Справа № 163/2874/21
Провадження № 2/163/89/22
30 серпня 2022 року Любомльський районний суд Волинської області
в складі головуючого судді Чишія С.С.
з участю секретаря Костюк Р.М.,
позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Любомль Волинської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка виступає в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням,
У позовній заяві ОСОБА_1 просить визнати ОСОБА_2 та її дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування жилим приміщенням по АДРЕСА_1 із передбачених ст.405 ЦК України підстав. Свої вимоги обґрунтувала тим, що є власником вказаного будинку, а відповідачі зареєстровані за адресою його розташування. З квітня 2017 року відповідачі в будинку не проживають, його залишили добровільно, їх речей в будинку немає. Відповідач комунальних платежів не сплачує, участі в утриманні майна не приймає, взагалі ним не цікавиться і ні на що не претендує. Жодних перешкод у проживанні відповідачам не чинила. Їх реєстрація в будинку створює перешкоди в оформленні субсидії на оплату комунальних послуг. Тому вважає, що відповідачі втратили право користування житлом, а їх реєстрація в будинку перешкоджає у здійсненні права користування та розпорядження майном.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої вимоги із заявлених підстав та вказаних в позовній заяві фактичних обставин підтримала в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 від свого та своїх неповнолітніх дітей імені позов не визнала і пояснила, що вселилась у будинок в 2005 році на правах члена сім'ї власника після одруження із сином позивача. Діти від народження проживали в цьому будинку, однак без реєстрації. В січні 2017 року за рекомендацією працівників місцевої ради зареєструвала місце проживання в будинку своє та дітей. У квітні 2017 року дійсно залишила будинок разом з дітьми, оскільки через поведінку чоловіка в її сім'ї склались неприязні і конфліктні відносини, переселилась в інший будинок за рекомендацією знайомих. З того часу фактично винаймає це житло, власного житла не має. Донька ходить в школу в селі Згорани, син закінчив там навчання і перейшов в інший навчальний заклад.
Аналізом доказів по справі суд встановив такі фактичні обставини.
Відповідно до копій свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 та паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .
З довідок виконкому Головненської селищної ради Ковельського району Волинської області вбачається, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , однак фактично там не проживають з квітня 2017 року.
Відповідно із ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ(майно), яке вона здійснює за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
За приписами ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Таким чином, по справі встановлено, що відповідач ОСОБА_2 добровільно залишила місце проживання в належному позивачу будинку більше року до звернення позивача в суд. Перешкод для повернення в будинок у неї не було, що відповідач визнала в судовому засіданні і заявила про власне небажання це робити.
З огляду на такі обставини суд вважає, що право на користування належним позивачу житлом відповідач ОСОБА_2 втратила, через що позовні вимоги в цій частині належить задовольнити.
Щодо неповнолітніх дітей відповідача суд дійшов такого висновку.
Сторони в судовому засіданні визнали доведеним, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є дітьми відповідачки та сина позивача, який помер у квітні 2018 року, а отже - внуками позивачки, які проживали в спірному будинку від народження, а залишили його у березні 2017 року разом з відповідачкою.
Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України "Про охорону дитинства" діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Наведені положення закону свідчать, що неповнолітні діти члена сім'ї власника будинку зберігають право користування жилим приміщенням, незалежно від місця фактичного проживання з одним з батьків.
Відтак в цій частині позову суд вважає заявлені вимоги безпідставними і такими, що не підлягають до задоволення.
Отже, зважаючи на встановлені фактичні обставини, відповідні їм правовідносини і наведені положення чинного законодавства, суд з викладених підстав та мотивів вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно зі ст.141 ЦПК України судові витрати у формі судового збору слід покласти на відповідача.
Керуючись ст.ст.259, 264, 265 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
В решті позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 908 (дев'ятсот вісім) гривень судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення може бути подано апеляційну скаргу до Волинського апеляційного суду.
Ім'я позивача: ОСОБА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 .
Імена відповідачів:
ОСОБА_2 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: невідомий;
ОСОБА_3 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: невідомий.
ОСОБА_4 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: невідомий.
Дата складання повного судового рішення - 09 вересня 2022 року.
Головуючий : суддя С.С.Чишій