06 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 420/10861/21
адміністративне провадження № К/990/21215/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р. (далі - Суд), перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Одеської обласної прокуратури (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо неправильного нарахування та не доплати йому заробітної плати за період з 25 березня 2021 року по дату прийняття рішення суду;
- зобов'язати відповідача донарахувати та виплатити йому заробітну плату з 25 березня 2021 року по дату прийняття рішення суду у розмірі, встановленому статтею 81 Закону України "Про прокуратуру", з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалами Верховного Суду від 31 січня 2022 року, від 26 квітня 2022 року касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року у справі № 420/10861/21 повернуто особі, яка їх подала на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, оскільки скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, у частині зазначення підстав касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України.
10 серпня 2022 року до Верховного Суду повторно надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції", займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій убачається, що ОСОБА_1 обіймав посаду прокурора Першого відділу процесуального керівництва Управління процесуального керівництва досудовим розслідування у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної Прокуратури Одеської області.
Отже, ця справа є адміністративною справою щодо проходження публічної служби позивачем, посада якого входить до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, у розумінні примітки до статті 53-1 Закону України "Про запобігання корупції".
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. При цьому, перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 щодо моменту закінчення виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі, а також у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 821/549/17 щодо належного виконання рішення суду у разі реорганізації або ліквідації.
Надаючи правову оцінку вказаним доводам скаржника, Суд зазначає, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Крім того, Суд зазначає, що предметом спору у цій справі є нарахування та виплата позивачу заробітної плати у розмірі, встановленому статтею 81 Закону України "Про прокуратуру". Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що законодавець визначив умови, за яких прокурори регіональної прокуратури, місцевих і військових прокуратур, прокурори і керівники структурних підрозділів Генеральної прокуратури України мають право отримувати заробітну плату за Законом №1697, а саме: переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. Водночас переведення до вказаних органів прокуратури, відповідно до абз.5 п.7 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113 може відбуватися лише у разі успішного проходження ними атестації. Водночас позивача поновлено на посаді прокурора регіональної прокуратури.
Таким чином, висновки Верховного Суду щодо моменту закінчення виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі та щодо належного виконання рішення суду у разі реорганізації або ліквідації не є релевантними у цій справі з урахуванням предмета спірних правовідносин.
З аналогічних підстав Суд критично оцінює посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах у справах №№ 816/1180/16, 825/99/16, 820/93/16, 825/575/16, 807/1171/16, 826/15725/17, 820/1505/18, 804/8042/17, 826/5842/15, 826/25472/15, 817/280/16. Зокрема, скаржником не вказано конкретної норми права, яку на його думку, застосовано судом апеляційної інстанції всупереч висновкам Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах. При цьому, Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що скаржниками не обґрунтовано наявності правових підстав для оскарження судового рішення на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі скаржник також посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, проте не наводить достатнього обґрунтування вказаної підстави.
Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Водночас скаржником не визначено конкретної норми права, яка була неправильно застосовано судом апеляційної інстанції при вирішенні цього спору та, відповідно, не обґрунтовано у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права, та, як, на думку заявника, ця норма повинна застосовуватися, а також яким чином вказана норма права впливає на вирішення справи по суті позовних вимог.
Таким чином, за встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Судом установлено, що зміст касаційної скарги зводиться до викладу фактичних обставин справи з посиланням на нормативно-правові акти, а також постанови Верховного Суду, однак без належного обґрунтування підпунктів частини четвертої статті 328 КАС України, що суперечить вимогам статті 330 КАС України та унеможливлює вирішення Судом питання про відкриття касаційного провадження.
Таким чином, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
З урахуванням викладеного, клопотання про поновлення строку для оскарження судових рішень Судом не вирішується.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року у справі № 420/10861/21 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська