Ухвала
01 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 562/4916/17
провадження № 61-8402ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 серпня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи - приватного нотаріуса Гусака Романа Тадейовича, про визнання права власності, визнання недійсними договорів, скасування рішення про державну реєстрацію,
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив: визнати за ним право власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 (ціна за договором визначена у сумі 6 505,00 грн), визнати недійсними договір дарування цього нежитлового приміщення від 07 серпня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 31 травня 2018 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , і скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на це нежитлове приміщення, прийняте приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусаком Р. Т. 31 травня 2018 року.
Позов мотивував тим, що 29 травня 2003 року він придбав нежитлове приміщення, площею 31,9 кв. м, на АДРЕСА_1 , однак, оформив його на цивільну дружину ОСОБА_2 , з якою він у подальшому зареєстрував шлюб. Після розірвання шлюбу відповідачка ОСОБА_2 подарувала 07 серпня 2017 року спірне нежитлове приміщення синові ОСОБА_3 , який, в свою чергу, незважаючи на існуюче обтяження цього майна, встановлене судом, продав 31 травня 2018 року спірне приміщення відповідачці ОСОБА_4 .
Зазначив, що спірне нежитлове приміщення придбане за його особисті кошти, у ньому він здійснив реконструкцію та зробив ремонт, вклавши значну суму коштів, а тому воно є його особистою власністю, однак, відповідачка не визнає його прав на дане приміщення.
На підтвердження факта належності спірного нежитлового приміщення на праві власності, позивач посилається на те, що він особисто займався пошуком приміщення і заплатив за нього, а також вклав у реконструкцію приміщення особисті кошти, однак, не міг оформити на себе це приміщення, а тому оформив його на цивільну дружину - ОСОБА_2 .
Рішенням від 12 серпня 2020 року Залізничний районний суд м. Львова в задоволенні позову відмовив у зв'язку з його недоведеністю.
Додатковим рішенням від 04 вересня 2020 року Залізничний районний суд м. Львова стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.
Постановою від 02 листопада 2021 року Львівський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 серпня 2020 року - без змін.
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 серпня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року.
Ухвалою від 17 грудня 2021 року Верховний Суд касаційну скаргу ОСОБА_1 повернув заявнику, оскільки вона не підписана з використанням власного електронного цифрового підпису.
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 серпня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року.
Ухвалою від 20 грудня 2021 року Верховний Суд касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без руху для усунення недоліків касаційної скарги.
Особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно було надати докази на підтвердження вартості спірного нежитлового приміщення для визначення ціни майнової вимоги позову та відповідно розміру судового збору.
Ухвалою від 19 липня 2022 року Верховний Суд касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 серпня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року визнав неподаною та повернув заявнику у зв'язку з невиконанням вимог ухвали Верховного Суду від 20 грудня 2021 року.
У серпні 2022 року ОСОБА_1 повторно звернувсядо Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 серпня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року.
Посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, особа, яка подала касаційну скаргу, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Особа, яка подала касаційну скаргу, знову не підтвердила дійсну вартість спірного мана, тому ціну майнової вимоги позову необхідно визначити з вартості нежитлового приміщення, вказаної в договорі купівлі-продажу від 28 травня 2003 року, що становить 6 505,00 грн.
У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з огляду на таке.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом.
Однак, таке право на касаційне оскарження не є абсолютним та безумовним, скаржник зобов'язаний обґрунтувати причини такого звернення, що дозволяють ініціювати проведення судового розгляду справи в третій раз.
Так, у положенні частини «с» статті 7 Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, акцентується увага на тому, що скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини у справах Lavages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Право заявника на апеляційний перегляд справи було забезпечено.
Всі мотивування особи, яка подає касаційну скаргу, вже були предметом розгляду в судах двох інстанцій і не потребують додаткового перегляду.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) зазначила, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначений баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Малозначна справа як справа незначної складності є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанцій, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розташована у розділі «Загальні положення» цього Кодексу, яка поширюється і на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
При цьому суд дослідив та взяв до уваги предмет позову, складність справи тазначення справи для сторін і суспільства.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.
Сама по собі незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Згідно із пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи, що судові рішення, які оскаржені, прийняті у малозначній справі, а обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, відсутні, тому у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 серпня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи - приватного нотаріуса Гусака Романа Тадейовича, про визнання права власності, визнання недійсними договорів, скасування рішення про державну реєстрацію.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Мартєв
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська