Справа №760/3857/19 2/760/3681/22
08 вересня 2022 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Усатової І.А.
при секретарі Омелько Г.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Свої вимоги мотивував тим, що ТОВ «ВЕЛЛФІН» є фінансовою установою, внесеною до Реєстру фінансових установ, що надає фінансові послуги по наданню у позику грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності.
На момент виникнення спірних правовідносин порядок отримання та надання позики регламентувався Правилами надання грошових коштів у вигляді позики, затверджених наказом директора ТОВ «ВЕЛЛФІН» № 2-1 від 27.10.2015, які розміщуються на офіційному веб-сайті позивача.
У встановленому п.п. 4.1, 4.2 зазначених Правил порядку відповідач оформив заявку для отримання позики шляхом заповнення всіх полів заявки, що відмічені як обов'язкові для заповнення, що підтверджується роздруківкою заявки відповідача з офіційного веб-сайту позивача.
На підставі заявки 24.01.2016 між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 був укладений Договір позики № 5925 в електронній формі, за умовами п. 1.1., 1.3., 1.4. якого відповідачу надано грошові кошти в сумі 2 000, 00 грн. строком на 15 днів шляхом перерахування на картковий рахунок, що підтверджується повідомленням ТОВ ФК «Платежі онлайн».
Згідно з умовами п. 1.5 договору позики нарахування процентів за користування позикою проводиться у відповідності до наступних умов: 1,5 процент від суми позики, але не менше ніж 50 грн. за перший день користування позикою; 1,5 процента від суми позики щоденно, починаючи з другого дня в межах строку зазначеного в п. 1.2 Договору; 3 проценти від суми позики що не була повернута своєчасно, за кожен день користування позикою понад строк зазначений в п. 1.2 Договору, у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником своїх зобов'язань за цим Договором.
Позивачем належним чином виконані умови договору позики, в той час як відповідачем отримані грошові кошти в передбачені строки не повернуті, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість зі сплати основного боргу, процентів та прострочених процентів.
У зв'язку з цим позивач просив стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 67 840, 00 грн. з яких: 2 000, 00 грн. - борг за позикою; 65 840, 00 грн. - борг за процентами.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду міста Києва від 04 вересня 2020 року у справі відкрито спрощене позовне провадження.
Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу копію позовної заяви з додатками.
Відповідачу був наданий строк для надання відзиву.
З рекомендованого повідомлення вбачається, що відправлення № 0303713114564, яке направлялось відповідачу повернулось на адресу суду.
08.04.2019 до суду надійшли від позивача належним чином засвідчені копії документів, а саме: копії довіреності, договору юридичного аутсорсингу від 11.10.2018, витягу ( виписки ) з ЄДРПОУ стосовно особи ТОВ «Веллфін», свідоцтва про реєстрацію ТОВ «Веллфін», як фінансової установи; витягу зі статуту ТОВ «Веллфін», договору позики, електронної заявки на одержання позики, довідка від ТОВ «Платежі онлайн»(оригінал), посвідчену копію договору доручення, розрахунку заборгованості, правил надання грошових коштів.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин порядок отримання та надання позики регламентувався Правилами надання грошових коштів у вигляді позики, затверджених наказом ТОВ «ВЕЛЛФІН» № 2-1 від 27.10.2015 року, які розміщуються на офіційному веб-сайті позивача.
У встановленому п.п. 4.1, 4.2 зазначених Правил порядку ОСОБА_1 оформив заявку для отримання позики шляхом заповнення всіх полів заявки, що відмічені як обов'язкові для заповнення, що підтверджується роздруківкою заявки відповідача з офіційного веб-сайту позивача .
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 207 цього Кодексу правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Статтею 8 цього Закону визначено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму. Механізм укладення електронного договору, в тому числі, вимоги до його підписання, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» і Законом України «Про електронний цифровий підпис».
Зокрема, ст. 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Відповідно до ст. 3 цього Закону електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.
Статтею 6 цього Закону передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов'язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов'язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно положень ч.ч. 3, 6 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з ч. 1 ст. 3 цього Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Отже, між сторонами на підставі заповненої заявки 24.01.2016 підписано договір позики № 5925 у формі електронного документу з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором .
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Умовами п. 1.1., 1.3. договору відповідачу погоджено надання позики в сумі 2 000, 00 грн. строком на 15 днів.
Згідно з п. 6.10, 6.11 Правил надання грошових коштів у вигляді позики, затверджених наказом директором ТОВ «ВЕЛЛФІН» № 2-1 від 27.10.2015 року, Товариство надає позику в порядку одночасного перерахування суми, зазначеної в Договорі позики, на рахунок банківської карти, зазначеної в Заявці, в строк не пізніше 1 робочого дня з дати підписання Договору позики Сторонами.
Пунктом 6.12 визначено, що датою укладення Договору позики між Товариством і Позичальником є дата перерахування суми позики на банківський рахунок.
У позовній заяви позивач посилається, що в порядку п. 1.4. договору позики на картковий рахунок відповідача була перерахована сума позики в розмірі 2 000, 00 грн., що підтверджується повідомленням ТОВ ФК «Платежі онлайн».
Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Однак в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують перерахування позивачем грошових коштів відповідачу.
Позивачем не надано доказів на підтвердження укладення договору позики з відповідачем, а саме видачі Товариством коштів, зокрема, виписки з особового рахунку, копій квитанцій, меморіального ордеру, повідомлення про переказ коштів тощо.
Заявка не містить відомостей про оформлення відповідачем договору позики на умовах, обумовлених у позові.
Крім того, як вбачається з копії заявки на отримання позики, остання не містить будь-яких даних про видачу кредитних коштів та строку дії. Вказана заявка взагалі не містить жодних даних щодо обрання відповідачем банківських послуг, крім особистих даних та бажаної суми кредиту.
У матеріалах справи відсутні інші належні та допустимі докази, які підтверджують суму наданого відповідачу кредитного ліміту.
ТОВ «ВЕЛЛФІН» не надано доказів на підтвердження видачі відповідачу коштів та розміру наданої позики, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу та процентів відповідачу не є можливим, отже доводи позивача щодо розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами.
Наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 березня 2020 року в справі № 703/3063/18.
За таких обставин, вимога про стягнення з відповідача 2 000, 00 грн. - основної суми боргу задоволенню не підлягає.
Що стосується вимог про стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування позикою, то слід зазначити наступне.
Товариство, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, посилається на п. 1.5 договору позики від 24.01.2016.
Відповідно до умов укладеного сторонами кредитного договору від 24.01.2016 його строк дії був визначений сторонами у 15 днів. Саме цей строк був узгоджений сторонами як кінцевий строк повернення кредитних коштів відповідачем.
При цьому, доказів того, що позичальником було здійснено пролонгацію договору матеріали справи не містять.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.
З огляду на викладене, ТОВ «ВЕЛЛФІН» позбавлений можливості стягувати з ОСОБА_1 заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, оскільки у даному випадку Товариство має право на захист своїх прав на підставі статті 625 ЦК України.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 цього закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
За таких обставин, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем ТОВ «ВЕЛЛФІН» дотримало вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов.
З огляду на наведене, у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись статтями 207, 526, 530, 549, 610, 633, 634, 638, 1054 ЦК України, статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 133-142, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273, ч. 3 розділу ХІІ Прикінцеві положення ЦПК України, суд,
Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: І. А. Усатова