з часу її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач Ю. В. Дряниця
Судді Л. І. Пилипчук
О. А. Лобов