Ухвала від 05.09.2022 по справі 2-488/11

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 2-488/11

провадження № 61-8428ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В., (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Пророка В. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Славутицького міського суду Київської області від 27 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року в цивільній справі за скаргоютовариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на дії посадової особи органу державної виконавчої служби - виконуючого обов'язки начальника Славутицького відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Приліпка Владислава Олеговича,

ВСТАНОВИВ:

09 вересня 2021 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду зі скаргою на дії посадової особи органу державної виконавчої служби - виконуючого обов'язки начальника Славутицького відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Приліпка Владислава Олеговича.

Ухвалою Славутицького міського суду Київської області від 27 жовтня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року,заяву задоволено частково. Визнано неправомірною постанову виконуючого обов'язки начальника Славутицького відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Приліпка Владислава Олеговича від 27 серпня 2021 року про закінчення виконавчого провадження № 33624959. Зобов'язано виконуючого обов'язки начальника Славутицького відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Приліпка Владислава Олеговича усунути порушення (поновити порушене право заявника) - скасувати постанову від 27 серпня 2021 року про закінчення виконавчого провадження №33624959. У задоволенні інших вимог відмовлено

У серпні 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Славутицького міського суду Київської області від 27 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції було невірно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, виходячи з таких підстав.

Задовольняючи частково скаргу в частині вимог про визнання неправомірною та зобов'язання скасування постанови в. о. начальника Славутицького ВДВС у Вишгородському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) від 27 серпня 2021 року про закінчення виконавчого провадження № 33625067, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що виконання за виконавчим листом повинне було здійснюватися державним виконавцем в іноземній валюті, а перерахування стягувачу суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням судового рішення, а тому в державного виконавця не було підстав закінчувати виконавчі провадження шляхом винесення відповідної постанови у зв'язку з фактичним виконанням боржником в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом Законом України «Про виконавче провадження».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на примусовому виконанні у Славутицькому ВДВС у Вишгородському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) перебував виконавчий лист, виданий Славутицьким міським судом Київської області 05 червня 2012 року у справі № 2-488/11 про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 солідарно на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитним договором № ML-0AQ/013/2007 від 25 травня 2007 року у розмірі 44 183,25 дол. США, що за курсом НБУ становить 441 465,83 грн, 19 363,72 грн, а всього 360 904,55 грн.

Рішенням суду першої інстанції до стягнення з боржника визначена сума боргу в іноземній валюті - доларах США, яка вказана також і в гривневому еквіваленті. Тобто, визначаючи характер грошового зобов'язання, суд вирішив стягнути з боржників грошові кошти саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Такі кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Загальні положення про виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України. Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях (частина перша). Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга). Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина третя).

Отже, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

При цьому правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.

Погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути конвертована в національну валюту на день здійснення платежу. Це означає, що виконуючи зобов'язання за виконавчим документом у національній валюті, боржник повинен брати до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти на день платежу.

У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні.

Такий висновок відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що виконання за виданим виконавчим листом повинне було здійснюватися в іноземній валюті, а перерахування суми боргу у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням судового рішення, яке набрало законної сили.

Відповідно до вимог частини третьої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.

З врахуванням вказаних правових норм суди попередніх інстанцій правильно вказали на те, що державний виконавець зобов'язаний був під час забезпечення проведення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження № 33625067 за виконавчим листом № 2-488/2011, виданим Славутицьким міським судом Київської області 5 червня 2012 року, керуватися положеннями статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки між стягувачем та основним боржником ОСОБА_2 за кредитним договором № ML-0AQ/013/2007 від 25 травня 2007 року, виконання якого забезпечено укладеними договорами поруки: з ОСОБА_3 від 25 травня 2007 року за № SR-OAQ/013/2007 та ОСОБА_1 від 25 травня 2007 року за № SR- OAQ/013/2007/1, існувало валютне грошове зобов'язання і заборгованість за кредитним договором була стягнута судом в іноземній валюті - доларах США.

В. о. начальника Славутицького ВДВС у Вишгородському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) вищевказаного враховано не було.

За змістом пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Рішенням суду першої інстанції було стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 солідарно на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № ML-0AQ/013/2007 від 25 травня 2007 року у розмірі 44 183,25 дол. США в еквіваленті національної валюти України за курсом НБУ із пенею, яка нараховувалась у гривнях.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішення суду першої інстанції шляхом перерахування суми грошових коштів в національній валюті не є належним фактичним виконанням судового рішення, що автоматично вказує на неправомірність постанови в. о. начальника Славутицького ВДВС у Вишгородському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) від 27 серпня 2021 року про закінчення виконавчого провадження № 33625067.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що стягувач не вчиняв жодних дій, приймаючи платежі в національній валюті без конвертування в іноземну валюту, протягом часу виконання судового рішення не вчиняв жодних дій, а також стосовно того, що в рішенні суду остаточна сума була зазначена в національній валюті, а стягувати суму більшу, ніж зазначена в судовому рішенні, державний виконавець не уповноважений, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до намагання добитися повторного розгляду справи, що не є безумовною підставою для відкриття касаційного провадження у справі.

Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а тому за таких підстав у відкритті касаційної скарги на підставі частини четвертої статті 394 ЦПК України слід відмовити.

Керуючись статтями 261, 394 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 27 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року в цивільній справі за скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на дії посадової особи органу державної виконавчої служби - виконуючого обов'язки начальника Славутицького відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Приліпка Владислава Олеговича.

Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

В. В. Пророк