08 вересня 2022 року м. Черкаси Справа № 925/638/22
Господарський суд Черкаської області у складі судді Гладуна А.І., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Черкаської обласної організації Товариства сприяння обороні України до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про стягнення 134880 грн,
Позиції учасників справи, процесуальні дії суду та учасників у справі.
Черкаська обласна організація Товариства сприяння обороні України (ідентифікаційний код 02730530, адреса місцезнаходження: 18002, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 195) звернулась до Господарського суду Черкаської області з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (ідентифікаційний код 21366538, адреса місцезнаходження: 18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23) про стягнення збитків у вигляді неодержаних доходів за період з 01.04.2022 до 30.06.2022 у розмірі 134880 грн.
Позов обґрунтований тим, що позивач є власником нерухомого майна - адмінбудівлі "А-9", розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке передав у платне користування відповідачу на підставі договору оренди нежилого приміщення №44 від 28.12.2004. Термін дії договору закінчився 30.06.2005.
Рішенням суду, що набрало законної сили, відповідача зобов'язано звільнити нежилі приміщення. Відповідач рішення суду не виконав, орендоване приміщення не звільнив та продовжує користуватися ним.
Рішеннями судів, які набрали законної сили, з відповідача на користь позивача за період з 28.11.2007 по 28.04.2022 неодноразово стягнено збитки у вигляді неодержаного доходу за користування майном, й, зокрема, востаннє за період з 01.01.2022 по 31.03.2022.
Звертаючись з позовом, позивач просив стягнути з відповідача збитки у вигляді неодержаних доходів за період з 01.04.2022 до 30.06.2022 у розмірі 134880 грн, оскільки відповідач продовжує безпідставно займати вказані вище приміщення і безоплатно користуватися ними.
У позові позивач просив стягнути з відповідача сплачений ним судовий збір у розмірі 2481 грн.
Ухвалою від 07.07.2022 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №925/638/22, ухвалив розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Ухвала суду від 07.07.2022 про відкриття провадження у справі надіслана учасникам справи, зокрема відповідачу - рекомендованим листом з повідомленням про вручення, яке вручено відповідачу 08.07.2022, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення (а. с. 27); позивачу - рекомендованим листом.
Відповідач проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не заперечив, клопотання про розгляд справи з повідомлення сторін не подав, хоча був належним чином повідомлений про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
25.07.2022 відповідач подав суду відзив на позовну заяву (а.с. 28), у якому підтвердив факт зайняття відповідачем нежитлових приміщень, що знаходяться в будівлі позивача без договору оренди та визнав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області судовий збір у сумі 1240,50 грн, що становить 50% від сплаченого позивачем судового збору при поданні позовної заяви (у зв'язку з визнанням позову), а судовий збір у сумі 1240,50 грн, що становить 50% від сплаченого позивачем судового збору у розмірі 2481 грн повернути за приписами частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України позивачу з Державного бюджету.
29.07.2022 позивач подав суду відповідь на відзив (а.с. 29), у якій просив ухвалити рішення про задоволення позову та, у зв'язку з визнанням позову відповідачем, повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Дослідивши письмові докази, що містяться у матеріалах справи, та оцінивши їх у сукупності, суд
1. Перелік обставин, які є предметом доказування у справі.
Предметом позову позивача є майнова вимога про стягнення з відповідача 134880,00 грн збитків у вигляді неодержаних доходів за користування нерухомим майном за період з 01.04.2022 до 30.06.2022.
Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує використання відповідачем належного позивачу нерухомого майна без укладення договору оренди чи іншої правової підстави та несплату за його використання.
Правовою підставою позову позивача є норми статей 224-225 Господарського кодексу України, які визначають поняття, склад та розмір відшкодування збитків у сфері господарських відносин.
Відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, предметом доказування у даній справі є належність позивачу на праві власності нерухомого майна; використання майна відповідачем; виникнення між сторонами деліктного зобов'язання; розмір завданих позивачу збитків; порушення суб'єктивного права та/або інтересу за захистом якого позивач звернувся до суду.
2. Перелік обставин, які не підлягають доказуванню у справі.
2.1. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 03.03.2006 у справі №03/554, яке залишено без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 26.04.2006, Управління Пенсійного фонду України в Соснівському районі м. Черкаси зобов'язано звільнити нежилі приміщення №№509, 603, 604, 605, 609, 610, 611, 612, 701 б, 805, 807, 806, 808, 810, корисна площа яких становить 706,6 м2, загальна площа 1095,2 м2, які знаходяться по АДРЕСА_1 .
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 28.04.2022 у справі №925/287/22 у справі №925/287/22 з відповідача на користь позивача стягнуто 134880 грн.
Рішення суду у справах №03/554 та №925/287/22 набрали законної сили.
Вказаним судовими рішеннями встановлено обставини належності позивачу нерухомого майна та його використання відповідачем.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
2.2. Відповідач позов визнав повністю й зокрема обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. У відзиві на позов відповідач ствердив, що загальна корисна площа приміщень, які належать позивачу та яку він займає становить 449,6 м2 (а.с.28).
Відповідно до частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Під час розгляду справи у суду не виникли обґрунтовані підстави вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
3. Перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
На підтвердження обставин, які є предметом доказування позивач подав письмові докази, дослідивши які суд встановив:
Черкаська обласна організація Товариства сприяння обороні України є юридичною особою, зареєстрованою за законодавством України (а.с. 7) та є власником нерухомого майна - адмінбудівлі "А-9" на праві колективної власності, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 18.11.1999 №003220, виданого на підставі державного акту на право постійного користування землею та рішення виконкому Черкаської міської ради акту від 30.06.1993 № 417. Право власності на адмінбудівлю "А-9" зареєстроване Черкаським обласним об'єднанням бюро технічної інвентаризації 18.11.1999 (а. с. 8).
28.12.2004 Черкаська обласна організація Товариства сприяння обороні України та Управління Пенсійного фонду Соснівського району в м. Черкаси уклали договір оренди нежилого приміщення №44, за умовами якого орендодавець передав у платне користування нежитлове приміщення у будівлі по АДРЕСА_1 , за №№509, 603, 604, 605, 609, 610, 611, 612, 701-б, 802, 803, 805, 807, 806, 808, 810, корисна площа яких становить 706,6 м2, загальна площа 1095,2 м2 (а.с.9-10).
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 03.03.2006 у справі №03/554, яке залишено без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 26.04.2006, Управління Пенсійного фонду України в Соснівському районі м. Черкаси зобов'язано звільнити нежилі приміщення №№509, 603, 604, 605, 609, 610, 611, 612, 701 б, 805, 807, 806, 808, 810, корисна площа яких становить 706,6 м2, загальна площа 1095,2 м2, які знаходяться по АДРЕСА_1 (а. с. 11-15).
Управління Пенсійного фонду України в Соснівському районі м. Черкаси рішення Господарського суду Черкаської області від 03.03.2006 у справі №03/554 в частині звільнення приміщень не виконало.
Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (відповідач у справі) є правонаступником Управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області, яке в свою, чергу є правонаступником управління Пенсійного фонду України в Соснівському районі м. Черкаси (а.с. 19). (Постанова Кабінету Міністрів України від 27.07.2011 №803, постанова Правління Пенсійного фонду України від 01.08.2011 №21-2 "Про заходи щодо припинення діяльності деяких управлінь Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах").
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 28.04.2022 у справі №925/287/22 з відповідача на користь позивача стягнуто 134880 грн. Мотивуючи рішення суд дійшов висновку про, що відповідач у період з 01.01.2022 по 31.03.2022 безпідставно, тобто неправомірно, продовжує займати приміщення позивача і безоплатно користуватися ним, чим завдає позивачу збитки у вигляді неодержаних доходів. (а. с. 16-18).
01.03.2021 за актом приймання-передачі нежитлового приміщення відповідач передав, а позивач прийняв частину адміністративного нежитлового приміщення загальною площею 91,0 кв.м (кімната 804 - 36,5 кв.м та кімната № 805 - 54,5 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 21).
23.12.2021 рада правління позивача для обчислення розміру неотриманих доходів за користування приміщеннями відповідачем у 2022 році вирішила виходити з розміру орендної плати 100 грн за 1 кв. м., про що складено протокол засідання ради правління № 14 (а.с. 22)
За розрахунком позивача за період з 01.04.2022 до 30.06.2022 розмір збитків становить 134880,00 грн. (449,6 м2 х 100 грн./місяць за 1м2 корисної площі х 3 місяці). (а.с. 6).
Відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України "Допустимість доказів").
Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
На підставі поданих позивачем доказів, можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Тому подані позивачем докази суд визнає належними.
На підтвердження обставин, яким позивач обґрунтовує підстави позову, позивач подав письмові докази. Суд не встановив, що докази подані позивачем отримані з порушенням закону. Тому подані позивачем докази суд визнає допустимими.
Подані позивачем докази, на переконання суду, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Тому суд визнає докази, подані позивачем, достовірними.
До позову позивач подав копію відзиву на позов Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області у справі № 925/287/22, за змістом якого загальна корисна площа приміщень, які займає відповідач, становить 449,6 м2 (а.с.28).
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема такими засобами як письмові докази.
Відповідно до статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Копію письмового відзиву на позов у іншій справі (925/287/22) суд визнає недопустимим доказом та не приймає до розгляду. Відзив на позов не є допустимим доказом для встановлення площі нерухомого майна. Відзив на позов відображає процесуальну позицію сторони у справі, враховуючи предмет та підстави позову. Площа нерухомого майна встановлюється на підставі документів, що підтверджують речове право на нерухоме майно, зареєстроване у встановленому законом порядку, документів технічної інвентаризації, письмових договорів та актів приймання-передачі нерухомого майна.
4. Висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів. Мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
Відповідно до частини 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінивши зібрані у справі докази в цілому та кожен доказ окремо, суд визнає встановленими обставини:
- належність позивачу на праві колективної власності нерухомого майна - адмінбудівлі "А-9" , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
- використання відповідачем у власній господарській діяльності належного позивачу нерухомого майна, площею 449,6 м2;
- виникнення між сторонами позадоговірного зобов'язання, що опосередковує використання нерухомого майна;
- збереження відповідачем без достатньої правової підстави коштів, що належать позивачу, за користування нерухомим майном;
- виникнення у відповідача грошового зобов'язання зі сплати за користування нерухомим майном за період з 01.04.2022 по 30.06.2022;
- розмір грошового зобов'язання відповідача становить 134880,00 грн. (449,6 м2 х 100 грн./місяць за 1м2 корисної площі х 3 місяці).
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечення.
За змістом статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Зміст принципу змагальності господарського судочинства наведений у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, відповідно норм якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частин 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Отже, враховуючи у матеріалах справи чітких та переконливих доказів, вірогідність поданих позивачем доказів, враховуючи встановлення у рішенні суду, що набрало законної сили, обставини, які не підлягають доказуванню, суд дійшов висновку про доведеність обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зокрема належність позивачу на праві власності нерухомого майна; використання відповідачем у власній господарській діяльності належного позивачу нерухомого майна, виникнення між сторонами зобов'язання, що опосередковує використання нерухомого майна; виникнення у відповідача грошового зобов'язання зі сплати за користування нерухомим майном за період з 01.04.2022 по 30.06.2022; розмір грошового зобов'язання відповідача становить 134880,00 грн.
5. Висновки суду щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Висновок про порушення, не визнання або оспорення права чи інтересу, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку.
Між сторонами у справі виникли приватноправові відносини, врегульовані нормами цивільного права.
Відносини з фактичного користування майном без укладення договору користування майном (оренди), внаслідок чого її власник не отримує дохід у вигляді орендної плати, за своїм змістом є кондикційними.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Суд установив, що позивач є власником нерухомого майна. Відповідач без достатньої правової підстави користується майном позивача та зберіг у себе кошти, які мав заплатити позивачу за користування нерухомим майном.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов'язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Однією із загальних засад цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є присудження до виконання обов'язку в натурі.
На підставі встановлених у справі обставин суд дійшов висновку, що збереження відповідачем коштів, які він мав сплатити за користування майном є порушенням права позивача володіти та розпоряджатися належним йому майном (коштами).
Отже, вимогу про стягнення 134880 грн суд визнає обґрунтованою, спосіб захисту обраний позивачем є належним та ефективним, та доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.
6. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.
Обґрунтовуючи зміст порушеного права та предмет майнових вимог до відповідача позивач вважав, що безоплатне використання відповідачем нерухомого майна є підставою виникнення між сторонами деліктного зобов'язання із завдання відповідачем збитків позивачу у вигляді упущеної вигоди - неотриманого доходу від використання майна.
На підставі встановлених у справі обставин суд дійшов висновку про виникнення між сторонами кондикційного зобов'язання внаслідок збереження майна (коштів) без достатньої правової підстави.
Правові підстави та умови відшкодування збитків визначені, зокрема положеннями Глави 3 "Захист цивільних прав та інтересів" Розділу І "Основні положення" Книги першої "Загальні положення", Глави 51 "Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання" Розділу І "Загальні положення про зобов'язання" Книги п'ятої "Зобов'язальне право" Цивільного кодексу України та Главою 25 "Відшкодування збитків у сфері господарювання" Розділу V "Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання" Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно із частиною першою статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
За приписами частини першої статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Частиною другою статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно із частиною 2 статі 224, частиною 1 статі 225 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Отже, збитки це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності. Застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника.
У цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності. (такі висновки викладені у пункті 46 постанови Верховного Суду від 30.09.2021 у справі 922/3928/20).
Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Такі висновки наведені у постанові Верховного Суду від 30.09.2021 у справі 922/3928/20).
Відповідно до статі 22 Цивільного кодексу України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов'язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.
Крім того, позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).
Отже для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, в тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не настає (такі висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14).
На підставі встановлених у справі обставин суд дійшов висновку про відсутність між сторонами зобов'язання, що виникло на підставі правочину. Суд не встановив обставин, які б доводили, що внаслідок неналежного виконання зобов'язання відповідачем позивачу завдано збитків. На переконання суду між сторонами виникли відносини з фактичного користування майном без укладення договору користування майном. Такі відносини між сторонами тривають упродовж 17 років. Внаслідок користування майном позивача відповідач без достатньої правової підстави зберіг кошти, які мав сплатити позивачу за користування майном. Отже, правовідносини, які виникли між сторонами, не мають ознак деліктних.
Суд дійшов висновку про виникнення між сторонами кондикційного зобов'язання внаслідок збереження майна (коштів) без достатньої правової підстави.
Такий висновок є усталеним у судовій практиці, висновок про застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини, наведений у постановах Верховного Суду.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 206/2212/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. З огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер.
Обов'язок суду надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
Керуючись принципом jura novit curia суд при вирішенні спору здійснив власну правову кваліфікацію відносин сторін та не застосовує правові норми статей 22 Цивільного кодексу України, 224, 225 Господарського кодексу України, на які як на правову підставу позову посилався позивач.
Натомість, на переконання суду, до спірних правовідносин сторін підлягають застосуванню норми Глави 83 Цивільного кодексу України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави».
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Розподіл судових витрат.
У позові позивач просив стягнути з відповідача сплачений ним судовий збір у розмірі 2481 грн.
Відповідач у відзиві на позов просив стягнути з нього 50% судового збору від сплаченого позивачем судового збору при поданні позовної заяви, а 50 % судового збору сплаченого позивачем повернути позивачу з Державного бюджету.
Позивач у відповіді на відзив у зв'язку з визнанням позову відповідачем просив суд повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відповідно до частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Згідно з частиною 3 статті 7 Закону України “Про судовий збір” у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи, вимоги частини 3 статті 7 Закону України “Про судовий збір”, частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України позивачу слід з Державного бюджету України 50 відсотків сплаченого судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1240,50 грн.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги позивача задоволенні повністю, до відшкодування йому за рахунок відповідача підлягає судовий збір у розмірі 1240,50 грн.
Керуючись ст.ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (ідентифікаційний код 21366538, адреса місцезнаходження: 18001, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23) на користь Черкаської обласної організації Товариства сприяння обороні України (ідентифікаційний код 02730530, адреса місцезнаходження: 18002, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 195) 134880,00 грн (сто тридцять чотири тисячі вісімсот вісімдесят гривень 00 копійок) збитків та 1240,50 грн (одна тисяча двісті сорок гривень 50 копійок) судового збору.
3. Повернути Черкаській обласній організації Товариства сприяння обороні України (18002, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 195, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 02730530) з Державного бюджету України судовий збір, сплачений по платіжному дорученню від 04 липня 2022 року №1196 у сумі 1240,50 грн (одна тисяча двісті сорок гривень 50 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду.
Суддя А.І. Гладун