Іменем України
09 вересня 2022 року м. Чернігівсправа № 927/402/22
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Федоренко Ю.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання) справу №927/402/22
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Паріс”,
вул. Велика Васильківська, будинок 77а, Печерський район, м. Київ, 03150
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Легкобит Катерини Миколаївни,
АДРЕСА_1
про стягнення 11 006,37 грн.
без виклику представників учасників справи
Встановив:
Позивачем подано позов про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 11 006,37 грн., з яких 3616,06 грн. 3% річних нарахованих за період з 27.01.2018 по 26.01.2021 та 7 390,31 грн. інфляційних витрат за період з 27.01.2018 по 26.01.2021.
Позовні вимоги обґрунтовані набуття позивачем права стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання, відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, на підставі Договору №854 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Банк Демарк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Паріс" щодо виконання боржником рішення Господарського суду Чернігівської області від 05.07.2011 у справі №10/70 про стягнення заборгованості за неналежне виконання умов Кредитного договору №854 від 23.07.2008.
У позовній заяві позивач, згідно з ч.3 ст.12 Господарського процесуального кодексу України просить суд здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Дії суду щодо розгляду справи.
Ухвалою суду від 11.07.2022 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання); встановлено сторонам строки для подання відзиву на позов та відповіді на позов.
Ухвала суду від 11.07.2022 направлена позивачу 12.07.2022 на електронну адресу, зазначену у позовній заяві.
Ухвала суду від 11.07.2022, направлена на адресу відповідача - фізичної особи-підприємця Легкобит Катерини Миколаївни, зазначену у позовній заяві ( АДРЕСА_1 ) повернута до суду 21.07.2022 відділенням поштового зв'язку з відміткою “адресат відсутній за вказаною адресою”.
З'ясовуючи належність повідомлення відповідача про розгляд справи та можливість вирішення даного господарського спору, суд виходить з такого.
Відповідно до ч.3,7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
За приписами ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Судом встановлено, що ухвала Господарського суду Чернігівської області від 11.07.2022, направлена на адресу відповідача - фізичної особи-підприємця Легкобит Катерини Миколаївни, зазначену у позовній заяві ( АДРЕСА_1 ) повернута до суду 21.07.2022 відділенням поштового зв'язку з відміткою “адресат відсутній за вказаною адресою”.
Заяв про зміну місцезнаходження, місця проживання чи перебування від позивача та відповідача не надходило.
Суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 18.03.2021 у справі №911/3142/19.
Крім того, інформація стосовно слухання судом справ є публічною і розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на офіційному сайті Господарського суду Чернігівської області в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність можливості у відповідача дізнатись про слухання справи за його участю, а також права ознайомитись з процесуальними документами звернувшись безпосередньо до Господарського суду Чернігівської області.
Враховуючи викладене вище, суд доходить висновку про належне повідомлення відповідача про розгляд справи №927/402/22.
Разом з тим, відповідач, як особа, якій пред'явлено позовну вимогу, є зацікавленою особою про розгляд справи і зобов'язана добросовісно виконувати процесуальні дії та обов'язки, визначені законом або судом.
Заяв та клопотань щодо суті заявлених позовних вимог від учасників справи до суду не надходило.
Відповідно до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст.248 Господарського процесуального кодексу України).
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно з ч.1,8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідач своїм процесуальним правом надання відзиву не скористався, відзив на позовну заяву не надав та не повідомляв суд про намір подати відзив на позовну заяву у більш тривалий строк згідно положень п. 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Рішення приймається за наявними матеріалами справи на підставі ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Обставини справи встановлені судом.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 05.07.2011 у справі №10/70 (яке набрало законної сили), за позовом Публічного акціонерного товариства “Банк “Демарк” до фізичної особи-підприємця Легкобит Катерини Миколаївни про стягнення 39846,97 грн. заборгованості за неналежне виконання умов Кредитного договору №854 від 23.07.2008, позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з фізичної особи-підприємця Легкобит Катерини Миколаївни на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" 22500,00 грн. простроченого кредиту, заборгованість за відсотками в сумі 15643,98 грн., пеню за несвоєчасну сплату кредиту в сумі 758,13 грн., пеню за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом в сумі 644,89 грн., 395,47 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Зазначеним рішенням Господарського суду Чернігівської області від 05.07.2011 у справі №10/70 встановлено факт укладення 23.07.2008 між Відкритим акціонерним товариством “Банк “Демарк” (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Банк “Демарк”) та фізичною особою-підприємцем Легкобит Катериною Миколаївною Кредитного договору №854 від 23.07.2008 та факт його неналежного виконання боржником, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість по кредиту, відсотках за період з 01.03.2009 по 20.04.2011, пені за порушення строків сплати кредиту та відсотків (а.с.12-14).
Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи те, що у справі №10/70 та у даній справі №927/402/22 беруть участь особи, щодо яких встановлено певні обставини, факти, які встановлені рішенням Господарського суду Чернігівської області від 05.07.2011 у справі №10/70 та входять до предмету доказування в межах даної справи, є преюдиціальними та не підлягають доведенню знову в межах даної справи.
За доводами позивача, зазначене рішення Господарського суду Чернігівської області від 05.07.2011 у справі №10/70 не виконано.
У відповідності до п.2.1., 3.1. статуту Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “ПАРІС”, затвердженого протоколом позачергових загальних зборів учасників №15/01-1 від 15.01.2019, Товариство є юридичною особою за законодавством України, створюється з метою отримання прибутку шляхом здійснення фінансових послуг, визначених чинним законодавством України (а.с.29-33).
Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за умовами пошуку (ідентифікаційний код 38962392)
Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “ПАРІС” зареєстровано в якості суб'єкта господарювання 04.11.2013, номер запису 10701020000051792, про що внесено відповідну інформацію (а.с.34-35).
Як вбачається з матеріалів справи, 11.04.2019 відбувся електронний аукціон щодо продажу активів (майна) Публічного акціонерного товариства “Банк “Демарк”, а саме: права вимоги та інших майнових прав за кредитами суб'єктів господарювання у кількості 200 поз., права вимоги за кредитами фізичних осіб у кількості 65 поз., дебіторська заборгованість у кількості 32 поз., дебіторська заборгованість та майнові права за дебіторською заборгованістю за РКО у кількості 311 поз., переможцем яких стало Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “ПАРІС” (а.с.27).
Платіжним дорученням №197 від 17.04.2019 ТОВ “ФК “ПАРІС” сплачено на користь ПАТ “Банк “Демарк” 5 000 000,00 грн, призначення платежу: за лот F23GL41900, покупець ТОВ “ФК “ПАРІС”, зг протоколу ел.аукціону № UА-ЕА-2019-04-02-000005-b від 11.04.2019 (а.с.28).
За результатами відкритих торгів (аукціону), оформленого протоколом електронного аукціону №UА-ЕА-2019-04-02-000005-b від 11.04.2019, між Публічним акціонерним товариства “Банк “Демарк” (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “ПАРІС” (новий кредитор) було укладено Договір №854 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 14.05.2019 (а.с.15-18).
Відповідно до п.1.1. Договору №854 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 14.05.2019 сторони цим погоджуються, що за своєю правовою природою даний договір є правочином з передання банком шляхом продажу прав вимоги, визначених у даному договорі, новому кредитору (відступлення права вимоги).
Абзацом першим пункту 2.1. Договору №854 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 14.05.2019 сторони погодили, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступає шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку первісного кредитору, до позичальників/іпотекодавців/заставодавців/поручителів, зазначених у Додатку №1 до цього Договору (боржники), включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників або які зобов'язані виконати обов'язки боржників, зокрема, за кредитними договорами, договорами застави та договорами іпотеки з відповідними змінами та доповненнями до них, згідно реєстру у Додатку №1 до цього договору (основні договори) - права вимоги. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначеному цим договором.
Сторони погодили, що новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання первісним кредитором у повному обсязі коштів, відповідно до п. 4.1. цього договору, набуває наступні права кредитора за основними договорами включаючи (але не обмежуючись): право вимагати належного виконання боржниками зобов'язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів, вказаних у Додатку №1 до цього договору та сплати штрафних санкцій у розмірах, розрахованих відповідно до вимог чинного законодавства України, передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов'язань. Розмір заборгованості станом на 14.05.2019 за правами вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у Додатку №1 до цього договору. Права первісного кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надане банку відповідно до умов основних договорів. Сторони домовились, що права вимоги включають всі права вимоги за кредитними договорами, договорами забезпечення, а також всі похідні вимоги з цих договорів або такі, що випливають з них, в тому числі, але не виключно: вимоги по нарахуванню та стягненню процентів, неустойки, штрафів, індексу інфляції, трьох відсотків річних та/або збитків, вимоги про застосування наслідків недійсності правочинів, вимоги по отриманню коштів від реалізації заставного та іншого майна боржників, вимоги, які випливають з розірвання та/або визнання недійсними договорів, права, що випливають із судових справ, в тому числі справ про банкрутство, виконавчих проваджень, в тому числі щодо майна, яке не було реалізоване на торгах та передане стягувачу в погашення боргу, мирових угод, договорів з арбітражними керуючими, охоронними організаціями, права кредиторів, права участі в колегіальних органах, в тому числі в комітеті кредиторів, права на отримання повернутих (невикористаних) авансових внесків, сплачених судових зборів тощо (п.2.2. Договору №854 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 14.05.2019).
Пунктом 4.1. Договору №854 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 14.05.2019 передбачено, що за відступлення прав вимоги за основними договорами, відповідно до цього договору новий кредитор сплачує банку грошові кошти у сумі 69,29 грн. (ціна договору). Ціна Договору сплачується новим кредитором банку у повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором, відповідно до п. 6.5. договору, на підставі протоколу, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став новий кредитор.
Згідно з п. 6.5. Договору №854 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 14.05.2019, цей договір набуває чинності з дати його підписання. Будь-які зміни та доповнення до цього договору є чинними за умови підписання їх сторонами.
Додатком №1 до Договору №854 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 14.05.2019 (реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами) визначено перелік договорів за якими відбувається відступлення права вимоги, та інформація щодо боржника за вказаними договорами, а саме: за кредитним договором №854 від 23.07.2008, укладеним між Банк “Демарк” та ФОП Легкобит Катерина Миколаївна; договором поруки №854/1 від 23.07.2008, укладеними між Банк “Демарк” та ФОП Бідою Віктором Миколайовичем, укладеним між Банк “Демарк” та гр. ОСОБА_1 .
Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора станом на 14.05.2019 за кредитним договором №854 від 23.07.2008, укладеним між Банк “Демарк” та ФОП Легкобит Катерина Миколаївна, з усіма наступними змінами та доповненнями до нього, загальна заборгованість становить 43041,24 грн., в тому числі: 22500,00 грн. - заборгованість по кредиту за період з 23.07.2008 по 14.05.2019 включно; 20541,24 грн. - заборгованість по процентам за період з 23.07.2008 по 14.05.2019 включно; 0,00 грн. - заборгованість по нарахованим штрафам, пені за період з 23.07.2008 по 14.05.2019 включно; 0,00 грн. - заборгованість по комісіям за період з 23.07.2008 по 14.05.2019 включно, що підтверджується виписками банку по позичкових рахунках та рахунках, відкритих для обліку нарахованих та прострочених процентів, штрафів, пені по кредитному договору станом на 14.05.2019 (включно), які додаються до цього реєстру (а.с.18).
Позивачем додано до матеріалів справи копію Акту прийому-передачі документів від 14.05.2019 до Договору №854 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 14.05.2019 (а.с.19).
Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “ПАРІС” надіслало ФОП Легкобит Катерині Миколаївні вимогу №854-2 від 27.01.2021, у якій повідомив про наявну заборгованість за кредитним договором №854 від 23.07.2008, укладення договору №854 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 14.05.2019 та зазначив про необхідність погасити прострочену заборгованість за кредитним договором, а також сплатити 3% річних та інфляційні втрати (а.с.20-21).
Оскільки, відповідачем рішення Господарського суду Чернігівської області від 05.07.2011 у справі №10/70 не виконано, позивачем заявлено вимоги про стягнення 3616,06 грн. 3% річних нарахованих за період з 27.01.2018 по 26.01.2021 та 7 390,31 грн. інфляційних витрат за період з 27.01.2018 по 26.01.2021.
Позивач у позовній заяві зазначив, що станом на дату пред'явлення вказаного позову фізична особа-підприємець втратив статус суб'єкта підприємницької діяльності.
За змістом статей 51, 52, 598, 609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, статті 46 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців” однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов?язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати.
У разі втрати суб'єктом підприємницької діяльності статусу підприємця, з позовом про стягнення заборгованості потрібно звертатися не до цивільного суду, а до господарського (правова позиція постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 у справі №127/23144/18.
Оцінка аргументів та нормативно-правове обґрунтування.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч.1 ст. 513 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до положень частини 1 ст. 517 Цивільного кодексу України, первісний кредитор повинен передати новому кредитору дійсну вимогу та зобов'язаний передати йому необхідні документи, що свідчать про право вимоги.
Дійсною може вважатися лише вимога, що реально існує і заснована на передбачених законом підставах укладеного договору.
Під час вирішення спору в межах справи №10/70 суд дійшов висновку про правомірність позовних вимог Публічного акціонерного товариства “Банк “Демарк” до фізичної особи-підприємця Легкобит Катерини Миколаївни про стягнення 22500,00 грн. простроченого кредиту, заборгованості за відсотками в сумі 15643,98 грн., пені за несвоєчасну сплату кредиту в сумі 758,13 грн., пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом в сумі 644,89 грн., за неналежне виконання умов Кредитного договору №854 від 23.07.2008.
Пунктами 7.1. 8.1. Кредитного договору №854 від 23.07.2008 передбачено, що позичальник зобов'язується виконувати вимоги цього договору та несе відповідальність за невиконання цього договору згідно з положеннями цього договору та чинним законодавством України. Цей договір залишається чинним до дати повної сплати позичальником банку заборгованості за кредитом та інших платежів відповідно до умов цього Договору.
Судом також встановлено факт укладення між Публічним акціонерним товариства “Банк “Демарк” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “ПАРІС” (новий кредитор) Договору №854 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 14.05.2019, який по своїй правовій природі є договором відступлення права вимоги (цесії), яким передбачено право вимоги нового кредитора до боржника за кредитним договором №854 від 23.07.2007.
Вказані обставини відповідачем не спростовано та не заперечено.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Позивачем заявлено до стягнення 3616,06 грн. 3% річних нарахованих за період з 27.01.2018 по 26.01.2021 та 7390,31 грн. інфляційних витрат за період з 27.01.2018 по 26.01.2021.
У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Правовий аналіз положень статті 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання. Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Як зазначено вище, Додатком №1 до Договору №854 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 14.05.2019 визначено Реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, а також розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора станом на 14.05.2019 за кредитним договором №854 від 23.07.2008, укладеним між Банк “Демарк” та ФОП Легкобит Катерина Миколаївна, з усіма наступними змінами та доповненнями до нього.
Разом з тим, у пункті 2.2. Договору №854 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 14.05.2019 сторони домовились, що новий кредитор набуває права кредитора за основними договорами включаючи (але не обмежуючись): право вимагати належного виконання боржниками зобов'язань за основними договорами; права первісного кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги; права вимоги включають всі права вимоги за кредитними договорами, а також всі похідні вимоги з цих договорів або такі, що випливають з них, в тому числі, але не виключно: вимоги по нарахуванню та стягненню процентів, неустойки, штрафів, індексу інфляції, трьох відсотків річних та/або збитків, права, що випливають із судових справ.
Судом встановлено, що розрахунок 3% річних та інфляційних втрат здійснено судом виходячи із загальної суми - 40178,47 грн., стягнутої за рішенням Господарського суду Чернігівської області від 05.07.2011 у справі №10/70, а саме: 22500,00 грн. простроченого кредиту, 15643,98 грн. заборгованості за відсотками, 758,13 грн. пені за несвоєчасну сплату кредиту, 644,89 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом, 395,47 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Приписи ст. 512 Цивільного кодексу України передбачають заміну кредитора саме у цивільному або господарському зобов'язанні.
Обов'язок сплатити судовий збір за подання позовних заяв до суду не є за своє суттю цивільним чи господарським зобов'язанням, і включається до складу судових витрат, а не до предмету і ціни позову (саме які виникають з цивільних та господарських правовідносин). Відповідно процесуальний розподіл судом судового збору за результатами вирішення господарського спору між сторонами процесу не є виникненням саме господарського чи цивільного зобов'язання, що, в свою чергу, характеризується правовідношенням між боржником і кредитором з приводу виконання/утримання від виконання певної дії.
Заміна кредитора у зобов'язанні, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов'язані з виконанням судового рішення, в тому числі щодо стягнення/відшкодування судового збору, характеру цивільно-правових не мають.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.05.2018 у справі № 913/54/16.
Сплата суми судового збору не є зобов'язанням у розумінні положень статті 509 Цивільного кодексу України, а тому не могла бути предметом відступлення.
Відповідні висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 910/9549/15 та від 08.08.2019 у справі № 911/1677/18.
За таких обставин суд доходить висновку про те, що позивач не набув права вимоги у встановленому законом порядку на суму державного мита у розмірі 395,47 грн., стягнутого за рішенням Господарського суду Чернігівської області від 05.07.2011 у справі №10/70.
Приймаючи до уваги, що купівля-продаж прав вимоги може мати місце лише щодо зобов'язання, яке випливає із умов Кредитного договору №854 від 23.07.2008, і обов'язок сплатити в примусовому порядку 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу не випливає із умов первісного зобов'язання (Кредитного договору №854 від 23.07.2008), а також враховуючи, що сума витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу не включена до розміру прав вимоги, суд доходить висновку, що позивач не набув права вимоги у встановленому законом порядку на зазначену суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу і купівля-продаж прав вимоги не може стосуватися витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, стягнутих за рішенням суду.
Відповідно нарахування 3% річних та інфляційних втрат за вказаний позивачем період з 27.01.2018 по 26.01.2021 повинен здійснюватися на суму 39547,00 грн., тобто за виключенням суми 395,47 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, стягнутих за рішенням Господарського суду Чернігівської області від 05.07.2011 у справі №10/70.
За перерахунком суду, на суму заборгованості 39547,00 грн. за період з 27.01.2018 по 26.01.2021 розмір 3% річних становить 3559,23 грн., відтак позовні вимоги у частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню у зазначеному судом розмірі.
Здійснивши перерахунок інфляційних втрат на суму заборгованості 39547,00 грн. за період з 27.01.2018 по 26.01.2021 судом встановлено, що їх розмір за вказаний період становить 7788,17 грн., а отже є більшим ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат за період з 27.01.2018 по 26.01.2021 підлягають задоволенню в межах заявлених позовних вимог - 7390,31 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача 3559,23 грн. 3% річних та 7390,31 грн. інфляційних втрат.
У решті позову відмовити.
Розподіл судових витрат.
Статтею 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, становить 2468,19 грн.
Керуючись ст. 14, 73, 74, 76, 79, 86, 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Легкобит Катерини Миколаївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Паріс” (вул. Велика Васильківська, будинок 77а, Печерський район, м.Київ, 03150; код ЄДРПОУ 38962392) 3559,23 грн. 3% річних, 7390,31 грн. інфляційних втрат та 2468,19 грн. витрат зі сплати судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
У решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в строк і в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки визначені ст.256 Господарського процесуального кодексу України
Повне рішення складено 09.09.2022.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя Ю.В. Федоренко