Справа №760/10041/19 2/760/3771/22
14 лютого 2022 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі
головуючої судді - Усатової І.А.,
за участю секретаря судового засідання - Омелько Г.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики, суд, -
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики та просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 656 780,33 грн., що складається з:
- основного боргу в сумі 372 017,54 грн.;
- процентів від суми позики в сумі 86 524,85 грн.;
- трьох відсотків річних в сумі 13 712,87 грн.;
- штрафу 142 770,78 грн.;
- встановленого індексу інфляції 41 754,29 грн., а також судові витрати.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 23 січня 2017 року між ним (позикодавцем) та ОСОБА_2 (позичальником) було укладено договір позики, за яким позикодавець передав у власність позичальника грошові кошти в розмірі 116 296,80 (сто шістнадцять тисяч двісті дев'яносто шість грн. 80 коп.) гривень, що за курсом НБУ (1 долар США = 27,428490 грн.) на день укладення договору, становило еквівалент 4 240,00 (чотири тисячі двісті сорок дол. 00 центів) доларів США, а позичальник зобов'язався повернути вказані грошові кошти у строк, передбачений договором, а саме:
- 3 291,42 (три тисячі двiстi дев'яносто одна грн. 42 коп) гривень, що за курсом НБУ (1 долар США = 27,428490 грн.) на день укладення договору еквівалентно 120,00 (сто двадцять дол. 00 центів) доларів США до 23 лютого 2017 року включно;
- 113 005,38 (сто тринадцять тисяч п'ять грн. 38 коп) гривень, що за курсом НБУ (1 долар США = 27,428490 грн.) на день укладення договору еквівалентно 4 120,00 (чотири тисячі сто двадцять дол. 00 центів) доларів США до 23 березня 2017 року включно.
Вказує, що 12 березня 2018 року додатковою угодою № 1 до Договору передав, а відповідач прийняв додатково у власність грошові кошти у сумі 255 720,74 (двісті п'ятдесят п'ять тисяч сімсот двадцять грн. 74 коп.) гривень, що за курсом НБУ ( 1 долар США = 26,093953 грн.) на день передачі позики становить 9800,00 (девять тисяч вісімсот дол. 00 центів) доларів США, а останній зобов'язався їх повернути не пізніше 21 травня 2018 року включно.
Відповідно ч.2 ст.1047 та п.2.1 Договору відповідач на підтвердження укладення договору позики видав розписку від 23 січня 2017 року.
Проте, відповідач (позичальник) в порушення прийнятих на себе зобов'язань, позику не повернув.
У зв'язку з цим, на момент звернення до суду з позовом, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість, розмір якої складає 372 017,54 грн., що за курсом на день надання позики еквівалентно 14 040,00 доларів США.
Згідно умов договору розмір процентів не встановлювався, а тому визначається на рівні облікової ставки НБУ.
Згідно розрахунку, розмір процентів від суми позики становить 86 524,85 грн., розмір трьох відсотків річних становить 13 712,87 грн., розмір установленого індексу інфляції становить 41 754,29 грн., розмір штрафу становить 142 770,78 грн.
Вказує, що неодноразово звертався до відповідача з вимогами добровільно повернути грошові кошти, проте такі вимоги відповідачем біло проігноровано, а тому змушений звертатися до суду за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду міста Києва від 12 квітня 2019 року у справі відкрито загальне позовне провадження.
У судове засідання 14 лютого 2022 року сторони не з'явилися, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином.
14.02.2022 до суду надійшла заява представника позивача, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
14.02.2022 до суду надійшла заява відповідача, в якій останній зазначив, що проти вимог позивача не заперечує.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наданi докази, суд приходить до наступного висновку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Судом встановлено, що 23 січня 2017 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики.
Відповідно до п.1.1 договору в порядку і на умовах, визначених цим договором позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти в сумі 116 296,80 грн. (сто шістнадцять тисяч двісті дев'яносто шість грн. 80 коп.), що за курсом НБУ (1 долар США = 27,428490 грн.) на день укладення договору еквівалентно 4 240,00 (чотири тисячі двісті сорок дол. 00 центів) доларів США, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів в строк та на умовах, встановлених графіком повернення позики згідно пункту 3.1 цього договору, кінцевий строк повернення позики - 23.03.2017.
12 березня 2018 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено додаткову угоду до договору позики від 23.01.2017.
Відповідно до п.п. 1, 2 додаткової угоди позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність грошові кошти у сумі 255 720,74 (двісті п'ятдесят п'ять тисяч сімсот двадцять грн. 74 коп) гривень, що за курсом НБУ ( 1 долар США = 26,093953 грн.) на день укладення цієї угоди становить 9 800,00 (дев'ять тисяч вісімсот доларів 00 центів) доларів США.
Позичальник отримав грошові кошти, зазначені в п. 1 цієї угоди, до підписання цієї угоди, тому розписка на підтвердження отримання грошових коштів останнім не видавалась.
У відповідності до ч. 2, ч. 3 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Цивільний кодекс України у ст.ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема, поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до ч. 1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або речей, визначених родовими ознаками.
Як передбачено положеннями ст. 1047 ЦК України договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, при отриманні валютної позики позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Згідно п.3.1 договору позичальник зобов'язаний повернути позику згідно з таким графіком повернення позичальником грошових коштів:
- 3 291,42 (три тисячі двiстi дев'яносто одна грн. 42 коп) гривень, що за курсом НБУ (1 долар США = 27,428490 грн.) на день укладення договору еквівалентно 120,00 (сто двадцять дол. 00 центів) доларів США до 23 лютого 2017 року включно;
- 113 005,38 (сто тринадцять тисяч п'ять грн. 38 коп) гривень, що за курсом НБУ (1 долар США = 27,428490 грн.) на день укладення договору еквівалентно 4 120,00 (чотири тисячі сто двадцять дол. 00 центів) доларів США до 23 березня 2017 року включно.
Відповідно до п.3 додаткової угоди до договору позичальник зобов'язався отримані грошові кошти, зазначені в п. 1 цієї угоди, повернути не пізніше 21 травня 2018 року включно.
Судом встановлено та підтверджується відповідачем, умови договору ним не виконані до цього часу, борг не повернуто.
З точки зору закону в разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
На підтвердження укладеного з відповідачем договору позики та передачу йому грошових коштів позивач надав суду копію розписки від 23.01.2017.
Відповідно до п. 2 додаткової угоди позичальник отримав грошові кошти, зазначені в п. 1 цієї угоди, до підписання цієї угоди, тому розписка на підтвердження отримання грошових коштів останнім не видавалась.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст..629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України зобов'язання підлягає виконанню у вказаний в договорі строк.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, певних змістом зобов'язання (неналежне виконання). При цьому, за вимогами статті 611 цього Кодексу, при порушенні зобов'язання наступають правові наслідки, установлені договором або законом.
Оскільки на порушення норм закону та умов договору позики відповідач свої зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, позику у визначений договором строк не повернув, у зв'язку із чим в позивача наявні підстави вимагати виконання умов договору із застосуванням встановленим законом правових наслідків його неналежного виконання.
Виходячи з викладеного вище, а саме, встановлення факту невиконання відповідачем зобов'язань за договором позики, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь основного боргу в сумі 372 017,54 грн.
Окрім того, позивач, посилаючись на те, що відповідач не виконав свої грошові зобов'язання за договором позики та додатковою угодою до нього, просив стягнути з відповідача:
- процентів від суми позики в сумі 86 524,85 грн.;
- трьох відсотків річних в сумі 13 712,87 грн.;
- штрафу 142 770,78 грн.;
- встановленого індексу інфляції 41 754,29 грн.
Як передбачено ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як передбачено нормами Закону від 3 липня 1991 р. № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення», індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до п.5.1 Договору якщо позичальник не повернув позику (її чергову частину) у строк, встановлений графіком, він зобов'язаний сплатити позикодавцеві суму боргу за позикою (її неповерненою частиною) з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 (три) проценти річних від простроченої суми.
Згідно п.3.4 Договору крім повернення позики позичальник відшкодовує позикодавцю знецінення суми позики внаслідок інфляції та девальвації гривні. Сума такої компенсації (відшкодування) застосовується до кожного чергового платежу згідно з Графіком та розраховується за формулою:
В = П х к2/к1 - П,
де В - сума компенсації (відшкодування), П - сума позики, к2 - курс долара США до гривні, встановлений НБУ на момент повернення позики (її чергової частини), к1 - курс долара США до гривні, встановлений НБУ на момент отримання позики.
З наданого позивачем розрахунку, який суд вважає арифметично правильним та таким, що відповідає обставинам справи, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми встановленого індексу інфляції у розмірі 41 754,29 грн. та 3% річних за користування позикою у розмірі 13 712,87 грн.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача процентів за користування позикою, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки Національного банку України, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.
Згідно умов договору розмір процентів не встановлювався, а тому визначається на рівні облікової ставки НБУ.
Виходячи з наданого позивачем розрахунку, який суд вважає арифметично правильним та таким, що відповідає обставинам справи, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача процентів від суми позики в розмірі 86 524,85 грн.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п.5.2 Договору за несвоєчасне повернення позики (її чергової частини) позичальник сплачує позикодавцю штраф у розмірі 1% від суми займу за кожний календарний день існування простроченої заборгованості.
Виходячи з наданого позивачем розрахунку, який суд вважає арифметично правильним та таким, що відповідає обставинам справи, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача штрафу у розмірі 142 770,78 грн.
Відповідно до ст.ст.12,13 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача та їх задоволення.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, з відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 6567,80 грн., сплачений позивачем при зверненні до суду.
Керуючись ст.ст. 11, 202, 207, 509, 524, 525, 526, 530, 533, 610, 629, 631, 638, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 13, 76-82, 133, 137, 141, 258, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) 372 017,54 грн. боргу, 13 712,87 грн. річних, 41 754,29 грн. суми встановленого індексу інфляції, 86 524,85 грн. процентів, 142 770,78 грн. штрафу та 6567,80 грн. судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.А. Усатова