Справа № 750/2805/22 Суддя першої інстанції: Маринченко О.А.
07 вересня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Бужак Н.П., Кобаля М.І.,
при секретарі - Масловській К.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на проголошене о 08 годині 50 хвилин рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 04 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення, -
У червні 2022 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Деснянського районного суду міста Чернігова з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (далі - Відповідач, УДМС в Чернігівській області) про визнання протиправними та скасування:
- постанови про накладення адміністративного стягнення серії ПН МЧГ №000805, винесену 30.05.2022 першим заступником начальника УДМС в Чернігівській області Рудницьким В.О. за ч. 1 ст. 203 КпАП України відносно громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- рішення №11 про примусове повернення громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з території України від 30.05.2022, винесене начальником відділу УДМС в Чернігівській області.
Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 04.07.2022 у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується порушення Позивачем правил перебування в Україні, що ним не заперечується. Крім того, суд підкреслив, що під час накладення адміністративного стягнення було з'ясовано, що ОСОБА_1 у необхідному обсязі володіє українською мовою для розуміння суті правопорушення. Окремо суд зауважив, що тривале перебування Позивача на території України без наявних на те правових підстав свідчить про неможливість застосування до нього процедури добровільного повернення до країни походження чи третьої країни, а будь-яких перешкод для примусового повернення матеріалами справи не підтверджено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та постановити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом не враховано, що під час прийняття оскаржуваних рішень та складання протоколу про адміністративне правопорушення Відповідачем не було залучено захисника, а тому з огляду на те, що Позивач не є фахівцем у галузі права, останній не розумів, які документи підписує. Наголошує, що міграційним органом не було з'ясовано наявність чи відсутність перешкод для примусового повернення, передбачених чинним законодавством. Окремо зауважує, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації виконання рішення про примусове повернення може мати наслідком участь Позивача у цій агресії як військовозобов'язаного. Крім того, підкреслює, що перетин кордону наразі неможливий через відсутність у ОСОБА_1 дозвільних документів.
Після усунення визначених в ухвалі від 18.07.2022 про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.08.2022 відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу УДМС в Чернігівській області просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що Позивач під час розгляду справи про адміністративне правопорушення не заявляв клопотань про необхідність надання йому правової допомоги. Окремо зауважує, що чинне законодавство не передбачає перевірки існування заборон щодо примусового повернення на етапі прийняття відповідного рішення. Крім того, зазначає, що Позивачем не подавалася заява про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, починаючи з 2013 року. Також зауважує, що питання можливості виїзду не оцінюється на момент прийняття рішення, а має враховуватися при його виконанні. Також стверджує, що в адміністративних матеріалах правильно було зазначено прізвище та ім'я Позивача, оскільки ці дані зазначені в його паспортному документі.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2022 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07.09.2022.
Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30.05.2022 співробітниками Управління Служби безпеки України в Чернігівській області було виявлено та доставлено до УДМС у Чернігівській області ОСОБА_1 , перевіркою щодо якого встановлено наступне:
- Позивач є громадянином Російської Федерації, ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- із слів останнього він прибув в Україну у грудні 2015 року, проживав на території України за паспортом громадянина Російської Федерації № НОМЕР_1 , виданим 13.09.2001;
- після закінчення терміну перебування в Україні з квітня 2016 року проживає в Україні без документів на право проживання та ухиляється від виїзду з України.
- до територіальних органів/підрозділів ДМС України з питань продовження строку перебування в Україні та оформлення документів, які дають право на законне перебування на території України, не звертався.
Матеріали справи свідчать, що 30.05.2022 уповноваженою посадовою особою УДМС в Чернігівській області Державної міграційної служби України Бабак Вікторією Олександрівною складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МЧГ № 000804 (а.с. 6, 25). У цьому протоколі зафіксовано, що 30.05.2022 о 18 год. 00 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , порушив правила перебування в Україні, а саме: проживає без документів на право проживання в Україні та ухиляється від виїду після закінчення відповідного терміну перебування в Україні, з квітня 2016 року. За вказане адміністративне правопорушення передбачена відповідальність відповідно до ч. 1 ст. 203 КпАП України.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що Позивачу роз'яснено зміст статті 63 Конституції України та статті 268 КпАП України, де під вказаним роз'ясненням ним було поставлено підпис (а.с. 6, 25, зворотній бік).
У згаданому протоколі також зафіксовано, що відповідно до пояснень Позивача він заїхав в Україну у грудні 2015 року. Вчасно не покинув територію України, оскільки не знав законодавства та не мав постійного заробітку. У майбутньому планує подати документи на дозвіл на імміграцію в Україну, оскільки народився в м. Чернігів. Провину визнає. Українську мову розуміє. Перекладача не потребує, що засвідчено підписом ОСОБА_1
За наслідками розгляду матеріалів про адміністративне правопорушення 30.05.2022 уповноваженою посадовою особою УДМС в Чернігівській області Державної міграційної служби України Рудницьким Володимиром Олександровичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МЧГ № 000805, відповідно до якої Позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КпАП України та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 5 100,00 грн (а.с. 5, 26).
Зі змісту постанови вбачається, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , порушив правила перебування в Україні, а саме: проживає без документів на право проживання в Україні та ухиляється від виїду після закінчення відповідного терміну перебування в Україні, з квітня 2016 року.
Копію вказаної постанови Позивач отримав 30.05.2022 під підпис.
Також 30.05.2022 начальником відділу УДМС в Чернігівській області Вікторією Бабак прийнято рішення №11 про примусове повернення до країни походження або третьої країни та зобов'язано Позивача покинути територію України у строк не пізніше 28.06.2022. Це рішення було затверджено 30.05.2022 першим заступником начальника УДМС у Чернігівській області (а.с. 3-4).
Підставою прийняття вказаного рішення визначено те, що 30.05.2022 працівника УСБ України в Чернігівській області був виявлений та доставлений до УДМС в Чернігівській області громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який незаконно проживав на території України. Перевіркою відносно якого було встановлено, що останній проживав на території України по паспорту громадянина російської федерації. До територіальних органів/підрозділів ДМС України з питань продовження строку перебування в Україні та оформлення документів, які дають право на законне перебування/проживання на території України він не звертався. Вищезазначений громадян станом на 30.05.2022 знаходиться на території України незаконно, а саме з перевищенням дозволеного строку перебування, що є порушенням вимог, визначених пп. 2 п. 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 №150. Крім того, зазначено, що своїми діями громадянин російської федерації ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 203 КпАП України, у зв'язку з чим його було притягнуто 30.05.2022 до адміністративної відповідальності.
На примірнику цього рішення таких міститься підпис Позивача про те, що з вимогами статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» щодо видворення в примусовому порядку у разі ухилення від виїзду за межі України у визначений строк останній ознайомився. Крім того, Позивач зазначив, що достатньо розуміє українську мову. Від виконання рішення не відмовляється. Наміру оскаржувати рішення не має. Отримав особисто 30.05.2022.
Про прийняття цього рішення УДМС в Чернігівській області повідомило ДМС України, Департамент у справах іноземців та осіб без громадянства, а також керівника Чернігівської окружної прокуратури (а.с. 28-29).
На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 1, 19, 55 Конституції України, ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП України), ст. ст. 3, 4, 9, 17, 25, 26, 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон), а також Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 №150 (далі - Порядок №150), прийшов до висновку, що оскаржувані індивідуальні акти прийняті із дотриманням порядку і процедури, а матеріалами справи їх протиправність не підтверджується.
З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
У статті 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Положеннями ч. 1 ст. 203 КпАП України передбачено, що порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як було встановлено раніше, підставою для притягнення Позивача до відповідальності за ч. 1 ст. 203 КпАП України Відповідачем визначено те, що останній порушив правила перебування в Україні, а саме - проживає без документів на право проживання в Україні та ухиляється від виїзду після закінчення відповідного терміну перебування в Україні, з квітня 2016 року.
Відповідно до п. 6 ст. 1 Закону іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Приписи ст. 3 Закону, які кореспондують положеннями ст. 26 Конституції України, визначають, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.
Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначені у статті 4 Закону.
За правилами ч. 3 ст. 9 Закону строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Підпунктом 2 пункту 2 Порядку №150 передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.
Оскільки Позивач є громадянином російської федерації, яка на момент його прибуття в Україну належала до держав із безвізовим порядку в'їзду, то, як правильно зазначив суд першої інстанції, йому дозволено перебувати на території України не більше 90 днів протягом 180 днів.
Питання продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України врегульовано статтею 17 Закону. Поряд з цим належних і допустимих доказів, що ОСОБА_1 скористався відповідною процедурою, матеріали справи не містять.
У розрізі наведеного судова колегія зауважує, що відповідно до п. 14 ст. 1 Закону нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Як було встановлено раніше та підтверджується матеріалами справи, Позивач порушив правила перебування в Україні, що знайшло свій вияв у тому, що він проживав на території України без документів на право проживання в Україні та ухилявся від виїзду після закінчення відповідного терміну перебування в Україні, з квітня 2016 року. Суть цього порушення та відповідальність, яка за нього передбачена, були зафіксовані належним чином у протоколі про адміністративне правопорушення (а.с. 6), із змістом якого ОСОБА_1 ознайомився та примірник якого отримав. Крім того, сам протокол і оскаржувана постанова відповідають вимогам КпАП України та Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення Державною міграційною службою України, затвердженої наказом МВС України від 28.08.2013 № 825.
Щодо посилання Апелянта на те, що при складанні протоколу та винесенні постанови Відповідач не залучив захисника, що з огляду на те, що Позивач не є фахівцем у галузі права, унеможливило надання останнім пояснень щодо причин його перебування в Україні та свідчить про те, що він не розумів, які документи підписує, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Так, із змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ПР МЧГ №000804 вбачається, що Позивач своїм особистим підписом засвідчив факт роз'яснення змісту ст. 63 Конституції України, а також його прав та обов'язків, передбачених ст. 268 КпАП України (а.с. 6). Позивач надав свої пояснення, в яких зазначив, що провину визначає, українську мову розуміє та перекладача не потребує. Крім того, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення від ОСОБА_1 не надійшло жодних заяв або клопотань, зокрема, стосовно необхідності використання юридичної допомоги.
Викладене, з урахуванням встановлених вище обставин свідчить, що оскаржувана постанова серії ПН МЧГ №000805 прийнята щодо ОСОБА_1 правомірно, з урахуванням всіх фактичних обставин, а застосування санкції у вигляді штрафу у розмірі 5 100,00 грн відповідає граничному розміру санкції, передбаченої ч. 1 ст. 203 КпАП України, з огляду на тривалість перебування Позивача в Україні без наявних на те правових підстав.
Указаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.07.2019 у справі № 219/8869/17.
Щодо твердження Апелянта про те, що в оскаржуваній постанові та протоколі про адміністративне правопорушення невірно зазначено прізвище та ім'я Позивача, а саме ОСОБА_1 замість ОСОБА_1 , судова колегія вважає за необхідне зазначити, що окремі неточності чи недоліки протоколу і постанови не можуть мати безумовним наслідком визнання їх протиправними і скасування. Крім того, допущення помилок у написанні прізвища та імені не спричинило перешкод у можливості точної ідентифікації особи, щодо якої складалися адміністративні матеріали.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, судова колегія з урахуванням доводів апеляційної скарги вважає за необхідне зазначити таке.
За правилами ч. ч. 2, 3 ст. 25 Закону іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов'язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв'язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій.
Рішення про добровільне повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частинах першій і другій цієї статті, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, за заявою іноземця та особи без громадянства про добровільне повернення.
Порядок провадження за заявами іноземців та осіб без громадянства про добровільне повернення визначається Кабінетом Міністрів України.
Як вірно підкреслено судом першої інстанції, з огляду на те, що ОСОБА_1 тривалий час перебуває на території України незаконно, то підстави для застосування процедури добровільного повернення останнього до країни походження або третьої країни відсутні.
Згідно ч. 1 ст. 26 Закону іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 №353/271/150 (далі - Інструкція №353/271/150).
Згідно п. 4 Інструкції №353/271/150 іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.
Підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України (п. 5 Інструкції №353/271/150).
Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону, що також відображено й у п. 8 Інструкції №353/271/150, іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Як було встановлено раніше, підставою прийняття рішення від 30.05.2022 №11 слугував факт проживання Позивача без відповідних документів, що дають право на проживання на території України.
При цьому матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 фактично без належних на те законних підстав протягом тривалого часу перебуває на території України. Доказів, які б підтверджували обставини, настання яких передбачає застосування положень ч. 1 ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» Позивачем не надано. Також, відсутні підстави стверджувати, що ОСОБА_1 підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що останній є громадянином російської федерації та жодним чином не підтримує факт широкомасштабної збройної агресії росії проти України, виступає проти неї та засуджує вище військово-політичне керівництво цієї країни, яке відповідальне за початок нічим не спровокованої агресії, а відтак у випадку повернення останній може піддатися політичному переслідуванню або буде змушений як військовозобов'язаний брати участь у війні росії проти України під загрозою кримінального покарання, судовою колегією у розрізі встановлених вище обставин оцінюється критично, позаяк такі аргументи не можуть бути безумовним свідченням існування підстав, що перешкоджають примусовому поверненню особи.
З приводу аргументів апеляційної скарги про те, що пункти пропуску через державний кордон з російською федерацією та республікою білорусь закриті, а без дозвільних документів ОСОБА_1 не може залишити територію України, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що ці питання стосуються способу виконання оскаржуваного рішення від 30.05.2022 №11, однак жодним чином не свідчать про його протиправність.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 286, 288, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 04 липня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Н.П. Бужак
М.І. Кобаль
Повний текст постанови складено 07 вересня 2022 року.