08 вересня 2022 р. Справа № 520/25832/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2022 року, головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 19.01.2022 року у справі № 520/25832/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають в обмеженні максимального розміру пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплачувати пенсію ОСОБА_1 без обмеження максимального її розміру і здійснити невідкладно виплату ОСОБА_1 недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.04.2019 року без обмеження максимального її розміру однією сумою з першою нарахованою та отриманою пенсією з нарахуванням компенсації втрати частини доходу.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2022 року у справі № 520/25832/21 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у обмеженні ОСОБА_1 пенсії максимальним розміром з 01.04.2019 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром з 01.04.2019 року, здійснивши виплату суми перерахунку з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2022 року у справі № 520/25832/21 в частині задоволення позовних вимог скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що станом на час обмеження пенсії позивача максимальним розміром, норми законодавства, які передбачають таке обмеження, а саме положення ст. 2 Закону № 3668-VI, були чинними, неконституційними не визнавались, а отже підлягали застосуванню до спірних відносин. Крім того, діяли також положення ст. 43 Закону № 2262-XII, які не містять застережень щодо застосування обмеження пенсії максимальним розміром, з огляду на що, правові підстави для виплати позивачу пенсії без обмеження її максимальним розміром у відповідача відсутні. Крім того, на переконання скаржника, позивачем пропущено передбачений ч. 2 ст. 122 КАС України шестимісячний строк звернення до суду.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) проходив військову службу в Державній прикордонній службі України.
Позивачу призначена пенсія за вислугу років у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ.
Позивач перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ в Харківській області), основний розмір пенсії складає 90% грошового забезпечення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.01.2021 року у справі № 520/18232/2020 визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Харківській області, яка полягає у неперерахуванні та невиплаті ОСОБА_1 пенсії відповідно до наданої з Адміністрації Державної прикордонної служби України довідки № 11/2140 від 23.09.2020 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , станом на 05.03.2019 за останньою штатною посадою з 01.04.2019 з урахуванням 90%. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області, які полягають у поверненні до Адміністрації Державної прикордонної служби України довідки №11/2140 від 23.09.2020 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 05.03.2019. Зобов'язано ГУ ПФУ в Харківській області повернути з Адміністрації Державної прикордонної служби України довідку № 11/2140 від 23.09.2020 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , станом на 05.03.2019, після чого перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію відповідно до наданої з Адміністрації Державної прикордонної служби України довідки № 11/2140 від 23.09.2020 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 05.03.2019 за останньою штатною посадою з 01.04.2019 з урахуванням 90% грошового забезпечення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2021 року у справі № 520/15372/21 визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області, які полягають у відмові перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 відповідно до довідки, виданої Харківським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки за №ФХ-121768 від 05.07.2021, з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, розрахованих згідно з постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України №2262-ХІІ від 09.04.1992 "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб", статті 9 Закону України №2011-ХІІ від 20.12.1991 "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та правових висновків Великої Палати Верховного Суду в адміністративній справі №160/8324/19 від 05.03.2019. Зобов'язано ГУ ПФУ в Харківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 відповідно до довідки, виданої Харківським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки за №ФХ-121768 від 05.07.2021, із урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, розрахованих згідно з постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України №2262-ХІІ від 09.04.1992 "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб", статті 9 Закону України №2011-ХІІ від 20.12.1991 "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та правових висновків Великої Палати Верховного Суду в адміністративній справі №160/8324/19 від 05.03.2019, з урахуванням вже виплачених сум пенсії.
Згідно протоколу за пенсійною справою №/А-4115 (Державна прикордонна служба України), пенсійним органом проведено перерахунок пенсії позивача з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення та виходячи з 90% грошового забезпечення. Основний розмір пенсії позивача після перерахунку визначено в сумі 24 626,70 грн. З 01.04.2019 року призначено до виплати 14 970,00 грн.
В листі пенсійного органу від 23.09.2021 року зазначено про те, що рішенням суду від 21.01.2021 р. у справі № 520/18232/2020 зобов'язань виплати позивачу пенсію без обмежень максимальним розміром на Головне управління ПФУ не покладено.
Вважаючи дії відповідача щодо обмеження пенсії максимальним розміром протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Частково задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на час перерахунку пенсії та по теперішній час стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, у зв'язку з чим відсутні підстави для обмеження пенсії позивачу максимальним розміром з 01.04.2019 року.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на приписи ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а тому не надає оцінку судовому рішенню в частині відмови у задоволенні позовних вимог, яка у даному випадку сторонами не оскаржується.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в оскаржуваній частині, виходячи з наступного.
Предметом спору у цій справі є правомірність обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав такими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних відносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів доходить висновку, що вони суперечать одна одній.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18, із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19.
Таким чином, обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 240/7087/20.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у обмеженні позивачеві пенсії максимальним розміром з 01.04.2019 року, та зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити позивачу пенсію з 01.04.2019 року без обмеження її максимальним розміром, здійснивши виплату суми перерахунку з урахуванням виплачених сум.
Доводи апеляційної скарги з посиланням на висновки Верховного Суду наведені у постановах від 22.05.2018 у справі № 205/8204/16-а, та від 14.05.2019 у справі № 591/2109/17 колегія суддів не приймає, оскільки при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин враховує вищевказані останні правові позиції Верховного Суду.
Що стосується доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем передбаченого ч. 2 ст. 122 КАС України шестимісячного строку звернення до суду, з посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а, колегія суддів зазначає наступне.
Положеннями частин першої та другої статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, особа може звернутися до адміністративного суду з позовом протягом шести місяців з дня, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, якщо інший строк звернення до суду не встановлено законом.
Частиною 3 ст. 51 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Також, згідно ст. 55 Закону № 2262-ХІІ, нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 р. у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що буквальне тлумачення наведених норм права дає підстави вважати, що ці норми (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) стосуються вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини ПФУ.
У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду з позовом у зв'язку із тим, що пенсійним органом при перерахунку його пенсії на виконання рішення суду, було обмежено її максимальним розміром, а отже, ці суми не нараховані і є спірними.
Між тим, Великою Палатою у вищевказаній постанові зазначено про те, що визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Як вбачається з матеріалів справи, листом пенсійного органу від 23.09.2021 року позивача повідомлено про те, що рішенням суду від 21.01.2021 р. у справі № 520/18232/2020 на Головне управління ПФУ не покладено зобов'язань щодо виплатити позивачу пенсії без обмеження максимальним розміром. Вважаючи дії відповідача щодо обмеження розміру пенсії протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом у грудні 2021 року, що свідчить про дотримання встановленого статтею 122 КАС України шестимісячного строку звернення до суду.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем передбаченого ч. 2 ст. 122 КАС України строку звернення до суду є безпідставними.
Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції та правильності судового рішення не спростовують.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2022 року у справі № 520/25832/21 суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, з огляду на що, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2022 року у справі № 520/25832/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Мінаєва
Судді В.А. Калиновський З.О. Кононенко