Україна
Донецький окружний адміністративний суд
08 вересня 2022 року Справа№200/3490/22
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (письмове провадження) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., місто Слов'янськ, площа Соборна, будинок 3)
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії у зв'язку з втратою годувальника за період з 01 квітня 2016 року по 30 вересня 2021 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок заборгованості пенсійних виплат за минулий період ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2016 року по 30 вересня 2018 року включно, та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії у зв'язку з втратою годувальника за період з 01 квітня 2016 року по 30 вересня 2021 року;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1 у межах суми стягнення за один місяць.
02 червня 2022 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", згідно якого у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Президент України ОСОБА_2 постановив ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України №133/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Вищезазначений Указ Президента України затверджено Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15 березня 2022 року № 2119-IX.
Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 21 квітня 2022 року N 2212-IX, затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року N 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-ІХ), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України № 341/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 2263-IX від 22.05.2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України 12 серпня 2022 року № 573/202 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 2500-IX від 15.08.2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Відповідно до наказу голови Донецького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2022 №14/І-г “Про запровадження особливого режиму роботи Донецького окружного адміністративного суду у вигляді дистанційної роботи” запроваджено особливий режим роботи для суддів Донецького окружного адміністративного суду у вигляді дистанційної роботи з 26 лютого 2022 до закінчення воєнного стану, і до дня відновлення роботи суду у звичайному режимі.
16 червня 2022 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.
Дослідивши матеріали адміністративної справи суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України № НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .
Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджено довідкою про взяття на облік внутрішньо перемішеної особи від 20.08.2015 року №1426-27774, та перебуває на обліку за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10ААВ №474130, позивачу встановлено другу групу інвалідності з дитинства безстроково з 18 червня 2013 року.
В обґрунтування позовної заяви представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та є отримувачем пенсії у зв'язку з втратою годувальника, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV.
Виплата пенсії позивачу проводилася до 01 квітня 2016 року, але з вказаного часу Відповідач без повідомлення причин, припинив виплату пенсії. Рішення про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 не отримував, та чи приймалося відповідне рішення відповідачем, позивачу невідомо.
06 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про поновлення виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника, яка була поновлена з 01 жовтня 2021 року.
З огляду на те, що заборгованість з виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника Позивачу виплачена не була, 29.10.2021 ОСОБА_1 звернувся до Відповідача із заявою про здійснення нарахування та виплати заборгованості з пенсії у зв'язку з втратою годувальника з часу припинення виплати по дату її поновлення.
Листом від 26.11.2021 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повідомило позивача про те, що пенсійне забезпечення внутрішньо переміщених осіб здійснюється згідно з чинним законодавством, у тому числі з урахуванням вимог Закону України від 20.10.2014 №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», також зазначено, що призупинення пенсії позивачу з 01 квітня 2016 року здійснено на підставі ст. 12 Закону №1706.
Відповідач з-поміж іншого зазначив, що на підставі особистої заяви від 06.09.2021 та відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб, виплату позивачу пенсії поновлено з 01.10.2021 та виконано розрахунок невиплаченої суми пенсії з урахуванням ст. 46 Закону №1058 (не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії) за період з 05.09.2018 по 30.09.2021, яка складає 71041,00 грн, кошти, обліковані у Головному управлінні та будуть виплачені на умовах окремого порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 №1165, після затвердження відповідних бюджетних призначень.
Виплата позивачу заборгованості пенсійних виплат за минулий період відповідачем не здійснена.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 13486010, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3, організаційно-правова форма - орган державної влади.
Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує та зазначає, що відповідно до частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, проте, заявлені позовні вимоги стосуються періоду з квітня 2016 року, тому, враховуючи день звернення до суду - 24.05.2022 року, вони виходять за межі шестимісячного строку звернення до суду.
Після обміну інформацією з Єдиною інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб з 01.04.2016 виплату пенсії було призупинено.
Призупинення пенсії здійснено на підставі статті 12 Закону України від 20.10.2014 №1706 «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», якою передбачено, що у разі неповідомлення про повернення до покинутого місця проживання приймається рішення про скасування дії довідки на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання. Інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця проживання є дані, отримані з відповідних державних реєстрів та в результаті обміну інформацією з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
На підставі особистої заяви від 06.09.2021 виплату пенсії поновлено з 01.10.2021 та виконано розрахунок невиплаченої суми пенсії з урахуванням статті 46 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) (не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії) за період з 05.09.2018 по 31.09.2021.
Щодо вимоги позивача нарахувати та виплатити заборгованість відповідач зазначає, що відповідно до пункту 1 постанови КМУ №637 від 05.11.2014 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами, внесеними постановою КМУ № 788 від 21.08.2019 року) «суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».
10.11.2021 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1165 «Про затвердження Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території», тому виплата заборгованості з пенсії ОСОБА_1 буде проводитись відповідно до умов Порядку №1165 при надходженні відповідних коштів з Державного бюджету України до бюджету Пенсійного фонду України.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, обставини припинення виплати пенсії позивачу підтверджуються відповідачем та відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини по суті суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ст. 38 Закон №1058-IV, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
Зміна розміру пенсії або припинення її виплати членам сім'ї здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому склалися обставини, що спричинили зміну розміру або припинення виплати пенсії.
Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV. Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, у разі смерті пенсіонера, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, в інших випадках, передбачених законом.
З аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі - Закон № 1706-VII).
Відповідно до ст. 1 Закону № 1706-VII, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 4 Закону № 1706-VII, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідач як на підставу припинення виплати пенсії позивачу посилається на ст. 12 Закону №1706-VII, якою встановлено, що підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:
1) подала заяву про відмову від довідки;
2) скоїла кримінальне правопорушення: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; вчинення кримінального правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку або військового кримінального правопорушення;
3) повернулася до покинутого місця постійного проживання;
4) виїхала на постійне місце проживання за кордон;
5) подала завідомо недостовірні відомості.
Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.
Суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не є спірним між сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.
Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки «на умовах передбачених законом» і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.
Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано жодних доказів правомірності припинення виплати за спірний період пенсії позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Конституційне право позивача на отримання пенсії не може бути обмежено з огляду на приписи Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Не виплата пенсії, яка гарантована Конституцією України є прямим порушенням статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини.
Також суд констатує, що Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" не визначає жодної спеціальної підстави для припинення виплати особі будь-якого виду соціальної виплати, у тому числі і пенсії, як і не наділяє органи пенсійного фонду України правом не приймати рішення у випадку наявності підстави для припинення виплати пенсії, як це прямо встановлено частиною 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Частина перша статті 49 ЗУ № 1058 встановлює, що виплата пенсії припиняється за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду з наступних підстав: - якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; - у разі смерті пенсіонера; - у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; - в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою цієї статті передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Вказаний перелік підстав для припинення виплати пенсії не підлягає розширеному тлумаченню.
Попри це, відповідачем припинено виплату пенсії позивачу з підстав не передбачених ст. 49 ЗУ № 1058.
Таким чином, суд погоджується із тим, що право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді отримання щомісячної пенсії було відповідачем порушено.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.03.2020 по справі №227/2158/17, від 23.06.2020 по справі №227/4106/17, від 03.09.2020 по справі №360/4335/18.
Як встановлено судом під час розгляду справи, право на отримання позивачем пенсії відповідачем не оскаржується та оскільки судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що припинення пенсії позивачу відбулось не з підстав та не у порядку, визначеному Законом № 1058-IV, то відповідно до спірних правовідносин мають застосовуватись приписи ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV, тобто пенсія підлягає виплаті за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Крім того, на виконання приписів ч. 6 ст. 122 КАС України, представником позивача подано до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, яка вмотивована тим, що позивач жодного рішення про припинення йому пенсійних виплат не отримував, зазначає, що його права на отримання пенсії є безперечним та гарантовано державою, а з боку відповідача має місце триваюча бездіяльність.
Ухвалою суду про відкриття провадження про справі вказану заяву позивача було задоволено.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 №1165, затверджено Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, суд звертає увагу на такі обставини.
Згідно абз. 2 п. 1 названого Порядку, пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік.
Пунктом 4 вказаного Порядку визначено, що пенсійні виплати за минулий період згідно з цим Порядком проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абзацом другим пункту 1 цього Порядку, відповідно до бюджетного розпису.
Розмір пенсійної виплати за минулий період отримувачам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, визначається в сумі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється пенсійна виплата за минулий період, але не може бути більшим від належної до виплати отримувачу суми, що обліковується в переліку отримувачів.
У разі недостатності бюджетних призначень для забезпечення пенсійної виплати за минулий період у розмірі, передбаченому абзацом другим цього пункту, виплата проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на пенсійні виплати за минулий період бюджетним призначенням, але не більшій належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.
За результатами виконання бюджету Пенсійного фонду України за дев'ять місяців відповідного року зазначений в абзаці другому цього пункту розмір пенсійної виплати за минулий період може бути збільшений пропорційно залишку бюджетних призначень, але не може перевищувати належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.
Таким чином, Порядок №1165 впроваджує додаткові умови виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам за минулий період, які не передбачені ані Конституцією України, ані Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", які є базовими нормативно-правовими актами, приписи яких підлягають застосуванню при вирішенні спірних правовідносин.
Також суд, враховує те, що Порядок №1165 був прийнятий на прикінці 2021 року, тобто до виникнення спірних відносин та утворення боргу.
Поряд з цим, в Рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Крім того, преамбулою Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Натомість, відповідно до приписів ст. 47 Закону № 1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності його бездіяльності щодо невиплати пенсії позивачу в розумінні Закону № 1058-IV, як і не надано доказів фактичної виплати пенсії позивачу в спірний період (платіжні доручення, виплатні відомості тощо).
За таких обставин, враховуючи, що наявними матеріалами справи підтверджено припинення виплати пенсії позивачу з 01 квітня 2016 року по 30 вересня 2021 року та судом встановлена протиправність бездіяльності щодо здійснення пенсійних виплат, позов підлягає задоволенню.
Такі висновки суду кореспондують висновкам Верховного Суду при вирішенні зразкової справи №805/402/18, викладених в постанові від 03 травня 2018 року, висновки якої підлягають застосуванню при вирішенні даного адміністративного спору.
Відповідно до ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Враховуючи викладене, суд вважає законодавчо обумовленими вимоги позивача щодо допуску рішення суду до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, суд дійшов висновку про ефективність обраного позивачем способу захисту свого порушеного права.
Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI.
У відповідності до ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи викладене, витрати зі сплати судового збору розподілу не підлягають.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії у зв'язку з втратою годувальника за період з 01 квітня 2016 року по 30 вересня 2021 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок заборгованості з пенсійних виплат ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2016 року по 30 вересня 2018 року та виплатити заборгованість з пенсії у зв'язку з втратою годувальника за період з 01 квітня 2016 року по 30 вересня 2021 року.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1 у межах суми стягнення за один місяць.
Повний текст рішення складено та підписано 08 вересня 2022 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Кониченко