08.09.2022
Справа № 336/774/20
Провадження № 2/331/47/2022
08 вересня 2022 року м. Запоріжжя
Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого - судді Жукової О.Є
за участю секретаря - Мироненко О.В.,
представника позивача: Косатого Д.А.
розглянувши в підготовчому судовому засіданні справу за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецнафта Сервіс» про звернення стягнення на предмет іпотеки, передання в управління квартири,
Позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , в рахунок погашення заборгованості ТОВ «ТК «Спецнафта Сервіс» за генеральним договором про надання банківських послуг в розмірі 610000,00 гривень шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження; передати в управління позивача квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , на період її реалізації.
У подальшому позивачем було подано уточнену позовну заяву, яка судом була прийнята до розгляду ухвалою від 24 листопада 2020 року.
Так, 07 вересня 2022 року до суду від директора ТОВ «ТК «Спецнафта Сервіс» Сірого В.В. надійшла заява про закриття провадження у даній справі у зв'язку з тим, що спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
У підготовче судове засідання представник третьої особи та відповідач не з'явилися, про дату, час та місце його проведення повідомлялися належним чином.
Представник позивача проти задоволення заяви представника третьої особи заперечував і просив відмовити у її задоволенні.
Дослідивши матеріали справи і заслухавши учасника судового засідання, суд приходить до таких висновків.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У справі, що переглядається, АТ «Таскомбанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, передання в управління квартири, який у подальшому уточнило.
За змістом частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Основне зобов'язання - це зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене заставою.
Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Тобто, за загальним правилом, саме позичальник як боржник у зобов'язанні за кредитним договором має виконати свій обов'язок перед кредитодавцем. Проте, якщо таке зобов'язання забезпечене, наприклад, іпотекою, іпотекодавець може виконати обов'язок боржника.
Судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 22 лютого 2017 року між ПАТ «Таскомбанк», правонаступником якого є АТ «Таскомбанк», та ТОВ «ТК «Спецнафта Сервіс» було укладено генеральний договір про надання банківських послуг № НК 1324, відповідно до якого банк відкрив позичальнику кредитну лінію, що поновлюється, з періодом безперервного користування траншами та графіком зменшення ліміту, а позичальник зобов'язався прийняти кредитні кошти, використати їх за цільовим призначенням згідно умов договору, повернути кредитні кошти у повному обсязі і сплатити проценти, інші платежі на умовах та у порядку, передбачених цим договором.
У подальшому між сторонами було укладено додаткові договори до вказаного генерального договору про надання банківських послуг.
22 лютого 2017 року між ПАТ «Таскомбанк», правонаступником якого є АТ «Таскомбанк», як іпотекодержателем та ОСОБА_1 як іпотекодавцем, який виступає майновим поручителем ТОВ «ТК «Спецнафта Сервіс», укладено договір іпотеки, відповідно до якого предметом договору є квартира загальною площею 50,93 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , вартістю за домовленістю сторін 610000,00 грн.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
З аналізу вказаної норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Отже, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц (провадження № 14-40цс18) зазначено, що «з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від13 березня 2019 року у справі № 906/277/18 (провадження № 12-300гс18) вказано, що Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року чітко розмежував юрисдикцію судів за правилами цивільного та господарського судочинства щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, встановивши у пункті 1 частини першої статті 20 ГПК України, що критерієм розмежування юрисдикції у таких спорах є суб'єктний склад основного зобов'язання.
Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
До 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року - існували інші правила щодо юрисдикції господарських судів. Проте, у цій справі позивач звернувся до суду у лютому 2020 року, тобто після набрання чинності новою редакцією ГПК України.
З дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов'язання, належить до юрисдикції господарського суду тоді, коли сторонами основного зобов'язання є тільки юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Натомість за правилами цивільного судочинства повинні розглядатися спори стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо хоча би однією стороною цього основного зобов'язання є фізична особа, яка, вступаючи у це зобов'язання, не діяла як фізична особа-підприємець. Тому для визначення юрисдикції суду щодо розгляду відповідної справи суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, значення не має.
Пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України виключив з-під юрисдикції господарського суду спори щодо всіх правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, сторонами якого не є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. А частина перша статті 19 ЦПК України у системному зв'язку з частиною першою статті 2, частиною першою статті 5, статтею 46, частиною першою статті 47, частиною другою статті 48 цього кодексу не встановлюють обмежень щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами акцесорного зобов'язання є винятково юридичні особи та (або фізичні особи-підприємці).
Тобто, з грудня 2017 року, якщо хоча би однією зі сторін основного зобов'язання є фізична особа, яка не є підприємцем, спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов'язання, розглядається за правилами цивільного судочинства незалежно від того, чи заявляє позивач одночасно вимоги до фізичної особи-сторони основного зобов'язання та до сторони (сторін) акцесорного зобов'язання, зокрема незалежно від того, чи об'єднані позовні вимоги щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів іпотеки, поруки тощо, укладених для забезпечення основного зобов'язання.
У свою чергу, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
У справі, що переглядається, спір виник щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов'язання і сторонами основного зобов'язання є юридичні особи. Із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки АТ «Таскомбанк» звернулося у лютому 2020 року, тобто після набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися в порядку господарського судочинства з огляду на суб'єктний склад сторін основного зобов'язання (юридичні особи).
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 02 червня 2022 року у справі № 727/6828/18-ц (провадження № 61-10168св20).
Судом також враховано, що відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо, зокрема, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Тому суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній справі.
Керуючись ст.ст. 255, 260, 352, 353 ЦПК України, суд
Провадження у справі за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецнафта Сервіс» про звернення стягнення на предмет іпотеки, передання в управління квартири закрити.
Роз'яснити Акціонерному товариству «Таскомбанк», що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків або після перегляду ухвали в апеляційному порядку, якщо її не скасовано.
Повний текст ухвали складено 08 вересня 2022 року.
Суддя: О.Є. Жукова