Справа №:755/14639/21
Провадження № 2/755/992/22
(заочне рішення)
"06" вересня 2022 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Катющенко В.П.,
при секретарі - Яхно П.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини,
Позивачка, ОСОБА_1 , звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: стягнути з ОСОБА_2 , на її користь аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 4000 грн., починаючи з 16.08.2021 року та до досягнення дитиною повноліття; визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з нею, ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що під час шлюбу з відповідачем у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням суду від 09 квітня 2021 року шлюб між подружжям розірваний. Після розірвання шлюбу син продовжує проживати з позивачем за зареєстрованим місцем проживання, останні повністю забезпечений житлово-побутовими умовами. На момент розірвання спору між сторонами про місце проживання спільного сина не підіймалось. Проте на даний час відповідач проживає у м. Києві в хостелі, через що вимушена звертатися до суду з вимогою про визначення місця проживання дитини, оскільки при побаченні з дитиною відповідач забирає спільного сина у кімнату, в якій проживають сторонні люди, що впливає на психологний стан дитини. Вважає, що визначення місця проживання з нею буде повністю забезпечувати інтереси дитини. Після припинення спільного проживання батько частково давав кошти на утримання дитини, приділяв час для побачень із сином. Проте, з часу розірвання шлюбу зі слів відповідача у останнього з'явилися фінансові труднощі, через що відповідач почав зменшувати кошти на утримання дитини, перестав бачитися із сином. В подальшому відповідач став повідомляти позивачу, що остання має нести тягар утримання спільного сина, оскільки останній проживає разом із нею. Позивачка працює на посаді адміністатора-касира та має заробітну плату у розмірі 6 100 грн.. Зазначає, що у середньому на утримання спільного сина здійснює витрати в розмірі 4000-5000 грн., що становить майже весь місячний дохід останньої. Оскільки утримання дитини є спільним обов'язком обох батьків, то щомісяця просити батька дитини виконувати свій обов'язок по утриманню дитини є некоректним по відношенню до позивачки та спільного сина.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 15.11.2021 відкрито провадження у цій цивільній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання з повідомлення учасників справи. Сторонам роз'яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки. Зобов'язано Орган опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації подати до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору в строк до закінчення підготовчого судового засідання.
Копію вказаної ухвали з копією позовної заяви з додатками, що направлялися судом за адресою реєстрації відповідача, він не отримав, а конверт з відправленням повернувся до суду з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».
Третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації копію ухвали суду про відкриття провадження у справі разом з копією позовної заяви з додатками отримала 29.11.2021.
Позивачка копію ухвали суду про відкриття провадження отримала 18.12.2021.
24.01.2022 від представника третьої особи, Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, - Поліщука О. надійшов лист про направлення висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації щодо доцільності визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та з проханням розглядати справу за відсутності представника сторони та ухвалити рішення в найкращих інтересах дитини.
Відповідач не скористався правом на подання відзиву, інших заяв по суті справи від учасників справи не надійшло.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 21.06.2022 закрито підготовче провадження у справі та справа призначена до судового розгляду по суті.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
Від позивачки, ОСОБА_1 надійшла заява з проханням розглядати справу без участі останньої, позовні вимоги повністю підтримує та просить задовольнити, у разі неявки відповідача просить ухвалити заочне рішення.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін та третіх осіб та за згодою позивачки ухвалити заочне рішення, оскільки відповідач повторно не з'явився в судове засідання, суд про причини не явки не повідомив, відзив на позовну заяву не подав.
Згідно із ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, що містяться в матеріалах справи, суд доходить наступного.
Відповідно до положень ст. 112 Сімейного кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Дніпровського районного суду Київської області від 09.04.2021 у справі № 755/3524/21 (а.с. 10-13).
Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 14).
Позивачка разом з сином зареєстровані та фактично проживають за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відвідує заклад дошкільної освіти № 453 (а.с. 18).
ОСОБА_1 працює у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на посаді адміністратора-касира з 27.08.2020 року (а.с. 15).
З квитанцій долучених до позовної заяви, вбачається, що позивач безпосередньо несе витрати по утриманню сина, зокрема щодо витрат на оплату харчування сина у закладі дошкільної освіти (а.с. 16-1).
Відповідно до ч.ч. 2, 8, 9 ст. 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно зі ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
За нормою ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно із ст. 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
За ч.ч. 2 та 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
У відповідності до ст. 141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
За нормами ст. 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Із Висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 18.01.2022 р. №103/391/41/3 про визначення місця проживання дитини (протокол засідання Комісії № 1 від 12.01.2022) убачається, що батьки дитини, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано у квітні 2021 року. Після розлучення батьків малолітній ОСОБА_5 проживає з матір'ю ОСОБА_6 , яка займається його вихованням та утриманням. Мати та дитина зареєстровані та мешкають за адресою: АДРЕСА_1 , де створено належні умови для проживання та розвитку малолітнього. Мати дитини працює на посаді адміністратор-касир у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , має стабільний дохід. На засіданні Комісії громадянка підтвердила своє бажання, що дитина і надалі проживала з нею, так як в неї є можливості в повній мірі займатися його вихованням та утриманням. Малолітній відвідує заклад дошкільної освіти № 453 з 14.09.2018 року. Батько дитини, ОСОБА_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з сином не проживає, матеріально не допомагає, на телефонні дзвінки не відповідає. Під час вирішення питання щодо визначення місця проживання дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров'я дитини на інші обставини, щ мають значення. Орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю ОСОБА_1 (а.с. 44-46).
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
За нормами статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Статтею 9 Конвенції визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У своїй постанові від 16 січня 2019 року по справі № 487/2480/17 Касаційний цивільний суд у складі Верховного суду визначив, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Судом встановлено, що малолітня дитини ОСОБА_3 проживає разом зі своєю матір'ю ОСОБА_1 , мати дитини належним чином ставиться до виконання своїх батьківських обов'язків, має постійне місце роботи та стабільний дохід, який може забезпечити дитині належні умови проживання, виховання та навчання, створила належні умови для проживання та розвитку дитини. Батько малолітньої дитини, ОСОБА_2 , участі у вихованні дитини не бере, матеріально не утримує.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 зі своєю матір'ю ОСОБА_1 , відповідатиме найкращому забезпеченню інтересів дитини, а тому позовні вимоги про визначення місця проживання дитини є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання малолітньої дитини у розмірі 4000 гривень, суд доходить до висновку про задоволення позовних вимог у цій частині, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. ч. 7, 8 ст. 7 Сімейного кодексу України під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
За вимог ст. 181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
За своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні (відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.02.2021 у справі № 520/21069/18, провадження № 61-1347св20).
У відповідності до ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
За приписами ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 184 СК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З матеріалів справи убачається, що позивачка проживає разом із малолітнім сином, який перебуває на її утриманні. Відповідач не надає матеріальну допомогу на утримання дитини у необхідному обсязі. При цьому, відповідач є особою працездатного віку, законодавчо на останнього покладено обов'язок забезпечення утримання та виховання власної дитини, у зв'язку з чим враховуючи вимоги ст. 182 Сімейного кодексу України, приймаючи до уваги приписи ст. 183 Сімейного кодексу України, суд доходить висновку про задоволення позову у цій частині та стягнення з відповідача на користь позивачки на утримання малолітнього сина аліменти у твердій грошовій сумі, в розмірі 4000 грн. щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову до суду і до досягнення ним повноліття, що буде необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини та відповідатиме принципам розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
У порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України суд присуджує стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн.
Керуючись ст. 51 Конституції України, ст. ст. 7, 36, 51, 104, 105, 112, 114, 141, 155, 160, 161, 182, 183, 191 Сімейного кодексу України, Конвенцією про права дитини, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, Законом України «Про охорону дитинства», ст.ст. 2, 10, 76, 77-81, 209, 210, 223, 247, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (м. Київ вул. Х.Шосе, 4-А) про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини- задовольнити.
Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок, щомісяця, з подальшою індексацією відповідно до закону, починаючи з 02 вересня 2021 року до досягнення дитиною повноліття.
Рішення підлягає негайному виконанню в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: