07 вересня 2022 року
м. Київ
справа №640/1207/20
адміністративне провадження №Зі/990/62/22
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Жука А.В., розглянувши в порядку письмового провадження
заяву ОСОБА_1
про відвід судді-доповідача Смоковича Михайла Івановича від участі у розгляді справи №640/1207/20 за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України за участю третьої особи - Верховного Суду про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
У провадженні Верховного Суду перебуває касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2022 року у справі №640/1207/20 за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної Казначейської служби України, за участю третьої особи - Верховного Суду, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії (касаційне провадження №К/990/19903/22).
29 серпня 2022 року до Верховного Суду від позивача надійшла заява про відвід судді Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду Смоковича Михайла Івановича від участі у розгляді вказаної справи.
Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2022 року зазначену заяву визнано необґрунтованою та передано до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для проведення автоматизованого розподілу щодо визначення судді для її вирішення.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 06 вересня 2022 року заяву про відвід судді Смоковича М.І. від участі розгляді справи №640/1207/20 розподілено на суддю Жука А.В.
Відповідно до частини восьмої статті 40 КАС України суддя, якому передано заяву про відвід, вирішує питання про відвід в порядку письмового провадження.
Заявник мотивує свою заяву про відвід судді-доповідача Смоковича М.І. тим, що позивач, перебуваючи на посаді судді Великої Палати Верховного Суду, висловлював свою незгоду з рішеннями Великої Палати Верховного Суду, які так чи інакше стосувалися судді-доповідача Смоковича М.І. у справі, шляхом висловлення окремої думки, зокрема у справах №9901/373/20 та №9901/776/18.
На переконання позивача, його принципове ставлення до виконання власних обов'язків на посаді судді Великої Палати Верховного Суду могло сформувати у судді-доповідача Смоковича М.І. необґрунтоване почуття образи, хибну думку про протиставляння йому позивача і відповідно упереджене ставлення до позивача.
Оцінюючи доводи поданої заяви про відвід, Суд виходить з наступного.
Положення частин першої, другої статті 36 КАС України передбачають випадки, коли суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу), а саме:
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді;
5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу, яка встановлює недопустимість повторної участі суддів в розгляді адміністративної справи (частина друга статті 36 КАС України).
При цьому, слід зазначити, що головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, водночас, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, існує необхідність довести стороною наявність відповідних суб'єктивних та об'єктивних критеріїв.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини існування безсторонності суду для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: (і) суб'єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об'єктивним у цій справі, та (іі) об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності.
Особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного.
Верховний Суд зауважує, що з урахуванням положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наявність безсторонності суду має визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями.
При об'єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. При цьому, вирішальним є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду.
Разом з цим, Верховний Суд зазначає, що суб'єктивний критерій вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і лише після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.
Як вбачається зі змісту заяви про відвід, доводи заявника фактично побудовані на його незгоді з рішеннями Верховного Суду у справах №9901/373/20 та №9901/776/18, які стосувалися судді Верховного Суду Смоковича М.І.
Однак, Верховний Суд звертає увагу на те, що частиною четвертою статті 36 КАС України чітко передбачено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
На думку Суду, наведені у заяві про відвід обставини не можуть свідчити про необ'єктивність судді Смоковича М.І. під час розгляду цієї справи, оскільки дії суду при вирішенні процесуальних питань, що виникають під час розгляду справи та характер прийнятих судових рішень (в тому числі, в інших справах) не можуть вважатися обставинами, які викликають сумнів в безсторонності судді та бути підставою для їх відводу.
Суд наголошує, що відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу. Втім, будь-яких об'єктивних доказів, які б підтверджували неупередженість або необ'єктивність судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Смоковича М.І. в результаті розгляду цієї справи заявник не надає.
Таким чином, висловлені заявником сумніви щодо необ'єктивності та посилання на невідповідність судді принципам неупередженості не підтверджуються фактичними обставинами та доказами.
Суд також звертає увагу на відсутність інших підстав, передбачених статтями 36, 37 КАС України, які б унеможливлювали участь у розгляді справи судді Смоковича М.І. і викликали б необхідність його відводу.
З урахуванням зазначеного, заява ОСОБА_1 про відвід судді-доповідача Смоковича Михайла Івановича від участі у розгляді справи №640/1207/20 задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 36, 40 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді-доповідача Смоковича Михайла Івановича від участі у розгляді справи №640/1207/20 за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України за участю третьої особи - Верховного Суду про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
А.В. Жук,
Суддя Верховного Суду