Ухвала
20 липня 2022 року
м. Київ
справа № 523/8641/15
провадження № 61-9085сво21
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Гулька Б. І. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,
особа, яка подала касаційну скаргу, - ОСОБА_3 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на постанову Одеського апеляційного суду від 11 травня 2021 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що з 14 жовтня 2006 року вона перебувала
у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який було розірвано рішенням Суворовського районного суду Одеської області від 20 березня 2015 року
у справі № 523/2819/15-ц.
За час шлюбу ними за спільні кошти було придбано нерухоме майно,
а саме житловий будинок та земельну ділянку, розташовані по
АДРЕСА_1 , право власності на яке оформлено за відповідачем.
Згоди щодо добровільного поділу вищевказаного майна вони дійти не можуть, а тому ОСОБА_1 просила суд у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею право власності 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2015 року у складі судді Погрібного М. О. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку
по АДРЕСА_1 , який в цілому складається з однієї житлової будівлі під літерою «А», загальною площею 89,3 кв. м, житловою площею 49,8 кв. м, надвірних споруд під літерою «З» - гаражу, № 2,
7-8 огорожі, І - мостіння. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини земельної ділянки, загальною площею 490,0 кв. м, розташованої
по АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив із того, що у силу
статей 60, 69, 70 СК України спірне нерухоме майно сторонами набуте за час шлюбу за спільні кошти, а тому є спільною сумісною власністю подружжя
і підлягає поділу у рівних частках. Доказів, які б спростували презумпцію спільності майна подружжя, відповідач суду не надав.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2019 року
у складі судді Бабакова В. П. у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення у справі відмовлено.
Не погоджуючись із заочним рішення Суворовського районного суду
м. Одеси від 04 листопада 2015 року, ОСОБА_2 у березні 2019 року звернувся до апеляційного суду із апеляційною скаргою.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11 червня 2020 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль»).
Постановою Одеського апеляційного суду від 11 травня 2021 року
апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку
по АДРЕСА_1 , який в цілому складається з однієї житлової будівлі під літерою «А», загальною площею 89,3 кв. м, житловою площею 49,8 кв. м, надвірних споруд під літерою «З» - гаражу, № 2,
7-8 огорожі, І - мостіння. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, загальною площею 490,0 кв. м, розташованої
по АДРЕСА_1 .
Скасовуючи заочне рішення районного суду, апеляційний суд виходив із того, що відповідач належним чином не був повідомлений про час і місце розгляду справи, що в силу пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України
є підставою для обов'язкового скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення, оскільки відповідач обґрунтовував апеляційну скаргу такою обставиною.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився із висновками районного суду про те, що спірне нерухоме майно є спільним сумісним майном подружжя, оскільки житловий будинок і земельну ділянку сторони набули за час шлюбу.Презумпцію спільності майна подружжя відповідачем не спростовано. При цьому знаходження спірного майна в іпотеці не змінює його правового статусу.
Апеляційний суд також послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18.
У травні 2021 року ОСОБА_3 , як особа, яка участі у справі не брала, в особі свого представника ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду порушує права та законні інтереси ОСОБА_3 , як іпотекодержателя нерухомого майна, що є предметом спору між подружжям, проте її не було залучено до участі у розгляді цієї справи. Так, спірне
нерухоме майно було передано в іпотеку банку за іпотечним договором
від 14 лютого 2008 року. З 24 жовтня 2018 року та по теперішній час новим іпотекодержателем цього нерухомого майна на підставі договору про відступлення прав за вказаним іпотечним договором від 14 лютого 2008 року
є ОСОБА_3 . Внаслідок ухвалення оскаржуваного судового рішення апеляційного суду із власності позичальника/іпотекодавця ОСОБА_2 вибула частина іпотечного майна, що є порушенням вимог частини третьої статті 12 Закону України «Про іпотеку». Суд апеляційної інстанції послався виключно на норми СК України та не надав оцінки тим обставинам, що спірне нерухоме майно перебуває в іпотеці. При цьому не врахував, що нерухоме майно, яке є об'єктом спільної сумісної власності, та водночас перебуває під іпотечною забороною, не може бути поділене між подружжям ані в судовому, ані в позасудовому порядку без здійснення розподілу кредитних зобов'язань між обома із подружжя, так як такі вимоги направлені на уникнення сплати боргу і порушують права іпотекодержателя. Посилається на відповідні судові рішення Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Суворовського районного суду м. Одеси.
У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на постанову Одеського апеляційного суду від 11 травня 2021 року призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року вищевказану справу передано на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Передаючи справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного
суду у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів вважала, що необхідно відступити від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2020 року у справі № 361/1693/16-ц (провадження № 61-34766св18), у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 175/1753/17 (провадження № 61-3023св19), у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року
у справі № 330/1424/16-ц (провадження № 61-36090св18), у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2021 року у справі № 2034/2-4324/11 (провадження № 61-17152св20),
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного
суду від 27 квітня 2022 року у справі № 686/16461/18 (провадження
№ 61-12877св21), а саме щодо обов'язковості залучення іпотекодержателя
у спорах про поділ майна подружжя, з огляду на таке.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, у сімейному законодавстві України встановлено спростовну презумпцію спільності майна подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об'єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у статті 57 СК України), допоки одним із подружжя, який це заперечує, не доведено інше.
Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя (частини перша, друга статті 65 СК України).
Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України).
У частині першій статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Системне тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.
При поділі майна подружжя шляхом визначення часток кожного із подружжя майно відбувається зміна режиму права спільної власності - зі спільної сумісної власності на спільну часткову власність.
Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається
у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною шостою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
За змістом статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
За змістом цієї норми на особу, до якої перейшло право власності на майно, обтяжене іпотекою, навіть у випадках, коли до її відома не було доведено інформацію про обтяження майна іпотекою, переходять всі права та обов'язки іпотекодавця.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 14 липня 2020 року
№ 8-р/2020 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» констатував, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов'язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов'язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов'язання. У разі порушення боржником свого зобов'язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов'язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов'язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.
Отже, у разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя, шляхом перенесення всіх прав та обов'язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності. Відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.
Аналогічний підхід, на думку судової колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, підлягає застосуванню при визначенні розміру часток у праві спільної сумісної власності подружжя при його поділі. Тобто, якщо в іпотеку передано майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та на момент такої передачі зареєстровано на праві власності за одним із подружжя,
то наступний поділ цього майна з визначенням часток кожного із подружжя, не припиняє іпотеку.
Такий висновок узгоджується із положеннями статті 17 Закону України «Про іпотеку», в якій визначено підстави припинення іпотеки, якими є, зокрема, припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору, реалізація предмета іпотеки відповідно до цього Закону, набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, визнання іпотечного договору недійсним (частина перша), а також передбачено, що відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина третя).
Оскільки Законом України «Про іпотеку» не передбачено таких підстав для припинення іпотеки, як визначення часток подружжя у спільному сумісному майні, то поділ майна подружжя у такий спосіб не припиняє іпотеку й відповідно не порушує прав іпотекодержателя.
Зазначений правовий висновок, окрім колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, також застосовується й іншими судовими палатами Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 311/491/18 (провадження № 61-4637св19) зазначено, що положення чинного законодавства, що регулюють правовідносини щодо іпотечних зобов'язань, вказують на те, що іпотекодавець не має права розпоряджатися майном без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки.
Разом з цим, положеннями Закону України «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу поділ спільного майна між подружжям, у тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону.
Із урахуванням наведеного, на думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, суд апеляційної інстанції у наведеній справі дійшов передчасного висновку про те, що перебування спірного майна в іпотеці перешкоджає поділу спільного майна подружжя, оскільки гарантії ТОВ «Кредитні ініціативи» як іпотекодержателя щодо спірного майна визначені частиною другою статті 23 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором, у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Близькі за змістом правові висновки містяться також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2019 року у справі № 522/17048/15-ц (провадження
№ 61-33246св18), де також зазначено, що положення чинного законодавства, що регулюють правовідносини щодо іпотечних зобов'язань, вказують на те, що іпотекодавець не має права розпоряджатися майном без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки. Разом з цим, положеннями Закону України «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу поділ спільного майна між подружжям, у тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону.
Із урахуванням наведеного, Верховний Суд у зазначеній справі дійшов висновку, що перебування спірної квартири в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя, оскільки гарантії АТ «Дельта Банк», як іпотекодержателя, щодо спірного майна визначені частиною другою
статті 23 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої особа,
до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором, у тому самому обсязі і на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Доводи касаційної скарги про те, що оскаржуваними рішеннями порушено права АТ «Дельта Банк»
є безпідставними, оскільки після визнання за Особа_1 права власності
на 1/2 частини спірної квартири іпотека не припинилася, позивач набула статусу іпотекодавця і несе всі його обов'язки за іпотечним договором, у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття нею права власності на предмет іпотеки.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року у справі № 522/26382/15 (провадження№ 61-8100св21) суд касаційної інстанції вказав, що перебування спірного майна в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя, оскільки гарантії іпотекодержателя щодо спірного майна визначені частиною другою статті 23 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором, у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Близькі за змістом правові висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного
суду від 03 червня 2020 року у справі № 201/6412/17 (провадження
№ 61-27532св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2020 року
у справі № 304/260/19 (провадження № 61-7979св20), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 2-4481/08 (провадження
№ 61-843св19), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 753/4368/13-ц (провадження № 61-13169св20), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
від 21 грудня 2021 року у справі № 640/12604/16-ц (провадження
№ 61-803св21).
Разом з тим, у практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного
Суду існує протилежний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2020 року у справі № 361/1693/16 (провадження № 61-34766св18) суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд дійшов неправильного висновку про відсутність порушення прав АТ «Дельта Банк» (особи, яка не брала участі у справі) внаслідок поділу майна подружжя, яке перебуває у іпотеці. Апеляційний суд виходив із того, що положення Закону України «Про іпотеку» про те, що іпотекодавець не має права розпоряджатись будинком без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки, не означає, що в судовому порядку не можна поділити майно подружжя шляхом визначення права власності на нього, оскільки право власності подружжя у рівних частках встановлюється законом, право володіння та користування майном не заборонено, а поділ майна подружжя не є розпорядженням майном. Крім того, статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Таким чином, на думку апеляційного суду, обтяження спільного сумісного майна подружжя іпотекою не є підставою для скасування рішення суду про поділ майна подружжя.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував вищевказану постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд, виходячи із того, що ухвалення рішення, яке стосується іпотечного майна, у будь-якому випадку стосується прав та обов'язків іпотекодержателя, оскільки безумовно впливає на можливість виконання уже ухваленого на користь іпотекодержателя рішення про стягнення з боржника кредитної заборгованості та впливає на можливість банку звернути стягнення на іпотечне майно.
Посилання апеляційного суду на те, що права банку незалученням до участі
у справі не порушені, оскільки згідно зі статтею 23 Закону України «Про іпотеку» при переході права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, є безпідставними, оскільки зазначена норма закону регулює абсолютно інші правовідносини, а саме ті, які стосуються спадкування та правонаступництва. У випадку визнання право власності на предмет іпотеки за одним із подружжям або за особою, яка проживає з іншою особою однією сім'єю без реєстрації шлюбу, то тут до нового набувача не переходить право власності на предмет іпотеки після укладення договору іпотеки, оскільки вважається, що така особа набула право на майно у період первинного придбання майна.
Близькі за змістом правові висновки містяться також у:
- постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 175/1753/17 (провадження № 61-3023св19), де Верховний Суд вказав, що ухвалення рішення, яке стосується іпотечного майна, у будь-якому випадку стосується прав та обов'язків іпотекодержателя, оскільки безумовно впливає на можливість виконання на користь іпотекодержателя рішення про стягнення заборгованості та впливає на можливість банку звернути стягнення на іпотечне майно;
- постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 330/1424/16 (провадження № 61-36090св18), де Верховний Суд вказав, що, встановивши, що іпотекодержателем спірного майна є ПАТ «Банк Національний кредит», що не брало участі у справі, в якій ухвалено рішення про визнання права власності на спірне майно подружжя, апеляційний суд правильно скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у позові;
- постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової
палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2021 року у справі № 2034/2-4324/11 (провадження № 61-17152св20), вказано: встановивши, що позивач, звертаючись до суду з позовом про поділ майна подружжя, знала про обтяження спірного майна іпотекою, вказані обтяження були зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та були чинними на час розгляду справи судом першої інстанції, однак банк як іпотекодержатель спірного нерухомого майна до участі у справі не залучений, хоча оскаржуваним судовим рішенням вирішено питання про його права
і обов'язки, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що такий поділ фактично направлений на невиконання боржником кредитних зобов'язань
і порушує права та інтереси третьої особи і свідчить про очевидну недобросовісність та зловживання сторонами своїми правами стосовно кредитора, за відсутності спору між собою, у зв'язку із чим дійшов правильного висновку про відмову в позові про поділ майна подружжя в обраний позивачем спосіб;
- постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року у справі № 686/16461/18 (провадження № 61-12877св21), де Верховний Суд вказав, що при вирішенні спору про поділ між сторонами нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, суд першої інстанції вирішив питання про права ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», яке є іпотекодержателем цього майна і яке не було залучено до участі у справі. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна.
Отже, наведене свідчить про застосування судом касаційної інстанції у різних судових палатах Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду принципово різного підходу до розуміння і тлумачення норм матеріального права у подібних правовідносинах, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці їх розгляду Верховним Судом.
З огляду на викладене, касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на постанову Одеського апеляційного суду від 11 травня 2021 року підлягає прийняттю до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
З огляду на вказане справа розглядатиметься Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними
у ній матеріалами та без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на постанову Одеського апеляційного суду
від 11 травня 2021 року.
Призначити справу до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Направити учасникам справи копії цієї ухвали для відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Головуючий Б. І. Гулько
Судді: А. І. Грушицький
В. І. Крат
Д. Д. Луспеник
І. М. Фаловська
М. Є. Червинська