ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/3382/22
провадження № 2/753/4318/22
"08" серпня 2022 р. суддя Дарницького районного суду м. Києва Трусова Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
18.02.2022 ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до доньки ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2 , відповідач) про стягнення аліментів на своє утримання в розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу щомісячно, починаючи з 18.02.2022.
Позов обґрунтований такими обставинами. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом ІІ групи, у зв'язку з тим, що переніс тяжкий інсульт, виходячи з чого не може внаслідок хвороби та похилого віку працевлаштуватися. Позивачу та його матері ОСОБА_3 в рівних долях належала на праві власності двокімнатна квартира АДРЕСА_1 з 1993 року. Після смерті матері у ІНФОРМАЦІЯ_2 він успадкував другу половину квартири і оформив її на себе. Позивач був зареєстрований та проживав у вищевказаній квартирі з 1989 року. Але, у 2018 році йому стало відомо, що власником квартири стала його дочка ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 11.03.2010 відповідно до якого відповідачка скориставшись юридичною неосвіченістю позивача отримала вказану квартиру повністю. Після чого вона організувала знаття позивача з реєстраційного обліку з метою позбавлення його права користування жилим приміщенням. Згодом позивачу стало відомо, що його зняли з реєстраційного обліку, начебто на підставі його заяви про вибуття до нового місця проживання, яку він не писав. ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва, рішенням якого зобов'язано відповідні служби внести дані до реєстру про скасування рішення про його знаття з реєстрації місця проживання за вказаною адресою. Після набрання рішенням законної сили він отримав у відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб довідку від 19.06.2021, а також довідку про реєстрацію місця проживання за вищезазначеною адресою. В свою чергу відповідачка до квартири свого батька не пускає, навіть після того як позивач викликав поліцію. З метою захисту своїх житлових прав позивач був змушений звернутись до суду з позовом про вселення, який розглядається суддею Курічовою В. М., справа № 753/20519/21. Відповідачка подала апеляційну скаргу, щодо рішення Окружного адміністративного суду м. Києва, відповідно до якої скасували ухвалу у зв'язку з непідсудності справи адміністративному суду. З огляду на що, позивач знову подав позов до Дарницького районного суду м.Києва, справа № 753/11816/21. Позивач отримує пенсію в розмірі 2 200 грн., іншого доходу не має. Позивач не має матеріальної можливості купувати собі ліки та продукти харчування, а тому позивач вважає, що відповідач повинен матеріально його утримувати, оскільки їй була подарована квартира.
Ухвалою від 31.05.2022 суд відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
01.07.2022 відповідач в особі представника ОСОБА_4 подала відзив, у якому просить у задоволенні позову відмовити з підстав його необґрунтованості. За міркуванням відповідача вимоги позивача є надуманими, а обставини, викладені у позовній заяві, неправдивими. Вказав, що позивач отримує пенсію, більшу за прожитковий мінімум та додаткові пільги. Наголосила на тому, що позивачем не надано до суду жодних доказів про стан його здоров'я та щомісячний розмір понесених ним витрат на лікування, а також про те, що він має скрутне матеріальне становище.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданого 04.05.2022 Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м.Києві (а. с. 15).
З позовної заяви вбачається, що окрім відповідача, у позивача немає нікого.
З матеріалів справи вбачається, що двокімнатна квартира АДРЕСА_1 з 1993 року належала на праві власності позивачу та його матері ОСОБА_3 в рівних долях. Після смерті матері у ІНФОРМАЦІЯ_2 він успадкував другу половину квартири і оформив її на себе. У 2018 році йому стало відомо, що власником квартири стала його дочка ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 11.03.2010.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , він не працює, є особою з інвалідністю другої групи за загальним захворюванням, отримує пенсію в розмірі 2 200 грн., що підтверджується довідкою про доходи № 6063000461221057 (а.с. 7).
Також до матеріалів справи позивачем була надана довідка № 746 про право на отримання пільг (а. с. 9).
Відповідачка жодним чином не допомагає батьку, а навпаки чинить йому опір, щодо його проживанні у квартирі за адресою АДРЕСА_2 .
Обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплений в статті 51 Конституції України.
Дана конституційна норма знайшла своє відображення в ст. 202 СК України, за якою необхідною умовою для виникнення обов'язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов'язкових підстав: непрацездатність батьків і потреба у матеріальній допомозі.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц дійшов висновку, що тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов'язок повнолітніх дітей з утримання своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька у матеріальній допомозі. Зобов'язання повнолітніх дітей з утримання батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов'язок повнолітніх дітей не пов'язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір'ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.
Отже за змістом вказаної норми в сукупності з іншими положеннями сімейного законодавства непрацездатні батьки (до непрацездатних закон відносить осіб, які досягли пенсійного віку та осіб з інвалідністю) мають право на утримання від повнолітніх дітей за умови наявності у них потреби у матеріальній допомозі.
Потреба матеріальної допомоги полягає в тому, що батьки не мають можливості забезпечити своє гідне існування у зв'язку із відсутністю пенсій чи їх низького розміру, а також у зв'язку із відсутністю у них інших джерел існування.
Водночас статтею 204 Сімейного кодексу України передбачено, що дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків.
За приписом статті 205 цього Кодексу суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін.
Відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Стаття 77 цього Кодексу визначає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
До обставин, які підлягають доказуванню у даній справі, відноситься, зокрема, потреба позивача у матеріальній допомозі, проте належними та допустимими доказами факт потреби позивача у матеріальній допомозі не доведено.
Позивач посилається на необхідність пожиттєво приймати медичні препарати, які дорого коштують, проте доказів на підтвердження вартості даних препаратів, або хоча б їх переліку суду не надано.
Потреба у матеріальній допомозі визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального стану батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо.
Звертаючись з даним позовом, ОСОБА_1 у відповідності до вимог ч.1 ст.81 ЦПК України потребу у матеріальній допомозі не довів.
Позивачем не було надано жодного належного та допустимого доказу наявності витрат на лікування.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» визначено на 2021 рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1 934 гривень, з 1 липня - 2 027 гривень, з 1 грудня - 2 093 гривні.
Отже, на час звернення з позовом до суду позивач отримував пенсію в розмірі 2 200 грн. його доходи забезпечували йому прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність.
Аналогічного висновку дійшли суди та зробили правовий висновок у постановах Верховного Суду від 16.04.2018 р. у справі № 759/1315/17, від 26.02.2020 р. у справі № 233/4252/18, від 02.10.2019 р. у справі № 301/1359/16-ц).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доказів того, що отримувана позивачем пенсія не забезпечує її потреб на харчування, лікування тощо суду надано не було.
Відтак, позивачем не доведено потреби у матеріальній допомозі, отже в даному випадку відсутні підстави для застосування ч.1 ст.202 СК України, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити.
При цьому, позивач не позбавлена можливості, у разі зміни майнового стану, що свідчить про потребу у майновій допомозі, повторно звернутись з відповідним позовом до суду.
На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 279 ЦПК України, суд
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: