П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
08 вересня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/25698/21
Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К.С.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Косцової І.П. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року (суддя Єфіменко К.С., м. Одеса, повний текст рішення складений 14.02.2022) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
15 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до ГУ ДМС України в Одеській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління №367-21 вiд 26.11.2021 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Африканської республіки Камерун ОСОБА_1 ;
- зобов'язати відповідача прийняти рішення стосовно ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі
Аргументуючи подану скаргу, апелянт зазначив, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено інформацію про країну походження позивача та обставини стосовно його сімейного стану на території України. Зокрема апелянт звернув увагу, що станом на сьогодні в країні його походження існує складна ситуація, що спостерігається на території Камеруну, що є загальновідомим фактом та дає апелянту право на отримання статусу біженця або особи що потребує додаткового захисту, проте така інформація протиправно не була врахована відповідачем при прийнятті рішення.
Також апелянт зазначив, що за час перебування в Україні ОСОБА_1 уклав шлюб із громадянкою України ОСОБА_2 , з якою у них народилися діти.
Відповідач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Камеруну, уродженець м. Мбанга, департаменту Мунго, регіону Літторал (Камерун). За віросповіданням християнин-католик, канонiв релігії дотримується частково. За національністю камерунець, за етнічною належністю бамiлiке. Рідна мова французька, також вільно володіє англійською, на середньому рівні володіє російською мовою, на початковому рівні володіє українською та іспанськими мовами.
Такам ОСОБА_3 має вищу освіту, що здобув, навчаючись протягом 1991-1997 років у "Публічній школі 1" (Камерун, м. Мбанга), протягом 1997-2005 рокiв в ліцеї "Мбанга" (Камерун, м. Мбанга), протягом 2006-2009 років за спеціальністю "геологія" в Університеті "Джанг" (Камерун, м. Джанг).
Протягом 2009-2011 років Такам ОСОБА_3 навчався за спеціальністю "геологія" в Університеті "Дуала", за результатами навчання отримав Диплом магістратури-1. Протягом 2012-2013 років навчався на підготовчих курсах Одеського національного політехнічного університету, за результатами навчання отримав свідоцтво про закінчення відповідних курсів. Протягом 2013-2014 років навчався за спеціальністю "комп'ютерні програми" на факультеті інформатики Одеського національного політехнічного університету, навчання не закінчив
З 18 вересня 2015 року ОСОБА_1 перебував у шлюбі гр. України на установчі дані ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 1 квітня 2021 року по справі №522/2645/21 шлюб розірвано. З 14 липня 2021 року особа перебуває у шлюбі з гр. України на установчі дані ОСОБА_2 , з якою має спільних синів: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Діти будуть проходити процедур набуття громадянства України.
8 вересня 2012 року ОСОБА_1 вперше прибув на територію України авіарейсом Дуала (Камерун) - Яунде (Камерун) - Касабланка (Марокко) - Стамбу (Туреччина) - Одеса (Україна), легально, на підставі паспортного документа гр. Камеруну серії НОМЕР_1 та оформленої одноразової (1) візи до України тип "Д" cepiї Y 02985848, мета поїздки - 04/12 (навчання), місце прибуття міжнародний аеропорт "Одеса".
У відповідності до відмоток у паспортному документі серії НОМЕР_1 спостерігаються прийняті заявником спроби перетину кордону Польщi вiд 28.12.2014 року, 08.01.2015 року на підставі оформленої 27.10.2014 року в Консульстві Польщі у м. Одеса візи до Польщі типу "C серії 005632734, також спостерігається обставина перебування ОСОБА_1 на території Республіки Білорусь протягом 08.01.2015-10.01.2015 року на підставі оформленої 06.01.2015 року в Посольстві Білорусі у м. Київ вiзи до Білорусі типу "B" серії 5532025, повернення до України датоване 10.01.2015 року через КПП "Нові Яриловичі".
На території України Такам ОСОБА_3 звертався до дипломатичного представництва Білорусі з метою оформлення транзитної вiзи до Польщі на білорусько-польському кордоні, але йому було відмовлено у в'їзді територію Польщі.
20 грудня 2016 року через тривале нелегальне перебування ГУДМС В Одеській області стосовно ОСОБА_1 було прийнято рішення №95 примусове повернення.
24 грудня 2016 року з метою оформлення візи до України типу "Д" повернувся до країни громадянської належності, де прожив у м. Дуала (Камерун), здійснив візит до м. Абуджа (Нігерія) з метою оформлення візи до України у відповідному дипломатичному представництві.
15 березня 2017 року Такам ОСОБА_3 вдруге прибув на територію України авіарейсом Дуала (Камерун) - Стамбул (Туреччина) - Одеса (Україна), легально, на підставі - паспортного документа гр. Камеруну серії НОМЕР_2 та оформленої разової візи до України типу "D" серії у 03169915, мета поїздки-03/13 (возз'єднання з громадянами України), місце прибуття-міжнародний аеропорт "Одеса".
24 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до УПШЗСІ ГУДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребу додаткового захисту.
За результатами розгляд заяви прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, як потребує додаткового захисту, оформлена відповідним наказом від 12.06.201 №111.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2019 року у справі 420/3700/19, яку залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2020 року, було відмовлено у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування наказу №111 від 12.06.2019 року та зобов'язання ГУ ДМС України в Одеській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
27 липня 2020 року ОСОБА_1 вдруге звернувся до УПШЗСІ ГУ ДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захист.
Наказом ГУ ДМС з Одеській області від 14.08.2020 №155 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту було відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року по справі №420/8170/20 визнано протиправним та скасовано наказ ГУДМС в Одеській області №232 від 04.12.2019 про відмову в оформлені документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язано ГУ ДМС в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.07.2020 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
На виконання зазначеного судового рішення ГУ ДМС в Одеській області 22 лютого 2021 року було прийнято наказ №35 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
26 листопада 2021 року ГУ ДМС України в Одеській області прийнято рішення №367-21 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Африканської республіки Камерун ОСОБА_1 .
Не погодившись із вищезазначеним рішенням №367-21, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом про його скасування та зобов'язання ГУДМС прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції визнав заявлені позовні вимоги безпідставними, а оспорюване рішення Головного управління законним і обґрунтованим.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Так, приписами частини другої статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України від 08.07.2011 року №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон №3671-VI).
Згідно з пунктом 1, 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
У статті 1А (2) Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року також сформульовано поняття "біженець", під яким розуміють особу, що внаслідок подій, які відбулися до 01 січня 1951 року, і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання у результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї унаслідок таких побоювань.
Відповідно до частини другої статті 1 Протоколу щодо статусу біженців від 04 жовтня 1967 року для цілей цього Протоколу термін "біженець", за винятком випадків, щодо застосування пункту 3 цієї статті, означає будь-яку особу, яка підпадає під визначення статті 1 Конвенції з вилученням слів "в результаті подій, які сталися до 01 січня 1951 року..." та слів "...внаслідок таких подій" у статті 1A (2).
Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Як передбачено у частині п'ятій статті 5 Закону №3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Статтею 6 Закону України Закону №3671-VI визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Частиною одинадцятою статті 9 Закону №3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону №3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Тож, при вирішенні питання щодо визнання або відмови у визнані біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири підстави, наведені вище.
Відповідно до Положень Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) (далі - УВКБ ООН), особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками (пункти 45, 66).
Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Відповідно до пункту 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Крім того, пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.
Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців "Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців" (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доведення реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосується його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв'язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов'язок встановлювати чи оцінювати всі факти , які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об'єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі наданням ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані.
Таким чином, у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби у правдивості своїх фактичних тверджень.
Ретельно перевірив матеріали справи колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 не спромігся довести існування фактів загроз життю, безпеці чи свободі в країні своєї громадської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання.
Заявлена позивачем у його заяві під час анкетування та співбесіди інформація носить загальний характер і не містить відомостей про події переслідувань та утисків в Камеруні його особисто за політичною, релігійною чи іншими ознаками, яка може бути об'єктивно перевіреною.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовується апелянтом за матеріалами особової справи ОСОБА_1 не спостерігається фактів його переслідування в країні громадянської належності за наступними конвенційними ознаками визначення статусу біженця, а саме за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
За результатами аналізу матеріалів клопотання шукача захисту вбачається, що клопотання ОСОБА_1 є необґрунтованим та містить розбіжності у повідомлених обставинах, тобто заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI, зокрема з його слів перший виїзд до України був обумовлений бажанням здобуття вищої освіти. Вдруге заявник виїхав на територію України метою возз'єднання з дружиною гр. України. Зі слів заявника, він не бажає повертатися до країни громадянське належності зв'язку з нестабільною соціально-політичною ситуацією у англомовних регіонах країни, діяльністю терористичного угруповання "Бока Харам" на півночі Камеруну.
Вірогідність переслідування позивача за ознакою політичних переконань у випадку повернення на територію країни громадянської належності також не підтверджується, на що вказують наступні елементи:
- ні ОСОБА_1 ні його близькі родичі не приймали участь у діяльності жодних політичних, релігійних, військових або громадських організацій ані на території країни громадянської належност за її межами;
- Такам ОСОБА_3 ніколи не висловлювану політичну позицію публічно, через ЗМІ або шляхом дописів на приватних сторінках в соціальних мережах;
- Такам ОСОБА_3 ніколи не приймав участь у офіційних зборах, асоціаціях, об'єднаннях для вираження власних політичних поглядів;
- Такам ОСОБА_3 ніколи не прав участь у мітингах та/або демонстраціях на території країни громадянської належності, не висловлював публічно власну позицію з приводу тих або інших актуальних питань розвитку країни;
- Такам ОСОБА_3 не займався активістською або громадською діяльністю під час перебування на території країни громадянської належності;
- Такам ОСОБА_3 ніколи не приймав конкретних дій, спрямованих проти державної влади країни громадянської належності, не приймав активну участь у діяннях, спрямованих на повалення діючого політичного та державного устрою на території Камеруну, не займався протиправною діяльністю, що б могла бути спрямована проти органів державної влади Камеруну, не висловлювався проти посадових осіб тощо;
- Такам ОСОБА_3 ніколи не мав та не приймав спроб до прояву власної стійкої політичної позиції на території Камеруну, не повідної позиції, ніколи не займався та не займається політикою анi пiд час перебування на території Камеруну, ані на території України;
- негативне ставлення ОСОБА_1 до сепаратистів з англомовних регіонів країни де факто свідчить про підтримку ним дій органів державної влади країни, спрямованих на стабілізацію ситуації;
- ОСОБА_1 ніколи не перебував у складі антиурядових груп на території крапни громадянської належності або у складі структур, що проводять активну збройну боротьбу проти антиурядових елементів, не підтримував тісних контактів з представниками антиурядових елементів на території Камеруну, що вказує на відсутність загрози його переслідувань у зв'язку з віднесенням до однієї зі сторін конфлікту або приписуванням певних політичних поглядів.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги на ситуацію у сфері безпеки в Республіці Камерун внаслідок внутрішнього військового конфлікту колегія суддів вважає, що такі обставини не є переконливими та свідчать лише про можливе збільшення числа порушень прав людини, проте не створюють реальної загрози для усіх громадян цієї країни.
Разом із тим слід зауважити, що існування загальної практики грубих і масових порушень прав людини в країні, на яке посилається апелянт як на підтвердження обґрунтованості вимог для надання статусу біженця, саме по собі не є достатньою підставою для визначення того, що конкретній особі загрожуватиме небезпека піддатися тортурам в разі повернення до цієї країни; повинні існувати додаткові підстави, щоб показати, що конкретна людина особисто ризикує (Комітет ООН проти катувань, Т.А. проти Швеції, САТ/С/34/D/226/2003, 27 травня 2005 р., п.7.2 ).
Варто також наголосити, що інформація по країні походження сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулися з такою заявою, або визнання особою, що потребує додатково захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулася за захистом.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 16 січня 2020 року при розгляді справи №815/1769/17, який в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховуються апеляційним судом під час вирішення цього спору.
Колегія суддів критично ставиться до доводів апелянта на погрозу його життю у країні походження у зв'язку із військовими діями, а саме громадянського конфлікту у Камеруні, що складається із серії зіткнень та терористичних актів на релігійній підставі у Крайнепівнічному регіоні країни на кордоні із Нігерією, оскільки доказів проживання позивача у вказаному регіоні в матеріалах справи відсутні. До того ж колегія суддів звертає увагу на те, що безопірним є факт наявності військового конфлікту і у самій Україні внаслідок агресії зі сторони Російської Федерації.
У постанові від 13 березня 2018 року у справі №826/3886/16 Верховний Суд вказав, що обов'язок доказування покладається на заявника, який зобов'язаний надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник має переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
У постанові від 20 червня 2019 року у справі №815/5486/16 Верховний Суд вказав, що сімейні або інші причини особистого характеру, прагнення змін та покращення рівня життєвих умов, коли особа переїжджає виключно з економічних міркувань, свідчать, що така особа є економічним мігрантом, а не біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.
З урахуванням наведеного та обставин даної справи колегія суддів дійшла висновку, що будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження можливої загрози життю, або переслідувань, або вчинення тиску ані під час звернення до органу міграційної служби, ні під час розгляду та перевірки її заяви міграційним органом, або під час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанцій, позивач не надав, що в свою чергу свідчити про те, що в'їзд ОСОБА_1 на територію України був обумовлений не обґрунтованими побоюваннями зазнати переслідувань та наявності погрози її життю та здоров'ю, а бажанням легалізувати своє перебування та території України.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Спірне рішення ГУДМС вiд 26.11.2021 року №367-21 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Африканської республіки Камерун ОСОБА_1 прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачених Конституцією і законами України. Згадане рішення відповідає критеріям правомірності, встановленим частиною третьою статті 2 КАС України, тому підстав для його скасування не вбачається.
Апеляційна скарга позивача не містить належних, вагомих і обґрунтованих міркувань, переконливих доводів та аргументів, які б спростовували висновки суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог. Адже суд першої інстанції правильно та повно з'ясував усі обставини справи та надав їм юридичну оцінку, відповідно до норм матеріального та процесуального права.
У контексті оцінки доводів позивача, наведених у апеляційній скарзі, колегія суддів керувалася висновками Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема у справах ''Салов проти України'' (заява №65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), ''Проніна проти України'' (Заява №63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та ''Серявін та інші проти України'' (заява N4909/04; від 10.02.2010; пункт 58), відповідно до яких принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги ОСОБА_1 отримали достатню оцінку.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного від 14 лютого 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційного суду, або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя І.П.Косцова
Суддя Ю.В.Осіпов