Справа № 761/27813/21 Суддя (судді) першої інстанції:
07 вересня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Кобаля М.І., Костюк Л.О.,
при секретарі судового засідання Кузьмич М.Б.,
за участі представника позивача - адвоката Аваєвої Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Житомирській області на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського взводу №1 роти №3 батальйону управління поліції у Житомирській області ДПП Іллюка Івана Петровича, Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про застосування адміністративного стягнення,
ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до поліцейського взводу №1 роти №3 батальйону управління поліції у Житомирській області ДПП Іллюка Івана Петровича, Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції, в якому просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, від 21.07.2021 (серія ДП18 №482289), складену поліцейським взводу №1 роти №3 батальйону управління поліції у Житомирській області Департаменту патрульної поліції Іллюком Іваном Петровичем у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП України, та закрити провадження в даній справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у вказаний в постанові день він рухався на зазначеному автомобілі у вказаному місці, але інкримінованого йому порушення ПДР не вчиняв. Зазначив, що дії інспектора щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення і винесення постанови про накладення на нього адміністративного стягнення є протиправними, оскільки оскаржувана постанова не містить інформації про фіксацію правопорушення, а тому доводи інспектора про вчинення ним правопорушення ґрунтуються на припущеннях. Вказана постанова не містить відомостей про технічний засіб, яким здійснено фото - або відеозапис порушення. Окрім того, на місці його зупинки був відсутній дорожній знак 5.70 «Фото-, відеофіксування порушень ПДР».
Відтак, позивач вважає постанову незаконною, такою, що підлягає скасуванню через відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, оскільки Правил дорожнього руху він не порушував, а дії поліцейського патрульної поліції при її винесенні є протиправними. Зазначає, що відповідач тримаючи в руках прилад Трукам, при проведенні фіксації швидкості руху транспортного засобу грубо порушив законодавство.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 грудня 2021 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління патрульної поліції в Житомирській області подало апеляційну скаргу, в якій останнє просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції прийнято рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та недотриманням норм процесуального права.
Позивач подав до суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, зазначив, що докази, подані відповідачем до справи не є належними, оскільки порушено процесуальний порядок їх подання, що є підставою для їх неврахування судом. Окрім цього позивач зауважує, що в матеріалах справи міститься дві різні оскаржувані постанови, а під час розгляду справи про адміністративне правопорушення порушено його право на захист.
В судовому засіданні представник позивача надала свої пояснення по суті апеляційної скарги, заперечувала аргументи та доводи відповідача, просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представники відповідачів в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином.
Порадившись на місці колегія суддів вирішила продовжувати розгляд справи за відсутності представників відповідачів.
Також представником позивача в судовому засіданні заявлено клопотання про залишення без руху апеляційної скарги у зв'язку з пропущенням відповідачем строку її подання. Зокрема, представник позивача зазначила, що апеляційну скаргу подано 21 лютого 2022 року, тобто поза межами процесуального строку, визначеного Кодексом адміністративного судочинства, тоді як кінцевим строком подачі є 18 лютого 2022 року.
Розглядаючи заявлене клопотання, колегія суддів встановила, що відповідно до наданого представником Департаменту патрульної поліції 07.09.2022 реєстру №2 відправлень, що надсилаються управлінням патрульної поліції в Житомирській області через відділ урядового фельдєгерського зв'язку Держспецзв'язку в м. Житомирі за 15.02.2022 та скриншоту електронної пошти з датою отримання рішення суду, апеляційну скаргу подано поштовим зв'язком 15.02.2022 року, тобто у межах строку на апеляційне оскарження, визначеного Кодексом адміністративного судочинства України.
З урахуванням думки представника позивача, яка не наполягала на задоволенні клопотання, колегія суддів у його задоволенні відмовила.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як вбачається з постанови серії ДП 18 №482289 від 21.07.2021 року про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП та накладено штраф в розмірі 340,00 грн. Обставини справи вказують на те, що ОСОБА_1 21.07.2021 року о 13:27 год. на Київському шосе в м. Житомир, керуючи транспортним засобом «Skoda Kadiaq», номерний знак НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю, яка на 27 км/год перевищує дозволену, порушивши п. 12.4 ПДР України та допустив адміністративне правопорушення передбачене частиною першою статті 122 КУпАП. Швидкість руху вимірювалась приладом TruСАM ТС001090.
Камера, з якої здійснювалася зйомка, не є автоматичною камерою та використовувалася в «ручному» режимі, що підтверджують відповідачі у справі.
В матеріалах справи міститься відеозапис з нагрудної камери поліцейського та фото-файл від 21.07.2021 року з приладу Trucam LT1 20/20 №ТС001090, якою зафіксовано автомобіль позивача, який рухається по Київському шосе в напрямку м. Києва 21.07.2021 о 13:10:19, зі швидкістю 77 км/год., що навіть з похибкою приладу +_2 км/год., перевищує дозволену швидкість на 27 км/год.
На зазначеній ділянці дороги не встановлено інформаційно-вказівного знаку 5.70 "Фото-, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху", який інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів, що підтверджує відповідач у справі.
Після цього був поданий сигнал про зупинку транспортного засобу, поліцейський підійшов до водія, ким виявився ОСОБА_1 , представився, роз'яснив норму закону, на підставі якої ведеться відеофіксація події, пояснив суть правопорушення, причину та підставу перевірки документів та попросив пред'явити документи, зазначені в пункті 2.1 ПДР України та пункту 2.4 а) ПДР України. Водій виконав законну вимогу патрульного та надав документи для перевірки.
Встановивши факт вчинення адміністративного правопорушення, а саме: порушення вимог пункту 12.4 ПДР України, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 122 КУпАП було прийнято рішення про складання адміністративних матеріалів щодо позивача. Поліцейський повідомив про це водія, ознайомив з правами особи, яка притягається до відповідальності, статтю 63 Конституції України, що підтверджується відеозаписом події на портативному відеореєстраторі. Позивач відповів, що права йому зрозумілі, заявив клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку з необхідністю отримання професійної правничої допомоги, у задоволенні якого було відмовлено.
Матеріалами справи також підтверджується, що лазерний вимірювач швидкості TruCam LTІ 20/20 отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 29 серпня 2012 року № UА-МІ/1-2903-2012. На підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань Міністерством економічного розвитку і торгівлі України затверджений тип засобу вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCam», який було зареєстровано в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером У3197-12.
Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02.11.2015 року №1362 пристрій TruCam виключений з Державного реєстру засобів вимірювальної техніки. Проте, зазначений прилад, що використовується працівниками Департаменту патрульної поліції, пройшов повірку. Міжповірочний інтервал для TruCam визначено Переліком засобів вимірювальної техніки, типи яких затверджені на підставі результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 05 квітня 2012 року № 437 і становить 1 рік.
Проведення повірки передбачено Порядком проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та оформлення її результатів, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 08 лютого 2016 року № 193.
Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №22-01/20581, виданого ДП «Укрметртестстандарт» від 01 грудня 2020 року, лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCam LTІ 20/20 № ТС001090 відповідає вимогам технічної документації, діапазон вимірювань від 2 км/год до 320 км/год, максимально допустима похибка при вимірюванні швидкості в ручному та автоматичному режимах: +- 2 км/год в діапазоні від 2 км/год до 200 км/год; +- 1 % в діапазоні від 201 км/год до 320 км/год. Свідоцтво про повірку чинне до 01 грудня 2021 року.
Лазерний вимірювач швидкості TruCam LT1 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.
Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м.
Правильність реалізації у приладі TruCam зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації.
Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі TruCam, але також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії.
Зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом TruCam.
Наявним свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №22-01/20581, яке дійсне до 01.12.2021 року, підтверджено придатність лазерного вимірювача швидкості TruCam LT1 20/20 № ТС001090 до застосування (а.с.71).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано жодного доказу щодо способу використання, закріплення приладу TruCam, яким здійснено вимірювання швидкості руху автомобіля позивача. Також відповідачем не було надано належних, допустимих доказів зони дії дорожнього знаку 5.70 «Фото, відеофіксування порушень» в місці зупинки транспортного засобу під керуванням позивача, не зазначено інформації щодо цього і в оскаржуваній постанові, внаслідок чого факт порушення позивачем вимог п.12.4 ПДР України не підтверджується належними і допустимими доказами у справі, які відповідач мав би дослідити під час прийняття оскаржуваної постанови.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, та, надаючи оцінку спірним правовідносинам, виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість прийнятої постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
Тому, досліджуючи питання правомірності застосування адміністративної відповідальності до позивача у вказаних спірних правовідносинах, колегія суддів перевіряє, чи були у відповідача по справі підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності з прийняттям постанови про адміністративне правопорушення з визнанням його вини у вчиненні адміністративного правопорушення та накладення стягнення.
Підставами для визнання протиправним дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов'язковою умовою для визнання таких дій/бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Колегія суддів зазначає, що жодними положеннями Закону України «Про Національну поліцію» не передбачено обмеження поліції використовувати фототехніку і відеотехніку виключно в межах будь-яких дорожніх знаків. У той же час Закон не зобов'язує встановлювати такі знаки перед ділянкою, на якій використовуються засоби фото- відеофіксації порушень дорожнього руху.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) встановлено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
За змістом статті 31 цього Закону поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 № 1395 (далі - Інструкція), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до п. 1 розділу IV Інструкції, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.
Згідно зі статтею 283 КУпАП, постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акту, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Виходячи з встановлених вище фактичних обставин, колегія суддів допускає в якості доказів перевищення швидкості фото та відеозапис з приладу TruCam LT1 20/20 №ТС001090, на якому зафіксовано швидкість транспортного засобу позивача.
Також колегія суддів зазначає, що прилад TruCam LT1 20/20 № ТС001090 не є автоматичним засобом вимірювальної техніки, а дорожній знак 5.70 ПДР України інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями ПДР за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів фіксації саме щодо змонтованої техніки. При зупинці патрульного автомобіля наявність попереджувального знаку не є необхідною, адже фото-, відеофіксація здійснюється не постійно, а лише в момент наявності на дільниці дороги екіпажу патрульної поліції.
Інкриміноване правопорушення позивачу зафіксовано не в автоматичному режимі, перевищення швидкості відбулося в межах населеного пункту, тому відсутність дорожнього знаку 5.70 ПДР України не впливає на суть порушення позивачем пункту 12.4 ПДР України.
Також судова колегія звертає увагу на те, що відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки позивач реалізував своє право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, а окрім того не позбавлений права оскаржувати в судовому порядку дії чи рішення суб'єкта владних повноважень.
Отже, наявними доказами, що містяться в матеріалах справи, які є достатніми та переконливими, доведено, що позивачем скоєно адміністративне правопорушення за частиною першою статті 122 КУпАП. Адміністративне стягнення накладено в межах санкції, передбаченої зазначеною нормою закону.
Стосовно процесуальних порушень, на яких наполягає представник позивача, зокрема, щодо врахування як доказів у справі документів, поданих відповідачами з порушенням вимог частини десятої статті 44 КАС України, колегія суддів зазначає, що дослідженням матеріалів справи встановлено, що заява відповідача з додатками від 20.12.2021 приєднана до матеріалів справи, кожен аркуш додатків завірений належним чином, при цьому судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні від 22 грудня 2021 року не зазначено про не прийняття до розгляду тих чи інших доказів у справі, не наведено жодних висновків стосовно цього.
Колегія суддів також зауважує, що позивач зареєстрований в системі «Електронний суд», звертався до суду з позовною заявою через зазначену систему, тому отримує зареєстровані судом документи у справі автоматично, тобто є обізнаним про їх наявність у справі.
Відтак, зазначені докази приймаються судом до уваги під час розгляду цієї справи та оцінюються відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з пунктом другим частини другої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, яким неповно з'ясовано обставини справи.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі.
Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати підлягають відшкодуванню стороні, які не є суб'єктом владних повноважень лише у разі задоволення позовних вимог.
Виходячи з результатів перегляду рішення суду першої інстанції, колегія суддів не знаходить підстав для відшкодування позивачу судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Житомирській області задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 грудня 2021 року у справі №761/27813/21 скасувати, ухвалити нову постанову, відповідно до якої у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до поліцейського взводу №1 роти №3 батальйону управління поліції у Житомирській області ДПП Іллюка Івана Петровича, Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про застосування адміністративного стягнення - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина
Судді М.І. Кобаль
Л.О. Костюк