ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.09.2022Справа № 910/3121/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОІЛ ПІВДЕНЬ"
до Акціонерного Товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ"
про стягнення 34 045,46 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ОІЛ ПІВДЕНЬ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного Товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" про стягнення 34 045,46 грн. штрафу за недотримання терміну доставки вантажу.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 28.04.2022 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 910/3121/22 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надав учасникам справи строк для реалізації процесуальних прав.
03.06.2022 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував та пояснив, що здійснений позивачем розрахунок штрафу є невірним та суперечить положенням параграфу 2 статті 45 УМВС, оскільки штраф нараховано позивачем на розмір провізних платежів з врахуванням додаткових зборів, а не на розмір провізної плати (без додаткових зборів та платежів).
Того ж дня відповідач подав суду клопотання про зменшення розміру неустойки на 100%.
Згідно положень ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи, визначений процесуальний строк для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, за відсутності клопотань учасників справи про продовження процесуальних строків, суд вбачає за можливе здійснити розгляд справи за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
22.08.2021 із залізничної станції Бугяняй ЛГ Литовські ЗД на адресу вантажоотримувача ТОВ "Оіл Південь" до станції призначення Одеса-Застава 1 було відправлено вантаж у вагонах №№ 50733955-ЛТГ, 57968406-ЛТГ, 57424483-ЄВР, що підтверджується накладною СМГС № 0401053.
Вантаж за накладною СМГС № 0401053 був переданий ТОВ "Оіл Південь", як отримувачу, 07.09.2021, про що у графі 27 зазначеної накладної був проставлений відповідний календарний штемпель станції Одеса-Застава 1 про прибуття.
Посилаючись на порушення відповідачем (АТ "Укрзалізниця"), як перевізником, терміну доставки вантажу позивач звернувся до відповідача з претензією № Пр-ОП-8 від 01.10.2021, в якій вимагав сплатити неустойку в розмірі 34045,46 грн.
Відповіді на вказану претензію відповідач не надав.
З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути штраф у розмірі 34045,46 грн. за порушення строків доставки вантажу у судовому порядку.
Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність вимог позивача та обґрунтованість заперечень відповідача суд керувався таким.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами
За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
За змістом ст. 307 ГК України, ст. 909 ЦК України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Відповідно до вимог статті 908 ЦК України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до ст. 4 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут), перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення.
Оскільки перевезення вантажу за накладною СМГС № 0401053 здійснювалось у міжнародному сполученні, то до даних правовідносин застосовуються положення Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951 року (далі - УМВС).
УМВС являє собою міжнародну угоду про пряме вантажне сполучення між станціями, які відкриті для вантажних операцій у внутрішньому залізничному сполученні країн, яка розроблена і діє в рамках організації співпраці залізниць (ОСЖД), членом якої є і Україна.
УМВС є чинною з 01.11.1951 для УРСР, а для України УМВС є чинною з 05.06.1992 та відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" та "Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів", тобто, міжнародні перевезення вантажу здійснюються відповідно до правил міжнародних договорів, які відповідно ст. 9 Конституції України та ст. 10 Цивільного кодексу України, є частиною національного законодавства України та підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Крім того, у постанові Кабінету Міністрів України № 246 від 03.04.1993 "Про угоди щодо міжнародного залізничного вантажного та пасажирського сполучення" зазначено, що у зв'язку з прийняттям Державної адміністрації залізничного транспорту України до Організації співдружності залізниць та її приєднанням до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення та Угоди про міжнародне залізничне пасажирське сполучення залізницям, морським пароплавствам, вантажовідправникам і вантажоодержувачам України забезпечити виконання цих угод.
Відповідно до параграфу § 1 статті 3 УМВС ця Угода встановлює єдині правові норми договору перевезення вантажу в прямому міжнародному залізничному сполученні і в прямому міжнародному залізнично-поромному сполученні.
Параграфом § 1 статті 14 УМВС передбачено, що у відповідності з договором перевезення перевізник зобов'язується за плату перевезти ввірений йому відправником вантаж до станції призначення за маршрутом, узгодженим відправником і договірним перевізником, і видати його одержувачу.
Відповідно до параграфу § 3 статті 14 УМВС укладення договору перевезення підтверджується накладною.
За умовами § 2, 3 статті 24 УМВС строк доставки вантажу визначається, виходячи з наступних норм: для контейнерів - 1 доба на кожні розпочаті 150 км; для інших відправлень - 1 доба на кожні розпочаті 200 км. Строк доставки вантажу збільшується на 1 добу на операції, пов'язані з відправленням вантажу.
Згідно з § 5, 7 статті 24 УМВС визначено, що перебіг строку доставки вантажу розпочинається з 0.00 годин дня, наступного за днем укладення договору перевезення, і закінчується в момент передачі отримувачу повідомлення про прибуття вантажу, при цьому неповна доба вважається повною. Строк доставки вважається дотриманим, якщо вантаж прибув на станцію призначення до спливу строку доставки і перевізник повідомив отримувача про прибуття вантажу і можливості передачі вантажу в розпорядження отримувача. Порядок повідомлення отримувача визначається національним законодавством, що діє в місці видачі вантажу.
Судом встановлено, що загальна відстань перевезення складає 1762 км. Отже, термін доставки вантажу повинен становити 10 діб, згідно розрахунку: 1762 км : 200 км = 8,81 = 9 діб + 1 доба на операції, пов'язані з відправленням вантажу = 10 діб.
Матеріали справи свідчать, що вантаж за накладною СМГС № 0401053 був відправлений 22.08.2021, а прибув на станцію призначення лише 07.09.2021. Отже, загальний термін доставки становить 14 діб. Таким чином, судом встановлено, що термін доставки вантажу за договором перевезення - залізничною накладною СМГС № 0401053, не дотриманий залізницею (договірним перевізником), перевищення терміну доставки вантажу становить 4 доби, що не заперечено відповідачем.
Параграфом 1 статті 45 УМВС визначено, що якщо перевізником не був дотриманий строк доставки вантажу, обчислений відповідно до статті 24 термін доставки вантажу, перевізник сплачує відшкодування за перевищення строку доставки у вигляді неустойки.
Згідно з § 2 ст. 45 УМВС розмір неустойки за перевищення терміну доставки вантажу визначається виходячи з провізної плати того перевізника, який допустив перевищення терміну доставки, та величини (тривалості) перевищення терміну доставки і розраховується, як відношення перевищення терміну доставки (в добах) до загального терміну доставки, а саме: 6 % провізної плати при перевищенні терміну доставки не зверху однією десятою загального терміну доставки; 18 % провізної плати при перевищенні терміну доставки більше за одну десяту, але не понад три десятих загального терміну доставки; 30 % провізної плати при перевищенні терміну доставки більше трьох десятих загального терміну доставки.
Судом встановлено, що перевищення терміну доставки вантажу становить 4 доби при тому, що загальний термін доставки склав 14 діб, тобто допущене відповідачем перевищення терміну доставки становить не більше трьох десятих загального терміну доставки (4 : 14 = 0,29). Отже, застосуванню підлягає штраф за ставкою 18%.
Дослідивши наданий позивачем розрахунок позовних вимог, суд встановив, що позивач, всупереч приписам § 2 ст. 45 УМВС, здійснює нарахування штрафу на розмір провізних платежів з врахуванням додаткових зборів та платежів, у той час як правомірним буде нарахування штрафу на суму провізної плати без додаткових зборів та платежів.
Здійснивши власний розрахунок штрафу за порушення строку виконання перевезення за ставкою 18% від суми провізної плати без додаткових зборів та платежів, яка становить - 99824,10 грн., суд встановив, що розмір такого штрафу становить 17968,34 грн., тобто є меншим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу за порушення строку доставки вантажу заявлена позивачем правомірно, проте підлягає задоволенню у розмірі визначеному судом, а саме в розмірі 17968,34 грн.
Матеріали справи свідчать, що позивачем направлена претензія № Пр-ОП-8 від 01.10.2021 про сплату штрафу за порушення терміну перевезення, яка була отримана відповідачем 05.10.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 6500840248350.
Згідно з § 8 ст. 29 УМВС залізниця зобов'язана протягом 180-денного строку з дня звернення з претензією, підтвердженого поштовим штемпелем пункту відправлення або розпискою залізниці про отримання безпосередньо пред'явленої претензії, розглянути цю претензію, надати відповідь особі, що заявила претензію, та при повному або частковому її визнанні сплатити такій особі суму, що належить до сплати.
З огляду на те, що встановлений УМВС строк на розгляд претензії становить 180 днів, суд дійшов висновку, що вказаний строк сплив. Отже, на момент вирішення даного спору такий строк сплив, проте відповідач доказів оплати штрафу у визнаній відповідачем частині суду не надав.
За таких обставин, зважаючи на відсутність доказів сплати відповідачем на користь позивача штрафу в розмірі 17968,34 грн., суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Враховуючи те, що відповідач не надав доказів належного виконання свого зобов'язання щодо своєчасної доставки вантажу, а також доказів, які свідчать про наявність правових підстав для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення штрафу у розмірі 17698,34 грн., тому позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 100%, суд зазначає таке.
Відповідно до ст.233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому за положенням ч.1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Однак, наявність у кредитора можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для покупця і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013.
Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Надавши оцінку доводам відповідача, враховуючи усі обставини справи, ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором у спірний період, та майнові інтереси обох учасників, принцип справедливості, суд не вбачає об'єктивних підстав для зменшення розміру неустойки, заявленої позивачем до стягнення з відповідача за порушення строків доставки вантажу.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 86, 129, 233, 236-240, 250-252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська (Єжи Гедройця), 5, код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОІЛ ПІВДЕНЬ" (65005, м. Одеса, вул. Степова, будинок 23/25, код 43177272) 17968 (сімнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 34 коп. штрафу, 1309 (одну тисячу триста дев'ять) грн. 41 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції в строки та порядку передбаченому розділом ІV ГПК України.
Суддя О.М.Ярмак