Ухвала
17 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 152/1498/21
провадження № 61-7680ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
розглянувши касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Шаргородська міська лікарня» Шаргородської міської ради Вінницької області на постанову Вінницького апеляційного суду від 14 липня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Шаргородська міська лікарня» Шаргородської міської ради Вінницької області про розірвання трудового договору, зобов'язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди та визнання незаконним наказу,
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просила: розірвати безстроковий трудовий договір, укладений між нею та Комунальним некомерційним підприємством «Шаргородська міська лікарня» Шаргородської міської ради Вінницької області (далі - КНП «Шаргородська міська лікарня»), зобов'язавши відповідача видати їй трудову книжку із внесенням запису про її звільнення на підставі частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України); зобов'язати відповідача здійснити розрахунок та виплатити їй середній заробіток за весь час затримки видачі їй трудової книжки з 08 жовтня 2021 року по день фактичної видачі трудової книжки; стягнути з відповідача на свою користь 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди; визнати незаконним наказ КНП «Шаргородська міська лікарня» від 04 січня 2022 року № 4; визнати недійсним та зобов'язати відповідача скасувати запис в трудовій книжці від 04 січня 2022 року про її звільнення за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України.
Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що 04 жовтня 2016 року вона була прийнята на роботу в загально-медичний відділ Шаргородської центральної районної лікарні провізором на 0,5 ставки. В період із жовтня 2017 року по 24 грудня 2020 року вона перебувала у відпустках у зв'язку з вагітністю і пологами та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Після цього 24 грудня 2020 року вона приступила до виконання своїх обов'язків. 06 вересня 2021 року головним лікарем було видано наказ № 75 «Про проведення позапланової інвентаризації товарно-матеріальних цінностей на складі лікарні». Із зазначеним наказом вона не була ознайомлена та не брала участі у проведенні інвентаризації. За результатами інвентаризації та виявлених фактів нестачі головним лікарем було видано наказ від 13 вересня 2021 року № 76 про проведення службового розслідування. Наказом від 16 вересня 2021 року № 79 позапланову інвентаризацію медикаментів та медичного інвентарю було продовжено. Відчуваючи негативне ставлення до себе та намагання керівництва лікарні звинуватити її у нестачі матеріальних цінностей, вона вирішила звільнитися, тому 21 вересня 2021 року звернулася до головного лікаря із заявою, в якій просила звільнити її за згодою сторін з 22 вересня 2021 року. Не отримавши відповіді на цю заяву, вона вдруге звернулася до головного лікаря і просила звільнити її з 08 жовтня 2021 року. З 08 жовтня 2021 року вона припинила працювати в КНП «Шаргородська міська лікарня». 15 жовтня 2021 року вона звернулася до головного лікаря із заявою, в якій просила видати їй трудову книжку та здійснити повний розрахунок. 18 жовтня 2021 року відповідач направив їй лист, в якому повідомив, що станом на 15 жовтня 2021 року вона не звільнена з роботи, та запропоновав їй узгодити питання нестачі з подальшим вирішенням питання про її звільнення. 17 січня 2022 року вона отримала наказ КНП «Шаргородська міська лікарня» від 04 січня 2022 року № 4 про припинення трудового договору з нею та про звільнення за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України. Вказаний наказ є незаконним і таким, що порушує норми трудового законодавства.
Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 09 лютого 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 14 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 09 лютого 2022 року скасовано в частині відмови в задоволенні вимог про визнання незаконним наказу КНП «Шаргородська міська лікарня» від 04 січня 2022 року № 4 про припинення трудового договору із ОСОБА_1 , визнання недійсним та зобов'язання скасувати запис від 04 січня 2022 року в трудовій книжці ОСОБА_1 про її звільнення за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, і ухвалено в зазначеній частині нове судове рішення. Позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ КНП «Шаргородська міська лікарня» від 04 січня 2022 року № 4 про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади провізора загально-медичного відділу КНП «Шаргородська міська лікарня» з 04 січня 2022 року за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України. Зобов'язано КНП «Шаргородська міська лікарня» скасувати запис від 04 січня 2022 року в трудовій книжці ОСОБА_1 про її звільнення за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України. В іншій частині рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 09 лютого 2022 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
08 серпня 2022 року КНП «Шаргородська міська лікарня» подало засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 14 липня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити без змін рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 09 лютого 2022 року.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною дев'ятою статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» передбачено, що у 2022 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2022 року (на час подання касаційної скарги) - 2 481 грн.
Предметом позову в цій справі є: розірвання трудового договору; зобов'язання видати трудову книжку із внесенням запису про звільнення; здійснення розрахунку та виплати середнього заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки з 08 жовтня 2021 року по день фактичної видачі трудової книжки; стягнення 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди; визнання незаконним наказу про звільнення з роботи; визнання недійсним та зобов'язання скасувати запис в трудовій книжці.
Що стосується вимоги про здійснення розрахунку та виплати середнього заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки, то в постанові Вінницького апеляційного суду від 14 липня 2022 року встановлено, що середньоденний заробіток позивача у жовтні 2021 року становив 315,60 грн. Оскаржувані судові рішення не містять інформації про дату видачі позивачу трудової книжки. Період з 08 жовтня 2021 року по 14 липня 2022 року (день винесення судового рішення апеляційного суду за апеляційною скаргою позивача, в якій вона просила задовольнити її вимоги в повному обсязі) включає 280 календарних днів. Тобто розмір заявленої позовної вимоги про виплату середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки становить 88 368 грн (315,60 х 280).
Отже, ціна позову в цій справі становить 98 368 грн (88 368 + 10 000), що станом на 01 січня 2022 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481 грн х 100 = 248 100 грн).
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.
Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень з цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.
Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є винятком із загального правила, і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Виходячи із статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Зазначення апеляційним судом в оскаржуваній постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову в цій справі та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на відмову у відкритті касаційного провадження.
Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалено у малозначній справі і воно не підлягає касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Комунального некомерційного підприємства «Шаргородська міська лікарня» Шаргородської міської ради Вінницької області на постанову Вінницького апеляційного суду від 14 липня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Шаргородська міська лікарня» Шаргородської міської ради Вінницької області про розірвання трудового договору, зобов'язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди та визнання незаконним наказу.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко