61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649
іменем України
09.09.2022 Справа №905/537/22
Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи
за позовною заявю: Товариства з обмеженою відповідальністю "Головна мануфактура", м.Київ
до відповідача: Державного підприємства "Добропіллявугілля-видобуток", м.Добропілля, Донецька область
про стягнення 66086,97грн.
без виклику представників сторін
Суть справи:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Головна мануфактура" м.Київ, звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Державного підприємства "Добропіллявугілля-видобуток" м.Добропілля, Донецька область про стягнення 66086,97грн., в тому числі: основного боргу в сумі 55729,00грн., пені в сумі 2786,45грн., 3% річних в сумі 650,43грн., інфляційних втрат в сумі 6921,54грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на не виконання відповідачем умов договору від 12.05.21 №570-21 СЦ (з додатковими угодами до нього) про закупівлю послуг за результатами спрощеної закупівлі №UA-2021-04-19-000927-а, в частині оплати вартості товару.
Ухвалою від 13.07.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; визначено сторонам строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та доказів в обґрунтування своєї позиції.
Згідно з положеннями статті 248 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України), суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Судом вчинені всі належні дії для своєчасного повідомлення сторін про розгляд даної справи. Ухвала суду про відкриття провадження у справі була надіслана як позивачу так і відповідачу на їх адреси електронної пошти, зазначені у позовній заяві.
Також ухвала суду про відкриття провадження у справі була розміщена на офіційній сторінці суду на веб-порталі «Судова влада України».
03.08.2022 на електронну адресу суду від позивача надійшла заява від 22.07.2022 №52 про стягнення понесених судових витрат на професійну правничу допомогу (з додатками).
03.08.2022 на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання від 02.08.2022 №01-10/510 про відкладення розгляду справи до закінчення дії воєнного стану, у зв'язку з відсутністю доступу до матеріалів позовної заяви, які знаходяться в межах адміністративної будівлі підприємства, та у зв'язку з цим неможливістю обгрунтування своєї правової позиції.
Мотивуючи подане клопотання відповідач зазначив, що указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України» «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який в подальшому було продовжено.
Крім того, 02.03.2022 Рада суддів України оприлюднила рекомендації роботи судів в умовах воєнного стану. Відповідно до п. 5 зазначених рекомендацій передбачено, що по можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв'язку з небезпекою для життя.
Відповідач зазначив, що дана справа не відносяться до категорії справ, що є невідкладними.
Суд звертає увагу на те, що введення воєнного стану не перешкоджає відповідачу ознайомитись з матеріалами справи через особистий кабінет в системі Електронний суд (https://id.court.gov.ua/) та підготувати відзив, який можливо подати також через систему Електронний суд або електронною поштою (з обов'язковим підписанням всіх документів кваліфікованим електронним підписом). Про це судом зазначалось в ухвалі про відкриття провадження у справі. Проте, цього відповідачем не зроблено.
Окрім цього, відповідачем не обґрунтовано в чому полягає неможливість ознайомлення з матеріалами справи через особистий кабінет в системі Електронний суд.
Також суд зазначає, що підприємство відповідача зареєстровано в м.Добропілля, Донецької області, яке не є окупованим і в якому здійснюють функції органи Державної влади України.
В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Суд наголошує, що конкретні відомості про час закінчення воєнного стану на даний момент відсутні, а тому відкладення справи на невизначений строк може спричинити порушення прав позивача на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги не подання відповідачем до суду доказів неможливості представника відповідача ознайомитися з матеріалами справи через особистий кабінет в системі Електронний суд, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на період дії воєнного стану.
04.08.2022 на адресу суду від позивача надійшла заява про стягнення понесених судових витрат з додатками.
Згідно із частиною 9 статті 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частині 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частинною 3 статті 252 ГПК України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на те, що під час розгляду справи судом було створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених статтями 42, 46 ГПК України, зважаючи на наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд
12.05.2021 між Державним підприємством «Добропіллявугілля-видобуток» (замовник, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Головна мануфактура» (підрядник, позивач у справі) укладений договір №570-21 СЦ про закупівлю за результатами спрощеної закупівлі №UA-2021-04-19-000927-а (далі - договір) за умовами пункту 1.1. якого в порядку та на умовах, передбачених цим договором, постачальник зобов'язується передати (поставити) у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення: код ДК 021:2015-33140000-3 «Медичні матеріали» (маска медична захисна) (далі - продукція), в асортименті, кількості, в термін, за ціною і з якісними характеристиками, погодженими сторонами в цьому договорі і специфікаціях, що є невід'ємними частинами до цього договору.
Згідно з пунктом 1.2. договору покупець, зобов'язується прийняти і оплатити продукцію, що поставляється у його власність, відповідно до умов цього договору.
Відповідно до пункту 4.1. договору поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості за цінами, з якісними характеристиками і в терміни погоджені сторонами в специфікаціях до цього договору. Під партією продукції сторони розуміють будь-яку кількість продукції, однорідної за своїми якісними показниками, яка супроводжується одним документом про якість та/або одним товаросупровідним документом.
Умови поставки продукції - DDP, згідно «Інкотермс-2010», з урахуванням умов і обмовок, що містяться в цьому договорі і/або відповідних специфікаціях до цього договору. Погоджене місце поставки вказується сторонами у відповідних специфікаціях до договору. Постачальник несе усі витрати та ризики, пов'язані з поставкою продукції до моменту її поставки в погоджене місце призначення. У випадках, коли сторони у специфікаціях обумовлюються інші умови поставки взаємовідносини сторін регулюються положеннями, погодженими сторонами у відповідних специфікаціях до договору (пункт 4.2. договору).
Датою поставки продукції вважається дата її передачі покупцеві, вказана представником покупця у відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником (пункт 4.7. договору).
Відповідно до пункту 4.8. договору при поставці автомобільним транспортом датою поставки вважається дата її передачі покупцеві, вказана представником покупця у видатковій накладній.
Згідно з пунктом 4.10 договору зобов'язання постачальника вважаються виконаними з моменту передачі продукції в розпорядження покупця в погоджене місце призначення поставки в належній кількості, якості, комплектності, асортименті та в строки, погоджені сторонами в договорі і специфікаціях до договору. Зобов'язання покупця вважаються виконаними з моменту оплати поставленої продукції.
Право власності на продукцію, ризики втрати або ушкодження продукції переходять від постачальника до покупця з моменту передачі продукції покупцеві (пункт 4.11. договору).
Пунктом 5.1. договору визначено, загальна сума договору визначається загальною сумою усіх специфікацій, що є невід'ємною частиною цього договору.
За умовами пункту 5.3. договору покупець проводить розрахунки за поставлену постачальником продукцію за цим договором шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника з відстроченням платежу протягом 45 календарних днів з дня отримання товару на підставі отриманого покупцем рахунку, а також документів, передбачених розділом 4 цього договору та відповідною специфікацією до договору. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.
Якщо останній день строку для оплати, що встановлений цим договором, припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, днем закінчення такого строку є перший за ним робочий день (пункт 5.9. договору).
Відповідно до пункту 6.7. договору у разі несвоєчасної оплати продукції, покупець на письмову вимогу постачальника сплачує постачальникові неустойку у формі пені у розмірі 0,1%, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу, та не більше 5% від простроченої суми.
Цей договір може бути скріплений печатками сторін, вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2021 року, а в частині проведення розрахунків до повного виконання сторонами грошових зобов'язань (пункт 8.1. договору).
Договір підписаний представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.
Сторонами договору підписана специфікація, якою визначені найменування, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю виміру, місце поставки - ВП «Соцсервіс» м.Добропілля, вул.Першотравнева, 50, загальна сума продукції з ПДВ, умови постачання - автотранспортом постачальника та за його рахунок, строк поставки: 121050 шт. - поставка до 31.05.2021, 121050 шт. поставка до 30.06.2021, 121150 шт. поставка до 30.07.2021.
Додатковою угодою №2 сторони договору домовились збільшити ціну за одиницю товару на 10%, визначивши відповідно загальну ціну товару в сумі 167095,00грн., та внесли зміни до специфікації щодо строків поставки, визначивши строк поставки 121050 шт. - до 31.05.2021, 121050 шт. до 30.06.2021, 111458 шт. до 31.12.2021.
За твердженнями позивача на виконання умов договору позивач на підставі видаткової накладної №1134 від 24.12.2021 поставив, а відповідач прийняв обумовлений договором та специфікацією до нього товар в сумі 55729,00грн. без ПДВ.
Видаткова накладна підписана представником позивача (постачальника) та представником відповідача (покупця, отримувача) без заперечень та зауважень, зокрема, щодо кількості, якості товару та відсутності товаросупровідних документів. Видаткова накладна містять посилання на договір №570-21 СЦ від 12.05.2021.
На підтвердження повноважень особи, яка прийняла товар з боку покупця (відповідача), позивачем надано копію наряду №266 від 24.12.2021 на ім'я Волкової Л.М. на отримання від ТОВ «Головна мануфактура» ТМЦ за договором №570-21 СЦ від 12.05.2021.
Як зазначаэ позивач, на оплату вартості поставленого товару позивачем виставлений рахунок №1125 від 24.12.2021, копія якого також додана до матеріалів позовної заяви.
Однак відповідач не виконав свої договірні зобов'язання з оплати вартості отриманого товару.
Між ТОВ «Головна мануфактура» та ДП «Добропіллявугілля-видобуток» було підписано акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2021 р., згідно з яким заборгованість за вказаним договором складає 55729,00грн.
Акт звірки підписаний директором ТОВ «Головна мануфактура» Ткаченко А.О. та головним бухгалтером ДП «Добропіллявугілля-видобуток» Радченко Л.В., підписи представників скріплені печатками підприємств.
Позивач зазначив, що у зв'язку із несплатою відповідачем вартості товару, претензіями вих. №1602/2022-01 від 16.02.2022 та вих. №1603/2022-01 від 16.03.2022, надісланими на електронні адреси відповідача, просив здійснити оплату за фактично поставлений товар у сумі 55729,00грн. Вказані претензії залишені без відповіді та задоволення.
Таким чином, у зв'язку із не виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого товару за договором №570-21 СЦ від 12.05.2021 та наявністю несплаченої заборгованості за вказаним договором, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 55729,00грн., пені в сумі 2786,45грн., 3% річних в сумі 650,43грн., інфляційних втрат в сумі 6921,54грн.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного:
Внаслідок укладення договору №570-21 СЦ від 12.05.2021 між сторонами договору згідно з пунктом першим частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами у справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Разом з тим, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання згідно із статтями 11, 509 Цивільного кодексу України, статтею 174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.
Правовідносини, які виникли між сторонами у справі за своєю правовою природою є відносинами з поставки товарів, на підставі укладеного між сторонами договору. Зазначені правовідносини урегульовані нормами Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України. Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга стаття 712 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до пункту першого статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як визначено положеннями статті 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.
При цьому, приписи частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що на виконання цих умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 55729,00грн., що підтверджується підписаною представниками сторін видатковою накладною від 24.12.2021, яка відповідає вимогам закону та є первинними документами, що фіксує факт здійснення господарської операції.
Відсутність претензій відповідача щодо неналежної поставки товару, недопоставки, неякісного товару, не надання відповідних документів чи іншого невиконання умов договору є доказом належного виконання постачальником своїх зобов'язань за договором.
Таким чином, враховуючи, що обов'язок з оплати отриманого товару виник у відповідача на підставі договору, який виконаний позивачем, відповідач зобов'язаний здійснити розрахунок з позивачем за цим договором з відстрочкою платежу протягом 45 календарних днів з дня отримання товару (пункт 5.3. договору).
Проте відповідач вартість отриманого товару не сплатив.
За висновками суду, строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань є таким, що настав 07.02.2022.
Докази сплати позивачу відповідачем заборгованості за поставлений товар в сумі 55729,00грн. суду не надані та в матеріалах справи відсутні.
За таких обставин, враховуючи, що факт передачі позивачем товару на виконання умов договору поставки, підтверджується наявними у справі доказами, строк оплати за який настав, то за відсутності доказів сплати його вартості, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 55729,00грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того позивачем нараховані та пред'явлені до стягнення пеня в сумі 2786,45грн., 3% річних в сумі 650,43грн., та інфляційні втрати в сумі 6921,54грн.
Суд зазначає, оскільки матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання свого зобов'язання з оплати товару, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно наданого розрахунку позивачем нараховані 3% річних на суму боргу 55729,00грн. за період з 08.02.2022 по 29.06.2022.
Перевіривши розрахунок 3% річних, проведений позивачем, суд дійшов висновку, що позивачем вірно визначений період таких нарахувань, та розрахунок 3% річних є арифметично вірним.
Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних підлягають задоволенню повністю в сумі 650,43грн.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України). Штрафними санкціями відповідно до частина 1 статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно із пунктом 4 статті 231 Цивільного кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до пункту 6.7. договору у разі несвоєчасної оплати продукції, покупець на письмову вимогу постачальника сплачує постачальникові неустойку у формі пені у розмірі 0,1%, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу, та не більше 5% від простроченої суми.
На підставі пункту 6.7. договору позивачем нарахована пеня в сумі 2786,45грн. (5% від простроченої суми) за період з 08.02.2022 по 29.06.2022. Нарахування пені проведено на суму боргу 55729,00грн.
Перевіривши розрахунок пені, проведений позивачем, суд дійшов висновку, що позивачем вірно визначений період таких нарахувань, та розрахунок пені є арифметично вірним.
Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню повністю в сумі 2786,45грн.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 у справі №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
За приписами частини 2 пункту 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” №14 від 17.12.2013 (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений відповідною Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума боргу яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.
Даний висновок суду узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладеній у Постанові від 07.08.2019 року у справі №905/1302/18.
Разом з цим, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Згідно з наданим розрахунком інфляційних втрат позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 6921,54грн. за період з 08.02.2022 по 29.06.2022 на суму боргу 55729,00грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за належний період прострочення, за розрахунком суду їх розмір є більшим (8863,04грн.), ніж заявлено позивачем.
Відповідно до частини 2 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню у межах заявлених позовних вимог 6921,54грн.
Суд зазначає, що розглядаючи вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат судом не застосовувалась формула визначена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду по справі №905/21/19 від 26.06.2020 з огляду на наступне.
У пункті 28 вказаної постанови Верховний Суд зазначив, що визначений у цій постанові спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 Цивільного кодексу України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.
Отже, сторони у справі та суд який розглядає спір не позбавлені права до застосування інших математичних підходів щодо способів розрахунку інфляції.
Розрахунок 3% річних, пені та інфляційних втрат судом здійснено за допомогою програмного забезпечення “Ліга Закон”.
Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно з пунктом третім частини третьої статті 129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши умови договору, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам наявним в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову повністю.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.
Також позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00грн.
Відповідно до частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Частиною 3 статті 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю, водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
Згідно з положеннями статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (правова позиція Верховного Суду, викладена у додатковій постанові від 24.06.2019 №904/64/18).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та в постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 20.12.2019 у справі №903/125/19.
Як зазначено вище, відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Отже, суд враховує, що підставою для відшкодування судових витрат на правову допомогу є, зокрема, наявність належних та допустимих доказів щодо взаємозв'язку між сплаченими (або належними до сплати) замовником спеціалісту у галузі права коштами та наданою йому правовою допомогою на підставі відповідного договору, який стосується безпосередньо підготовки процесуальних документів та супроводження судової справи.
На підтвердження заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу позивачем до суду надано: копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС №6786/10 від 27.06.2018, копію ордеру на надання правничої правової допомоги серія АІ №1245698 від 29.06.2022, копію договору №15/2021 від 11.12.2021 про надання правової допомоги, копію акту прийому-передачі наданих послуг від 21.07.2022 згідно договору №15/2021 від від 11.12.2021, копію детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом за договором №15/2021 від 11.12.2021, копії платіжних доручень №5449 від 22.06.2022 на суму 1500,00грн. та №5530 від 19.07.2022 на суму 1500,00грн.
З наданих документів вбачається, що 11.12.2021 між адвокатом Букрєєвим В.А., як виконавцем, та ТОВ «Головна мануфактура», як клієнтом, укладено договір №15/2021 про надання правової допомоги, відповідно до пункту 1.1. якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобовязання надавати клієнту правову допомогу, а клієнт зобовязаний сплатити адвокату гонорар за надання правової допомоги та погоджені сторонамми фактичні витрати адвоката, що необхідні для ви конання цього договору.
Згідно з пунктом 3.1. договору усі розрахунки за цим договором проводяться в гривнях у безготівковій формі та визначаються із розрахунку 900,00грн. за годину роботи адвоката, крім участі адвоката у судових засіданнях, у тому числі в режимі відеоконференції, вартість яких не може бути менше: 1500,00грн. за одне судове засідання в суді першої інстанції, 2500,00грн. за одне судове засідання в суді апеляційної інстанції, 3000,00грн. за одне судове засідання в суді касаційної інстанції.
Відповідно до пункту 3.2. договору оплата суми гонорару адвоката здійснюється клієнтом протягом 3 (трьох) днів із дня направлення йому адвокатом рахунку або детального опису наданих послуг, але до початку судового засідання або вчинення процесуальної дії.
Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 11 грудня 2022 року, або достроково припиняється в порядку передбаченому цим договором (пункт 5.1. договору).
Згідно з Актом прийому-передачі від 21.07.2022 та детальним описом робіт (наданих послуг) адвокат надав, а клієнт прийняв юридичні послуги (правову допомогу) відповідно до договору №15/2021 від 11.12.2021 про надання правової допомоги.
Акт прийому-передачі та детальний опис робіт (наданих послуг) містять найменування послуг, кількість витраченого адвокатом часу, вартість кожної послуги окремо та загальну суму наданих адвокатських послуг, яка склала 3000,00грн.
За приписами частини 6 статті 126 ГПК України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Такий висновок Верховного Суду викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.10.2021 у справі №916/2014/20.
Відповідач не скористався своїм правом на надання своїх доводів і заперечень на клопотання представника позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, в т.ч. клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не надав.
У постанові від 27.10.2021 у справі № 873/109/21 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Відповідно до частини 4 статті 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог
З урахуванням наведених положень процесуального законодавства, проаналізувавши зміст вищевказаних доказів, наданих представником позивача на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу, беручи до уваги відсутність клопотання іншої сторони щодо зменшення розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, задоволення позову повністю, суд дійшов висновку, що витрати позивача на правову допомогу в сумі 3000,00грн. слід покласти на відповідача.
Керуючись статтями 12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Головна мануфактура" до Державного підприємства "Добропіллявугілля-видобуток" про стягнення 66086,97грн., в тому числі: основного боргу в сумі 55729,00грн., пені в сумі 2786,45грн., 3% річних в сумі 650,43грн., інфляційних втрат в сумі 6921,54грн., задовольнити повністю.
Стягнути з Державного підприємства "Добропіллявугілля-видобуток" (85001, Донецька область, м.Добропілля, проспект Шевченка, будинок 2; код ЄДРПОУ 43895975) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Головна мануфактура" (03039, м.Київ, провулок Руслана Лужевського, буд. 14; код ЄДРПОУ 42293604) основний борг в сумі 55729,00грн., пеню в сумі 2786,45грн., 3% річних в сумі 650,43грн., інфляційних втрат в сумі 6921,54грн., судовий збір в сумі 2481,00грн. та витрати на правову допомогу в сумі 3000,00грн.
Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
Згідно із статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.
Рішення складено та підписано 09.09.2022.
Суддя М.О. Лейба