Справа № 640/21556/21 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К.
07 вересня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дії відповідача протиправними щодо відмови в призначені пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» шляхом зарахування періодів роботи по трудовій книжці НОМЕР_1 , зокрема періодів роботи ОСОБА_1 з 05.01.1997 по 07.07.1999 років та з 05.09.1999 по 27.10.2000 років; зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком позивачці відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» шляхом зарахування періодів роботи по трудовій книжці НОМЕР_2 , зокрема періоду роботи ОСОБА_1 з 05.01.1997 по 07.07.1999 років та з 05.09.1999 по 27.10.2000 років, починаючи з настання пенсійного віку, а саме з 03.07.2021 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 05.01.1997 по 07.07.1999 та з 05.09.1999 по 27.10.2000 при розгляді заяви про призначення пенсії за віком. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві повторно розглянути по суті заяву від 09.06.2021 щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, врахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди: з 05.01.1997 по 07.07.1999 та з 05.09.1999 по 27.10.2000.
Не погоджуючись з рішенням суду відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій останній просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою від 09.06.2021 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Листом №2600-0208-8/109705 від 06.07.2021 відповідач повідомив позивачку про те, що їй відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Зокрема у листі зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди: з 05.01.1997 по 07.07.1999, з 05.09.1999 по 27.10.2000 - в зв'язку з відсутністю посади відповідальної особи, що завіряє запис про звільнення.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивачка звернулась з позовом до суду.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон № 1058).
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України..
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п. 2 Порядку № 637 у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до абз. 1 п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За змістом приписів п. 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності - архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Відповідно до п. 20 Порядку у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 р. у справі № 439/1148/17.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем до страхового стажу не зараховані періоди праці позивачки: з 05.01.1997 по 07.07.1999, з 05.09.1999 по 27.10.2000.
Так, відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року № 162 (в редакції постанови Держкомпраці СРСР від 2 серпня 1985 року № 252 зі змінами внесеними постановою Державного комітету СРСР з праці і соціальних питань від 19 жовтня 1990 № 412), а саме пунктів 2.5 та 2.11, 2.5, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення здійснюється адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівникові в цьому необхідну допомогу.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.
Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Як свідчать матеріали справи, у трудовій книжці позивачки дійсно відсутня посада відповідальної особи, що завіряла запис про звільнення.
У постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17 Верховний Суд зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Враховуючи висновок Верховного Суду, а також те, що записами у трудовій книжці підтверджено спірні періоди роботи позивачки, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов'язання відповідача повторно розглянути по суті заяву від 09.06.2021 щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, врахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди: з 05.01.1997 по 07.07.1999 та з 05.09.1999 по 27.10.2000.
Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає, а доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Н.М. Єгорова
А.Ю. Коротких