Справа № 580/6044/21 Суддя (судді) першої інстанції: Василь ГАВРИЛЮК
05 вересня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Коротких А.Ю.,
суддів Сорочка Є.О.,
1 Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2022 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, Головне управління ДПС у Черкаській області подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права.
02 вересня 2022 року на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив (отримано головуючим суддею 05 вересня 2022 року) від позивача, в якому він просив залишити без задоволення апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2022 року, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Сторони були належним чином повідомлені про дату апеляційного розгляду справи - 05 вересня 2022 року, проте у судове засідання не з'явилися. За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач зареєстрований фізичною особою-підприємцем 04.01.2007 року. Основним видом діяльності був - КВЕД 49.41 «Вантажний автомобільний транспорт».
У період з 04.01.2017 року до 02.01.2020 року позивач був зареєстрований платником єдиного податку 3 групи зі ставкою 5% від доходу.
На підставі наказу від 02.11.2020 року № 1875-п та повідомлення від 02.11.2020 року № 124/23-00-07-1209 службові особи відповідача здійснили документальну позапланову невиїзну перевірку позивача, зокрема, щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску з 04.01.2017 року до 02.01.2020 року.
За наслідками перевірки складений акт від 15.12.2020 року № 2264/23-00-07-1212/2175702159 (далі - акт перевірки), в якому зафіксовано порушення п. 292.1. ст. 292, п. 293.3. ст. 293 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - ПК України) щодо заниження податкового зобов'язання з єдиного податку за 2018 рік на суму 34941,75 грн.
На підставі зазначеного акту перевірки, відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 05.02.2021 року № 786-23-00-07-1219, яким збільшено позивачеві грошове зобов'язання з єдиного податку на суму 34941,75 грн та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 8735,44 грн.
За наслідками адміністративного оскарження вказаного ППР, рішенням ДПС України від 20.04.2021 року № 8858/6/99-00-06-01-04-06, скасовано ППР від 05.02.2021 року № 786-23-00-07-1219 в частині застосованих штрафних санкцій у розмірі 5241,26 грн, а в іншій частині залишено без змін.
У зв'язку з викладеним, відповідачем прийняте нове ППР від 13.05.2021 року № 3612/23-00-07-1219, яким збільшено позивачеві грошове зобов'язання з єдиного податку на суму 34941,75 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 3494,18 грн.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Спрощена система оподаткування, обліку та звітності як спеціальний податковий режим встановлена Главою І розділу ХІV ПК України.
Відповідно до п. 291.2 ст. 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Згідно з п. 291.3 ст. 291 ПК України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на групи платників єдиного податку, зокрема, третя група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 5000000 гривень.
На підставі підп. 2 п. 293.3 ст. 293 ПК України відсоткова ставка єдиного податку для платників третьої групи встановлюється у розмірі 5 відсотків доходу - у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.
Судом першої інстанції встановлено, що у період з 04.01.2017 року до 02.01.2020 року позивач був зареєстрований платником єдиного податку 3 групи зі ставкою 5% від доходу.
За приписами п. 292.1 ст. 292 ПК України доходом платника єдиного податку є: для фізичної особи-підприємця - дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому, до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, як виконавець, у 2018 році уклав договори, предметом яких було забезпечення здійснення за винагороду перевезення вантажу замовників автомобільним транспортом, а саме з: ТОВ «Нестор-Агро», ПП «Національна транспортна агенція України», ТОВ «Іллірік», ФОП ОСОБА_2 , ТОВ «Рудо-Транс Експедиція», ТОВ «ББФ-Черкаси», ТОВ «Профімікс», ТОВ «Волиньтрейд», ТОВ «ВК «Укрплит»», ТОВ «Адмірал Логістик», ТОВ «Бінфілд Агро Технолоджіс», ТОВ «Сервіс-Про», ТОВ «Нордекс-Груп».
Згідно з даними акту перевірки позивачеві протягом 2018 року, зокрема, від вказаних суб'єктів господарювання на банківський рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ КБ Приватбанк перераховані кошти в сумі 745785,00 грн.
Разом з тим, наявними у матеріалах справи рахунками фактурами, актами-здачі прийняття виконаних робіт та наданих послуг підтверджується отримання позивачем протягом 2018 року від ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 безпосередньо послуг з перевезення вантажів транспортними засобами.
Оплата вказаних послуг позивачем ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 підтверджується випискою з банківського рахунку позивача № НОМЕР_1 в ПАТ КБ Приватбанк за період з 01.01.2018 року до 25.07.2018 року.
Із вказаної виписки судом першої інстанції встановлено, що кошти, які надходили позивачеві на його рахунок від замовників: ТОВ «Нестор-Агро», ПП «Національна транспортна агенція України», ТОВ «Іллірік», ФОП ОСОБА_2 , ТОВ «Рудо-Транс Експедиція», ТОВ «ББФ-Черкаси», ТОВ «Профімікс», ТОВ «Волиньтрейд», ТОВ «ВК «Укрплит»», ТОВ «Адмірал Логістик», ТОВ «Бінфілд Агро Технолоджіс», ТОВ «Сервіс-Про», ТОВ «Нордекс-Груп» на загальну суму 745785,00 грн включали як винагороду позивача (плату за експедиторські послуги з організації та забезпечення транспортування), так і транзитні кошти (витрати на оплату послуг інших осіб на виконання договорів транспортного експедирування).
Відповідно до ст. 316 Господарського кодексу України та ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування, одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01 липня 2004 року № 1995-ІV транспортно-експедиторська діяльність визначена як підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.
Експедитор (транспортний експедитор) суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.
Клієнт споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 згаданого Закону, експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками.
У відповідності до статті 9 цього ж Закону за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
У разі залучення експедитором до виконання його зобов'язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.
Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.
У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.
Таким чином, оплата за перевезення вантажу, що сплачує клієнт на користь експедитора, включає у себе суми винагороди виконавця за виконання договору та суми компенсації витрат за організацію перевезення вантажу транспортом і за маршрутом клієнта (суми провізних документів, послуг з завантаження/розвантаження, які сплачує виконавець на користь перевізників/портів та інших додаткових зборів).
Отже, кошти, які надходять від замовника транспортно-експедиційних послуг на рахунок позивача для подальшої їх передачі виконавцю транспортних послуг на підставі договору транспортного експедирування, і не є платою за надання саме експедиторських послуг, є транзитними коштами та не належать на праві власності позивачеві, тому вони не є валовим доходом (обсягом виручки) у розумінні положень Податкового кодексу України і не можуть бути об'єктом оподаткування при визначенні податкових зобов'язань позивача.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного суду від 10.04.2020 року у справі № 810/3898/14.
Так випискою з банківського рахунку позивача № НОМЕР_1 в ПАТ КБ Приватбанк за період з 01.01.2018 до 25.07.2018 підтверджується перерахування позивачем ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 коштів на суму 698835,00 грн, з призначенням платежу за транспортні послуги.
З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сплачені позивачем кошти на користь вказаних суб'єктів господарювання в сумі 698835,00 грн не підлягають оподаткуванню в силу того, що не є фактичним доходом позивача, натомість отримані ним для організації вантажних перевезень.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачем за 2018 рік задекларовано загальний дохід на суму 46950,00 грн.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовної заяви.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Сорочко Є.О.
Чаку Є.В.