Справа № 640/32706/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Каракашьян С.К.
08 вересня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.;
за участю секретаря: Несін К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційні скарги представника Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - Абісова Артура Володимировича, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 травня 2022 року (прийнята в порядку письмового провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за розглядом заяви Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Вінницягаз» про забезпечення позову у справі за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Вінницягаз» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Вінницягаз» (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Вінницягаз», в якому позивач просить суд (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про визнання протиправною бездіяльності Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, що полягає у не затвердженні обсягу різниці між фактично обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, та затвердженими тарифами.
Також, позивач просить суд зобов'язати відповідача затвердити обсяг різниці в розмірі 940 125 тис. грн. та включити позивача до реєстру підприємств, які беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу.
Позивачем, 23 травня 2022 року подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить суд :
«Заборонити Акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (код 20077720) до завершення розгляду даної справи подавати заяви про примусове виконання виконавчих документів, які видані на підставі рішення Господарського суду Вінницької області від 08.11.2017 року та постанови Північно - Західного апеляційного господарського суду від 17.11.2021 року у справі № 902/368/16, а також рішення Господарського суду Вінницької області від 13.01.2020, залишеного в силі постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 року по справі №902/537/18.
Заборонити органам та особам, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, вчиняти дії по врегулюванню заборгованості AT «Вінницягаз» перед AT «НАК «Нафтогаз України» у порядку іншому, ніж визначено для такої заборгованості нормами Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», а саме, вчиняти будь-які виконавчі дії по примусовому стягненню заборгованості AT «Вінницягаз» заборгованості перед НАК «Нафтогаз України» (81 365 166,10 грн. основного боргу, 32 898 051,74 грн. пені, 828 417,93 грн. 3% річних, 22 422 297,49 грн. інфляційних втрат по справі № 902/368/16 та 144 882,11 грн. 3% річних, 24 159 157,40 грн. інфляційних втрат по справі № 902/537/18).
Заборонити банківським установам (банкам), в яких відкрито рахунки AT «Вінницягаз» приймати до виконання будь-які вимоги, в тому числі, платіжні вимоги органів та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, про примусове стягнення заборгованості, врегулювання якої передбачено нормами Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», зокрема в межах виконавчих проваджень по стягненню заборгованості перед НАК «Нафтогаз України», яка виникла до 31.12.2020 року за договором купівлі - продажу природного газу для виробничо - технологічних та власних потреб № 13-110 - ВТВ від 04.01.2013 р. та стягнута на підставі рішення Господарського суду Вінницької області від 08.11.2017 року та постанови Північно - Західного апеляційного господарського суду від 17.11.2021 року у справі № 902/368/16, а також рішення Господарського суду Вінницької області від 13.01.2020, залишеного в силі постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 року по справі № 902/537/18.
Зупинити стягнення на підставі наказів Господарського суду Вінницької області, виданих на виконання на підставі рішення Господарського суду Вінницької області від 08.11.2017 року та постанови Північно-Західного апеляційного господарського суду від 17.11.2021 року у справі № 902/368/16, а також рішення Господарського суду Вінницької області від 13.01.2020, залишеного в силі постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 року по справі № 902/537/18.»
Зазначену заяву мотивовано посиланням на приписи Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», згідно якого, як стверджує позивач, стягнення заборгованості можливе лише в установленому вищезазначеним спеціальним Законом порядку, натомість з позивача відбувається стягнення в загальному порядку. При цьому позивач стверджує, що на період дії воєнного стану включення до реєстру не відбувається.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 травня 2022 року заяву Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Вінницягаз» про забезпечення позову задоволено частково.
Заборонено органам та особам, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, вчиняти дії із стягнення заборгованості публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Вінницягаз» перед AT «НАК «Нафтогаз України» у порядку іншому, ніж визначено для такої заборгованості нормами Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», а саме, вчиняти будь-які виконавчі дії по примусовому стягненню заборгованості AT «Вінницягаз» заборгованості перед НАК «Нафтогаз України» (81 365 166,10 грн. основного боргу, 32 898 051,74 грн. пені, 2 828 417,93 грн. 3% річних, 22 422 297,49 грн. інфляційних втрат по справі № 902/368/16 та 3 144 882,11 грн. 3% річних, 24 159 157,40 грн. інфляційних втрат по справі № 902/537/18).
В задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, представником особи, яка не брала участь у справі та відповідачем подано апеляційні скарги, в яких останні просять скасувати ухвалу суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та постановити нову, якою у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення заяви про забезпечення позову.
Приймаючи ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову, суддя суду першої інстанції виходив з того, що під час розгляду цієї справи існує об'єктивний ризик того, що до вирішення справи по суті органи та особи, які вчиняють виконавчі дії із стягнення заборгованості позивача перед «НАК «Нафтогаз України» проведуть всі дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», які призведуть до неможливості відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду з цим позовом.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Верховний Суд у постанові від 25 червня 2020 року у справі № 520/1545/19 наголосив на тому, що підстави забезпечення позову є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Ухвала про забезпечення позову повинна бути судом вмотивована, а саме із зазначенням висновків про існування обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі, а також із зазначенням висновку про те, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.
У постанові від 25 березня 2020 року у справі №240/9592/19 Верховний Суд зазначив, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обгрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. У свою чергу співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
За висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 640/110/20, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, зупинення дії оскаржуваного адміністративного акта. Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у ч. 2 ст. 150 КАС України.
Відповідно до вимог ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено шляхом, зокрема, забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Вінницької області від 08.11.2017 року, зміненим постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 17.11.2021 року у справі № 902/368/16 стягнуто з публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Вінницягаз» на користь AT «НАК «Нафтогаз України» 81365166,10 грн. основного боргу, 32898051,74 грн. пені, 2828417,93 грн. 3% річних, 22422297,49 грн. інфляційних втрат. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 13.01.2020 року, залишеним в силі постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 року у справі № 902/537/18 стягнуто з позивача на користь AT «НАК «Нафтогаз України» 3144882,11 грн. 3% річних, 24159157,40 грн. інфляційних втрат.
Як зазначено позивачем та встановлено судом, заборгованість, що стягнута за вищезазначеними рішеннями судів підлягає врегулюванню у відповідності до процедур, передбачених Законом України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу».
Так, 26.08.2021 набув чинності Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» від 14.07.2021 №1639-ІХ (далі - Закон №1639-ІХ).
Положення вказаного Закону підлягають застосуванню у випадках, передбачених положеннями ст. 1 Закону №1639-ІХ, якщо:
заборгованість постачальників природного газу, в тому числі підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили, за договорами купівлі суми (штрафів фляційних заборгованість за спожитий природний газ або за прострочення її сплати), не сплачена станом на розрахункову дату;
заборгованість постачальників природного газу, у тому числі підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили, за договорами про надання послуг з транспортування природного газу перед особою, що здійснює функції оператора газотранспортної системи з 1 січня 2020 року, не сплачена станом на розрахункову дату;
заборгованість операторів газорозподільних систем, у тому числі підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили, за договорами про надання послуг з транспортування природного газу перед особою, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, не сплачена станом на розрахункову дату;
заборгованість операторів газорозподільних систем, у тому числі підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили, та/або реструктуризована, за договорами з транспортування природного газу, укладеними з особою, що здійснює функції оператора газотранспортної системи з 1 січня 2020 року, не сплачена станом на розрахункову дату;
заборгованість операторів газорозподільних систем, у тому числі підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили, та/або реструктуризована, за договорами купівлі-продажу природного газу для виробничо-технологічних та власних потреб, укладеними з акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - НАК «Нафтогаз України»), не сплачена станом на розрахункову дату;
заборгованість постачальників природного газу, у тому числі підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили, за договорами про надання послуг з транспортування природного газу перед особою, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, не сплачена станом на розрахункову дату;
заборгованість особи, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, перед НАК «Нафтогаз України», не сплачена станом на розрахункову дату;
заборгованість особи, що здійснює функції оператора газотранспортної системи з 1 січня 2020 року, перед НАК «Нафтогаз України», не сплачена станом на розрахункову дату.
Статтею 2 вказаного Закону визначено, що його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у НАК «Нафтогаз України» природний газ, послуги з його розподілу і транспортування та виключно на суб'єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру.
З матеріалів справи вбачається, що заборгованість позивача перед НАК «Нафтогаз України» виникла за наслідками виконання умов договорів щодо купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013р. №13-110-ВТВ, про що зазначено у вищезазначених судових рішеннях.
Таким чином, порядок врегулювання погашення зазначеної заборгованості підпадає під дію Закону №1639-ІХ.
Так, у зв'язку з прийняттям Закону №1639-ІХ позивач звернувся до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг із заявами, в яких просив затвердити розрахунок різниці між фактично обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, що надаються позивачем за затвердженими тарифами на розподіл природного газу; включити позивача до Реєстру підприємств, які беруть участь у процесі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу у відповідності до положень Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу».
Однак, за твердженнями позивача, регулятор ухиляється від прямих обов'язків, передбачених нормами чинного законодавства щодо затвердження розрахунку різниці між фактичною обгрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, що надаються позивачем та затвердженими НКРЕКП тарифами на розподіл природного газу, чим унеможливлює реалізацію положень Закону щодо участі позивача в процедурах врегулювання заборгованості.
Відповідно до ст. 4 Закону №1639 взаєморозрахунки в цілях погашення заборгованості, визначеної ст. 1 цього Закону, здійснюються за рахунок видатків державного бюджету для врегулювання різниці між фактичною обгрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, що надаються операторами газорозподільних систем, та тарифами на розподіл природного газу, затвердженими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, станом на розрахункову дату - в цілях погашення заборгованості операторів газорозподільних систем, у тому числі підтвердженої судовими рішеннями та/або реструктуризованої, не сплаченої станом на розрахункову дату: за договорами транспортування природного газу, укладеними з особою, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року, особою, що здійснює функції оператора газотранспортної системи з 1 січня 2020 року, а також за договорами купівлі-продажу природного газу для виробничо-технологічних та власних потреб, укладеними з НАК «Нафтогаз України».
Тобто, положення Закону №1639 імперативно вказують та містять .спеціальний порядок виконання судових рішень про стягнення заборгованості врегульованої цим Законом, який відмінний від Закону України «Про виконавче провадження».
При цьому, судові рішення про стягнення заборгованості що підлягають врегулюванню із застосуванням процедур, передбачених Законом №1639-ІХ, не підлягають примусовому виконанню за правилами Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, вирішуючи питання щодо вжиття заходів забезпечення позову колегвія суддів враховує позицію позивача щодо існування реальної загрози неможливості виконання рішення суду у даній адміністративній справі, оскільки на даний час вживаються заходи по фактичному стягненню з позивача боргів та штрафних санкцій, для яких нормами Закону №1639-ІХ встановлено особливий порядок їх врегулювання та виконання (реалізація) яких знаходиться в безпосередній залежності від дій відповідача.
Крім того, звертає увагу на те, що у разі повноцінного проведення виконавчих дій на виконання рішення Господарського суду Вінницької області від 08.11.2017 року у справі № 902/368/16, та рішення Господарського суду Вінницької області від 13.01.2020, в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», застосування приписів Закону №1639 до позивача буде неможливо.
Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу на пояснення позивача про те, що до моменту набрання рішенням законної сили у цій справі він зазнає невиправданих витрат, які в подальшому неможливо буде компенсувати.
Колегія суддів зазначає, що співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони вчиняти певні дії.
За загальним правилом інститут забезпечення позову покликаний забезпечити реальне виконання судового рішення у разі якщо існує реальна та доведена загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Крім того, при вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, суд бере до уваги доводи позивача про те, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або взагалі зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі, адже у разі задоволення позову та зобов'язання відповідача включити позивача до Реєстру підприємств, які беруть участь у розрахунках згідно Закону №1639, ніякі розрахунки вже неможливо буде провести з огляду на заходи примусового стягнення таких боргів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Окрім зазначеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду цієї справи існує об'єктивний ризик того, що до вирішення справи по суті органи та особи, які вчиняють виконавчі дії із стягнення заборгованості позивача перед «НАК «Нафтогаз України» проведуть всі дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», які призведуть до неможливості відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду з цим позовом.
Також звертає увагу, що згідно Рекомендації №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
З урахуванням вищенаведених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що достатнім заходом для забезпечення позову буде заборона органам та особам, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, вчиняти дії із стягнення заборгованості AT «Вінницягаз» перед AT «НАК «Нафтогаз України» у порядку іншому, ніж визначено для такої заборгованості нормами Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», а саме, вчиняти будь-які виконавчі дії по примусовому стягненню заборгованості публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Вінницягаз» заборгованості перед НАК «Нафтогаз України» (81 365 166,10 грн. основного боргу, 32 898 051,74 грн. пені, 2 828 417, 93 грн. 3% річних, 22 422 297,49 грн. інфляційних втрат по справі № 902/368/16 та 3 144 882,11 грн. 3% річних, 24 159 157,40 грн. інфляційних втрат по справі №902/537/18).
На думку колегії суддів, вказаний спосіб забезпечення позову дозволить не допустити безпідставного списання/стягнення коштів з позивача на підставі наказів Господарського суду Вінницької області, у зв'язку з чим заява позивача про забезпечення позову в інших частинах не підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що, в даному випадку, заявником доведено існування реальної загрози завдання шкоди його правам, свободам та інтересам внаслідок невжиття заходів забезпечення адміністративного позову до ухвалення рішення у даній справі, та того, що захист прав, свобод та інтересів заявника стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Доводи заявника узгоджуються з вимогами законодавства, якими регулюються дані правовідносини, відповідають нормам процесуального права. При цьому вжиття вказаних заходів є співмірним із заявленими вимогами та не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовано на збереження існуючого становища до винесення остаточного рішення у справі.
Отже, колегія суддів вважає, що невжиття заходів забезпечення адміністративного позову може мати наслідком заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи містяться докази, які свідчать про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до моменту звернення заявника з позовом до суду та ухвалення рішення в адміністративній справі, дані про неможливість захисту його прав, свобод та інтересів без вжиття таких заходів, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що заява публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Вінницягаз» про забезпечення позову є обґрунтованою у зв'язку з чим, підлягає задоволенню частково.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним та є таким, що не відповідають обставинам справи.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з додержання норм процесуального та матеріального права, в зв'язку з чим вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 312, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги представника Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - Абісова Артура Володимировича, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 травня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.
(Повний текст виготовлено - 08 вересня 2022 року).
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.П. Бужак
М.І. Кобаль