179/608/22
2-а/179/11/22
08 вересня 2022 року смт Магдалинівка
Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Кравченко О.Ю.,
за участю: секретаря судових засідань Ахтієвої Р.С.,
позивача ОСОБА_1
представника позивача Куценка В.А.
представника відповідача Стрижака Р.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції справу №179/608/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та рішення про примусове повернення до країни походження, -
До Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та рішення про примусове повернення до країни походження.
В обґрунтування позову позивачка посилається на те, щовона в 1995 році разом зі своїми батьками переїхала до України, а саме до с. Котовка Магдалинівського району Дніпропетровської області. В 1998 році її батько передчасно помер. Мати після смерті батька повернулася до Росії, а вона залишилася проживати в Україні зі своєю родиною. У 1999 році вона народила сина, ОСОБА_2 , який на даний час мешкає разом з нею.
Оскільки вона народилася у Російській Федерації, то не змогла отримати український паспорт, а так як без документів, які посвідчують її особу, жити не могла, тому змушена була поїхати до Росії та отримати там паспорт громадянки Росії. Після отримання паспорту повернулася додому і так жила до 2021 року, працювала на полях, вела домашнє господарство, вирощувала огородину, і за виручені кошти її сім'я існувала та існує зараз. Крім того, її цивільний чоловік офіційно працевлаштований, працює і тому родина має хоча невеликий, але стабільний дохід, якого достатньо для проживання.
З моменту повернення в Україну у 2001 році, вона нікуди за межі України не виїздила, і тільки на початку 2021 року до них додому завітав дільничний інспектор, який викликав її до міграційної служби, де їй повідомили, що вона порушила міграційні закони України і їй необхідно терміново виїхати за межі України, а потім повернутися сюди не раніше, чим через півроку. Вона була змушена тимчасово покинути Україну та виїхати до Росії, але в неї там не було нікого з близьких, з ким вона підтримувала стосунки, тому вона через декілька місяців повернулася в Україну до свого сина та цивільного чоловіка, перетнувши кордон 23.07.2021 року.
Приїхавши до України вона встала на облік в міграційній службі, а коли став спливати трьохмісячний строк, неодноразово зверталася до міграційної служби в смт. Магдалинівка з приводу того, що хоче отримати підстави для подальшого легального знаходження в Україні, але посадова особа міграційної служби ОСОБА_3 восени 2021 року, замість того, щоб їй роз'яснити, на яких законних підставах вона може продовжити проживання в Україні повідомив, що наразі це не є критичним і це питання буде вирішуватися після. На її запитання з приводу отримання громадянства України, їй було повідомлено, що це неможливо, і не зважаючи на її бажання отримати громадянство України, або хоч тимчасовий дозвіл на проживання, начальник Магдалинівського сектору запевнив її, що до весни 2022 року вона може не хвилюватися і жити спокійно, а потім буде вирішуватися питання стосовно її подальшого статусу. Тому вона продовжувала проживати разом з родиною на території України.
11 червня 2022 року до неї завітав дільничний інспектор і повідомив, що їй необхідно з'явитися до міграційної служби. Прибувши до міграційного сектору та відповідаючи на поставлені запитання, не зважаючи на її пояснення, на неї було складено адміністративний протокол, а ще через деякий час було вручене Рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, а також Постанову про накладення на неї адміністративного стягнення у виді штрафу розміром 1700 грн., крім того, їй повернули паспорт, де було проставлено штамп про прийняте рішення про її примусове повернення до країни походження або третьої країни. Ознайомившись з текстом врученого їй документу, вона дізналася, що посадові особи Магдалинівського сектору ГУДМС у Дніпропетровській області крім того, що оштрафували її, також прийняли рішення про примусове повернення до Росії та зобов'язали її покинути територію України у термін до 10 липня 2022 року.
Позивачка не згодна з Рішенням від 11.06.2022 року про примусове повернення її до країни походження та Постановою ПН МДН №003395 від 11.06.2022 року про накладення на неї адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн. з наступних підстав:
-при прийнятті рішення інспектором не було враховано вимог ст.33 КУпАП, а також грубо порушені її права, передбачені ст.268 КУпАП, у тому числі право знайомитися з матеріалами справи, на правову допомогу;
-при складанні протоколу ПР МДН №003403 про адміністративні правопорушення її не було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП;
-при розгляді справи про адміністративне правопорушення посадовою особою ДМС не було дотримано встановлених чинним законодавством України вимог до порядку такого розгляду, а саме - в порушення ст.279 КУпАП їй не було роз'яснено права та обов'язки, не було здійснено оголошення протоколу про адміністративне правопорушення, а також не досліджено всіх доказів у справі.
Рішення про примусове повернення до країни походження від 11.06.2022 року має посилання на протокол про адміністративне правопорушення, який сам по собі встановлює лише виявлені порушення, однак не породжує будь-яких правових наслідків для особи, не встановлює її прав і обов'язків, а постанова ПН МДН №003395 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн. на час затвердження даного рішення не набрала законної сили.
Також зазначає, що в умовах війни вона змушена, можливо, порушувати законодавство про правовий статус іноземців, що не відповідає вимогам ст.9 КУпАП, але це відбувається виключно з причини війни, і не може не звернути увагу суду на те, що дані обставини зазначені, як імперативні для заборони прийняття рішень про примусове повернення відповідно до ст.31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», де чітко зазначається про заборону прийняття рішення про примусове повернення, при наявності ситуації міжнародного збройного конфлікту, який на її погляд відбувається наразі безпосередньо в Україні. Крім того, повернення до Російської Федерації в умовах війни неможливе та загрожує її життю та здоров'ю.
Також зазначає, що при складанні стосовно неї адміністративного протоколу та під час її спілкування зі співробітниками ДМС у Дніпропетровській області жодною посадовою особою міграційної служби не проводилося роз'яснення її прав на захист та отримання послуг захисника, що призвело до грубого порушення гарантованого Конституцією України права на захист. Також не було з'ясовано, чи має намір вона оскаржити рішення про примусове повернення, а в разі висловлення такого наміру слід було негайно повідомити центр надання правової допомоги або забезпечити їй право на отримання професійної правничої допомоги.
З урахуванням вищезазначених обставин, позивачка просить суд визнати протиправним та скасувати рішення від 11.06.2022 року Магдалинівського сектору ГУ ДМС у Дніпропетровській області про примусове повернення в країну походження громадянки Росії ОСОБА_1 , а також визнати незаконною та скасувати постанову ПН МНД №003395 від 11.06.2022 року про накладення адміністративного стягнення стосовно громадянки Росії ОСОБА_1 у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн.
Ухвалою Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 30.06.2022 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 11.07.2022 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито позовне провадження, справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Сторонам надіслано копію ухвали про відкриття провадження у справі, відповідачу запропоновано надати суду відзив на позовну заяву.
12.08.2022 року від відповідача на адресу суду надійшов відзив, в якому представник відповідача проти позову заперечив, зазначивши, що позивачкоюпорушено законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, остання посвідками на тимчасове/постійне місце проживання не документувалася, за отриманням статусу біженця або додаткового захисту в Україні не зверталася. Граничний термін перебування позивачки на території України відповідно до розрахунку з датою контролю на момент в'їзду в України 23.07.2021 року спливав 02 серпня 2021 року. Під час оформлення попереднього рішення 13.04.2021 року про повернення в країну проживання, яке позивач виконала, остання отримала консультацію з приводу можливості повернення в Україну, законних строків перебування, отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні за умови реєстрації шлюбу з громадянином України, отримання дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання в Україні, а також набуття громадянства України у подальшому відповідно до ст.9 Закону України «Про громадянство України», однак до теперішнього часу жодних дій щодо цього не вчинила.
Зазначає, що оскаржувані рішення та постанова Магдалинівського ГУ ДМС в Дніпропетровській області прийняті з дотриманням всіх норм чинного законодавства з питань міграції, тому підстави для визнання протиправними та скасування відсутні. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Куценко В.А. у судовому засіданні позов підтримали та просили його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача Стрижак Р.Л. у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та просив відмовити у його задоволенні.
Вислухав пояснення сторін, дослідивши матеріали справи і надані в ній сторонами докази на обґрунтування та спростування заявлених позовних вимог,судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою Російської Федерації, що підтверджується копією паспорта (а.с.11).
Позивачка має сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився у с. Котовка Магдалинівського району Дніпропетровської області, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 10.01.2011 року виконавчим комітетом Котовської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (а.с.19).
Як вбачається з копії довідок виконкому Чернеччинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 23.06.2022 року та від 28.06.2022 року, ОСОБА_1 , її син, ОСОБА_4 та співмешканець ОСОБА_5 проживають без реєстрації паспортного столу за адресою АДРЕСА_1 . Також Громадянка ОСОБА_1 на території Дмухайлівського старостинського округу Чернеччинської сільської ради має в користуванні земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,05 га та земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,63 га, що знаходяться за адресою АДРЕСА_2 (а.с.17-18).
05 лютого 2011 року ОСОБА_1 прибула на територію України по національному паспорту НОМЕР_2 , виданому Черкеським ГУВС Карачаєво-Черкеської Республіки Російської Федерації 06.07.2001 року, через КПП «Іловайськ» та до 05.05.2011 року до органів ДМС України з клопотанням щодо продовження терміну перебування на території України не зверталася.
За порушення правил перебування на території України стосовно громадянки РФ ОСОБА_1 посадовою особою Магдалинівського сектору ГУ ДМС України прийнята постанова ПН МДН 001566 від 13.04.2021 року про накладення адміністративного стягнення за ч.1 ст.203 КУпАП у вигляді штрафу у сумі 1700 грн. (а.с.99) та Рішення №1 від 13.04.2021 року про примусове повернення з Україні громадяни РФ ОСОБА_1 , відповідно до якого позивачку зобов'язано залишити територію України у термін до 12 травня 2021 року (а.с.92). Зазначені постанова та рішення позивачкою не оскаржувались та були виконані у добровільному порядку.
Штраф у сумі 1700 грн. позивачкою сплачений 15.04.2021 року, що підтверджується копією квитанції (а.с.100).
Згідно інформації ГУ ДМС України в Дніпропетровській області про перетинання державного кордону, ОСОБА_1 , 13.04.1979 року виїхала з території України через пункт пропуску «Гоптівка» 04.05.2021 року (а.с.110).
23липня 2021 року ОСОБА_1 прибула на територію України по національному паспорту НОМЕР_3 через КПП «Гоптівка» та до теперішнього часу перебуває на території України (а.с.134).
11 червня 2022 року завідувачем Магдалинівського сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області Стрижаком Р.Л. за порушення правил перебування іноземних громадян на території України складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МДН №003403 за ч. 1 ст. 203 КУпАП, згідно якого громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 порушила правила перебування на території України, а саме - ухиляється від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування. Зміст ст.63 Конституції України, зміст ст. 268 КУпАП роз'яснено щодо права користування юридичною допомогою, виступати рідною мовою і користування послугами перекладача, про що свідчить підпис ОСОБА_1 без будь-яких зауважень та заперечень (а.с. 15, 124).
Згідно пояснень ОСОБА_1 у протоколі, остання визнала правопорушення та зазначила, що в Україну вона прибула 23.07.2021 року через КПП «Гоптівка» до свого чоловіка, ОСОБА_5 , з яким не встигла узаконити стосунки.
На підставі протоколу серії ПР МДН №003403 завідувачем Магдалинівського сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області Стрижаком Р.Л. винесена постанова серії ПН МДН №003395 від 11.06.2022 року відносно ОСОБА_1 , якою на останню накладено адміністративне стягнення за порушення правил перебування в Україні, а саме ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, що є порушенням ч. 1, 3 ст. 3, ст. 9 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.203 КУпАП, у вигляді штрафу в сумі 1700 гривень (а.с.16, 125).
11.06.2022 року начальником Магдалинівського сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області Стрижаком Р.Л. постановлено рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , яким вирішено: примусово повернути позивача до країни походження або третьої країни, зобов'язано покинути територію України у термін до 10.07.2022 року (а.с. 13,114).
З даним рішенням позивач ознайомилась, отримала його копію, про що свідчить її особистий підпис. Крім того, позивач зобов'язується не пізніше 10.07.2022 року залишити територію України.
11.06.2022 року завідувачем Магдалинівського сектору ДМС України ГУ ДМС у Дніпропетровській області Стрижаком Р.Л. повідомлено керівника Новомосковської окружної прокуратури про прийняття рішення про примусове повернення з України громадянки РФ ОСОБА_1 (а.с.133).
Правомірність постанови про накладення адміністративного стягнення від 11.06.2022 року та рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни від 11.06.2022 року є предметом судового розгляду у даній справі.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України від 22 вересня 2011 року №3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон №3773-VI).
У відповідності до ч.16 ст.4, ч.3 ст.9 Закону №3773- VI іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Відповідно до пп. 2 п. 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 р. №150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.
Відповідно до п.8 вказаного Порядку, заяви про продовження строку перебування на території України подаються іноземцями та особами без громадянства і приймаючою стороною не раніше ніж за десять та не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення такого строку до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання. Зразок заяви та порядок її розгляду затверджуються МВС.
Згідно з ст.1 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про безвізові поїздки громадян України і Російської Федерації (діючої на момент прийняття спірного рішення), громадяни держави однієї Сторони на основі взаємності звільняються від реєстрації у компетентних органах за місцем їхнього перебування на території держави іншої Сторони, якщо термін такого перебування не перевищує 90 днів з моменту в'їзду на територію держави цієї іншої Сторони, за наявності у них міграційної картки з позначкою органів прикордонного контролю, проставленої при в'їзді на територію держави перебування.
Частиною першою статті 26 Закону №3773-VI встановлено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України (частина третя статті 26 Закону №3773-VI).
Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду (частина четверта статті 26 Закону №3773-VI)
Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (частина п'ята статті 26 Закону №3773-VI).
За приписами статті 31 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворенні або видані чи передані до країн:
де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;
де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;
де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.
Вказані положення Закону №3773-VI кореспондуються з положеннями Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України 23.04.2012 № 353/271/150, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 травня 2012 р. за № 806/21119 (далі - Інструкція).
Пункт 5 Розділу І Інструкції вказує, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України є:
дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;
якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.
Пунктом 6 Розділу І Інструкції передбачено, що примусове повернення з підстав, передбачених пунктом 5 цього розділу, здійснюється за рішенням органів ДМС, органу охорони державного кордону (стосовно іноземців, затриманих ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органу СБУ з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, оформленням відповідних документів, доведенням цього рішення до іноземця та взяттям з нього зобов'язання про добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк, а також здійсненням подальшого контролю за фактичним виконанням іноземцем цього рішення.
В даному випадку, судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що позивач востаннє здійснила в'їзд на територію України за внутрішнім паспортним документом громадянина Російської Федерації 23.07.2021, та з того часу з України не виїжджала, чим порушила вимоги ст. 4, ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
При цьому, суд враховує, що із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач не зверталась, статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту не отримувала, посвідками на тимчасове або постійне проживання не документувалась, зареєстрованого шлюбу з громадянином України не має.
Доказів протилежного позивачем не надано, так як і не надано належних та допустимих доказів вчинення нею дій з легалізації свого перебування на території України.
Доводи позивача про те, що вона неодноразово зверталася до Магдалинівського сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з приводу легалізації на території України, не підтверджені жодним належним та допустим доказом.
Суд зазначає, що в першу чергу особа, яка бажає легалізувати своє перебування на території України в законодавчо встановлений спосіб, має бути зацікавлена у зібранні необхідних доказів на підтвердження необхідності такого перебування в Україні, у тому числі і шляхом використання всіх законодавчо визначених правових механізмів, та уникаючи при цьому зловживання своїми правами та нехтування обов'язками.
Крім того, матеріали даної справи не містять та позивачем не наведено доказів, що остання підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
З доводів позивача слідує, що остання вважає неможливим повернення до країни походження (Російської Федерації) з огляду небезпечність перетину кордону з Російською Федерацією внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Водночас, суд звертає увагу на те, що спірним рішенням про примусове повернення позивачу надано варіативність дій з метою залишення території України, зокрема виїхати або до країни походження (Російської Федерації), або до третьої країни.
Позивачка не вказує про наявність об'єктивних перешкод, які б унеможливлювали її виїзд з території України до третьої країни.
При цьому судом встановлено, що на час прийняття оскаржуваного рішення про примусове повернення позивачка не має документів на право проживання в Україні.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що посадові особи Магдалинівського сектору Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено положеннями Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а тому правові підстави для визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення від 11.06.2022 року відсутні.
Щодо правомірності постанови серії ПН МДН №003395 від 11.06.2022 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 1700 грн, суд зазначає наступне.
Диспозиція ч. 1 ст. 203 КУпАП визначає адміністративним правопорушенням, порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті.
З матеріалів справи встановлено та не спростовано учасниками справи, що граничний термін перебування ОСОБА_1 на території України спливав 20.10.2021 року, натомість на момент складання 11.06.2022 протоколу про адміністративне правопорушення серії ПР МДН №003403 та постанови про накладення адміністративного стягнення серії ПН МДН №003395 позивач перебувала на території України без документів на право проживання в Україні, чим порушила вимоги ч. 1, 3 ст. 3, ст. 4, ст. 9 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Вказані обставини свідчать про правомірність притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 203 КУпАП та, як наслідок, про правомірність спірної постанови про накладення адміністративного стягнення серії ПН МДН №003395.
Щодо доводів позивача та її представника про те, що під час складання протоколу про адміністративне правопорушення ПР МДН №003403 від 11.06.2022 року, винесення постанови про накладення адміністративного стягнення за ч.1 ст.203 КУпАП серії ПН МДН №003395 від 11.06.2022 року та рішення від 11.06.2022 про примусове повернення до країни походження або третьої країни були допущені грубі порушення прав позивача та норм чинного законодавства України, зокрема не був залучений адвокат; були відсутні докази того, що під час складання вказаного вище протоколу, постанови та рішення позивачу було запропоновано чи надано безоплатну правову допомогу, то суд вважає наведені доводи необґрунтованими, з огляду на наступне.
Так, ч.1 ст.268 КУпАП передбачено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення ПР МДН №003403 від 11.06.2022 року вбачається, що позивачу було роз'яснено зміст ст.63 Конституції України, а також права та обов'язки, передбачені ст.268 КУпАП, у тому числі щодо наявного права користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження, що підтверджується особистим підписом позивача у відповідній графі протоколу.
При цьому, протокол про адміністративне правопорушення ПР МДН №003403 від 11.06.2022 року, постанова про накладення адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 203 КУпАП серія ПН МДН003395 від 11.06.2022 року та рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 11.06.2022 року містять особистий підпис позивача ОСОБА_1 про ознайомлення її з їх змістом, і нею не було заявлено клопотання про намір скористатися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, у т.ч. скористатися безоплатною правовою допомогою або клопотання про відкладення розгляду вирішення питання.
Окрім того, суд звертає увагу, що позивач з 1995 року перебуває на території України, у 2021 році відносно неї вже приймалися аналогічні рішення про примусове повернення з до країни походження та накладення адміністративного стягнення, тому, відповідно, остання не могла не усвідомлювати зміст документів, які були винесені у відношенні неї та на яких вона поставила власноручний підпис.
Доводи представника позивача про недотримання вимог пункту 6 Розділу І вищезазначеної Інструкції в частині неповідомлення прокурора протягом 24 годин про підстави прийняття рішення про примусове повернення ОСОБА_1 спростовуються письмовим повідомленням на адресу керівника Новомосковської окружної прокуратури Дніпропетровської області від 11.06.2022 року №1247-95/1247-22 (а.с.133).
Стосовно доводів позивача щодо неврахування посадовою особою вимог ст.33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення, порушення порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, не дослідження всіх доказів у справі, то з урахуванням всіх наведених вище висновків, суд відхиляє такі доводи, оскільки як вбачається з копії оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення, посадовою особою було враховано дані про особу ОСОБА_1 , її майновий стан, пом'якшуючи обставини та накладено стягнення у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч.1 ст.203 КУпАП; враховано пояснення ОСОБА_1 . При цьому матеріали справи не містять будь-яких заперечень позивача щодо розгляду справи 11.06.2022 року.
Щодо доводів представника позивача про те, що оскаржуване рішення Магдалинівського сектору ГУ ДМС у Дніпропетровській області про примусове повернення до країни походження або третьої країни ОСОБА_1 від 11.06.2022 року прийнято до набрання постановою про притягнення до адміністративної відповідальності законної сили, то суд вважає вказані доводи необґрунтованими, оскільки однією із передумов для прийняття рішення про примусове повернення іноземного громадянина за межі території України, з огляду на приписи Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства від 23.04.2012 №353/271/150, є дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а тому в даному випадку підставою для прийняття такого рішення є саме зафіксований в установленому порядку факт порушення законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а не факт притягнення особи до певного виду відповідальності.
Доводи представника позивача про те, що при складанні рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 11.06.2022 року не було з'ясовано, чи має намір ОСОБА_1 оскаржити рішення про примусове повернення та не повідомлено центр надання правової допомоги, суд відхиляє з наступних підстав.
Положеннями пунктів 9 та 10 Розділу І Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом від 23.04.2012 №353/271/150 передбачено, що у кожному випадку затримання іноземця більше ніж на три години щодо його примусового повернення або з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення невідкладно інформується регіональний Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Після оголошення іноземцю рішення про примусове повернення посадові особи з'ясовують у іноземця намір оскаржити згадане рішення. У разі висловлення іноземцем наміру оскаржити це рішення негайно повідомляється центр надання правової допомоги, якщо іноземець самостійно не уклав угоду з адвокатом.
Як вбачається з протоколу адміністративного затримання ОСОБА_1 серії АЗ №007224 від 11.06.2022 року, остання була затримана менш, ніж на 3 години (з 12-40 годин по 15-00 годин). Як зазначено вище, при складанні протоколу про адміністративне правопорушення та розгляді справи про адміністративне правопорушення позивачці були роз'яснені її права та обов'язки, у тому числі і право на правову допомогу. У рішенні про примусове видворення позивачки зазначено про можливість його оскарження у суді. Крім того, наведені доводи не стосуються факту правомірності вказаного рішення відповідача, а стосується виключно процедури його оскарження, якою позивач і скористався.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що рішення від 11.06.2022 року про примусове повернення в країну походження стосовно громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та постанова серії ПН МДН №003395 від 11.06.2022 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 1700 грн, прийняті з урахуванням всіх обставин, що мають значення та відповідно до вимог діючого законодавства, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Крім того суд зауважує, що позивачу не заборонено в'їзд в Україну, а отже після виконання необхідних вимог щодо законності перебування в Україні, вона матиме змогу повернутися до своєї сім'ї.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90,241- 246,286, 288 КАС України, суд,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та рішення про примусове повернення до країни походження - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.Ю. Кравченко